Використання субсидій і податків для зміни стимулів.

Звільнення ринків, сприяння ринкам і імітація ринків можуть виявитись непридатними, якщо неспроможність ринку має локальний характер або важливі інші цінності, крім ефективності. Тоді можуть знадобитися рішучіші підходио яких віднесено субсидії і податки, їхня мета — спонукати до певної поведінки, а не командувати людьми. Тому субсидії й податки — це сумісні з ринком види прямого державного втручання.

Розглядаємо використання податків як засіб підвищити індивідуальні витрати на товари, яких є забагато, з погляду суспільних інтересів, і використання субсидій як засіб зменшити індивідуальні витрати на товари, яких, із погляду суспільних інтересів, обмежена кількість.

Загалом податки та субсидії можуть мати один з трьох можливих впливів на ефективність. По-перше, там, де податки й субсидії спрямовані на усунення зовнішніх ефектів на окремих ринках, завдяки їм може підвищитись ефективність. На практиці, як правило, важко точно оцінити сукупні суспільні граничні вигоди або сукупні суспільні граничні витрати, які служать мірою величини позитивних і негативних зовнішніх ефектів. Якщо суспільні граничні витрати й вигоди оцінено неточно, приросту ефективності може не бути, — навпаки, виявиться її чиста втрата. По-друге, там, демета податків і субсидій полягає в чистому перерозподілі, неминуче спостерігатимуться чисті втрати, перерозподіл може підвищити ефективність, якщо існує взаємозалежність корисностей донорів і реципієнтів. Однак рідко коли ми маємо досить інформації, щоб впевнено робити такі оцінки. По-третє, податки можна спробувати використати для отримання ренти за умов дефіциту — такої, яка виникає при добуванні природних ресурсів, скажімо нафти. Теоретично оподаткування можна спланувати так, що перехід ренти відбудеться без втрати ефективності; на практиці обмеженість інформації про величину ренти звичайно веде до деформації ринку.

Розглянемо чотири загальні категорії: 1) податки у сфері пропозиції; 2) субсидії у сфері пропозиції; 3) субсидії у сфері попиту; 4) податки у сфері попиту.

Податки у сфері пропозиції поділяються на дві широкі категорії:

Податки на обсяг виробництва. Ринки з негативними зовнішніми ефектами виробляють надмірну, з погляду суспільних інтересів, кількість товару. Якщо витрати на укладання угоди й координацію діяльності перешкоджають ринковому вирішенню проблеми, згідно з теоремою Коуза, за допомогою переговорів між зацікавленими сторонами, то для зрівняння граничних суспільних витрат і вигід бажане державне втручання. Теоретично запроваджений податок піднімає ціну на товар до рівня граничних суспільних витрат і таким чином інтерналізує зовнішні ефекти.

Найбільша перевага використання податків для усунення негативних зовнішніх ефектів полягає в тому, що вони дозволяють фірмам (або споживачам) вибирати, наскільки зменшувати виробництво (або споживання) для того, щоб обмежити сплату податків. Поки кожна фірма сплачує однаковий податок, галузь у цілому зменшує зовнішні ефекти найдешевшим для суспільства способом.

Податок на зовнішні ефекти має потенційні здатності сприяти збільшенню ефективності: 1) нижчі витрати — того самого результату можна досягнути з меншими витратами, ніж у разі запровадження норм на скидання відходів; 2) новації — податки спонукають до новацій, аж поки граничні витрати на нову технологію не зрівняються з граничними вигодами від скасування податку; 3) інформаційні вимоги — фірми дістають стимули роздобувати потрібну інформацію; 4) державне втручання зводиться до мінімуму; 5) адміністративних труднощів нема, бо економічні стимули самі сприяють своєму запровадженню й вимагають мінімального рівня адміністративного втручання; 6) нема операційних (транс-акційних) витрат, бо економічні стимули дозволяють уникнути багатьох прихованих витрат, властивих бюрократичному регулюванню і пов'язаних із переговорами та лобіюванням.

