Заходи з протипожежного захисту

Заходи з протипожежного захисту поділяються на організаційні, експлуатаційні, технічні і режимні (спеціальні).

Організаційні заходи: навчання робітників і службовців правилам пожежної безпеки, організація пожежної охорони, проведення бесід, лекцій, видання необхідних інструкцій і т.п..

Технічні заходи передбачають дотримання протипожежних правил і норм при влаштуванні систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря, блискавкозахисту, при спорудженні будівель, встановці технологічного обладнання та ін..

Експлуатаційні заходи передбачають правильну експлуатацію систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, блискавкозахисту, технологічних машин і устаткування, правильне утримання будівель і територій тощо.

Режимні заходи передбачають заборону або обмеження застосування відкритого вогню в пожежонебезпечних місцях (при газо- та електрозварювальних роботах тощо), куріння у невстановлених місцях, обов'язкове дотримання норм і правил при роботі з вогненебезпечними та вибухонебезпечними речовинами (обов'язкове оформлення наряду-допуску з додатковим інструктажем, постійним наглядом з боку керівного складу та ін.). Генеральні плани промислових підприємств мають забезпечувати наступні заходи: дотримання необхідних безпечних відстаней від кордонів підприємства до сусіднього підприємства, населеного пункта, смуги магістральних залізниць і водних шляхів; правильне зонування будівель і споруд з урахуванням їх призначення та інших ознак; дотримання необхідних протипожежних розривів між будівлями і спорудами.

Для припинення процесу горіння використовують такі вогнегасні речовини: воду, інертні гази (азот, аргон, гелій, вуглекислий газ і ін.), хімічні речовини (пінні чи розчини), порошкоподібні суміші, пожежні ковдри з брезенту. Вибір того чи іншого способу гасіння залежить від особливостей палаючих речовин, масштабів загоряння.

Вода - це найбільш дешевий і розповсюджений вогнегасящій матеріал. Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Такий рукав кріпиться до пожежного крана або насоса і закінчується металевим соплом, оснащеним розбризкувачем. Водою не можна гасити легкозаймисті рідкі речовини (бензин, гас, масла тощо), тому що вода важча, накопичується внизу, під цими речовинами і не перекриває доступ кисню до горючих матеріалів. Не можна гасити водою і такі матеріали, як карб, селітра, які виділяють при контакті з водою горючі гази (чадний газ), а також лужні метали (при контакті з водою вони виділяють велику кількість тепла) та електро-устаткування, що знаходиться під напругою. Водні розчини солей використовують для гасіння речовин, які погано змочуються водою (вовна, торф, деревина). Для поліпшення змочування цих речовин у воду додають поверхнево-активні речовини. Водяну пару використовують для гасіння пожеж у приміщеннях до 500 куб.м і невеликих пожеж на відкритих майданчиках і установках.

Інертні і негорючі гази (азот, аргон, гелій, вуглекислий газ) знижують концентрацію кисню в осередку горіння і припиняють його. Використовують в не-великих за обсягом приміщеннях.

Вогнегасні порошки, пісок, ковдри діють за тим же принципом: перекривають доступ кисню до вогнища горіння.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться: ручні вогнегасники, ящики з піском, пожежний інвентар. Вогнегасники призначені для гасіння пожеж у їх початковій стадії. Поширені вогнегасники: хімічні пінні ОХП-10, ОП-М і ОП-9 ММ, повітряно - пінні ОВП - 5, ОВП - 10, ОВП - 100, вуглекислотні ОУ - 2, ОУ - 5, ОУ - 25, порошкові ВП - 1, ВП - 2А, ОП - 10А, і т.п..

Питання для самоконтролю:

1. Хто здійснює державний нагляд за станом пожежної безпеки?

2. Назвіть обов'язки власника підприємства в галузі пожежної безпеки.

3. Перерахуйте заходи з протипожежного захисту.

4. Які вогнегасні речовини Ви знаєте?

5. Які пожежі не можна гасити водою?

6. Як класифікуються вогнегасники?

Рекомендована література: 10, 14, 15, 20, 25, 26, 27, 29, 30.

Змістовий модуль 4. Прогнозування обстановки та планування заходів

захисту в зонах радіоактивного, хімічного і

біологічного зараження

План

1. Правила поведінки та дії населення при різних видах НС.

2. Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт під час НС у зонах радіоактивного, хімічного і біологічного зараження.

3. Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт під час НС

4. Приладирадіаційної, хімічної розвідки та

дозиметричного контролю

Стихійні біди – це різні явища природа, виклично раптові порушення нормальної життєдіяльності населення, а також руйнування і знищення матеріальних цінностей. Вони нерідко надають негативну дію на оточуючу природу.

До стихійних бід звичайно відносяться землетруси, повені, селеві потоки, обвали, сніжні замети, виверження вулканів, обвали, засухи. До таких бід у ряді випадків можуть бути віднесений також пожежі, особливо масові лісові і торф'яні.

Небезпечними бідами є, крім того, виробничі аварії. Особливу небезпеку представляють аварії на підприємствах нафтової, газової і хімічної промисловості.

4.1 Правила поведінки та дії населення при різних видах НС

Організаційні заходи

Оповіщення та формування у сфері цивільного захисту включають:

-оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення НС через загальнодержавні, територіальні і локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення;

-завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення із спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження;

-централізоване використання мереж зв’язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передач інформації незалежно від форм власності та підпорядкування в разі виникнення НС;

-створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної та територіальних мереж спостереження і контролю;

-збирання, опрацювання та передача інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування РР, ХР та БЗ.

Основний спосіб оповіщення населення про дії під час виникнення небезпечних ситуацій - передача повідомлення мережею місцевого радіомовлення (через квартирні та зовнішні гучномовці), а також через місцеві радіомовні станції і по телебаченню. Щоб привернути увагу населення в екстрених випадках перед початком передачі інформації вмикаються сирени, а також інші сигнальні засоби.

Сирени і переривчасті гудки підприємств і транспортних засобів означають сигнал цивільної оборони «УВАГА ВСІМ». Почувши його, необхідно негайно вмикати гучномовець, радіо і телеприймач, прослухати повідомлення органу на який покладено повноваження з оповіщення населення.

ВАРІАНТИ ПОВІДОМЛЕНЬ

При аварії на хімічно небезпечному об`єкті

Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (міста). Громадяни! Сталася аварія на ____________з виливом сильнодіючої отруйної речовини - аміаку.

Хмара зараженого повітря поширюється у напрямі селища ________.

В зону хімічного зараження потрапляють завод _______ і повністю селище ___________.

Мешканцям вулиць:________,__________,_____ - знаходитися в будинках. Провести герметизацію своїх квартир (будинків).

Мешканцям вулиць: ______,_______, _________- негайно залишити житлові будинки, заклади, підприємства і вийти в район __________.

Надалі дійте згідно з вказівками відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

При аварії на атомних енергетичних установках

Увага! Говорить відділ з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення району. Громадяни! Сталася аварія на атомній електростанції. В районі станції і населених пунктів _____________________________________________ очікується випадіння радіоактивних речовин.

Населенню цих пунктів знаходитися в житлових будинках. Провести герметизацію житлових приміщень і місць знаходження тварин.

Прийняти йодистий препарат. Надалі дійте згідно з вказівками штабу цивільної оборони.

4.2 Правила поведінки та дії населення в осередку ядерної, хімічної та біологічної зброї

Під осередком ядерного, хімічного та біологічного ураження розуміється територія з населеними пунктами, промисловими, сільськогосподарськими і іншими об'єктами, що піддалася безпосередній дії ядерної, хімічної та біологічної зброї.

Поведінка і дії населення в осередку ураження багато залежать від того, де воно знаходилося у момент ядерного вибуху, впливі хімічної та біологічної зброї: в притулках (укриттях) або зовні них. Притулки (укриття), як було показано раніше, є ефективним засобом від всіх вражаючих чинників ядерної, хімічної та біологічної зброї і від наслідків, викликаних застосуванням цієї зброї. Слід ретельно дотримуватися правил перебування в захисних спорудах. Засоби індивідуального захисту органів дихання при знаходженні в притулках (укриттях) необхідно постійно мати в готовності до негайного використовування.

Тривалість перебування людей в притулках (укриттях) залежить від ступеня радіоактивного зараження місцевості, де розташовані захисні споруди. Якщо притулок (укриття) знаходиться в зоні зараження з рівнями радіації через 1 ч після ядерного вибуху від 8 до 80 Р/г, то час перебування в ньому людей, що вкриваються, складе від декількох годин до одних діб; у зоні зараження з рівнями радіації від 80 до 240 Р/г знаходження людей в захисній споруді збільшується до 3 діб; в зоні зараження з рівнем радіації 240 Р/г і вище цей час складе 3 діб і більш.

