Еволюція журнальної періодики.

Тематичний розподіл Честь створення першого в історії журналу належить, як зрозуміло з походження слова (французькою journal від jour – день), Франції. Засновником Journal des Savants, або “Журнал Науковців”, що з’явився у 1665 році, став радник паризького парламенту Дені де Салло [41, c. 44]. Він був першим, хто вирішив висвітлювати найбільш цікаві події в світі науки. З часом, розширивши тематичні кордони, щотижневий журнал розповідав читачам не тільки про досягнення в галузі науки, але й про нові книги, що виходять у Європі, про культуру, друкував некрологи відомих людей, зазначаючи їх досягнення і біографію. Визначальною ознакою видання був інтерактивний контакт з читачами. З часом деяких змін зазнали назва і наповнення журналу. Широка публіка не цікавилася Journal des Savants, оскільки вважала, що він призначався лише ерудитам. У 1675 році журнал перейшов до рук абата де ля Рокі, який визнав необхідним додати до назви наступний підзаголовок: “Коротка збірка про все дивовижне, що відбувається в природі, і про всі найцікавіші відкриття в науці і мистецтві”. Таким чином розширився контент видання та вдалося привернути до журналу більш широку аудиторію. Це історія створення першого журнального періодичного видання. Вже наприкінці XVII століття у Франції, колисці журнальної преси, нараховувалося більш ніж 50 журналів переважно наукового і літературознавчого спрямування [41, c. 45]. А як же почали виникати і ділитися на тематики послідовники “Journal des Savants”? Спочатку більшість журналів були загальнотематичними. Хоча популярність таких видань вже давно пройшла, про них варто згадати, аби побачити, який вклад вони зробили в журнальну культуру, а також зрозуміти чому цей напрямок практично не може існувати в сучасні часи. З’явившись на початку ХІХ століття, загальнотематичні журнали були дуже популярними і виходили у світ мільйонними тиражами [44; c. 59]. На їх шпальтах публікувалися статті на загальні теми, було чимало різноманітних не пов’язаних між собою рубрик, в той час як аудиторія не мала чітко окреслених кордонів. Не було виділено ні вікових, ні статевих груп, журнали передбачалися для всіх. В західних країнах важливою ознакою видання були комікси, якими шалено захоплювалися читачі. Тиражі таких відомих журналів як Everybody’s та John Bull (Великобританія) сягали 1 млн. примірників, в США ця цифра помножувалася в декілька разів. Великих обертів видавці досягали за рахунок низької ціни, так, наприклад, журнали McClure’s (1893, США) та Munsey’s Magazine (1897, США) коштували 10 – 15 центів. Але з приходом телебачення люди обрали рухливу картинку замість статичної. Аби наздогнати телебачення і відвоювати свого читача, видавці журналів почали шукати формулу стилю життя тієї аудиторії, яку можна буде успішно запропонувати рекламодавцю. Освічений рекламодавець розумів, що він може розміщувати свої повідомлення на телебаченні або в газеті, але це б зачіпало широкий спектр споживачів. Звертаючись до журналу, він влучав у конкретні мішені. Таким чином, журнали почали дробитися, виокремлюючи певну цільову аудиторію та більш - менш конкретизовану тематику, віддаляючись від загальнотематичних видань. Як і на кожне правило, в сьогоденній ситуації із загальнотематичними журналами існують свої виключення. Так, в Британії та Америці продовжують читати Reader’s Digest, у Франції Paris Match, і Stern в Німеччині [57]. Це, напевно, давні журнали, що продовжують втілювати у собі ідею видання загальнотематичного спрямування. Можливо, це і є виключення, яке лише підтверджує правило. Поява чоловічих журналів внесла новий струмінь у розвиток періодики. Мода на чоловічі журнали з’явилася у Британії, з першим журналом чоловічого спрямування The Gentlemen’s Magazine, що вийшов у Лондоні в 1731році [8; c. 141]. Пізніше друкувалося чимало видань для чоловіків, на кшталт, Gentleman's Magazine of Fashion, Fancy Clothes, Man about Town, Gentleman's Pictorial, The Gentleman (A Cosmopolitan Journal), з назв яких видно, що всі вони в першу чергу фокусувалися на моді, соціальному житті і важливості бути чоловіком. В середині минулого століття набули популярності чоловічі кишенькові журнали, які містили переважно гумористичний зміст. Але раптом періодика для чоловіків зникла – не стільки, мабуть, через нестачу читачів, скільки у зв’язку зі злиттям компаній, що відбувалися у видавничому бізнесі тих часів. У 80- х роках ХХ століття чоловіча тематика