Жертва святої Літургії

Жертву св. Літургії приносимо лише одному Богу з метою перепросити, благати про щось, віддати Йому шану або подякувати за щось.

Приносячи жертву, визнаємо, що Той, котрому її приносимо, є Творцем усього створеного, найвеличнішим Паном усіх речей, і тому ми повинні належ­ним чином Йому упокоритися (св. Тому з Акв.). Отже, жертовна дія — це ознака величання (поклоніння), тому не можна приносити її жодному створін­ню, жодному Святому, жодному Ангелові (Кох.). Ніхто не приносив нікому жертви, як лише правдивому Богу, або тому, кого помилково вважав Богом (св. Авг.). У Старому Завіті були різноманітні жертви: примирення, цілопа­лення, славословні і т. п., тепер маємо лише одну жертву, через яку можемо досягти усього (св. Золот.). Перепрошення Божества — це, після первородного гріха, мета жертви св. Літургії, тому Службу Божу можна відправляти передусім у цьому наміренні. Служба Божа має безмежну силу і тоді, коли хочемо щось випросити; немає такого великого дару або милості, яких немож­ливо було б випросити принесенням цієї жертви (Марк.). Ми можемо просити про щось земне, створене, хоч жертва сама по собі є Божою. Неможливо, щоб щедрий Бог, винагороджуючи за горня поданої води, не винагородив би нас, коли побожно подаємо Йому чашу з Кров'ю Його Божественного Сина (Кох.). Упійманого вождя не випустить ворог із неволі, доки не буде принесений великий викуп. І ми можемо говорити на Службі Божій: "Дивись, вічний Отче, це Твій Єдинородний Син є нашим в'язнем. Не випустимо Його доти, доки не отримаємо через Нього того, про що Тебе просимо" (св. Бонав.). Службу Божу можна жертвувати також на славу Божу. Слава і шана належить тому, хто гідний її; той заслуговує більшої шани, хто творить лише добро. Бог є безмежною добротою; отже, навіть усі створіння разом не можуть Його достатньо прославити (Кох.). Прославляйте Господа, як тільки можете, та Він все ж таки буде вищий від усякої слави (Сир. 43, 32). Лише один засіб маємо, щоб Бога достатньо прославити — жертву св. Літургії. "Христос величає Божество на престолі такою славою, якої Бог гідний; цього не зможуть здійснити ані Ангели, ані Святі, а, тим більше люди" (Кох.). З однієї Служби Божої Господь Бог має більшу славу, ніж від усіх Ангелів і Святих на небі. Ця слава настільки вища, наскільки вищий Бог Син від усіх створінь. Службу Божу можемо також жертвувати з метою подяки Богу. Отримавши від когось багато добра, ти зобов'язаний йому віддячитися, бо інакше будеш невдячним (Кох.). А як багато доброчинностей ми отримали від Господа Бога! Згадаймо лише, як уміло упорядкував Він усю землю, як чудово створив наш організм, як постійно намагається зберегти і підтримати наше життя. Згадаймо справу спасіння і встановлення св. Тайн. А, можливо, ти отримав ще якісь особливі милості від Бога? Саме на Службі Божій в достатній мірі можеш віддячити за доброчинності Божі. Бо як тоді, на Тайній Вечері, так і тут, на Службі Божій, сам Спаситель складає подяку Богу Отцю; а подяка, складена Божою Особою, є безмежною і перевищує подяки усіх Ангелів та людей (Кох.). Коли б усі небесні лики і всі вірні безупинно дякували разом із тобою Господу Богу, то і ця подяка не була б такою великою, як подяка Ісуса Христа в одній Службі Божій (Кох.). Безмежна любов Бога до нас, вона не лише добро нам приносить, але й одночасно підказує засоби, за допомогою яких ми могли за це добро належно віддячитися (Сенєрі).

Службу Божу можна жертвувати за всіх живих, незважаючи на те, чи є вони членами Католицької Церкви, чи ні.

Службу Божу можна жертвувати за живих (Трид. Соб. 22, 2). У кожній Службі Божій священик молиться за живих. Багатьох грішників можна навернути через пожертву Служби Божої (Кох.). Хворим і помираючим найкраще допоможеш слухаючи Службу Божу. Можна жертвувати також у наміренні живущих іновірців (щоб Бог допоміг їм пізнати правдиву віру), бо Христос помер на хресті за всіх людей, а Церква часто молиться за іновірців. Чим більше осіб, у наміренні котрих відправляється Служба Божа, тим менша користь кожній окремій людині (Кох.). Саме тому Церква завжди забороняла священикам відправляти Службу Божу в наміренні багатьох людей. Церква завжди відправляла Службу Божу лише в ім'я окремих осіб, бо було б нерозумним відправляти Службу Божу за сотні і тисячі людей, тому що така Служба Божа не принесла би людям ніякої користі. Церква, керована Св. Духом, не може в такій важливій справі чинити нерозумно.