Після закінчення вказаних термінів із притулків (укриттів) можна перейти в житлові приміщення. Протягом подальших 1 – 4 діб (залежно від рівнів радіації в зонах зараження) з таких приміщень можна періодично виходити назовні, але не більше ніж на 3 – 4 год на добу. В умовах сухої погоди, коли можливе пилеутворення, при виході з приміщень необхідно використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання.

При вказаних термінах перебування в притулках (укриттях) стає необхідність мати запаси продуктів харчування (не менше ніж на 4 діб), питної води (з розрахунку 3 л на людину на добу), а також предмети першої необхідності і медикаменти.

Якщо внаслідок ядерного вибуху притулок (укриття) виявиться пошкодженим і подальше перебування в ньому буде пов'язано з небезпекою для тих, що переховуються, необхідно вживати заходи до швидкого виходу з нього, не чекаючи прибуття рятувальних формувань. Слід негайно надіти засоби захисту органів дихання. По вказівці коменданта притулку (старшого по укриттю) ті, що переховуються виходять з притулку (укриття), використовуючи виходи, що виявилися вільними; якщо основний вихід завалений, необхідно скористатися запасним або аварійним виходом. Із заваленого укриття вийти неважко, для цього достатньо розібрати частково перекриття і обрушити земляне обсипання всередину. Знаходячись в завалених захисних спорудах, необхідно робити все для запобігання виникнення паніки; слід пам'ятати, що рятувальні формування поспішають на допомогу.

Не виключено, що з притулків, а тим більше з протирадіаційних або найпростіших укриттів, що опинилися в зоні небезпечного (з рівнями радіації більше 240 Р/ч) радіоактивного зараження, проводитиметься евакуація населення в незаражені або райони з меншими рівнями радіоактивного зараження. Це викликається тим, що тривале (протягом декількох діб) перебування людей в захисних спорудах зв'язано з серйозними фізичними і психологічними навантаженнями. В цьому випадку необхідно буде швидко і організовано проводити евакуацію, з тим щоб менше піддаватися опромінюванню.

Перед виходом з притулку (укриття) на заражену територію необхідно надіти засоби індивідуального захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбезпечнішого руху, а також про місцезнаходження медичних формувань і обмивальних пунктів поблизу шляху руху.

При знаходженні населення під час ядерного вибуху зовні притулків (укриттів), наприклад на відкритій місцевості або на вулиці, в цілях захисту слід використовувати найближчі природні укриття. Якщо таких укриттів немає, треба обернутися до вибуху спиною, лягти на землю обличчям вниз, руки заховати під себе; через 15 – 20сек після вибуху, коли пройде ударна хвиля, встати і негайно надіти протигаз, респіратор або який-небудь інший засіб захисту органів дихання, аж до того, щоб закрити рота і ніс хусткою, шарфом або щільним матеріалом в цілях виключення попадання всередину організму радіоактивних речовин, вражаюче дію яких момент бути значним і протягом довгого часу, оскільки виділення їх з організму походить повільно; потім струсити пил з одягу і взуття, надіти засоби захисту шкіри і вийти з осередку ураження або сховатися в найближчі захисні споруди.

Знаходження людей на зараженій радіоактивними речовинами місцевості пов'язано з можливістю небезпечного опромінювання і, як наслідок цього, розвитку променевої хвороби. Щоб запобігти важким наслідкам опромінювання і ослабити прояви променевої хвороби, у всіх випадках перебування на зараженій місцевості необхідно здійснювати медичну профілактику іонізуючого випромінювання.

Дія протирадіаційних препаратів залежить від способу їх введення в організм; препарати таблеток, наприклад, приймаються за 30 – 40 хв, препарати, що вводяться шляхом ін'єкцій - внутрішньом'язово, – за 5хв. до початку можливого опромінювання. Застосовуванню препарати рекомендується і у випадках, якщо людина опромінюванню вже піддалася. Протирадіаційні препарати є в спеціальних комплектах, розрахованих на індивідуальне використовування.

З метою зменшення можливості поразки радіоактивними речовинами на території осередку ураження (в зонах зараження) забороняється приймати їжу, пити і палити.

Їжа зовні притулків (укриттів) дозволяється на місцевості з рівнями радіації не більше 5 Р/г. Якщо місцевість заражена з більш високими рівнями радіації, їжа повинна триматися в укриттях або на дезактивованих ділянках місцевості. Приготування їжі повинно проводитися на незараженій місцевості, або, на місцевості, де рівні радіації не перевищують 1 Р/г.