переродилася. Із загальнотематичної вона почала дробитися на чоловічі журнали з певними інтересами: машини, лайфстайл, порнографічні журнали, гумор, музика тощо. Не можна сказати, що це були виключно чоловічі тематики, оскільки такі теми як мода, кіно, подорожі та інші цікавили і жінок, але певний чоловічий нахил у подачі матеріалів все ж таки існував. З появою американського GQ та британського Esquire видавці зрозуміли, що у суспільстві цих країн існує голод на якісні чоловічі видання. З шаленою швидкістю з’являються і такі журнали як Loaded, Maxim, Men’s Health [51]. Але всі рекорди по тиражах як чоловічих, так і жіночих журналів побив FHM. Сьогодні ці 6 журналів розходяться тиражем більш ніж 2 млн. примірників лише в Британії та Америці. Так був розвіяний міф, що чоловіки не читають журналів, не присвячених спорту або різним хобі. Журнали для жіночої аудиторії з’явилися значно пізніше. Хоч їх появу і приписують кінець Х VIII століття, першим “справжнім” виданням для жінок став американський Ladies’ Magazine, що вийшов у 1828 році [46]. Основними темами, що висвітлювалися, чи навіть пропагувалися у журналі були боротьба за жіночі права, а також заклик до слабкої статі ставати шкільними вчителями. Тиражі видання були дуже великими для того часу і сягали 40 000 щомісяця. Наприкінці ХІХ століття почали з’являтися масові жіночі журнали, які були приблизно такими, як ті, що ми звикли бачити сьогодні. В 50- і та 60- і роки минулого століття почала з’являтися реальна конкуренція між жіночими виданнями. Тенденцією 70- х стало фокусування публікацій на жінках, які займаються кар’єрою. Видання відображали зміни у сприйнятті ролі жінок у суспільстві. Стрімке зростання різних назв жіночих видань пояснюється й зацікавлення рекламодавців жіночою тематикою, які по сьогоднішній день вбачають у жінках найбільшого споживача товарів. Не дивно, що саме жіночі журнали збирають найбільші рекламні бюджети. Наприклад, наприкінці 2004 року в Німеччині налічувалося 64 жіночих журнали, серед яких були 35 щотижневих, 6, що виходять раз в два тижні і 23 щомісячних. Їх сукупний тираж склав 13 млн. екз. Два жіночих видання входять в десятку найбільш високотиражних журналів Німеччини: Bild der Frau з аудиторією в 5,48 млн. читачів і Neue Post, які мають 3 - х мільйонну аудиторію [47; 26]. Жіночі журнали в Німеччині належать до виду публічних видань, оскільки за своїм редакційним і рекламним змістом вони орієнтуються на широку публіку незалежно від професії, соціального положення, політичної або релігійної приналежності. В минулому столітті почали виходити молодіжні видання. “Молодіжною аудиторією” вважають людей у віці 12–20 років. Ці читачі, як ніякі інші, мають низку певних особливостей, на які треба зважати. Теми, на котрі звертає увагу молодь, з віком змінюються. Наприклад, в 16-17 років найбільш читаними рубриками є музичні, про моду і кіно, у старшої молоді (18–20 років) на перше місце виходить тема кіно і життя відомих людей [34]. У молодого покоління дуже високий інтерес викликають комп’ютери, відповідно, досить велика молодіжна аудиторія у, здавалося б, далеко не профільних журналів, які присвячені комп'ютерній тематиці. Що стосується дозвілля молодих людей, то використання комп'ютера й Інтернету істотно перевищує показники решти варіантів проведення часу. Комп'ютером користуються близько 62% молоді [56, c. 115]. Молоді люди ходять в кіно і на дискотеки, відвідують салони краси. Логічно, що популярність салонів збільшується з віком – в молоді роки на це просто немає грошей. Так само змінюється й зацікавленість у певних тематиках. Слід зазначити, що динаміка аудиторії молодіжної преси може бути як дуже стабільною, так і нерівномірною у зв'язку із зовнішніми діями. Наприклад, в Росії після заміни назви журналу з “YES!” на “YES! Звезды” кількість читачів зменшилася в три рази – за період з вересня 2004 по жовтень 2006 року з 340 тис. до 110 тис. чоловік. Аби виявити найпрофільнішого читача тієї або іншої групи друкованих видань у випадку з молодіжною пресою виникає одвічне питання – “що було першим: курка або яйце?”. Відомо, що переважна більшість молодіжних видань орієнтована перш за все на дівчат. Відповідно, велику частину читачів молодіжної преси складають саме вони. Проте і чоловіки мають цілком виражену характеристику, при цьому їх центр тяжіння зміщений – вони не читають глянцеві журнали і журнали про відомих людей, а захоплюються комп'ютерними виданнями [40].

