Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Список використаних джерел. 1. Мезенцева Н. І

Читайте также:
  1. Internet-джерела
  2. АВТОХТОННІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ПЕРІОДУ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ «ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ».
  3. Аналіз майна підприємства та джерел його утворення
  4. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК
  5. Библиографический список
  6. Библиографический список
  7. Библиографический список

 

1. Мезенцева Н.І. Регіональна соціальна безпека в Україні / Н.І. Мезенцева, К.В. Мезенцев // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2001. - Вип. 51. - С. 121-128.

2. Бикова О. В., Болієв О. В., Деревинський Д. М., Єлісеєв В. Н., Миронець С. М., Осипенко С. І., Півень Ю. О. та інш. Основи цивільного захисту: Навч. посібник К: 2008. - 223 с.

3. Євдін О. М., Могильниченко В. В. та ін. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т.1. "Техногенна та природна небезпека". Т.3."Інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) та містобудування". Посібник. - К.: КІМ, 2007, 2008. - 636 с., - 152 с.

4. Збірник нормативно-правових актів з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Вип. 3. Під заг. ред. В. В. Дурдинця - Київ: Агенство "Чорнобильінтерінформ", 2001. - 532 с.

5. Міністерство екології та природних ресурсів України http://www.menr.gov.ua/.

6. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи http://www.mns.gov.ua/.

 

В. Екологічний профіль.

 

Змістовий модуль 6. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи

цивільного захисту

План

 

1. Структура органів управління природоохоронною діяльністю.

2. Контроль і нагляд в області охорони навколишнього природного середовища.

3. Екологічний моніторинг, екологічна експертиза, екологічне нормування.

 

6.1 Структура органів управління природоохоронною діяльністю.

Управління в області охорони навколишнього природного середовища – це організаційна діяльність компетентних державних органів по практичному здійсненню раціонального природокористування. Воно полягає в здійсненні в цій галузі функцій планування, спостереження, дослідження, контролю, екологічної експертизи, прогнозування, інформування і так далі

Управління існує державне і суспільне.

Державне управління в області охорони ОПС здійснює Кабінет міністрів України, Ради народних депутатів і їх виконавські і розпорядливі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні ОПС і використанню природних ресурсів.

До таких спеціально уповноважених державних органів управління відноситься Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях (Управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області).

Суспільне управління в області охорони ОПС здійснюється суспільними об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. (Українська екологічна Академія наук).

Найвищим органом, що визначає основні напрями екологічної політики, є Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України в області охорони ОПС

1. здійснює реалізацію визначеною Верховною Радою України екологічної політики;

2. забезпечує розробку державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;

3. координує діяльність міністерств, відомств і інших органів в питаннях охорони ОПС;

4. встановлює порядок визначення плати за користування природними ресурсами, забруднення ОПС, розміщення відходів;

5. ухвалює рішення про припинення або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону ОПС;

6. керує зовнішніми зв'язками;

Виконавські і розпорядливі органи місцевих Рад народних депутатів.

1. здійснюють реалізацію вирішень відповідних Рад народних депутатів;

2. організовують розробку місцевих екологічних програм;

3. затверджують за уявленням органів Міністерства охорони ОПС для підприємств ліміти використання природних ресурсів, ліміти викидів і скидань забруднюючих речовин;

4. організовують збір, переробку, утилізацію і поховання промислових, побутових і інших відходів на своїй території;

5. забезпечують систематичне інформування громадян про стан ОПС, захворюваність населення;

6. приймають вирішення про організацію природно-заповідного фонду місцевого значення.

До компетенції Міністерства охорони навколишнього природного середовища і його органів на місцях відносяться:

1. Здійснення комплексного управління в області охорони ОПС.

2. Державний контроль за використанням і охороною земель, надр, вод, атмосферного повітря, лісів і іншої рослинності тваринного світу і так далі

3. Організація моніторингу навколишнього природного середовища.

4. Здійснення державної екологічної експертизи.

5. Видача дозволів на поховання (складування) промислових, побутових і інших відходів.

