Основні теорії походження держави

Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософа Фоми Аквінського (ХІІІ століття) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу. Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі.

Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У XIX столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту.

Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу.

Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 — 1855 роках «Все про нерівність людських рас» і англійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічної соціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятися лідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Держава є організацією для здійснення такого керівництва. Жозеф Артюр де Гобіно та Х'юстон Стюарт Чемберлен вважали, що за своєю природою людство поділяється на два основних психічних типи:

- ті, кому за їх психічними якостями визначено панувати в суспільстві,

- ті, хто має потребу в поводиреві, кому визначено Небом перебувати в послуху.

Теорію завоювання було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження держави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу.

Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянське самоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення в суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.

Гідравлічна («іригаційна») теорія Вітфогеля передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Вітфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідні були жорстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією.

Нині дуже поширена думка, що будь-яка з відомих теорій не може повністю охопити передумов виникнення держави і висвітлює лише певну групу причин її появи. Лише у своїй сукупності теорії досить повно відтворюють картину передумов та процесів виникнення держави.

Зі зникненням розподілу суспільства на класи і класової боротьби необхідність у державі відпадає і вона зникає, замінюючись федерацією самоврядних общин.

Вопрос №2

Сучасні концепції держави дуже різноманітні, що зумовлюється:

• складністю соціальної структури сучасного суспільства;

• історичними особливостями розвитку тих чи інших країн;

• різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми;

• існуванням країн різного ступеня розвитку та ін.

1. Представники теорії держави загального благоденства (перша половина XX ст. — Дж. Кейнс) вважають, що суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресивно-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу. Основними функціями держави стають: культурно-освітня діяльність, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, захист працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

2. Теорія еліт (20—30-ті роки XX ст. — Г. Моска.В. Парето) ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. Тому політика — сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості (усе інше населення країни). Ця еліта утворюється шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

3. Фашистські ідеї державності — це суміш різних положень, метою яких є виправдання, заохочення найнижчих людських інстинктів. Однією з головних складових фашистської теорії є расизм, що поділяє людей за біологічними та соціальними ознаками на декілька груп (рас), одна з яких проголошується істинним представником людського роду. Тому завдання держави забезпечення процвітання панівної раси шляхом завоювання інших держав для розширення "життєвого простору", поширення "культурної раси". При цьому державні органи повинні керуватися партійними ідеологічними настановами, діями вождя, що є істиною в останній інстанції. У сфері міжнародних відносин фашизм виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм — проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля і боягузтва.

4. Концепція національної держави — головним у цій концепції є обґрунтування того, що основне призначення держави полягає в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації. Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності ідея створення національної держави мала позитивне значення" сприяючи історичному прогресу. Сьогодні, особливо в умовах багатонаціональних країн, вона може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національних меншин.

5. Етатична концепція держави. Сутність етатизму полягає в обґрунтуванні необхідності максимального втручання держави в життя суспільства і кожної конкретної особи. Життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються нові взаємозв'язки як між його складовими, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність існування своєрідного "соціального диригента", який би впорядковував, тобто регламентував і контролював суспільні відносини. Таку роль і має взяти на себе держава з огляду на лише їй одній притаманні властивості (наявність спеціального апарату управління і примусу, здатність надавати своїм велінням загальнообов'язковий характер тощо). При цьому утверджується потреба практично необмеженого втручання держави майже в усі сфери суспільного життя.

6. Анархістська концепція держави. Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсякденне життя суспільства та особи, а з іншого — максимально підвищується роль населення в управлінні суспільними справами.

Вопрос №3

Враховуючи зв'язок нормативних і емпіричних визначень демократії, можна виділити її характерні риси:

1. Юридичне визнання і інституційне вираження верховної влади народу (народний суверенітет).

2. Періодична виборність органів влади, її представницький характер.

3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою (рівність виборчих прав громадян, свобода утворення об'єднань громадян для вираження своїх інтересів і т.д.).

4. Прийняття рішень, виходячи з принципу більшості та підпорядкування меншості при їх виконанні. Гарантія прав опозиції.

5. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.

6. Розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади.

7. Гарантія прав і свобод особистості.

Отже, демократія — це не стільки ідеальний устрій, який, не зважаючи ні на що, потрібно впроваджувати в суспільному житті, скільки система принципів і норм, які мають бути покладені в його основу. Саме на них мають спиратись владні відносини в суспільстві.

Вопрос №4

Ипоста́сь — термин, используемый в христианском богословии (преимущественно Восточном) для обозначения одного из трёх Лиц Триединого Бога: Отца и Сына и Святого Духа.