При виході з осередку ураження необхідно враховувати те, що внаслідок ядерних вибухів виникли руйнування будівель, мереж комунального господарства. При цьому окремі елементи будівель можуть обрушитися через деякий час після вибуху, зокрема від струсів при русі важкого транспорту, тому підходити до будівель треба з небезпечної сторони – де немає елементів конструкцій, загрозливих до падіння. Просуватися вперед треба посередині вулиці з урахуванням можливого швидкого відходу в безпечне місце. З метою виключення нещасних випадків не можна торкатися електропроводи, оскільки вони можуть виявитися під струмом; потрібно бути обережним в місцях можливого загазування.

Напрям руху з осередку ураження слід вибирати з урахуванням знаків огорожі, розставлених розвідкою цивільної оборони, – у бік зниження рівнів радіації. Рухаючись по зараженій території, треба прагнути не піднімати пилу, в дощову погоду обходити калюжі і прагнути не піднімати бризок.

По шляху проходження з осередку ураження можуть попадатися люди, завалені обламаними конструкціями, та отримали травми. Необхідно надати їм посильну допомогу. Розбираючи уламки, потрібно звільнити потерпілому перш за все голову і груди. Надання допомоги припускає наявність навиків і знання певних прийомів в зупинці кровотечі, створенні нерухомості (іммобілізації) при переломах кісток, гасінні одягу, звільнення від тривалого стискання кінцівок та частин тіла, взахисті рани або опікової поверхні від подальшого забруднення.

В населених пунктах велику небезпеку для людей є пожежі, які викликані світловим випромінюванням ядерного вибуху, вторинними чинниками після вибухів, а також внаслідок застосування супротивником запалювальних речовин. Потрібно вміти вести боротьбу з пожежами, правильно діяти при гасінні їх, щоб не отримати поразок.

Після виходу з осередку ядерного ураження (зони радіоактивного зараження) необхідно щонайшвидше провести часткову дезактивацію і санітарну обробку одягу, взуття, засобів індивідуального захисти, з відкритих ділянок тіла і слизистих оболонок очей, носа і рота.

При частковій дезактивації слід обережно зняти одяг (засобу захисту органів дихання не знімати!), стати спиною до вітру (щоб уникнути попадання радіоактивного пилу при подальших діях) і витрусити її; потім розвісити одяг на щаблині або мотузку і, також стоячи спиною до вітру, обмести з неї пил зверху вниз за допомогою щітки або віника. Одяг можна вибивати, наприклад, палицею. Після цього слідує продезактизувати взуття: протерти ганчірками і дрантям, змоченим водою, очистити віником або щіткою; гумове взуття можна мити.

Протигаз дезактивують в такій послідовності. Фільтруюче-поглинаючу коробку виймають з сумки, сумку ретельно витрушують; потім тампоном, змоченим в мильній воді, миючим розчином або рідиною з протихімічного пакету, обробляють фільтропоглинаючу коробку, сполучну трубку і зовнішню поверхню шолома-маски (маски). Після цього протигаз знімають.

Протипильові тканинні маски при дезактивації ретельно витрушують, чистять щітками, при нагоді полощуть або прають у воді. Заражені ватяно-марлеві пов'язки знищують (спалюють).

При частковій санітарній обробці відкриті ділянки тіла, в першу чергу руки, і шию, а також очі обмивають знезараженою водою; ніс, рот і горло полощуть. Важливо, щоб при обмиванні особи, заражена вода не потрапила в очі, рот і ніс. Оскільки одноразові часткова дезактивація і санітарна обробка не завжди гарантують повного видалення радіоактивного пилу, то після їх проведення обов'язково здійснюється дозиметричний контроль. Якщо при цьому виявиться, що зараження одягу і тіла вище за допустиму норму, часткову дезактивацію і санітарну обробку повторюють. В необхідних випадках проводиться повна санітарна обробка.

Взимку для часткової дезактивації одягу, взуття, засобів захисту і навіть для часткової санітарної обробки може використовуватися незаражений сніг. Влітку санітарну обробку можна організувати в річці або іншому проточному водоймищі.

Своєчасно проведення часткової дезактивації і санітарної обробки можуть повністю запобігти або значно понизити ступінь ураження людей радіоактивними речовинами.

