Еволюція уявлень про свідомість.

Свідомість — це функція мозку людини, який сформувався в людському оточенні, у певному колективі, людському суспільстві, і постійно зазнавав і зазнає їх суттєвого впливу. Але тільки спілкування з людьми, оволодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Іншого шляху розвитку свідомості не існує.

Свідомість представлена двома рівнями: індивідуальним і суспільним. Окрема людина оволодіває як змістом суспільної свідомості, так і конкретними формами, в яких виявляє себе. Це означає, що індивід засвоює політичну, правову, моральну, релігійну та інші форми свідомості та їх зміст.

Суспільна свідомість існує незалежно від свідомості індивіда. Однак справедливо й інше: суспільна свідомість існує лише тому, що існує індивідуальна свідомість людей — окремих її носіїв. При цьому суспільна свідомість не є простою арифметичною сумою індивідуальних свідомостей. Недооцінка чи, навпаки, переоцінка відмінності суспільної та індивідуальної свідомості призводить до серйозних помилок у розумінні цієї проблеми.

Сучасна філософія, як і загальна психологія, виокремлюють у структурі індивідуальної свідомості чотири основних елементи: знання, самосвідомість, волю і переживання. Центральне місце займає знання. Воно є інформацією про реальну дійсність, яку людина отримує завдяки органам чуття і мисленню, і фіксує її в мові. Знання — це результат пізнання у формі чуттєвих та інтелектуальних образів, уявлень, суджень, логічних категорій. Воно має різний ступінь достовірності і поділяється на повсякденне та наукове. Знання може бути виражене не тільки природною та штучною мовами, а й мовою жестів пантоміма, образів та компютерних систем.

Знання, як і мова, є способом існування свідомості. Воно служить не тільки пристосуванню та орієнтації людини в зовнішньому світі, a перш за все активному перетворенню нею реальної дійсності та утвердженню свободи і прогресу суспільства. Знання — наймогутніша сила людини.

Оскільки предметом свідомості є не лише зовнішній світ, а й сам субєкт, носій свідомості, остільки суттєвим моментом свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлення людиною своєї сутності, думок, почуттів, інтересів, потреб. Розвинутою формою самосвідомості є теоретична рефлексія спрямованість мислення на себе, на свої витоки, передумови, форми, завдяки якій через систему понять розкривається соціальна природа субєкта. Є і особистісна рефлексія — вияв глибоких роздумів людини про смисл власного буття, його моральну насиченість. Самосвідомість сприяє розвиткові субєкта, його раціонально-моральному вдосконаленню.

Практична реалізація ідеї, задумки, мети передбачає наявність волі. Воля — найважливіший компонент свідомості: свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї поведінки і діяльності за умови подолання внутрішніх та зовнішніх перешкод. Оскільки в основі регулювання людської діяльності є необхідність досягнення відповідності між ідеальними за природою прагненнями людини і зовнішнім світом, остільки у волі реалізується спрямованість свідомості до забезпечення єдності субєкта і обєкта. У цьому плані воля е своєрідною посередницькою ланкою, що існує в самій свідомості і є внутрішньою передумовою переходу зі світу ідей у світ речей.

Ще одним елементом свідомості, що перебуває в органічній єдності з розглянутими вище, є переживання. У них, на відміну від знання, відображаються не явища зовнішнього світу самі по собі, а різноманітне практичне і духовне ставлення людини до цих явищ у формі численних емоцій, афектів, почуттів, пристрастей, настроїв, стресів, фрустрації, які зовнішньо виявляються в мимовільних мязових рухах, міміці, пантомімі, жестах, позах, виразних подихах, у зміні інтонації, виразі очей і рота тощо.

Відсутність переживань викликає емоційний голод, у звязку з чим життя людей стає нестерпним. При цьому для забезпечення нормального емоційного стану потрібні як позитивні, так і негативні переживання.Джерело емоцій і почуттів міститься в матеріальних та духовних потребах людей, в усвідомленні міри ймовірності їх задоволення. Так, позитивні почуття виникають у ситуаціях, коли ймовірність задоволення нагальних потреб уявляється субєкту цілком достатньою і безсумнівною. Негативні почуття зявляються за умов, коли можливість задоволення потреб мінімальна чи її немає.