Термин широко применялся также в философском учении Плотина, правда в другом значении, подразумевающем некую сущность (или её часть), а не личность. Так, один из трактатов Плотина носит название: «О трёх изначальных ипостасях» (у неоплатоников это Благо, Ум и Душа).

В трактате «Против Евномия» Василий Великий определяет три ипостаси Бога как три разных «тропоса существования». Греческое слово «тропос» довольно точно передается русским «образ» в значении «способ». Слово «существование» превращается в данном случае в термин, означающий не просто «бытие» (для обозначения которого были и другие синонимы), но именно бытие индивидуума. Тем самым выражение «тропос существования» может относиться только к индивидуальному, частному бытию, а не к бытию сущности (природы), и поэтому содержит имплицитно «аристотелевское» определение ипостаси.

«Тропос существования» в качестве познаваемого противопоставляется у Василия Великого (и других отцов вслед за ним) «логосу природы», который непознаваем. О любом ипостасном бытии, будь то о триипостасном Боге (как в «Против Евномия») или об одноипостасном человеке (например, в «Послании 236»), Василий Великий говорит, что оно познаваемо по тропосу существования, но непознаваемо по логосу природы. Последнее нужно понимать в том смысле, что «логос» — здесь это слово употреблено в значении «знание, понимание, понятие» — природы (сущности) превосходит наше понимание. Отдельно говорить о непознаваемом «логосе» природы имеет смысл тогда, когда приходится говорить о её же познаваемых «тропосах» (образах) существования.

Слово «существование», как в русском, так и в греческом, является именем действия, и это имеет принципиальное значение для выбора именно этого термина применительно к ипостаси. Термин указывает на то, что само существование ипостаси должно рассматриваться как действие, то есть как энергия.

«Существование» («тропос существования») Отца являет христианам Бога как «отечество», Сына — как «сыновство», а Духа Святаго — как «святыню», то есть соответственно «характирам», или отличительным особенностям (идиомам) каждого из них. Кроме того, отметим, что св. Василий легко применяет слово «характир», обозначающее обычно внешний вид человека, к ипостасям Святой Троицы.

В более поздней богословской традиции (начиная от Григория Богослова) «стандартизируется» несколько другое именование отличительных свойств трёх ипостасей Святой Троицы («нерождённость», «рождённость», «исходность»), но, как бы то ни было, речь идёт только об одном каком-то свойстве, которое отличает каждую из трёх ипостасей божества от двух остальных. Поскольку любое именование этих свойств является только одним из возможных имен Божиих, основное значение этих именований — не совпадать друг с другом: каждая из трёх ипостасей имеет своё особенное ипостасное свойство, которое и называться должно по-особенному, а вот само название может варьироваться.

Однако, тропосы существования трёх ипостасей существуют не только в той мере, в которой о них можем узнать мы, но, прежде всего, сами по себе. «Существующим» в каждом из трёх тропосов существования является сущность. «Существование» — это и есть энергия сущности, её, своего рода, движение. Это, некоторого рода, движение Сына и Духа относительно Отца как единого «начала» и «причины» в Святой Троице.

Существует теория[9], что именно понятие ипостаси, разработанное в тринитарном богословии, привело к возникновению в греческой, а позже и в европейской культуре, понятия человеческой личности. Так как человек сотворен по образу и подобию Бога, то понятие глубины и неповторимости личности — ипостаси — переносится и в антропологию, как совершенная особенность и неповторимость каждого человека. До того в античной культуре отдельный человек являлся индивидуумом или, в лучшем случае, персоной.

Об Иисусе Христе Восточная православная церковь воспевает, что он «сугуб естеством, но не ипостасию».

Вопрос №5

Держа́ва — політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою.

Кожна держава має свою територію та кордони, які можуть розширюватися, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. В склад держави не можуть входити республіки. Якщо певна республіка прагне війти в склад держави, вона може це зробити тільки ставши адміністративно-територіальною одиницею держави, адміністративно-територіальні одиниці не мають права виходити зі складу держави. Поняття держава означає, що на певній території де-факто і де-юре встановлена влада даної держави, в повному обсязі ходить офіційна валюта держави, в державних установах використовується державна мова, а також на ній проживають громадяни держави. Держава в політико-географічному, війсковому і економічному відношенні не може бути залежною. Держава, спираючись на волю нації, самостійно вирішує, до яких політико-географічних, війскових і економічних союзів, груп, альянсів чи об'єднань вона прагне приєднатися.

Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Часто звертаються до поняття «суверенна держава» — це тип держави, який характеризується суверенітетом, незалежністю і самостійністю в зовнішніх і внутрішніх справах. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Дата добавления: 2015-10-13