Тарифи. Тариф — це податок на імпортовані товари. Як і решта податків, тарифи, коли нема неспроможностей ринку, породжують чисті втрати для суспільства. Звичайний аргумент, який використовують для виправдання тарифів, зводиться до того, що існують позитивні зовнішні ефекти внаслідок захисту нової, щойно народженої галузі (так званий аргумент на захист «неповнолітніх» галузей). Однак останнім часом головний стимул запровадження тарифів і протекціонізму взагалі треба шукати в політиці перерозподілу.

Субсидії у сфері пропозиції. Одним із способів збільшення пропозиції певних товарів є прямі субсидії постачальникам цих товарів – цільові субсидії. За наявності позитивних зовнішніх ефектів субсидії постачальникові на кожну одиницю товару сприяють збільшенню пропозиції і зменшують недопостачання спричинене зовнішніми ефектами, тобто підвищують суспільний добробут.

Субсидії можна використовувати й для усунення негативних зовнішніх ефектів. Замість накладати податок на товар, який породжує зовнішні ефекти, можна платити фірмам за зменшення самих зовнішніх ефектів. Однак такі субсидії вразливі перед опортуністичною поведінкою частини виробників.

Субсидії мають інші, ніж податки, наслідки в сфері розподілу. Коли оподаткування товарів із зовнішніми ефектами звичайно дає надходження, субсидії треба виплачувати коштом інших податків. Коли негативні зовнішні ефекти інтерналізуються завдяки податкам, споживачі оподаткованих товарів покривають частину витрат на зменшення обсягу виробництва; а коли негативні зовнішні ефекти зменшуються завдяки субсидіям, споживачі товару, який породжує зовнішні ефекти, здебільшого покривають набагато менше витрат, пов'язаних зі скороченням виробництва. Досить великі субсидії можуть сприяти змінам технології, що призведе до зменшення зовнішніх ефектів без зменшення пропозиції товару.

Субсидії можуть бути ефективними механізмами усування не тільки зовнішніх ефектів, а й інших неспроможностей ринку. Наприклад, замість виставляти на аукціон право володіння природною монополією, можна спонукати такого монополіста встановити ефективну ціну (коли вона дорівнює граничним витратам), надавши йому субсидію, яка забезпечить його позитивною нормою прибутку.

Податкові видатки є найпоширенішим видом субсидій у сфері пропозиції. Податкові видатки —відрахування, які зменшують оподатковуваний дохід, і знижки на виплачувані податки з доходів підприємства.

Податкові видатки розглядаємо як субсидії, бо вони змінюють відносні ціни за допомогою здешевлення певних виробничих факторів. Наприклад, дозвіл на повне звільнення від оподаткування інвестицій в енергозбережне обладнання робить це обладнання начебто дешевшим, ніж тоді, якби довелося враховувати амортизаційні витрати протягом часу його функціонування, як і для решти капітальних благ. Певні аспекти наукових досліджень і розробок, що мають властивості суспільного блага, теж можуть служити підставою для субсидій. Уряди майже всіх промислово розвинених країн надають пряму або опосередковану допомогу науковим дослідженням і розробкам. У деяких країнах такі субсидії фактично вважають за наріжні камені промислової політики. Наукові дослідження і розробки будуть забезпечуватись на неефективному рівні тією мірою, якою вони мають характеристики суспільного блага.

Субсидії у сфері попиту Субсидії у сфері попиту спрямовані на збільшення споживання певних товарів за допомогою зниження їхньої ціни для кінцевих споживачів. Є два основні способи надання субсидій у сфері попиту: субсидії натурою (ваучери) та індивідуальні відрахування та знижки (податкові видатки), податкові видатки.

Субсидії натурою. Такі виплати субсидують споживання специфічних товарів, це пряме забезпечення споживачів товарами. Наприклад, уряд може закупити харчі й безпосередньо розподілити їх серед людей. Однак більшість субсидій розподіляється за допомогою ваучерів, які дозволяють реципієнтам придбати бажані товари на ринку. Такими є програми державного будівництва житла (на відміну від субсидій на оренду і будівництво житла); реципієнти одержують житлові послуги прямо від уряду за субсидовану орендну плату.