Оскільки емоції і почуття зумовлюються потребами, вони одвічно мають суто особистісний характер, тому що в них виражається значущість предметів та явищ для окремо взятого індивіда в тій чи іншій конкретній ситуації його життя. У переживаннях людей усвідомлюється життєвий сенс предметів навколишнього природного і соціального середовища. За їх допомогою індивід оцінює речі і людей, з якими має справу.

65 СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ.
З філософським вченням про матерію безпосередньо повязане вчення про свідомість. Співвідношення матерії і свідомості становить суть основного питання філософії. Засвоєння змісту вчення про свідомість формує погляди людей на роль в історії субєктивного фактору, стимулює розвиток їх діяльності і спонукає займати активну життєву позицію під час вирішення складних суспільних проблем, у повсякденному житті. Глибоке усвідомлення цього вчення дає можливість всебічно і ґрунтовно осмислити основні завдання і мету формування розвиненої особистості громадянина України, створення здорового морального клімату в суспільстві. У науці й філософії немає складнішої проблеми, ніж проблема свідомості. Свідомість досі залишається загадковим і навіть таємничим явищем, що і є підставою для виникнення нових і підтримки наявних релігійних, містичних і окультних уявлень про її сутність і походження. Жодна наукова проблема не є предметом таких далеких від науки і таких широких за змістом інтелектуальних спекуляцій, як проблема свідомості. Варте уваги те, що з кожним кроком уперед у дослідженнях психіки і свідомості людини кількість такого роду спекуляцій не зменшується. Більше того, на рівні повсякденної думки саме вони здаються привабливішими за відповідні наукові розробки. Однак, слід памятати, що лише наукове осягнення природи свідомості може відкрити істину. Істина одна, а помилок може бути багато.
Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Наприклад, можуть виникати уявлення про речі, які ми зараз не спостерігаємо; людина може уявляти те, чого ніколи не бачила, може фантазувати, мріяти і т. ін. Тоді ж зявились думки про існування душі і було поставлено питання: Що таке душа, Як вона співвідноситься з предметним світом При відповіді на ці питання погляди філософів розділились.
У релігії душа людини з самого початку розглядається як вияв божественного, надприродного розуму. Вона є іскрою Божою, яку Бог забирає, коли карає людину.
Філософський дуалізм розглядав душу і тіло як незалежні одне від одного начала. Bin теж не зміг пояснити суть взаємозвязку психічних і фізіологічних процесів у організмі людини.
. Свідомість людини не тільки відображає обєктивний світ, а й бере активну участь у його творчому перетворенні.
Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, повязану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія доходить висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише людині, форма відображення обєктивної дійсності, властивість не усієї матерії, а тільки особливо організованої — головного мозку людини.
Питання про походження свідомості — це питання про те, як у процесі переходу від неживої матерії до живої і від неї до мислячої пасивне відображення перетворилося на активне, вибіркове, і як на засадах останнього розвинулася здатність мислити.
Природознавці давно довели, що жива природа виникла з неживої. За допомогою хімічного аналізу переконливо показано, що неживі матеріальні обєкти і живі організми складаються з одних хімічних елементів. Виникнення перших найпростіших організмів стало суттєвим результатом ускладнення відображення: властиве неживій природі відображення дійсності перетворилося на якісно нове, біологічне відображення. Найпростішою формою біологічного відображення є подразливість. Boнa властива всім рослинним і тваринним організмам і полягає у здатності відповідати на короткочасні дії середовища.
У процесі еволюції структурної організації матерії ускладнювалися і самі організми, і зовнішні умови їх перебування. Це сприяло процесу перетворення подразливості на чутливість.

66 СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ.
Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.
Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування змушують предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.
Свідомості властива обєктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише обєкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.
Для свідомості характерний нерозривний звязок із мовою. Мова виконує важливі функції: 1 збереження знань акумулятивна функція; 2 звязок між людьми, передача досвіду комунікативна функція; 3 засіб вираження думки, знань експресивна функція.