Існує ряд характерних ознак, якостей, які визначають схожість і відмінності видів і типів журналів. Важливим явищем у цьому процесі є соціальні чинники, які створюють умови для виникнення нових типів журнальної продукції, визначають типоформуючі ознаки: видавець (засновник), ціль (мета), завдання журналу та читацька аудиторія. Саме ці три ознаки в різній послідовності свого впливу і створюють тип видання. Вони тісно між собою пов'язані, але кожна з них може бути первісною при формуванні типу видання. До вторинних (залежних) типологічних ознак належать: авторський склад, оформлення, жанри друкованих матеріалів, внутрішня структура. Під внутрішньою структурою журналу слід розуміти принцип розміщення матеріалів безпосередньо всередині видання, тобто принцип поділу на розділи й рубрики, їх характер і методи подання, а також співвідношення між ними за обсягом. На них впливають типоформуючі ознаки. Залежно від мети видання й читацької аудиторії вибирається відповідне оформлення, склад авторів, жанри матеріалів [4, c. 52]. Перераховані типологічні ознаки: авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення – визначаються типом видання. Наступні три ознаки: періодичність, обсяг, тираж – також пов'язані з типом видання, але опосередковано, бо цей зв'язок залежить від ряду суб'єктивних чинників (наприклад, матеріально-технічні видавничі та інші можливості видавця). Все це в цілому і формує концепцію видання.

Головна роль у світоглядних журналах належить змісту, саме смислове наповнення публікацій відіграє тут велику роль. Однак концепцію всього видання формують певні ознаки, які властиві всім журналам, а не лише світоглядним.

Кожен журнал повинен мати своє “обличчя”, яке буде його характеризувати. Таке поняття виражає сукупність способів організації інформації для кожного виду видавничої продукції, і світоглядні журнали не є винятком. До цього поняття можуть належати й особливості аудиторії, для якої призначено журнал, і традиційні для цього видання способи роботи, й вимоги до журналістів та їхніх матеріалів, і характер редакційного колективу.

Однією із характерних типоформуючих ознак журналу є жанр матеріалів, що в ньому публікуються. Дуже важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри, які більшою мірою відповідали б вимогам журналу в розвязанні поставлених завдань. У світоглядних журналах так само, як і в газетах, літературі, мистецтві використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури, робить журнал більш актуальним, цікавим.

У створенні журнального видання найважливіша роль належить його оформленню та загальній концепції. Саме від того, який вигляд матиме журнал, залежить чи захоче читач придбати його серед інших видань.

Серед журналістикознавців неважко знайти дослідників, яких цікавило питання оформлення періодичних видань. Із сучасних науковців особливо слід виділити В. Шевченко, яка багато уваги приділила оформленню журнальних видань, упливу шрифтів на ефективність оформлення, розробила етапи режисури журналів, вивчала архітектоніку, композицію, конструкцію, структуру, дизайн видання, досліджувала декоративні елементи та графічну організацію друкованого тексту [5, c. 19].

