Української держави

Потрібно дати стислу характеристику політиці польського уряду, спрямованій на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, наголосити на тому, що всі прошарки тогочасного українського суспільства терпіли утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та арендарів. До крайньої межі загострився конфлікт між польсько-шляхетською владною системою і більшістю населення українських земель. Як зазначає О. Бойко, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, нарастаюче закріпачення селянства не тільки політично гальмували в середині ХVІІ ст. суспільний розвиток українського народу, а й робити цілком реальною загрозою втрату його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени. Зазначені чинники зумовлювали необхідність масового народного виступу саме в цей час. Іншими спонукальними чинниками були: слабкість королівської влади та посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій; зростання національної самосвідомості українців, особливо в період селянсько-козацьких повстань першої половини ХVІІ ст.; підвищення авторитету та посилення впливу Запорозької Січі; накопичення військового досвіду козацтва та перетворення його у впливовий чинник міжнародної політики та суспільного життя тощо.

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана чигиринському козацькому сотнику Б. Хмельницькому польським шляхтичем Д. Чаплинським. Після невдалої спроби помсти Б. Хмельницький подався на Запорозьку Січ, де в кінці січня 1648 р. його обрали гетьманом. Уклавши угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, Хмельницький отримав на підмогу для боротьби з Річчю Посполитою загін кримських татар під керівництвом перекопського мурзи Туган-бея.

Розповідаючи про розгортання повстання, необхідно висвітлити перебіг Жовтоводівської битви (19 квітня – 6 травня 1648 р.), Корсунської битви (15-16 травня 1648 р.), розгром повстанською армією польського війська в Гороховій Діброві. Внаслідок перемог української армії у цих битвах було знищено польську окупаційну армію і склалися умови для широкого розгортання національно-визвольної боротьби українського народу.

Необхідно висвітлити хід Пилявецької битви (6-13 вересня 1648 р.) і підкреслити, що в результаті перемоги під Пилявцями було визволено Волинь і Поділля, і армія Хмельницького вирушила на Львів. Уперше складалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гніту і для об’єднання їх у межах єдиної незалежної держави. З 9 до 23 жовтня 1648 р. тривала облога Львова, після якої козацьке військо вирушило під Замостя (місто в південно-західній частині Холмщини). 28 жовтня 1648 р. козацька армія облягла фортецю, та з огляду на епідемію, голод, брак коней і важкоїї артилерії та наступ холодів українське командування прийняло рішення припинити облогу. 14 листопада 1648 р. війська залишили околиці Замостя і вирушили назад на Україну. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи, але козацька верхівка з Б. Хмельницьким перебувала в полоні ілюзій про сильну королівську владу, котра зможе розв’язати українські проблеми. Б. Хмельницький підтримав обрання на трон короля Яна Казимира і відмовився, в силу збігу низки обставин, від контролю над західним регіоном (а це була ¹/з усієї визволеної території). 23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький тріумфально вступив до Києва, де його зустріли як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея.

Доцільно розпочати із огляду військових дій у 1649 р., зокрема Збаразької облоги та Зборівської битви. Наслідком останньої було підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського договору, який означав визнання польським урядом автономії козацької України на території трьох воєводств – Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км², – від Случі на заході до російського народу на сході і від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалася українська національна держава. Її офіційна назва – Військо Запорозьке. У Гетьманщині склався самобутній адміністративно-територіальний устрій, в основі якого лежали традиції козацького самоврядування. Вона поділялась на полки і сотні. Державний устрій Гетьманщини характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, повною свободою у зовнішніх зносинах. Вищу владу в державі представляли три інституції – Генеральна військова рада, гетьман і рада старшин. Усі посади центральної та місцевої адміністрації були виборними. Актами гетьманської влади були універсали, що мали в Україні загальнообов’язкове значення. Гетьманщина мала свій бюджет, фінансову систему та грошовий обіг; існувала широка система податків до Скарбу Військового. Суспільство Гетьманщини було диференційованим і поділялося на старшинсько-шляхетську еліту, козацтво і посполитих (міщанство, селянство).

Гетьманщина була значним політичним чинником на сході Європи, зокрема відігравала значну роль у боротьбі проти Туреччини.

На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував до 1714 р.; на Лівобережжі він зберігався до 1782 р. Столицями Гетьманщини почергово були міста: Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів.

Далі доцільно відтворити військові події 1651-1653 років. Розпочати відповідь доцільно з того, що Зборівська угода не вирішила протиріччя і суперечності між Україною та Польщею. І вже в лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля, захопили містечко Красне, що стало початком нового раунду протистояння. Детальною має бути розповідь про Берестецьку битву (18-20 червня 1651 р.). Поразка в ній української армії зумовила укладення невигідного для України Білоцерківського договору, який обмежував дію Зборівського.

Відновлення Зборівського договору сталося після блискучої перемоги української армії у Батозькій битві (22-23 травня 1652 р.).

Боротьба продовжилась у молдовських походах та під час Жванецької облоги (1653 р.). Ще на початку 1653р. польські війська здійснили ряд нападів на Гетьманщину, заходячи аж під Чорнобиль, Паволоч і Брацлав. У березні 1653 р. боротьба велася у східних районах Брацлавщини, під Монастирищем.

28 вересня 1653 р. польська армія зупинилась між ріками Дністром та Іванчик, а на кінець жовтня українські і татарські з’єднання блокували її під Жванцем. Облога Жванця тривала два місяці. Після довгих польсько-українських переговорів 5 грудня 1653 р. була досягнута угода, за якою Білоцерківський договір скасовувався, відновлювалась дія Зборівського договору. Після цього війська розійшлися, Б. Хмельницький вирушив до Переяслава.

Відповідь передбачаєхарактеристику дипломатії Української козацької держави. Її доцільно розпочати з того, що з укладенням Зборівського договору (1649 р.) Б. Хмельницький добився міжнародного визнання козацької державності з боку Речі Посполитої. Гетьману вдалося налагодити міждержавні зв’язки з Великим князівством Литовським, Молдовським князівством, Валахією, Угорщиною, Трансільванією, Австрією, Прусією, Швецією. Та найважливішим завданням Б. Хмельницького було втягнути у війну з Польщею Московську державу.

3 червня 1648 р. Б. Хмельницький пропонував Московії укласти військовий союз із згодою на васальні відносини. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив узяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту були проведені церемонії в Переяславі, котрі символізували перехід України під царську протекцію. Усні домовленості в Переяславі та затверджені документи в Москві утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Московською державою, відомі як Переяславський договір 1654 року.

При всій неоднозначності оцінок Переяславського договору, він мав неабиякі наслідки: засвідчував унезалежнення України від Речі Посполитої; засвідчував визнання Московською державою внутрішньо-політичної суверенності Української держави і витвореної системи соціально-економічних відносин; окреслював перспективу довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою і завершити об’єднання земель у кордонах національної держави. Та порушення Москвою переяславських домовленостей у Вільно в 1656 році завело українсько-російські стосунки у глухий кут.

Дата добавления: 2015-08-21