Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.

Однак найоптимальнішим, на наш погляд, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах.

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).

2. Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

- рівність громадян перед законом (частини 1,2 ст. 24 Конституції України), яка полягає в тому, що стосовно кожної особи закону належить мати однакову силу впливу. Іншими словами, закон не повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми2;

- рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України). На розвиток регламентування цього аспекту принципу рівноправ'я було прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 р.)1;

- рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);

- рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конституції України);

- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);

- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції України) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);

- рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає рівний судовий захист прав та інтересів (причому у країнах з англосаксонською системою права цей принцип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовним, а й правотворчим органом).

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України). У випадках, передбачених Конституцією України, деякі права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. 30, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції України). Перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов, встановлено в ст. 64 Конституції України.

4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб (ст. 23 Конституції України). Цей принцип потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Однак, з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цей принцип не можна зводити до формулювання проте, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позбавити активного виборчого права, тобто права обирати.

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод лютиш і громадян! г на (ч. З ст. 8 Конституції України) означає, що права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конкретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав і свобод. Цей принцип також передбачає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднується письмове закріплення прав і свобод людини і громадянина із визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитив його права та повинні ним гарантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (наприклад, у США).

7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Вопрос №41

Права людини - це гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру власної поведінки з метою задоволення матеріальних і духовних потреб через користування надбаннями та благами суспільства і держави у межах, визначених національним і міжнародним законодавством. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України.

Конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина - це об'єктивні умови і засоби, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи. Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій: загальними та юридичними.

Загальні гарантії прав і свобод людини і громадянина поділяються на: економічні (економічна свобода громадян та їх об'єднань, соціально орієнтована ринкова економіка) та політичні гарантії (право громадян на утворення політичних партій, заборона діяльності об'єднань лише в судовому порядку).

Вопрос №42

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснюється з метою структуризації знань про конституційні права та свободи, що дозволяє комплексно їх проаналізувати і дійти відповідних висновків,

1) за суб'єктами - права і свободи індивіда (право на громадянство) та права і свободи групи індивідів (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей);

2) за походженням - природні (право на життя, вибір професії) та позитивні (активне і пасивне виборче право та ін.);

3) за сферами життєдіяльності (за змістом):

а) особисті права і свободи (ч. 1 ст. 27 Конституції України - право на життя, ч. 1 ст. 33 Конституції України - право на свободу пересування та ін.);

б) політичні права і свободи, пов'язані з участю громадян України у процесі формування державних органів, органів місцевого самоврядування та управлінні суспільством і державою (ст. 36 Конституції України - право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, ст. 38 Конституції України - право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ч. 1 ст. 39 Конституції України - право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування);

в) економічні права і свободи (ч. 1 ст. 42 Конституції України - право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, ч. 1 ст. 43 Конституції України - право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, ч. 1 ст. 44 Конституції України - право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів);

г) соціальні права і свободи (ч. 1 ст. 46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та ін.);

г) екологічні права і свободи (ч. 1 ст. 50 Конституції України - право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, ч. 2 ст. 50 Конституції України - право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена);

д) освітньо-культурні права і свободи (ст. 53 Конституції України - право на освіту має кожен, повна загальна середня освіта є обов'язковою; ст. 54 Конституції України - право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів та ін.).

Класифікацію конституційних прав і свобод здійснюють також за іншими критеріями, зокрема за черговістю включення їх до конституційних актів:

* перше покоління - наслідком буржуазних революцій XVII - XVIII століть стало конституційне закріплення особистої незалежності особи від держави;

o друге покоління - закріплення в конституційних актах середини XX століття позитивного втручання у сферу природних, особистих прав людини;

* трете покоління - це права, пов'язані з глобальними проблемами людства, зокрема право на безпечне довкілля, збереження миру у світі та ін. Ці права знайшли нормативне закріплення в конституціях країн світу після Другої світової війни.

Вопрос №43

Конституційні обов'язки - це закріплені в нормах Конституції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

До обов'язків людини в Україні належать:

1) обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України). При виконанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзаконних актів, і актів органів місцевого самоврядування. Цей обов'язок конкретизується в низці конституційних заборон, передбачених статтями 13, 17, 19, 23, 24, 37, 41,55,126 Конституції України;

2) обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції України). Цей обов'язок деталізується у статтях 24,27, 28, 32, 41,43,44, 47,54,64 Конституції України.

Частина 2 ст. 68 Конституції України містить норму про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. На думку дослідників цієї проблеми, зазначена норма не є обов'язком, а має логічне продовження в контексті положення ч. 1 ст. 57 Конституції про гарантування кожному знати свої права і обов'язки;

3) відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується в Сімейному кодексі України;.

4) обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. Ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від обов'язку забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України;

5) обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

6) обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України).

Обов'язком громадян України (окрім зазначених вище обов'язків людини) є також захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України).

Вопрос №44

Гарантії конституційних прав і свобод багатоманітні та залежать від рівня економічного і соціального розвитку суспільства, демократії, правової культурі населення, ступеня незалежності судової влади та інших чинників.

