За часом дії

строкові правовідносини — це більшість конституційно-правових відносин; вони діють протягом чіткого, встановленого в нормі строку (наприклад, правовідносини, що виникають під час виборчої кампанії, проведення референдуму тощо);

безстрокові правовідносини — це правовідносини, необмежені в часі, які, однак, можуть припинити своє існування за певних умов (наприклад, смерть громадянина припиняє всі відносини з приводу його громадянства). До безстрокових належать усі відносини, що за формою є правовими етапами, відносини, пов'язані із забезпеченням державою основних прав і свобод громадян тощо.

Вопрос №19

У широкому розумінні правова охорона Конституції – це сукупність політичних, економічних, юридичних, соціальних, освітньо-виховних заходів у справі забезпечення дії конституції та запобіганню її порушень. Зокрема, це може бути створення демократичних умов для формування і діяльності державної влади, забезпечення політичної та ідеологічної багатоманітності, створення умов для розвитку соціальноорієнтованої економіки, введення юридичного всеобучу. У вузькому розумінні правова охорона конституції розглядається як сукупність засобів, гарантій щодо забезпечення юридичної дії конституції, при цьому такі засоби чи гарантії, на наш погляд, за змістом і формою є конституційно-правовими, оскільки інші юридичні засоби є елементами охорони Конституції у широкому розумінні.

Вопрос №20

Конституційно-правова відповідальність є видом юридичної відповідальності, тому їй властиві ознаки, які характеризують юридичну відповідальність у цілому, а саме:

1) відповідальність є наслідком правопорушення;

2) вона пов'язана із реалізацією санкцій, встановлених у нормах права.

Водночас конституційно-правова відповідальність характеризується такими специфічними ознаками:

1) вона спрямована на правову охорону Конституції України;

2) вона часто межує з політичною відповідальністю, але політичний характер цієї відповідальності проявляється тільки щодо тих суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із здійсненням політичної влади: Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, народні депутати України, політичні партії тощо'.

3) не існує єдиної процедури застосування цього виду відповідальності. Практично кожен захід конституційно-правової відповідальності має свій особливий порядок її призначення та виконання.

Вопрос №21

Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.

Інституціоналізація громадянського суспільства розкривається в створенні системи пріоритету цінностей права і свобод людини. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини мають стати головним обов'язком державної влади в Україні.

Українській державі належить ще зжити традиції ставлення до людини як до піддано - залежного і слухняного виконавця команд і наказів. Дотримання прав і свобод людини не тільки посилює творчий потенціал особистості і сприяє її самовдосконаленню, але й зміцнює стабільність держави.

Рівноправні відносини суспільства і влади, розвинені інститути громадянського суспільства - неодмінна умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, примирення суперечливих і різноспрямованих інтересів людей, громадянської та соціальної злагоди в суспільстві. Без цього неможливі стійкий і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовій спільноті.

Вопрос №22

Основні принципи конституційного ладу України

принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю.

принцип народного суверенітету(згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)

українська держава унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, з республіканською формою правління

організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову

визнання і гарантування місцевого самоврядування

принцип верховенства права(згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і застосування норм Kонституції).

Вопрос №23

Держава - це політико-територіальна суверенна організація політичної влади суспільства, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими, здійснює керівництво й управління загальносуспільними справами і виступає як суб'єкт міжнародних відносин. Суверенітет є важливою ознакою держави і базовим елементом державотворення.

Суверенітет ґрунтується на таких принципах:

1) єдність і неподільність - суверенітет не може бути половинчастий, оскільки він є цілісним політико-правовим інститутом;

2) постійність - його функціонування не обмежене певним часом;

3) необмеженість ~ суверенітет не можна тимчасово передати, делегувати та ін.;

4) надзаконність - жоден закон не може скасувати суверенітет.