Територія, що піддалася дії отруйливих речовин, внаслідок якої виникли або можуть виникнути поразки людей, тварин або рослин, є осередком хімічного ураження.

Сучасні отруйливі речовини володіють надзвичайно високою токсичністю. Тому своєчасність дій населення, по запобіганню уразки ОР, багато в чому залежатиме від знання ознак застосування супротивником хімічної зброї.

Поява за пролітаючим літаком темної, швидко осідаючої і розсіваючої смуги, утворення білої або злегка забарвленої хмари в місці розриву авіаційної бомби дають підставу припускати, що в повітрі є отруйні речовини. Крім того, краплі ОР добре помітні на асфальті, стінах будівель, листі рослин і на інших предметах. Про наявність отруйливих речовин можна судити і по тому, як під впливом них в'януть зелень і квіти, гинуть птахи.

При виявленні ознак застосування отруйливих речовин (по сигналу «Хімічна тривога») треба терміново надіти протигаз, а у разі потреби і засоби захисту шкіри; якщо поблизу є притулок – сховатися в ньому. Перш ніж увійти у притулок слід зняти використані засоби захисту шкіри і верхній одяг і залишити їх в тамбурі притулку. Протигаз знімається після входу у притулок.

При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щілиною і т. д.) не слід забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкірні покриви і одяг краплинно-рідких ОР, але не захищає від парів або аерозолів отруйливих речовин, що знаходяться в повітрі. При знаходженні в таких укриттях в умовах зовнішнього зараження обов'язково треба користуватися протигазом.

Знаходитися в притулку (укритті) слід до отримання розпорядження на вихід з нього. Коли таке розпорядження надійде, необхідно надіти індивідуальні засоби захисти і покинути споруду, щоб вийти за межі осередку ураження.

Виходити з осередку хімічного ураження потрібно по напрямах, позначених спеціальними покажчиками або вказаним постами ЦО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то рухатися слід убік, перпендикулярно напряму вітру. Це забезпечить якнайшвидший вихід з осередку ураження, оскільки глибина розповсюдження хмари зараженого повітря (вона співпадає з напрямом вітру) у декілька разів перевищує ширину його фронту.

На зараженій отруйними речовинами території треба рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пил. Не можна притулятися до будівель і торкатися до оточуючих предметів (вони можуть бути заражені). Не слід наступати на видимі краплі ОР.

На зараженій території забороняється знімати протигази і інші засоби захисту. В тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так, як ніби вона заражена.

Особлива обережність повинна виявлятися при русі по зараженій території через парки, сади, городи і поля. На листях і квітках рослин можуть знаходитися краплі ОР, що осіли, при дотику до них можна заразити одяг і взуття.

По можливості слід уникати руху ярами і лощинами, через луги і болота, в цих місцях можливо тривалий застій парів отруйних речовин. В містах пари ОР можуть застоюватися у замкнутих просторах.

У разі виявлення після хімічного нападу супротивника або під час руху по зараженій території крапель отруйних речовин на шкірних покривах, одязі, взутті або засобах індивідуального захисту необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі або вати. Ураженні місця слід обробити розчином з протихімічного пакету або шляхом ретельної промивки теплою водою з милом.

Після виходу з осередку хімічного ураження якнайскоріше проводиться повна санітарна обробка. Якщо це неможливо зробити швидко, проводиться часткові дегазація і санітарна обробка.

Правила поведінки та дії населення в осередку бактеріологічного ураження

Осередком бактеріологічного ураження є міста, інші населені пункти, об'єкти народного господарства і території, заражені бактерійними засобами і джерелом їх розповсюдження. Вогнище це може утворитися, внаслідок дії численних збудників різних інфекційних хвороб.

Своєчасність і ефективність вживання заходів захисту від бактерійних засобів залежить від перших ознак бактеріологічної зброї та своєчасності використання засобів індивідуального захисту.

Несприйнятливість дії БР досягається проведенням специфічної профілактики, яка звичайно здійснюється завчасно шляхом щеплень, вакцинації і введенням специфічних сироваток. Крім того, безпосередньо при загрозі поразки (або після поразки) бактерійними засобами слід використовувати протибактериальний засіб № 1 з аптечки АІ-2.

В метою забезпечення ефективного захисту від бактеріологічної зброї велике значення має проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. Необхідно дотримання правил особистої гігієни і санітарно-гігієнічних вимог при забезпеченні живлення і водопостачання населення. Приготування і їжа повинна виключати можливість її зараження бактерійними засобами заходами використання дезинфікуючих розчинів.