Зазначені гарантії класифікуються за різними ознаками. Розрізняють економічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Економічні гарантії - це економічний лад суспільства, який на основі визнання і захисту багатоманітних форм власності на засоби виробництва має забезпечувати матеріальні потреби усіх верст населення. Економічна незалежність особи в суспільстві полягає в реальній можливості володіти засобами виробництва та обирати форми підприємницької діяльності.

Політичні гарантії - це ідеологічний плюралізм і свобода політичної діяльності, яка не заборонена чинним законодавством, визнання народу єдиним джерелом влади, підконтрольність органів державної влади та органів місцевого самоврядування громадянам та їх об'єднанням. Тобто, політичні гарантії насамперед залежать від ступені демократичності політичного режиму.

Ідеологічні гарантії - це ідеологічна багатоманітність суспільного життя, відсутність обов'язкової ідеології та цензури, сприяння розвитку корінних народів і національних меншин, пріоритет і захист прав і інтересів людини.

Юридичні гарантії - це правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи людини і громадянина, усуваються причини та поновлюються порушені права і свободи. До зазначених гарантій належать:

1) право кожної людини на судовий захист, що існує у всіх демократичних державах. Тобто, кожна людина має право оскаржити не тільки незаконні дії чи акти, а й бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб. Наприклад, у ст. 32 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді", а в ч. 4 ст. 19 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1968 р. визначено, що "якщо права якоїсь особи порушені державною владою, йому надається можливість звернутися до суду...";

2) право кожної людини на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і їх посадових і службових осіб. Наприклад, у ст. 41 Конституції КНР 1982 р. проголошено, що "особа, якої завдано шкоди в результаті посягання на права громадян з боку державних органів чи державних службовців, має право на отримання компенсації відповідно до закону", а в ст. 17 Конституції Японії 1946 р. визначено, що "кожен може, відповідно до закону, вимагати у держави чи місцевих органів публічної влади відшкодування збитків у випадку, якщо шкода заподіяна йому незаконними діями будь-якою публічною посадовою особою";

3) право кожної людини і громадянина знати свої права і обов'язки. Наприклад, у ч. 3 ст. 17 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. говориться, що "кожен затриманий повинен бути негайно і в зрозумілій для нього формі поінформований про свої права і причинах щодо його затримання...", у ч. 1 ст. 57 Конституції України 1996 р. проголошено, що "кожному гарантується право знати свої права і обов'язки";

4) право кожної людини на правову допомогу, яке логічно випливає з права на судовий захист. Наприклад, у США згідно так званому "правилу Міранди" поліцейський в момент затримання особи повинен повідомити про її права як затриманої. Формування цих прав є такими: "А. Ви маєте право не давати свідчень. В. Все, що Ви скажете, може бути і буде використано проти Вас у суді. С. Ви маєте право консультуватися з адвокатом, і він може бути присутній на Ваших допитах. Д. Якщо у Вас немає коштів на оплату праці адвоката, він, якщо Ви забажаєте, буде призначений до початку допитів. Е. Ви можете скористатися цими правами у будь-який час і не відповідати на жодні запитання й не робити ніяких заяв". У разі якщо поліцейський не повідомить хоча б про одне з прав затриманого, це вважається грубим процесуальним порушенням, яке саме по собі може призвести до виправдання обвинуваченого в суді;

5) право кожної людини не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Тобто, це юридична норма, яка передбачає юридичну відповідальність не тільки за видання такого розпорядження чи наказу, а і за його виконання. Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Конституції України 1996 р. проголошено, що "ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази";

6) право кожної людини на відмову давати свідчення чи пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Наприклад, у ч. 1 ст. 38 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що "ніхто не може бути примушений свідчити проти самого себе...";

7) право кожної людини на презумпцію невинуватості. Тобто, людина вважається невинуватою у вчиненні злочину чи іншого правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком (постановою, рішенням) суду. Крім того, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, зазначені гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний у правовому статусі людини і громадянина перехід від передбаченої в конституції та законах можливості до реальної дійсності.

Вопрос №45

Основні ідеї правового статусу особи

— Свобода і рівність, що забезпечуються кожній людині і громадянину від народження і до смерті. Гарантування і захист цих прав – головний обов’язок держави;

— Принцип свободи у приватно-правовій сфері полягає у тому, що «дозволено все, що не заборонено законом»;

— Свобода повинна відповідати праву, і бути в межах закону;

— Права людини можуть бути обмежені лише у спосіб та у випадках, передбачених Конституцією та законодавством.

Вопрос №46

Громадянство України регулюється Законом про громадянство України та Конституцією України.

Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою. Держава визнає і гарантує права та свободи людини, захищає її за межами держави. В свою чергу, громадянин має дотримуватися законів і приписів держави, виконувати встановлені обов'язки. Юридично закріплена система цих прав, обов'язків і законних інтересів, реалізацію і захист яких бере на себе держава, становить правовий статус громадянина, що відрізняє його від іноземців та осіб без громадянства.Рішення про вихід із громадянства вирішує Президент України.

Дата добавления: 2015-10-13