Заслуговує уваги у цьому питанні й учений В. Іванов, який також вивчав техніку оформлення періодичних видань, досліджував композиційно-графічне моделювання, засоби виділення матеріалів, оформлення заголовків, ілюстраційне оформлення, верстку. Зазначав, що обличчя видання безпосередньо пов'язане з його концепцiєю, а вона, головним чином, характеризується певними особливостями, а саме: у нормально органiзованому редакцiйному колективi iснує постiйна система вимог до спiвробiтникiв та їхнiх матерiалiв, система рубрик, тематичних шпальт та сталої концепції [6, c. 24].

Важливим є призначення художнього конструювання, яке полягає в розташуванні елементів наступного видання таким чином, щоб створити очам та мозкові найбільший комфорт, допомагати їм, знижувати їхні зусилля при баченні та розумінні.

Чіткість та простота конструкції побудов завжди сприяли легкості та зручності сприйняття. Уплив оформлення та конструкції видання на сприйняття тексту аналізував С. Добкін [7, c. 45], із приводу чого наводить два протилежних погляди на оформлення видання:

1. Конструкція видання повинна не заважати спокійно читати текст, розмірковувати над змістом, створювати власні асоціації та висновки. Для цього оформлення має бути таким істотним, щоб читач його не помічав. Це стосується вибору шрифтів, формату, заголовків, виділень у тексті, симетричного розташування шпальт.

2. Конструкція видання повинна керувати процесом читання, привертати увагу до тих чи тих елементів, вести за собою. У такій конструкції використовуються кольорові контрасти, графічні шрифти для заголовків, асиметричне розміщення текстів, заголовків, таблиць, малюнків.

Не обминули наше дослідження праці С. Галкіна [8], котрий досить ґрунтовно описував художнє конструювання газет і журналів, їх структуру і композицію, загальне й особливе в художньотехнічному конструюванні періодичних видань. Б. Валуєнко [9], описував виражальні засоби набору, зовнішнє оформлення друкованих видань, способи композиційного зв'язку шрифту та зображення.

Для виходу номера журналу повинна існувати його модель, яка передбачатиме, насамперед, обов'язкову присутнiсть у виданнi структурно органiзованого комплексу матерiалiв. Цю структуру характеризують такi ознаки, як тема матерiалу, ставлення автора до теми, тип авторства i т. д. Змiстовий бiк моделi номера повинен взаємодіяти з його композицiйно-графiчним оформленням, де важливу роль вiдiграють спiввiдношення обсягу матерiалiв i способи їх розмiщення. Крім того, повинна існувати стійка композиція номера, яка є одним з основних компонентів моделі журналу. Стабільність в оформленні пов'язана зі змістом, тематикою і жанровою структурою.

Однак зміст не може існувати без форми, яка є невід'ємною частиною видання. Насамперед слід охарактеризувати обкладинку, яка і визначає зовнішній вигляд видання. Обкладинки таких журналів, зазвичай, мають яскраву кольорову палітру, чіткість зображення та логічну побудову, часто зображення бувають абстрактними. Головне їх завдання полягає не лише в приверненні уваги завдяки зображенню, як це часто буває серед жіночих видань чи журналів, орієнтованих на молодь. Головний акцент у таких виданнях робиться на темі номера та назвах публікацій, які виносяться на обкладинку часопису.

Концепція видання ділиться на три підвиди: типологічну, графічну та організаційну. До типологічної належить характеристика читацької аудиторії, тематична характеристика змісту, обсяг, періодичність, наклад, жанрова специфіка, авторство [3, c. 17].

Графічна концепція визначає зовнішню форму видання, яка допоможе виділити й запам'ятати видання серед інших, а організаційна визначає структуру й штат редакції, її стратегічне планування. У сукупності ці засоби й визначають концепцію і формують обличчя видання.

Типологічна концепція журналу характеризується тематикою змісту, жанровою характеристикою, мовностилістичними властивостями. Кожне видання користується тими жанрами й стилістичними особливостями, які притаманні саме йому. “Жанр – основна частина внутрішньої форми періодичного видання, в якій зміст отримує матеріалізований літературний вигляд” [10, c. 22]. Крім того, жанрова специфіка журналу має бути постійним елементом видання, адже якщо вона буде змінюватися, то це порушить зв'язок із читачем, який звик до подання інформації саме в такій формі.

В. Шевченко зазначає, що мовностилістична характеристика видання – це діяльність, що включає високу мовну та стилістичну культуру від написання текстів до коректури, а також формування власної мови і стилю, що відповідають типу видання [11, c. 74].