6. Пред'явлення позовів про відшкодування збитків і втрат в результаті порушення законодавства про охорону ОПС.

7. Керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України.

Суспільні природоохоронні об'єднання мають право

1. Розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми.

2. Утворювати суспільні фонди охорони природи.

3. Брати участь в проведенні перевірок виконання підприємствами природоохоронних планів і заходів.

4. Проводити суспільну екологічну експертизу, обнародувати її результати.

5. Виступати з ініціативою проведення республіканських і місцевих референдумів по питаннях, пов'язаних з охороною ОПС, використанням природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

6.2 Контроль і нагляд в області охорони навколишнього природного середовища.

Завдання контролю в області охорони ОПС полягають в забезпеченні дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а так само громадянами.

Існує державний і суспільний контроль.

Державний контроль в області охорони ОПС здійснюється Радами народних депутатів і їх виконавськими і розпорядливими органами, Міністерством охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях і іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу і так далі, стан навколишнього природного середовища.

Суспільний контроль в області охорони ОПС здійснюється суспільними інспекторами охорони ОПС згідно положенню, затвердженому Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Суспільні інспектора охорони ОПС

1. беруть участь в проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів і перевірок дотримання підприємствами, організаціями, громадянами законодавства про охорону ОПС, дотримання норм екологічної безпеки і використання природних ресурсів;

2. проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону ОПС і представляють їх органам державного контролю;

3. надають допомогу державним органам по запобіганню екологічним правопорушенням.

Окрім цього існує ще Прокурорський нагляд за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Його здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому органи прокуратури.

У складі органів прокуратури створюються спеціалізовані екологічні підрозділи.

6.3 Екологічний моніторинг, екологічна експертиза, екологічне нормування.

Екологічний моніторинг - це система спостережень, збору, обробки, передачі і аналізу інформації про стан природного середовища, прогнозування його змін і розробки рекомендацій для ухвалення управлінських рішень.

Загалом, моніторинг – це стеження (стежать за тим, що відбувається). Система моніторингу створена на 4-х рівнях.

I. Локальний рівень – місцевий (на підприємствах, в містах)

II. Регіональний рівень (Донбас)

III. Національний рівень

IV. Межнародний рівень

Цей моніторинг здійснюють: Міністерство екології і природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство лісового господарства і так далі Вся ця система моніторингу спирається на міжнародний моніторинг.

Державна екологічна експертиза – це система комплексної оцінки можливих екологічних і соціально – економічних наслідків в результаті здійснення тих або інших видів діяльності людини, направлена на запобігання їх негативному впливу на навколишнє середовище.

Існують наступні види екологічної експертизи.

1. Експертиза проектів перспективних і річних державних планів.

2. Експертиза територіальної комплексної системи охорони природи

3. Експертиза проектів будівництва підприємств.

4. Експертиза проектів планування і забудови міст.

5. Експертиза проектів стандартів на новий вигляд сировини, виробів, матеріалів.

6. Експертиза проектів очисних споруд.

Кінцевим завданням екологічної експертизи є складання Висновку про вплив на навколишнє середовище, на підставі якого робиться вивід про екологічну безпеку і доцільність реалізації проекту.

Для підвищення ефективності екологічної експертизи проектів необхідно провести низку економічних і організаційних заходів.

1.Законодавчо заборонити початок будівельних праць до отримання результатів експертизи.

2. Передбачити юридичну відповідальність для посадових осіб, що ігнорують результати екологічної експертизи.

3. Розширити гласність при проведенні екологічної експертизи (засоби масової інформації, розгляд питань на сесіях місцевих Рад, залучення громадських організацій до обговорення проблем).

4. Вивчати екологічну обстановку, що реально склалася після того, що вводить об'єкту до ладу.

Поспішні необдумані рішення спричиняють за собою збиток народному господарству, екологічна експертиза повинна стати заслоном на шляху таких рішень.

Екологічне нормування є одним з найбільш ефективних засобів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. З його допомогою регулюється допустиме навантаження на екологічні системи і встановлюються межі дії господарської діяльності на місце існування.