За померлих можна жертвувати Службу Божу лише ТОДІ, коли ці померлі належали до Католицької Церкви і якщо не пішли з цього світу у стані смертного гріха.

Службу Божу можна жертвувати за померлих (Трид. Соб. 22, 2). Не підлягає сумніву, що Служба Божа може приносити користь померлим; вона сприяє тому, що Бог виявляє більше милосердя душам померлих, аніж вони цього заслужили (св. Авг.)- З давніх-давен існує звичай відправляти Службу Божу за померлих і згадувати їх під час кожного Богослужіння. Те саме відбувається і сьогодні. Цей звичай запровадили вже Апостоли (Терт.). Саме тому св. Моніка, мати св.Августина, на смертному одрі просила згадувати її після смерті під час св. Літургії. Вона не турбувалася про дорогий одяг, бальзамування свого тіла або про гарний пам'ятник, але лише про молитви при вівтарі (св. Авг.). Дещо інакше чинять деякі сучасні християни. За померлих іновірців (нехристиян, євреїв, протестантів, схизматиків) не можна відправляти в церкві св. Літургії. "З тими, з котрими не мали нічого спільного за життя, не можемо мати нічого спільного і після смерті" (Іннок. III). Жертвування Служби Божої за невірних не відповідало б католицькій науці про единоспасаючу Церкву (Григ. XVI, 1842). Це було б визнанням помилок і засудженням Церкви. Таким чином поширювалася б релігійна байдужість і давався людям поганий приклад. Зрештою, було б смішно відправляти Службу Божу за тих, котрі за життя вважали її забобоном і безглуздям. Отже, це не є нетерпимістю з боку Церкви, а цілком справедливий і виправданий погляд на речі. Коли, врешті, Церква не хоче відправляти Служби Божої за тих, котрі вели розпусне життя і закінчили самогубством, як також за тих, котрі загинули у поєдинку, то таким чином вона не виносить їм вирок вічного засудження, а лише виявляє свою відразу до того гріха.

Службу Божу можна також жертвувати на честь Ангелів і Святих (Трид. Соб. 22, 3).

Радіють Угодники Божі, коли на їх честь відправляється Служба Божа, хоча в цьому святому обряді представлені лише страсті Христові і жертвується вона самому Богу (Кох.). Служба Божа на честь якогось Святого є нічим іншим, як жертвою подяки і прохання; ми дякуємо в ній Господу Богу за обдарування Святих ласками і просимо Бога через заступництво Святих обдарувати і нас Своїми милостями. "А для Святих не може бути нічого кращого і приємнішого, як принесення жертви св. Літургії всемогутньому Богу і подяка Йому за ті доброчинності, котрими нагородив Святих" (Моліна). Незважаючи на те, що жертвуємо Службу Божу на честь Святого, складаємо жертву лише самому Богу, а вшанування Святого є другорядною метою.

Не лише священик, але й присутні вірні можуть жертвувати Службу Божу (на якій є присутніми) в певному наміренні.

Присутні на Службі Божій є одночасно співжертвуючими. "Слухання Служби Божої не є власне молитвою, а принесенням Божественної жертви" (Кох.). Священик виконує жертовне діяння сам, а вірні — через нього (Бен. XVI). Тому св. Петро називає всіх християн царським священством (І Петро 2, 9), подібно як і євреїв у Старому Завіті названо царським священством (Вихід 19, 6). Священик навіть повинен мати співжертвуючих, бо без слуги, котрий заміщає вірних, заборонено йому відправляти св. Літургії (лише серед іновірців, де не можна знайти помічника, священик може за диспензою сам відправляти Службу Божу). Отже, саме тому, що присутні є співжертвуючими, то і їх молитва під час Служби Божої наділена силою, подібною до сили молитви священика. Тому треба завжди жертвувати Службу Божу в якомусь наміренні. Це намірення можна збудити в собі або відразу на початку Служби Божої, або перед освяченням.

Дата добавления: 2015-08-21