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне — їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як субєкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності — характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.

Активність як невідємна риса свідомості тісно повязана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й обєктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним обєктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення субєктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість — це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь — самопочуття. Самопочуття — це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від субєктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи — є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості Я як зовсім особливого утворення, схожого на Я інших людей і разом із тим | у чомусь унікального, неповторного — це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом Я, що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого дзеркала, як колектив інших людей. У цьому дзеркалі людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

67 АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ ТА ЙОГО СУТНІСТЬ..
Антропосоціогенез — це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти субєкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів.
Одним з аспектів взаємодії суспільства і природи є антропосоціогенезу — походження людини і суспільства. У XIX столітті вчення про антропогенезу міцно повязане з імям Ч. Дарвіна.Головний висновок Ч. Дарвіна — генетична спорідненість людини з твариною, отже, природне, природне походження людини в процесі еволюції, основними механізмами якої є спадковість і природний добір, здійснюваний у процесі боротьби за існування. Власне виникнення людини з мисленням і мовою, здатного до трудової діяльності спільно із собі подібними, було розглянуто Ф. Енгельсом, прихильником трудової гіпотези походження людини і суспільства.
Потреба створила свій орган. Гортань мавпи змінила свою структуру, що стало біологічної передумовою виникнення мови. Маятнікообразное рух від біологічного до соціального, від соціального до біологічного прискорюється. Причини практично неможливо відокремити від наслідків, все сплелося в тугий клубок. І раптом відбувається майже диво: Природно-біологічні закономірності відходять на другий план, людина здобуває закінчену соціальну форму, природа в ньому самому приборкано навіки: він закінчив свою біологічну еволюцію і відтепер живе за новими, громадським законами, він навіть їсть і пє по-людськи.
Начала і кінці представленої версії антропогенезу щодо ясні. На початку еволюції стоїть тварина, чиї біологічні механізми адаптації вже не справляються зі зміненими умовами навколишнього середовища. В кінці — людина, що володіє свідомістю і мовою, що зазнає нездоланну потребу жити в колективі, що виготовляє знаряддя праці. Тварина лише користується природою і виробляє в ній зміни тільки в силу своєї в ній присутності. Людина змушує її служити своїм цілям, панує над нею. У середині ж — майже невловимі нюанси переходів від гарматної діяльності тварин до людської праці. Трудова гіпотеза нині багатьма, в тому числі і вітчизняними дослідниками, визнається недостатньою. Аналіз трудової гіпотези, а також інший варіант теорії антропогенезу представлений у дослідженні В. М. Вільчек. У трудову гіпотезу непомітно вплітається Ламаркізм, пише В. Вільчек. Ф. Енгельс говорить про поступову тренуванні кінцівок, привчання до прямоходіння. Досягнута в процесі життя просунутих мавп передається нащадкам. Генетика заперечує спадкування придбаних ознак. Сам природний відбір, вважає В. Вільчек, дуже вже підозрілий по відношенню до людини. Чомусь відбраковувати корисні ознаки, а закріплювалися шкідливі — безволосими, відсутність кігтів і іклів, прямоходіння, довгий період дитинства. Крім того, прихильники трудової теорії антропогенезу грішать схильністю до модернізації. Вони кажуть: Прачеловек здогадався, зрозумів, винайшов. Але він просто ще не вмів здогадуватися і винаходити.
Головна слабкість трудової гіпотези полягає в неможливості повязати причинним звязком поява людини і виникнення трудової діяльності. Щоб праця створила людину, як вважав Енгельс, він праця повинен був існувати до людини, тобто працювати повинні були мавпи. Але праця, з точки зору марксизму, це специфічно людська діяльність, що виключає умовно і безумовно-рефлекторну активність.
Головна причина виникнення людини, вважає В. Вільчек, початкове відчуження, розрив комунікації з природою, ослаблення або втрата інстинктів, появу безлічі хворих тварин. Подібні ущербні істоти або гинуть, або починають наслідувати, копіювати поведінку нормальних тварин. Тварини для людини стають комунікаторами, посередниками, вчителями. Людина починає наслідувати або повноцінним мавпам, або копитним, або хижакам, з якими він вступає в своєрідну угоду. Людина починає жити за планом свого Тотема — тварини-покровителя. У цьому причина, наприклад, появи в архаїчних суспільствах безлічі заборон. Так, наприклад, статеві табу — результат синхронізації шлюбних відносин у первісній общині з шлюбними іграми тварин, що підкоряються біологічним ритмам. Люди, які живуть за чужим планом, перебувають у стані постійного стресу, що оголює все пласти індивідуальної мінливості — основу для природного відбору. Але природний відбір в умовах становлення людини протівоестествен, він веде до збереження слабких особин, із зруйнованою здатністю комунікації з природою. Саме таким особинам нічого не залишається, як наслідувати природи по не інстинктивною, чужий програмі — тобто працювати.