Основою екологічного нормування є розробка гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин (ГДК), гранично допустимих викидів (ПДВ), гранично допустимого палива (ПДТ) і так далі

Ці нормативи регламентують якість навколишнього середовища і мають велике значення в організації природоохоронної діяльності.

Обов'язково проводять нормування охорони атмосферного повітря, водоспоживання в промисловості, витрати паливно-енергетичних ресурсів та ін.

Управління в сфері природоохоронної діяльності полягає в здійсненні функцій планування, спостереження, контролю, екологічної експертизи, прогнозування, інформування.

Державне управління в області охорони НПС здійснює Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів і спеціально уповноважених на те державні органи по охороні НПС.

Задачі контролю в області охорони НПС полягають у забезпеченні дотримання вимог законодавства про охорону НПС всіма державними органами, підприємствами, закладами, організаціями та громадянами.

Державний моніторинг НПС – це система спостереження, збору, обробки, передачі і аналізу інформації про стан природного середовища.

Державна екологічна експертиза – це система комплексної оцінки можливих екологічних та соціально-економічних наслідків в результаті здійснення цих чи інших видів діяльності людини, направлена на запобігання їх негативного впливу на навколишнє природне середовище.

 

Питання до самоконтролю:

 

1. Організація і проведення спостережень.

2. Прогнозування небезпечних факторів.

3. Екологічний моніторинг, екологічна експертиза, екологічне нормування.

Використана література: 5, 11, 21, 32, 37.

 

Змістовий модуль 7. Спеціальна функція у сфері цивільного захисту

План

1. Орган управління єдиною державною системою ЦЗ

2. Основні положення державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій

3. Система законодавчих актів і правових природоохоронних норм в Україні.

 

7.1 Органи управління єдиною державною системою

 

Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі й постійні органи управління для виконання завдань у сфері попередження НС, захисту населення і територій від їхніх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, систему зв'язку й інформаційного забезпечення.

Координуючими органамиуправління єдиної державної системи є:

1) на загальнодержавному рівні: державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і НС; національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

В окремих випадках для ліквідації наслідків НС рішенням Кабінету Міністрів створюється спеціальна Урядова комісія.

2) на регіональному рівні - комісії обласних державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки і НС (далі - регіональні комісії);

3) на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад із питань техногенно-екологічної безпеки і НС (далі - місцева комісія);

4) на об'єктовому рівні - комісії з питань НС об'єкта (далі - об'єктові комісії).

Постійними органамиуправління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони і НС є:

1) на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади;

2) на регіональному рівні - Рада Міністрів Автономної республіки Крим, обласні державні адміністрації, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань НС і цивільного захисту населення обласних державних адміністрацій;

3) на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС і цивільного захисту населення;

4) на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ і організацій або спеціально призначені особи з питань НС.

Повсякденне управління єдиною державною системою здійснюють оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збору, аналізу і передачі інформації:

1) центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів із питань НС і цивільного захисту населення на всіх рівнях;

2) диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

До сил і засобів єдиної державної системи відносяться відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також добровільні рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. Сюди входять:

- військові і спеціальні цивільні аварійно-, пошуково-рятувальні формування, які знаходяться в стані постійної готовності;

- спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони;

- сили і засобу Міністерства внутрішніх справ, прикордонної служби і служби безпеки України;

- позаштатні спеціалізовані формування для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на НС, які створюються на базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медичних, хімічних, ремонтних і ін.) за рішенням обласних, районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад, а також керівників державних підприємств, установ і організацій.

 

7.2. Режимифункціонування єдиної державної системи

У залежності від масштабу й особливостей НС за рішенням постійних органів управління в межах конкретної території можуть здійснюватися такі режимифункціонування єдиної державної системи:

- режим повсякденної діяльності при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, епідеміологічній, сейсмічній, гідрометеорологічній обстановці;

- режим підвищеної готовності при істотних помилках у роботі, що погіршують обстановку;

-режим діяльності в НС при реальній загрозі виникнення НС і реагуванні на неї;

- режим діяльності при надзвичайному становище, відповідно до Конституції України і Закону України “Про надзвичайне становище”.