Одна з можливих підстав для субсидій натурою, яка спирається на міркування про ефективність, полягає в тому, що донори субсидій мають користь від специфічної структури споживання реципієнтів, платники податків одержують споживчі зовнішні ефекти від споглядання того, як реципієнти споживають конкретне благо. Наприклад, багато людей надає позитивної ваги знанню про те, що діти з бідних родин дістають достатньо добре харчування; інші вважають працю за важливий чинник у розвитку відповідальності й навичок самозабезпечення і тому високо цінують програми, які завдяки субсидіям спонукають до роботи. Коли є взаємозалежність корисностей, допомога натурою може бути ефективніша, ніж необмежені (грошові) трансферти. Інша можлива підстава полягає в тому, що це конкретне благо породжує позитивні зовнішні ефекти. Існує багато суперечок щодо величини позитивних зовнішніх ефектів, пов'язаних із споживанням житла, освіти, охорони здоров'я і харчів.

Ваучери. Субсидії натурою часто надають у вигляді ваучерів, які дозволяють споживачам придбати наявні на ринку товари за зниженими цінами. Як правило, ваучери розподіляють вибраним споживачам за цінами, нижчими від номінальних. Постачальники, які продають бажані товари за ваучери, або споживачі з талоном на купівлю потім обертають ваучери на готівку за номінальною вартістю. Якщо ваучери розподіляють серед споживачів в обмеженій кількості й безкоштовно, то концептуально вони збігаються з одноразовими субсидіями натурою. Ваучерна система набула широкого розповсюдження у вигляді програми продовольчих талонів.

Хоча вони породжують додаткові витрати і функціонально є дорожчою формою соціальних виплат, вони користуються політичною популярністю. У тому разі, якщо ваучери забезпечують великі субсидії, вони стимулюють ринковий попит на ці блага.

Податкові видатки - використовують для стимуляції попиту на житло, освіту, охорону здоров'я і виховання дітей. Інші податкові видатки - стимулюють попит на блага які виробляють некомерційні організації — доброчинні, культурні або політичні. Податкові видатки спрямовані на зниження після податкові ціни на вибране благо. Наприклад, відрахування від суми оподатковуваного доходу відсотків, виплачуваних по заставній, здешевить утримання будинку.

Податкові видатки менш бажані, ніж прямі субсидії, з двох причин. По-перше, податкові видатки сприяють різним формам неспроможностей державної влади, наприклад, пошукові ренти. По-друге, податкові видатки мають несправедливі наслідки у сфері розподілу. Індивіди з вищими доходами мають більшу можливість скористатися податковими видатками, ніж особи з нижчими доходами, які, сплачують загалом менші податки або не платять їх зовсім.

Податки у сфері попиту Податки у сфері попиту ділимо на дві великі групи: податок на товар і плата за користування.

Податок на товар. Терміни податок на товар і акцизний податок часто вживають один замість одного. Податок на товар інтерналізує наслідки дії товарів з негативними зовнішніми ефектами. Найпоширеніше його застосування — це зменшення споживання «недостойних» благ, — наприклад, алкогольних напоїв. Ці податки мають двоїстий характер, з одного боку вони впливають на зменшення попиту, з іншого сприяють збільшенню надходжень до бюджету. В кожному конкретному політичному контексті еластичність попиту за ціною визначає рівновагу між зменшенням споживання і формуванням надходжень.

Плата за користування. По-перше — вона інтерналізує зовнішні ефекти; по-друге — визначає правильну ціну на суспільні блага, неконкурентні, виключні й переобтяжені суспільні блага — таких, як мости, — і на суспільні блага у вигляді ресурсів спільної власності — таких, як район рибальського промислу. Ефективне розміщення вимагає, щоб плата за користування природним благом дорівнювала граничним витратам, яких зазнають інші користувачі, причому протягом не переобтяженого періоду вона має бути нульовою, а в період переобтяження сягати певних розмірів.

Дата добавления: 2015-08-21