Співвідношення соціальної психології і теорії права і держави

Соціальна психологія вивчає закономірності, механізми і факти психічного життя людини, соціальної групи, суспільства. її увага зосереджена на закономірностях поведінки людей, зумовленої їх участю в соціальних групах. Психологічні феномени - потреби, цінності, інтереси, воля - є необхідними елементами процесу формування права, правозастосування і правореалізації. Досягнення соціальної психології враховуються теорією права і держави при вивченні правосвідомості, ефективності впливу права на поведінку людей тощо. Соціальна психологія допомагає теорії права і держави узагальнювати результати практичної діяльності державно-правових інститутів (насамперед інститутів управління), поведінки посадових осіб і громадян за допомогою застосування соціально-психологічних механізмів.

На стику соціальної психології і права успішно розвивається правова психологія, що вивчає психічні закономірності практичної юридичної діяльності. Широкого розвитку набула антропологія права, що виникла на стику соціальної антропології і права та розглядає людину як творця державної і правової реальності.

Отже, теорія права і держави тісно взаємодіє з філософією права, антропологією права, соціологією права, психологією права, етнологією права, юридичною герменевтикою, юридичною компаративістикою та іншими науками, що розширюють і збагачують її діапазон як науки і навчальної дисципліни.

Держави також не може обійтися без вивчення емпірії, наявного буття права юридичної практики. Вона використовує соціологію вже тому, що право слугує значним інструментом управління людьми різних соціальних верств, що соціологічні експерименти важливі для підвищення соціальної ефективності норм права, способів удосконалення державного апарату, пізнання причин і умов правопорушень, вивчення рівнів правосвідомості, соціальної структури та ін.

На стику цих наук утворилася соціологія права як система знань про соціальні умови існування, розвитку і дії права, зв'язок права з явищами соціального життя. Соціологія права, як і філософія права, має "подвійну" природу: діє в межах соціології і в рамках загальної теорії права. Проте вона ближча до практичних проблем, ніж філософія права,- досліджує, якою мірою чинний правопорядок зумовлений станом суспільства і якою мірою право здатне впливати на цей стан. У її полі зору перебуває зв'язок правової системи з її оточенням у вигляді інших соціальних систем і зворотного зв'язку - наслідків дії правової норми в суспільстві. Можна сказати, що вона вивчає дію права в реальних обставинах, які постійно змінюються.

Вопрос №57

Праворозуміння - це інтелектуальний процес осмислення права, певне його бачення, виражене в конкретних концепціях про його сутність,форми та функціонування. Це сукупність (або система) уявлень (або знань) про те, що є таке право за своєю суттю та змістом, яка мета його існування, яка його соціальна сутність, соціальна цінність та соціальне призначення для суспільства, у яких формах існує та реалізується право, носієм яких є певний носій праворозуміння (суб'єкт праворозуміння).

Поняття праворозуміння,види та його основні підходи:

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Будь-яка методологія (а їх безліч у теорії держави і права) пов'язана з конкретним праворозумінням (баченням права). По суті, праворозуміння (правоуявлення, право-погляд) є вторинним, похідним від усього правового, що реально діє; воно залежить від особливостей правосвідомості, інтелекту його носія. Тому праворозуміння не можна зводити лише до визначення поняття "право".

Вопрос №58

Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу[1].

Термін Пра́во вживається як у юридичних, так і в неюридичних значеннях:

1. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або більшості народу.

2. Виборювані народом справедливі закони та соціальний лад.

3. Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї тощо, обумовлені постановою держави, установи тощо, захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і та ін.

4. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Наприклад:

Права людини — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

Право вето — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, прийнятий парламентом.

Право голосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.

Право власності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.

Право петицій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.

Право притулку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її |території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.

Магдебурзьке право — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.

5. Наука, юриспруденція.

Дата добавления: 2015-10-13