Суверенітет держави (від франц. souverainete - верховна влада) - це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність державної влади всередині країни та її рівноправність у відносинах з іншими державами. Зміст державного суверенітету дістає своє вираження переважно у двох основних спрямуваннях:

1) верховенство, монопольність і неподільність державної влади всередині країни - держава не може існувати, не маючи реальної влади;

2) незалежність держави на міжнародній арені, рівноправне членство у міжнародних організаціях, неможливість втручання у внутрішні справи держави інших держав чи міжнародних організацій.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визначила основні принципи державного суверенітету: верховенство, самостійність, повнота, неподільність. Таку концепцію державного суверенітету було сприйнято і задекларовано у Конституції України.

Верховенство державної влади означає, що вона:

1) не може бути обмежена суб'єктивною волею певного індивіда, громадянина незалежно від його посади чи матеріального становища;

2) має об'єктивні чинники обмеження, які визначені Конституцією і законами України, інститутом народного суверенітету;

3) може бути лише одна, альтернативи їй немає, тобто не може бути два уряди, два президенти тощо;

4) поширюється на всіх без винятку суб'єктів правовідносин у межах державної території.

Самостійність державної влади означає:

1) непідпорядкованість іншій владі, державна влада не може перебувати під чиєюсь владою, крім влади власного народу;

2) відособленість влади від усіх інших влад у суспільстві;

3) невимушеність і добровільність нормування змісту своєї компетенції і влади;

4) можливість використання державно-правового примусу для забезпечення повноцінної реалізації своєї компетенції.

Повнота і неподільність державної влади означає, що:

1) державна влада поширюється на всі сфери суспільних відносин: політичну, економічну, соціальну, екологічну, культурну;

2) державна влада є самодостатньою і такою, що може повноцінно здійснювати управління суспільними справами;

3) державна влада в межах певної території є монопольна і єдина.

Конституційними ознаками України як суверенної і незалежної держави є:

1) територіальна цілісність і недоторканність держави в межах існуючого кордону, оскільки суверенітет поширюється на всю її територію (ч. 1 ст. 2 Конституції України). Основний Закон України визначив, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (ч. 1 ст. 17 Конституції України);

2) суверенітет українського народу, оскільки внутрішній суверенітет держави обмежується суверенітетом власного народу. Наприклад, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. З ст. 5 Конституції України);

3) апарат публічної легітимної влади, який формується спільними зусиллями українського народу і уповноважених органів державної влади згідно з нормами національного законодавства. Ззовні не може бути будь-якого тиску міжнародних організацій або інших держав щодо порядку формування або персонального складу тих чи інших органів державної влади;

4) дія міжнародних договорів в Україні, яка можлива у разі надання згоди Верховної Ради України на обов'язковість їх виконання на території держави (ч. 1 ст. 9 Конституції України);

5) єдине громадянство,

6) єдина податкова і фінансова системи, що дозволяє самостійно формувати бюджет держави;

7) національна валюта, тобто власна грошова одиниця - гривня (ст. 99 Конституції України);

8) Збройні Сили України, на які покладаються Конституцією України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (ч. 2 ст. 17);

9) офіційне представництво українського народу як у межах держави, так і в міжнародно-правових відносинах;

10) державний статус української мови в Україні, що визначено положеннями ч. 1 ст. 10 Конституції України. Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР "Про мови в Українській PCP" від 28 жовтня 1989 року, в якому сказано: "Відповідно до Конституції Української PCP державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська PCP забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах життя".

Вопрос №24

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією України та законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституційний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад.

Суверенність конституційного ладу полягає у такому:

1. Відповідно до ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

2. Конституційний лад установлюється конституцією, а тому її прийняття вважається пріоритетним правом народу. Чинна Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу.

3) Суверенність конституційного ладу також полягає у суверенності держави.

Демократизм конституційного ладу означає те, що влада належить народу і ним здійснюється. Цей принцип проявляється через такі положення:

1) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо (тобто через вибори, референдуми тощо) і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України);

2) відповідно до ст. 15 Конституції України держава гарантує свободу політичної діяльності;

3) держава визнає і гарантує місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України), що являє собою право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України);

4) у Конституції України закріплюється система політичних прав і свобод громадян України: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (статті 36, 38, 39 Конституції України) тощо.

Процесуальні гарантії становлять комплекс процесуальних процедур забезпечення конституційного ладу України.

