Розкрийте сутність естетичного виховання в сенситивний період розвитку особистості

Проблема предмета виховання - найважливіша для розуміння сутності естетичного виховання. Справді, якщо сутність виховання полягає у впливі на розвиток особистості, то на що конкретно спрямовано вплив у процесі естетичного виховання, що ми розвиваємо в людині?

Визначити предмет естетичного виховання - означає знайти в цілісному об’єкті, яким є особистість, таку його грань, сторону чи сферу, яка формується саме в цьому виді виховання, вирізняє його з-поміж інших (морального, релігійного тощо), робить специфічним.

Естетичне відношення виявляється в певній діяльності людини. Тому, як і для будь-якої діяльності, тут також потрібні певні здібності. Здібності - наявні особистісні властивості, стійкі психічні явища (прості здібності: відчуття, воля тощо) або їх синтез (складні здібності), що визначають готовність людини до активної і продуктивної діяльності (С.Рубінштейн, Б.Ананьев, В.М’ясищев, О.Ковальов, Г.Костюк, М.Колесник та ін.). Так, здібність до сприйняття музики охоплює такі властивості або прості здібності, як чутливість до висоти звуку, абсолютний, гармонійний слух, чуття ладу, ритму, систему музичних слухових уявлень тощо. У складних здібностях психологи виокремлюють і вроджені елементи, задатки, і такі, що розвиваються на їх ґрунті, і властивості, набуті в процесі життя (знання, вміння тощо). Розрізняють здібності спеціальні (наприклад, математичні, музичні), пов’язані з більш-менш обмеженою і не для всіх людей характерною діяльністю, і здібності загальні, або генералізовані (до праці й гри, до спілкування, розумові), що властиві всім людям і виявляються в різних сферах життя. Здатність людей до естетичної взаємодії зі світом є складною генералізованою здібністю.

Розвиток індивіда зумовлений двома найважливішими надбаннями людства - спадковістю і культурою (матеріальною і духовною). Щодо співвідношення в естетичних здібностях вродженого і набутого в суспільстві ще точаться дискусії.

Виходячи з того, що тварини і люди здатні від народження емоційно реагувати на елементарні зорові й слухові подразники, деякі вчені вважають ці реакції елементарним естетичним ставленням, а роль виховання вбачають у пробудженні й розвитку в дітей даної природою, Богом здатності сприймати і переживати прекрасне, героїчне, трагічне в житті й мистецтві. Очевидно, це спричинено нерозумінням докорінної якісної різниці специфічних форм людського сприймання і переживання (морального, естетичного, релігійного тощо) від створеного природою.

Чуттєвість і поведінка тварин, їх «танці», «спів», як і інстинктивні дії дитини, визначаються фізіологічною будовою тіла. Проте людина - істота суспільна, і її життєдіяльність детермінована також будовою «тіла» суспільства - способами предметної діяльності, тим, як у суспільстві організована передача досвіду людства дітям, тощо. Ми маємо достатньо доказів того, що спадкові якості не визначають характеру естетичного ставлення.

Художній твір не виступав для дитини з самого початку як естетичний об’єкт, робить висновок після численних досліджень Б.Теплов (Додамо: для немовляти мистецтво, як і будь-що інше, не має ні релігійного, ні морального, ні якогось іншого смислу – дитя нічого не соромиться, не має кумирів, не прагне досконалості, допоки його не навчать цього, через те Мауглі не стає провідником людських видів відношень у природі). Згадані емоційні реакції на ритм, яскраві кольори тощо суто біологічні, є реакціями органів чуття на відповідні (приємні) подразники. Дошкільнята негативно реагують на зрозумілі їм, але не яскраві за кольором художні картини, бо вродженої здатності сприймати їм недостатньо, щоб збагнути, що ці кольори досконалі, бездоганні, відповідають змістові образів. Отже, з віком у дітей удосконалюється не стільки природна абсолютна і диференційована чутливість, скільки вміння використовувати сприйману розмаїтість відтінків кольорів і звуків для осмислення змісту предметів, образів у творах і для передачі ними своїх художніх задумів.

У результаті багаторічних досліджень динаміки естетичного розвитку дітей було виявлено неодночасність появи у них естетичних оцінок різних сфер життя, а також відсутність чітких вікових меж щодо рівня естетичного ставлення до будь-чого. Це підтверджує думку психологів, що рівень і характер діяльності дітей вносить корективи у вікову періодизацію. Саме провідні види діяльності, знайдені самими дітьми і пропоновані в процесі виховання, є тими чинниками, що зумовлюють різницю в рівнях як загального, так і будь-якого спеціального розвитку. Без відповідної діяльності відстають від своїх ровесників навіть діти, щедро обдаровані природою.

Отже, власне людські генералізовані здібності і функції є психологічними новоутвореннями, щодо яких спадкові, природжені механізми і процеси є необхідним комплексом анатомо-фізіологічних передумов, що уможливлює їх виникнення, але не визначає їх складу та специфічної якості. Наявність їх і вроджений рівень зумовлюють темпи оволодіння здобутками людства залежно від того, в яких галузях діяльності людина досягає більших успіхів, як вона переходить від засвоєння цінностей до творчості тощо.

Маємо підстави вважати, що естетичне відношення як спосіб людської життєдіяльності в усьому своєму обсязі є предметом виховання. У процесі виховання (в усіх його значеннях) виявляються природні здібності людини, створюються умови для їх розвитку і на підставі цього формується система здібностей до естетичної діяльності. Вихователі намагаються розвинути її до рівня, що забезпечує необхідне суспільству естетичне ставлення до світу. Так, сутність естетичного виховання - цілеспрямоване формування і розвиток підходу людини до світу з потребою в досконалості, залучення її до споживання і творення цінностей естетичної культури суспільства, щоб зробити їх її світом.

На жаль, у педагогічній літературі ще й досі, визначаючи предмет естетичного виховання, автори обмежуються переліком різних якостей, процесів, на які педагог мусить впливати (смак або художній смак, почуття, оцінки, ідеал, судження, вміння творити у сфері мистецтва тощо). Більш вдалий узагальнений варіант: формувати здібності сприймати, переживати, розуміти естетичні цінності, творити за законами краси. Такі визначення (ширші чи вужчі, викладені системно чи безсистемно) не називають того сформованого явища, елементами якого є перелічене. Відтак педагог не отримує цілісного уявлення про суть його естетично-виховної діяльності; загальним, що пов’язує все перелічене в єдине ціле, в систему, є естетичне ставлення людини до дійсності.

Дата добавления: 2015-08-21