Основними заходами єдиної державної системи при її функціонуванні є:

у режимі повсякденної діяльності:

здійснення спостереження і контролю за станом навколишнього природного середовища - (сейсмічною, гідрометеорологічною, гідрогеологічною), обстановкою на потенційно-небезпечних об'єктах і на прилягаючих до них територіях; удосконалювання підготовки органів управління, сил і засобів до дій у НС, організація навчання населення засобам захисту і діям у НС;

у режимі підвищеної готовності:

прийняття на себе відповідними комісіями з НС безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем єдиної державної системи, формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого лиха, виробітки пропозицій щодо її нормалізації, прогнозування можливості виникнення НС та їхніх масштабів; уживання заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів;

у режимі діяльності надзвичайної ситуації:

організація захисту населення; висування оперативних груп у райони НС; організація робіт із локалізації наслідків НС; визначення меж зони НС; організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування в першу чергу об'єктів економіки й об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення; інформація вищих органів управління про масштаби НС і обсяги заходів щодо реагування на НС.

 

7.2 Основні положення державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1998 р. №174 було затверджено "Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій"(ТЕБ і НС).

Основними завданнями цієї комісії є:

1) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням і функціонуванням національної системи попередження і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;

2) участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

3) організація та керівництво проведенням робіт із ліквідації наслідків НС державного і регіонального масштабів, у тому числі закордонного походження.

Комісія в залежності від покладених на її завдань:

а) у надзвичайних ситуаціях:

- готує і подає Президенту України і Кабінету Міністрів України перелік прав і обов'язків у цій сфері центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, організацій і установ;

- координує діяльність органів виконавчої влади з питань розробки та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, а також реагування на НС;

- бере участь у розгляді питань часткового обмеження виробництва або припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні і небезпечні технології (хімічні, радіаційні тощо);

- бере участь в експертизі найбільш важливих проектів будівництва і реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

- сприяє розвитку служб гідрометеорологічного попередження і прогнозування, державної системи моніторингу навколишнього середовища, системи цивільного захисту населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;

- забезпечує методичне керівництво і контроль за роботою комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Ради Міністрів Автономної республіки Крим, обласних (міських) держадміністрацій, за їх підготовкою до діяльності в надзвичайних ситуаціях;

- здійснює міжнародне співробітництво з відповідними органами закордонних країн і міжнародних організацій відповідно до зобов'язань України в рамках міжнародних договорів;

 

 

б) у період реагування на надзвичайні ситуації:

- здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

- забезпечує організацію робіт із взаємодії органів центральної та місцевої виконавчої влади, державних, міжнародних організацій і евакуації населення, наданню потерпілим необхідної допомоги;

- вивчає сформовану обстановку і готує інформацію Президенту України і Кабінету Міністрів України про заходи щодо реагування на надзвичайні ситуації та причини їх виникнення;

- залучає до виконання робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування, забезпечуючи їх необхідними матеріально-технічними, продовольчими, іншими ресурсами та запасами;

- забезпечує взаємодію з відповідними організаціями тих країн, територія яких постраждала в результаті негативної дії надзвичайної ситуації, яка виникла на території України;

- організує вивчення розмірів збитку, заподіяного суб'єктам господарської діяльності і населенню внаслідок надзвичайних ситуацій національного або регіонального масштабу.

Головою Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій є Перший віце прем’єр-міністр України.

Склад обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

Головою Комісії є перший заступник глави обласної державної адміністрації (органа місцевого самоврядування, керівника промислового об'єкту чи підприємства).

Першими заступниками голови комісії є начальник Управління з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і заступник голови місцевої виконавчої влади.

Заступники голови комісії:

- начальник управління обласного відділу охорони здоров'я;

- заступник начальника внутрішніх справ області.

Членами комісії є начальники управлінь і керівники великих підприємств.

Робочим органом комісії, який забезпечує підготовку, збір і проведення засідань, а також контроль за виконанням її рішень, є секретаріат комісії.