Одночасна поява інфекційних захворювань серед людей може надати сильну психологічну дію навіть на здорових людей. Дії і поведінка кожної людини в цьому випадку повинні бути направлений на запобігання можливої паніки.

Для запобігання розповсюдження інфекційних хвороб розпорядженням начальників цивільної оборони районів і міст, об'єктів народного господарства застосовуються карантин і обсервація.

Карантин вводиться при безперечному встановленні факту наявності зараження бактеріологічною зброєю, а особливо небезпечні (чума, холера і ін.). Карантинний режим передбачає повну ізоляцію осередку ураження від оточуючого населення, він має на меті недопущення розповсюдження інфекційних захворювань.

На зовнішніх межах зони карантину встановлюється озброєна охорона, організовуються комендантська служба і патрулювання, регулюється рух. В населених пунктах і на об'єктах, де встановлений карантин, організовується місцева (внутрішня) комендантська служба, здійснюється охорона інфекційних ізоляторів і лікарень.

З районів, в яких оголошений карантин, вихід людей, виведення тварин і вивіз майна забороняються. В'їзд на заражену територію дозволяється начальниками цивільної оборони лише спеціальним формуванням і видам транспорту. Транзитний проїзд транспорту через осередки ураження забороняється (виключенням може бути тільки залізничний транспорт).

Об'єкти народного господарства, що опинилися в зоні карантину і продовжуючи свою виробничу діяльність, переходять на особливий режим роботи із суворим виконанням протиепідемічних вимог. Робочі зміни поділяються на окремі групи (можливо менші по складу), контакт між ними скорочується до мінімуму. Праця і відпочинок робітників і службовців організовуються по групах в спеціально відведених для цього приміщеннях. В зоні карантину припиняється робота всіх учбових закладів, видовищних установ, ринків і базарів.

Населення в зоні карантину роз'єднується на дрібні групи, йому не дозволяється без крайньої потреби виходити з своїх квартир (дворів). Продукти харчування, вода і предмети першої необхідності такому населенню доставляються спеціальними командами. При необхідності виконувати термінові роботи зовні будівель люди повинні бути обов'язково в засобах індивідуального захисту.

Кожний громадянин несе сувору відповідальність за дотримання режимних заходів в зоні карантину; контроль за їх дотриманням здійснюється службою охорони громадського порядку.

У тому випадку, коли встановлений вид збудника не відноситься до групи особливо небезпечних, введений карантин замінюється обсервацією, яка передбачає медичне спостереження за осередком ураження і проведення необхідних лікувально-профілактичних заходів. Ізоляційно-обмежувальні заходи при обсервації менш суворі, ніж при карантині.

В осередку бактеріологічного ураження одним з першочергових заходів є проведення екстреного профілактичного лікування населення. Таке лікування організовують медичний персонал, прикріплений до об'єкту, дільничні медичні працівники, а також особовий склад медичних формувань. За кожною санітарною дружиною закріплюється частина вулиці, квартал, будинок або цех, які обходяться сандружинницями 2–З рази на добу; населенню, робітникам і службовцям видаються лікувальні препарати. Для профілактики застосовуються антибіотики широкого спектру дії, що забезпечують профілактичний і лікувальний ефект. Населення, що має аптечки АІ-2, профілактику проводить самостійно, використовуючи препарати з аптечки.

Як тільки буде визначений вид збудника, проводиться специфічна екстрена профілактика, яка полягає у застосуванні специфічних для даного захворювання препаратів, антибіотиків, сироваток. Не можна ухилятися від ухвалення лікарів. Необхідно пам'ятати, що своєчасне застосування антибіотиків, сироваток і інших препаратів не тільки скоротить кількість жертв, але і допоможе швидше ліквідовувати вогнища інфекційних захворювань.

В зонах карантину і обсервації з самого початку здійснюється проведення дезинфекції, дезинсекції і дератизації.

Дезинфекція має на меті знезараження об'єктів зовнішнього середовища, які необхідні для нормальної діяльності і безпечного знаходження людей. Дезинфекція, наприклад, території, споруд, устаткування, техніки і різних предметів може проводитися з використанням протипожежного, сільськогосподарського, будівельного і іншої техніки; невеликі об'єкти знезаражуються за допомогою ручної апаратури. Для дезинфекції застосовуються розчини хлорного вапна і хлораміну, лізол, формалін і ін. За відсутності вказаних речовин для дезинфекції приміщень, устаткування, техніки можуть використовуватися гаряча вода (з милом або содою) і пар.

