Види джерел права

Джерелами права в юридичному розумінні в різних правових системах визнаються:

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Правовий прецедент — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Близьким, проте до певної міри відмінним, джерелом може розглядатися Судова практика[2].

Правовий (санкціонований) звичай — санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

Нормативно-правовий договір (у тому числі Міжнародний договір) — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

Релігійні тексти (Талмуд, Коран, Сунна) — документи, які містять церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечена нею.

Правова доктрина — це витоки формування права, його джерела, опубліковані праці юристів, які дістали загального визнання.

Принципи права — це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Вопрос №90

Правови́й прецеде́нт (від лат. praecedens — той, що попереду) — джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Правовим прецедентом вважається рішення суду чи адміністративного органу, винесене в аналогічній справі в межах аналогічного судочинства. Визнання правового прецеденту рівнозначним джерелом права є одним з основних пунктів, за яким відрізняються англосаксонська та романо-германська системи права.

Загальнообов'язковим для вирішення питань судами тієї ж або нижчої інстанції є сформульоване судом правило, відповідно до якого за конкретних обставин, керуючись конкретними принципами права суд визнає за можливе винести саме таке рішення. Крім цього, судовий прецедент може не мати обов'язковості, тоді він є прикладом тлумачення норми закону певним судом.

Залежно від змісту прецеденту їх поділяють на креативні прецеденти — ті, які створюють нову норму права, заповнюючи певні прогалини у ньому, та інтерпретаційні, тобто ті, які тлумачать зміст чинних норм права, а залежно від органу, що ухвалив рішення, розрізняють судовий або адміністративний прецедент.

Правовий прецедент є характерною ознакою англосаксонської системи права, хоча закон все одно є вищим за прецедент, оскільки закон може скасувати прецедент. При цьому не всі країни цієї правової сім'ї приймають прецедент як однозначне джерело права. Для країн із романо-германською системою права характерне верховенство закону, в таких країнах офіційно не визнають прецедент. Втім, останнім часом роль судової практики збільшується, стає зрозумілим, що закон є лише виразом загальних правил, і з огляду на це визнання правового прецеденту як повноцінного джерела права збільшується. Також у країнах романо-германської правової сім'ї існує практика з'ясування і тлумачення норм закону, яка узагальнюється і видається у законодавчій формі у вигляді постанов вищих інстанцій (наприклад, постанови Пленуму Верховного суду України).

Вопрос №91

Правова доктрина — це концептуальні ідеї, теорії та погляди щодо права, державно-правової дійсності в цілому. Вона проявляється в наукових працях видатних учених-юристів.

В сучасній юридичній літературі, зокрема і тій, що присвячена аналізу джерел романо-германського права, термін «доктрина» вживеться у кількох значеннях:

- як вчення або філософсько-правова теорія;

- як думки вчених юристів з тих чи інших питань, які стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості і правозастосування;

- як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави і права;

- як коментарі різних кодексів або окремих законів.

Вопрос №92

Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

Дата добавления: 2015-10-13