До спеціальних принципів конституційного ладу України, зокрема, підносять такі:

1) здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу, судову;

2) верховенства права;

3) прямої дії норм Конституції;

4) визнання і гарантування місцевого самоврядування;

5) судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.

Вопрос №25

Захист конституційного ладу - це система заходів та дій з попередження, припинення, розслідування того, що негативно впливає на розвиток держави і суспільства, виявлення винних та виконання щодо них покарань. Гарантувати конституційний лад означає здійснювати Його захист через подолання усього негативного у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя суспільства.

Гарантія (від франц. garantie - забезпечення, запорука) - це спосіб забезпечення виконання добровільно взятих на себе зобов'язань.

Конституційні гарантії, на думку вченого, поділяються на нормативні і організаційні:

а) нормативні гарантії включають матеріальні і процесуальні норми;

б) організаційні гарантії охоплюють суб'єкти конституційно-правових відносин, тобто український народ, Українську державу, органи державної влади, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації.

Конституційні гарантії конституційного ладу - це вид правових гарантій, які визначені Конституцією України і мають найвищу юридичну силу. Концептуальні правові гарантії конституційного ладу дістали належну об'єктивізацію в Конституції і законах України, а саме:

1) процесуально ускладнений порядок внесення змін до розділу І Конституції України, який передбачає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму (ч. 1 ст. 156 Конституції України);

2) неможливість внесення змін до Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

3) непересічне значення у захисті конституційного ладу України має український народ, який є єдиним джерелом влади і має виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, проте не в довільній формі, а в конституційно визначений спосіб, наприклад, через вибори та референдуми. Згідно зі ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом;

4) заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади (ч, 1 ст. 37 Конституції України);

5) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (ч. 1 ст. 65 Конституції України);

6) обов'язковість складення присяги народними депутатами України, Президентом України. Вони зобов'язуються усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України (ст. 79, ст. 104 Конституції України);

7) визнання Президента України гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102 Конституції України);

8) Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції України);

9) конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет і економічну самостійність України, виконувати Конституцію і закони України, акти Президента України (п. І ст. 116 Конституції України);

10) функціональні обов'язки прокуратури, наприклад, нагляд за додержанням законів відповідними органами (ст. 121 Конституції України);

11) незалежність суддів при здійсненні правосуддя, підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України);

12) заборона внесення змін до Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 1 ст. 157 Конституції У країни);

13) функціональні обов'язки Конституційного Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (ч. 2 ст. 147 Конституції України);

14) правова регламентація введення в Україні надзвичайного стану, встановлена Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р.;

15) правова регламентація введення в Україні воєнного стану, встановлена Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 6 квітня 2000 р. Воєнний стан встановлюється в Україні або на окремих її територіях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки суверенітету України, її територіальної цілісності;

16) опосередковано суб'єктами захисту конституційного ладу України є засоби масової інформації, громадські організації та ін.

Отже, суб'єктами захисту конституційного ладу України є фактично всі суб'єкти конституційно-правових відносин, які повинні здійснювати зазначену функцію як шляхом виконання наданих їм законодавством повноважень, так і через утримання від виконання певних дій, наприклад, не створювати збройні формування, не передбачені законом (ч. бет. 17 Конституції України).

Вопрос №26

Народовладдя - це одна з найголовніших форм виразу соборності у суспільстві, а інтенсивність, дієвість цієї соборності прямо залежить від того, яким є народовладдя, його реальність.

Основними рисами, притаманними народовладдю саме у цьому конкретному розумінні, слід вважати: рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обов(язків, які пов(язані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі; рівність громадян перед законом; діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів; у державі діє справедливий суд; рівний розподіл між усіма громадянами благ, які пов(язані з їх життям у відповідній державі.

Вопрос №27

Народний суверенітет — це принцип, згідно з яким народу належить вся суверенна повнота влади на території країни, право самому вирішувати свою долю — безпосередньо чи через представницькі органи, брати участь у реалізації політики своєї держави, контролювати діяльність органів державної влади. Принцип народного суверенітету є одним з основоположних для демократії.

