Провали» держави

Функціонування держави, як і будь-якої іншої організаційної структури, пов'язано з трансакційними витратами. І вони тим більше, чім у більшому числі трансакцій держава виступає в якості гаранта виконання умов контракту.

Тому аналогічно тому, як говорять про «провали» ринку, варто брати до уваги і «провали» держави. Зокрема виділяють такі «провали» держави:

- невідповідність прибутків і витрат. На відміну від звичайної фірми ступінь жорсткості бюджетного обмеження держави далека від абсолютної. Державу значно складніше перетворити в банкрута, навіть якщо воно виявляється не спроможним виконувати узяті на себе зобов'язання;

- відсутність чітких критеріїв ефективності діяльності. У відсутність таких чітких критеріїв ефективності діяльності держави, яким є прибуток фірми, державні структури підмінюють їх самостійно розробленими стандартами. Таким чином, діяльність держави найчастіше оцінюється по критеріям що задаються ними самими: росту бюджетних надходжень, експансії державного контролю і т.д.;

- висока ймовірність досягнення результатів, відмінних від поставлених. Ріст інформаційних витрат і витрат моніторингу і контролю, що супроводжує розвиток держави, створює передумови для систематичного відхилення реалізованих задач від поставлених.

- нерівномірний розподіл ресурсів. У розпорядженні держави при розподілі прав власності на ресурси, коли трансакційні витрати відрізняються від нуля, знаходиться декілька стандартів справедливості. Поряд з оптимумом по Парето такими стандартами є правило Калдора (зміна в розподілі ресурсів припускається, якщо сторона в яка виграє в його результаті спроможна компенсувати втрати стороні, що програє); правило Ролза (справедливий розподіл ресурсів - це те, що покращує положення найменш забезпечених) і багато інш.

Тому вибирати доводитися не між двома ідеальними ситуаціями: розподіл прав власності на основі функціонуючого без витрат ринкового обміну з приватними гарантіями виконання контракту і передачею контролю над обміном правомочностями державі, що діє в інтересах сторін контракту, а між двома недосконалими альтернативами. «Вибір між ринком і державою є лише вибором між різноманітними ступенями і типами недосконалості».

У зв'язку з цим О. Уильямсон пропонує оцінювати ефективність того або іншого варіанта розподілу прав власності, порівнюючи його не з гіпотетичним ідеалом а з реально здійсненними альтернативами. Варіант розподілу. Для якого не можна запропонувати альтернативу, яку можна описати і впровадити з більшим чистим виграшем, варто вважати оптимальним». У такій перспективі багато прикладів розподілу прав власності, що раніше вважалися неефективними, виявляють з урахуванням реальних альтернатив оптимальними.

«Межа» державного впливу.

Потрібно пояснити існування меж росту держави. Якщо врахувати, що повна монополія держави на здійснення функцій гаранта виконання контрактів призводить до високих трансакційних витрат, що приймають форму високих витрат підпорядкування закону, то розумно припустити, що держава виступає гарантом не у всіх, а лише в деяких взаємодіях. У інших угодах діють альтернативні механізми гарантування їх реалізацій. Чим же визначається коло гарантованих державою угод?

Це коло обмежується тими угодами, гарантування яких державою пов'язане з меншими витратами, чим ті які виникають при звертанні сторонами контракту до альтернативних гарантів. Тому питання «робити самому або купувати на ринку», сформульований у відношенні фірми, варто переформулювати у відношенні держави на «гарантувати самому або делегувати право контролю іншим гарантам». Наприклад, порівняльний аналіз різноманітних країн показує, що в одних країнах усі угоди, пов'язані із соціальним і медичним страхуванням, гарантуються державою, тоді як в інших країнах соціальне і медичне страхування делегується приватним фірмам^. Те ж саме вірно й у відношенні освітніх послуг. Це дозволяє припустити, що при порівнянні альтернативних механізмів гарантування угод варто брати до уваги співвідношення пов'язаних із ними трансакційних витрат у конкретних економічних, соціальних і політичних умовах. Отже, не існує абсолютної межі держави і не існує оптимальних розмірів державного втручання: в економічне соціальне життя безвідносно до конкретних історичних реалій.

Оптимальні розміри держави визначаються колом тих угод, у яких держава діє в якості гаранта більш ефективно, ніж інші гаранти (сторони угоди, арбітр, соціальна група). Оптимальні розміри держави не абсолютні, а історично обумовлені.

Дата добавления: 2015-08-21