Дезинсекція і дератизація – це заходи, що пов'язані із знищенням комах і винищуванням гризунів, які є переносниками інфекційних захворювань. Для знищення комах застосовують фізичні (кип'ячення, пропрасовування розжареною праскою і ін.), хімічні (застосування дезинсектицируючих засобів) і комбіновані способи; винищування гризунів проводять за допомогою механічних пристосувань (пасток різних типів) і хімічних препаратів. Серед дезинсектицирующих засобів найширше застосувуються препарати ДДТ, гексахлоран, хлорофос; серед препаратів, призначених для винищування гризунів, – крисид, фосфід цинга, сірчанокислий калій.

Після проведення дезинфекції, дезинсекції і дератизації проводиться повна санітарна обробка осіб, що брали участь в здійсненні вказаних заходів.

Одночасно з розглянутими заходами в зоні карантину (обсервації) проводиться виявлення хворих людей і навіть підозрілих на захворювання. Ознаками захворювання є підвищена температура, погане самопочуття, головні болі, поява висипу та ін. Сандружинниці і медичні працівники з'ясовують ці дані через відповідальних наймачів квартир і господарів будинків і негайно повідомляють командира формування або до медичної установи для вживання заходів до ізоляції і лікування хворих.

Після санітарної обробки хворого направляють у спеціалізовану інфекційну лікарню; у квартирі, де проживав хворий, проводиться дезинфекція; речі і одяг хворого також знезаражуються. Всі контактуючі з хворим проходять санітарну обробку і ізолюються (в будинках або в спеціальних приміщеннях).

За відсутності можливості госпіталізувати інфекційного хворого його ізолюють на дому, залишаючи з ним один з членів сім'ї. Хворий повинен користуватися окремими посудом, рушником, милом. Вранці і увечері в один і той же час у нього вимірюється температура, свідчення термометра реєструється на спеціальному температурному листі з вказівкою дати і часу вимірювання. Перед кожною їжею хворому допомагають вимити руки і прополоскати рота і горло, а вранці і перед нічним сном – вмиватися і почистити зуби.

Тяжкохворим необхідно обтирати вологим рушником або серветкою; очі і порожнина рота протирають тампонами, змоченими 1 – 2%розчином борної кислоти або питної соди. Рушники і серветки, використані для обробки хворого, дезінфікуються, паперові серветки і тампони спалюються. Щоб уникнути пролежнів необхідно поправляти ліжко хворого і допомагати йому міняти положення, а при необхідності застосовувати підкладні круги.

Не менш двох разів на день приміщення, в якому знаходиться хворий, слід провітрювати і проводити в ньому вологе прибирання з використанням дезинфікуючих розчинів.

Той, хто залишається з хворим повинен застосовувати ватяно-марлеву пов'язку, халат (або відповідний одяг), рукавички, засоби екстреної і специфічної профілактики; він повинен ретельно стежити за чистотою рук (нігті повинні бути коротко обстрижені) і одягу. Після кожного зіткнення з виділеннями, білизною, посудом і іншими предметами хворого необхідно мити руки і дезинфікувати їх 3%розчином лізолу або 1%розчином хлораміну. Слід також мати при собі рушник, один кінець якого повинен бути змочений дезинфікуючим розчином.

Висновок: стихійні біди, пожежі, аварії... По-різному можна зустріти їх. Розгублено, навіть приречено, як століттями зустрічали люди різні біди, або спокійно, з непохитною вірою у власні сили, з надією на їх приборкання. Але упевнено прийняти виклик бід можуть тільки ті, хто, знаючи, як діяти в тій або іншій обстановці, ухвалить єдино правильне рішення: врятує себе, надасть допомогу іншим, запобіжить, наскільки зможе, руйнуюче дію стихійних сил.

4.3 Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт під час НС

Рятувальні роботи у мирний час проводяться в райо­нах стихійних лих, повені, землетрусу, масових пожеж, селевих потоків, на місцях аварій на виробництві і транс­порті. Мета робіт — пошук потерпілих, рятування їх з під завалів, зруйнованих будинків, захисних споруд, на­дання першої медичної допомоги, евакуація з осередків ураження до медичних установ.