Термін є похідним від «суверенітету», що є властивістю держаної влади, а, власне кажучи, її пріоритетом над будь-якими іншими проявами влади на території та незалежність за її межами. Народ, як суверен, є носієм верховної влади, уповноважений приймати в межах певної політико-правової ієрархії остаточні рішення. Влада суверена характеризується як найвища в існуючій політико-правовій системі, остання інстанція у сенсі прийняття владних рішень.[2] Окрім народу, носієм суверенітету може бути держава — державний суверенітет, нація — національний суверенітет.

Вопрос №28

Безпосередня демократія (пряма демократія, пряме народовладдя) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Також відома як пряме народовладдя, чиста демократія, що так само позначають форму демократії (народовладдя), за якої люди безпосередньо вирішують (наприклад, шляхом голосування, загальними зборами) політичні ініціативи.

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані форми — пряме (або безпосереднє) народовладдя та представницьке народовладдя.

- пряме народовладдя — безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо);

- представницьке народовладдя — вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими Радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.

Вопрос №29

Рефере́ндум (від лат. referendum — те, що треба доповісти) — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань;

Плебісцит - це різновид референдуму, на якому вирішуються питання зміни статусу території, чи приєднання території до іншої.

Умови проведення референдуму і його процедура регулюються конституціями і законодавством країн.

В залежності від предмету, способу проведення і сфери застосування розрізняють: референдум конституційний (на всенародне голосування виноситься проект конституції чи конституційні поправки) і законодавчий (предмет референдуму — проект закону), загальнодержавний чи місцевий, обов'язковий референдум чи факультативний.

При обов'язковому референдумі проект відповідного акту підлягає ратифікації всіма виборцями (наприклад, в США проект поправки до конституції США повинен бути схвалений у всіх 50 штатах).

Ініціатива проведення факультативного референдуму може належати виборцям (Італія), окремим суб'єктам федерації (Швейцарія) чи центральній владі (Франція).

Референдум — один з елементів так званої прямої демократії (безпосередньої демократії).

В Німеччині референдуми законодавчо заборонені після Другої світової війни — це пов'язано з тим, що гітлерівський режим був затверджений шляхом плебісцитів.

Важливо додати, що і українці вже мають досвід проведення аналогічного заходу - 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум про проголошення незалежності України, під час якого 90,32% виборців підтримали суверенний статус нашої держави, а також нелегітимний референдум у Криму щодо статусу автономії 16 березня 2014 року.

Вопрос №30

Виборче право — це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. Розрізняють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом.

Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.

Вопрос №31

Правове регулювання — це упорядкування суспіль­них відносин здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право — через нормативне регулю­вання. Останнє споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедли­вості, які містяться у ньому.

Поняття «Правове регулювання» ширше від поняття «Законодавче регулювання», оскільки об'єм джерел права перевищує власне законодавчі джерела.

Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 р.

Проте, 6 квітня 2004 р. був прийнятий Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (далі — Закон про вибори), який визначає основні засади, особливості та порядок організації і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Згідно з цим Законом, депутати сільських, селищних, міських рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області.

Порівняно із Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад" від 14 січня 1998 p., який закріплював мажоритарну виборчу систему, згідно із Законом від 6 квітня 2004 p., вибори депутатів сільських, селищних рад провадяться за мажоритарною системою відносної більшості лише в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських чи районних у містах рад, районних, обласних рад, міст Києва і Севастополя провадяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі — виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної міської громади, відповідного району в місті, району, області та міст Києва і Севастополя.

Вопрос №32

Виборчий процес по виборах Президента України включає такі етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів Президента України;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України (ст. 11 Закону України "Про вибори Президента України").

Вибори Президента України проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який охоплює всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів (ст. 19 Закону).

Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Виборчі дільниці поділяються на звичайні, спеціальні та закордонні (ст. 20 Закону).

Вибори Президента України організовують і проводять:

1) Центральна виборча комісія;

2) окружні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Вопрос №33

Вибори народних депутатів України — спосіб формування єдиного законодавчого органу України — Верховної Ради України — шляхом всенародного голосування.

Відповідно до Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (стаття 76). Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України (стаття 77).

Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Дата добавления: 2015-10-13