 

 

7.3 Система законодавчих актів і правових природоохоронних норм в Україні.

Закони про охорону природи (ЗОП) – вищі законодавчі акти, що відображають комплексний підхід до правового регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем.

Вони розповсюджуються на всі галузі народного господарства і всі сторони життя людей – їх трудову діяльність, побут і відпочинок, а так само на всі елементи природного середовища – землю, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря в межах юрисдикції держави.

В Україні основним законом, що визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього середовища є Закон України про охорону навколишнього середовища, прийнятий в 1991 році.

Він складається з 16 розділів. У другому розділі визначені екологічні права і обов'язки громадян України. Так, кожен громадянин України має право на безпечну для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище, участь в обговоренні проектів законодавчих актів, об'єднання в громадські природоохоронні організації, отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього середовища, участь в проведенні суспільної екологічної експертизи і так далі

Разом з цим громадяни України зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її багатства, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів і штрафи за екологічні правопорушення, здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки.

Окрім цього закону в Україні існує:

Земельне законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим всіх земель в країні, порядок їх використання і охорони. Воно передбачає строго цільове використання земель для задоволення потреб народного господарства і населення, встановлює пріоритет використання продуктивних (родючих) земель для потреб с/г виробництва. Для будівництва підприємств, житлових об'єктів, дорогий, ліній електропередач і так далі виділяються землі, непридатні для сільського господарства.

Лісове законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим лісів, порядок їх використання і охорони.

Повітряне законодавство – законодавство про охорону атмосферного повітря – включає сукупність правових норм, направлених на регулювання відносин по використанню і охороні атмосферного повітря.

Правові норми повітряного законодавства передбачають, що якість атмосферного повітря визначається відповідно до норм ГДК забруднюючих речовин.

Повітряне законодавство передбачає також охорону атмосферного повітря від шкідливих фізичних і інших дій (шуму, електромагнітних випромінювань і так далі)

Водне законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим водних ресурсів країни, порядок їх використання і охорони, а також запобігання їх шкідливій дії

За порушення природоохоронного законодавства передбачають різні види юридичної відповідальності: адміністративну, дисциплінарну, матеріальну, кримінальну. В області природокористування найбільш поширеними є заходи адміністративної відповідальності: штрафи, попередження, тимчасове закриття підприємств, заборони на користування природними ресурсами.

Поділа по вирішенню господарських суперечок, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища розглядаються органами державного арбітражу.

Найбільш поширеними арбітражними справами є справи про відшкодування збитків:

§ рибному господарству у випадках масової загибелі риби в результаті забруднення водних об'єктів промисловими, комунальними і іншими стічними водами;

§ мисливському господарству у разі загибелі диких тварин в результаті порушення вимог охорони навколишнього природного середовища (по позовах органів мисливського господарства);

§ лісовому господарству (по позовах органів лісового господарства).

Підприємства, установи і організації, що відшкодували збитки відповідно до рішень органів державного арбітражу, мають право пред'являти в суді регресивні позови до своїх посадових осіб і інших працівників, безпосередньо винних в порушенні законодавства про охорону навколишнього середовища і спричиненні вказаних вище збитків народному господарству.

 

Питання до самоконтролю:

 

 

1. Механізми з регулювання екологічної безпеки (екологічний аудит, ліцензування небезпечних видів діяльності тощо).

2. Визначення критеріїв і норм екологічної безпеки, контроль за безпечним використанням природних ресурсів.

3. Організація і здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі поводження з небезпечними, радіоактивними і токсичними речовинами, дотримання умов безпечного розміщення та збереження небезпечних, токсичних та радіоактивних відходів.

4. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації.

Використана література: 2, 6, 21, 24, 29, 31.

 

 

 

   
     

 


Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 80 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Протипожежний захист ОГ. | Захисту | Захисту | Загальнийвисновок | Протипожежний захист ОГ | Заходи з протипожежного захисту | Дозиметричного контролю | Заключення | Вимоги до захисних властивостей споруд | ВИСНОВКИ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Висновок| ЗАКЛЮЧЕННЯ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.032 сек.)