68, 63 БУТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ.

Поняття буття вперше застосував у філософії античний філософ Парменід V-IV ст. до н.е.. в період Парменіда частина людей перестала вірити у міфологію, оцінюючи її як вигадку. Тим самим руйнувалися основи тодішнього розуміння світу, базу якого складали боги і традиції. Світ, що здавався людям доти надійним і стабільним, виявився нестабільним і хитким.

Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина — частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії. Біологія людини — відносно самостійний світ, порушення якого з боку здоровя таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни повязана з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерчуються тим, що людина — природна істота.

Людина — істота, яка володіє свідомістю і здатна до людських форм спілкування. Наявність свідомості у людини якісно виділяє її серед інших високорозвинених тварин і надає її буттю нових особливостей.

По-перше, завдяки свідомості людина на основі предметно-практичної діяльності задовольняє свої потреби і тим самим взаємодіє з іншими формами буття.

По-друге, людина має не тільки свідомість взагалі а й душу, що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, свою історичність, свою неминучу смерть, діяльність душі створює умови для розуміння залежності і водночас відносної незалежності людини від зовнішнього середовища, забезпечує самостійність мислення, свободу. Індивідуальний дух встановлює звязок людини зі світом інших битійних форм, усвідомлює їх суть і тим самим піднімається над світом тварин і природи.

Людина суспільна істота, тому що не здатна стати людиною поза соціальним оточенням, у повній ізоляції від інших людей. Її життєдіяльність не може проходити нормально без використання знань. Знарядь праці, досвіду, що здобути і створені іншими людьми.

Процес соціалізації індивіда — необхідний атрибут життєдіяльності кожної людини, який продовжується усе життя.

Суспільна сутність людини проявляється і в тому, що вона залучена у реальній історичний процес і бере участь у суспільному житті: у колективній праці, соціальних реформах, страйках, війнах.

Буття соціального суспільства є частина матеріального світу, що відособилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається. Буття соціального — результат сумісної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку буття суспільного складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних. Соціальне буття — це реальність особливого роду, що не належить до інших форм буття, в тому числі до психічних, індивідуальних аспектів людського існування.

Виникає буття соціальне в результаті різноманітних взаємодій індивідів. Основу взаємодії індивідів складає соціальна дія. Категорія вищого порядку — соціальні відносини, тобто стійкий звязок взаємо орієнтированих соціальних дій. Так, прикладами соціальних відносин можуть бути боротьба, ворожість, любов, конкуренція, обмін тощо. Саме в системі соціальних відносин реалізується соціальне буття індивіда.

Системоутворюючим фактором сучасного суспільства багато філософів вважають інформацію — нову соціальну реальність, де виробництво уже не розглядається як таке, що визначає суспільний устрій, і разом з тим змінюється концепція буття індивіда у суспільстві.

Людина в межах нової суспільної якості уже не розглядається, як, насамперед, людина економічна, діяльність якої і в соціальній сфері визначається вигодою, користю, інтересом. Виникає нова раціоналість, нові мотиваційні механізми, нові пост матеріалістичні цінності, що не визначаються у системі виробництва і утилітаристської етики.

Таким чином, соціальне буття — складене, якісне, специфічне явище, що є органічною єдністю окремої людини і буття суспільства.

Дата добавления: 2015-08-21