Розвідуючи маршрути руху і ділянки (об'єкти) робіт, розвідгрупа (ланка) висувається до осередку ураження за наміченим маршрутом. Розвідники за приладами визнача­ють зараженість маршруту радіоактивними й отруйними речовинами, встановлюють знаки огородження з правого боку дороги за ходом руху. Якщо рівні радіації і заражен­ня ОР високі, то шукають обхід (прохід) і позначають йо­го напрям.

Дані про стан маршруту, його прохідність, кордони за­раження, напрями обходів командир розвідгрупи допові­дає по радіо начальнику штабу ЦО об'єкта і наносить на карту (схему) маршрут.

Виходячи на територію об'єкта, розвідники визнача­ють рівні радіації, наявність отруйних речовин, розшуку­ють сховища, укриття й оглядають їх, встановлюють зв'язок з людьми, які там перебувають. На території об'єкта визначають характер руйнувань будинків і споруд, напрям поширення пожеж, виявляють ушкодження та аварії на комунально-енергетичних мережах. Визначають місця, небезпечні для роботи формувань. Шукають марш­рути для введення сил ЦО й евакуації потерпілих. Розчи­щають проходи (проїзди) у завалах, якщо немає об'їзду. Там, де висота завалу не вище 1 м, шлях прокладають бульдозером по проїжджій частині вулиці, а в зонах суцільних завалів, що перевищують 1м, — по завалу. Ши­рина шляху при односторонньому русі повинна бути не менше 3,2 — 3,5м. Для роз’їзду зустрічних машин через кожні 150—200 м влаштовують спеціальні майданчики. Ширина шляху при двосторонньому русі 7—8 м. Після закінчення робіт встановлюють дорожні знаки й організо­вують регулювання руху.

Локалізацію і тушіння пожеж здійснюють протипо­жежні сили за допомогою рятувальних та інших форму­вань. Щоб не допустити злиття окремих вогнищ у су­цільні, одночасно з тушінням прокладають просічні смуги, щоб відсікти вогонь. На шляху поширення пожежі розби­рають або руйнують конструкції будинків, що горять, ви­даляють легкозаймисті матеріали.

Розшук і рятування потерпілих організовують і прово­дять на всій території об'єкта або житлового кварталу, де є повністю або частково зруйновані будинки. Одночасно з цим вживають заходи щодо попередження повторних об­валів, відключають газову й електричну мережі, припиня­ють подачу води.

Щоб врятувати людей, які опинились у глибині зава­лу, роблять проходи до них, використовуючи порожнечі, які утворилися після руйнування великих елементів конст­рукцій. Якщо східці зруйновано, то з приміщень верхніх поверхів потерпілих виносять по тимчасових дерев'яних трапах, через вікна або по приставних драбинах, обов'яз­ково підстраховуючи канатом. Тих, хто перебуває у тяж­кому стані, спускають на лямках. Перш ніж відкривати сховище, укриття, завал, треба встановити зв'язок з людь­ми; з'ясувати, в якому вони стані. Зв'язок встановлюється через повітрозабірні отвори, люки, стояки водопостачання або опалення, що ведуть до сховища. Коли порушено сис­теми фільтровентиляції, то для подачі повітря розчищають повітрозабірні канали, а якщо це неможливо, бурять отво­ри в стіні або перекритті і подають повітря компресором. Розкривати сховища й укриття починають з відкопування заваленого основного або аварійного входу (виходу).

Першу медичну допомогу потерпілим надає санітарна дружина. Для цього її особовому складу визначають ділян­ку робіт, пункти (місця) вантаження потерпілих на транс­порт, шляхи і пункти винесення (евакуації) їх, місця відпочинку і приймання їжі, порядок поповнення медич­ними засобами і взаємодії з іншими формуваннями, а та­кож повідомляють, які ланки додаються для перенесення потерпілих.

В осередку хімічного ураження при наданні першої медичної допомоги на потерпілого у першу чергу швидко надягають протигаз, вводять йому відповідний для даної отруйної речовини антидот, проводять часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри рідиною з ІПП-8.

Усіх потерпілих евакуюють на незаражену територію, де їм надаватиметься перша лікарська допомога. Для пере­несення до пунктів вантаження з рятувальних формувань виділяється необхідна кількість людей. Перед вантажен­ням на транспорт перевіряють правильність надання пер­шої медичної допомоги, вводять знеболювальні засоби.

До виконання рятувальних та інших невідкладних робіт залучаються військові частини, невоєнізовані форму­вання ЦО загального призначення.

4.4 Приладирадіаційної, хімічної розвідки та

Дата добавления: 2015-09-03