Через жанрову й тематичну спрямованість відбувається спілкування з читачами, що визначає комунікативну структуру видання. Комунікативна стратегія полягає в такому розгортанні тези (основної думки), за допомогою якої не лише можна якнайкраще розкрити зміст, а й вплинути на ситуацію. Характер жанрової структури та її склад безпосередньо позначаються на зовнiшньому виглядi видання. Жанрова рiзноманiтнiсть масового журналу разом iз якiсним набором та глибоким чи офсетним друком надає йому святкового вигляду.

Суттєво впливаючи на композицiю перiодичних видань залежно вiд їхнього типу, жанри водночас конкретизують i власну графiчну форму. Місце матерiалу в номерi насамперед залежить вiд його теми, актуальностi, але не меншою мiрою – вiд лiтературної форми.

План тексту, незалежно від того, чи передбачає він підготовку його написання, чи конденсує зміст прочитаного (почутого) насамперед передає сенс тексту, його логічну основу. Журналістський твір будьякого жанру – це комунікативно-психологічне явище, складний акт мовної комунікації. Це переконливо засвідчено в загальнотеоретичних працях М. Феллера, В. Різуна, К. Серажим та ін. [2, c. 22].

У межах кожного із функціональних стилів можна виділити тексти, в яких домінують раціональнологічні структури, а також тексти, в яких виклад трансформується включенням емоційнориторичних структур, що спричиняє зміну композиційностилістичних параметрів тексту, і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення. У виданнях, що розглядаються у дослідженні, переважає раціональнологічна структура [2, c. 23].

Основне призначення тексту – це вплив на людину. Вся його структура повинна бути пристосована до виконання цієї основної функції. Проблема щодо організації семантичної структури тексту була б знята, якби умови спілкування автора з читачем були завжди одні й ті ж самі. Насправді ж процес творення й сприймання кожного тексту неоднаковий, що й відбивається на його структурі.

Від чого ж залежить структура тексту в комунікативному плані? Від таких чинників:

– ситуації написання й сприймання тексту;

– мотиву діяльності, в яку включена комунікація;

– комунікативної мети;

– комунікативного смислу [5, c. 28].

Аспекти аналізу тексту мають як лінгвістичну, так і методичну значущість:

1. Аналіз і типологія текстів з погляду їхньої належності до певних мовленнєвих жанрів, а також дослідження логіко-смислових, композиційних та структурних особливостей різних типів текстів (художніх, публіцистичних, науково-технічних, розмовно-побутових; розповідей, описів, міркувань; повістей, оповідань, байок; статей, заміток, оглядів, фейлетонів та ін.).

2. Аналіз композиційних особливостей різних видів тексту: заголовка, вступу (пояснення наявності чи відсутності, визначення характеру); основної частини тексту, узагальнення, висновків і т. д.

3. Аналіз структури: членування тексту на субтексти (абзаци, фразові одиниці, ансамблі) і на лексико-тематичні лінії; конфігурації дуги стягнення тексту, що відображає динаміку зміни текстової напруги залежно від зростання та спадання інтенсивності міжфразових зв'язків (траєкторія піднімання гілки дуги, положення кульмінаційної точки, траєкторія спадної гілки) [5, c. 29].

Графічна концепція видання визначає його зовнішню форму і допомагає виділити це видання серед інших. Хоча самі елементи оформлення є постійними для будь-якого журналу, проте їхня структура, функції й сполучення одне з одним моделюються індивідуально. Це залежить насамперед від структури інформаційного матеріалу, видання в цілому.

Художній редактор при оформленні видання може орієнтуватися на різні аспекти та особливості тексту: типові (властиві багатьом текстам) або індивідуальні.

Предметом його уваги може постати як літературний жанр твору, так і його стилістичні якості, загальне емоційне забарвлення та авторська інтонація, фабула, психологічні характеристики героїв або довкілля тощо.

Кожен журнал повинен мати постійні елементи у виданні. До них належать розділові засоби, які можуть визначати не лише розподіл, а й якість видання за допомогою єдності таких елементів. Пробіли, лінійки та прикраси повинні виконувати роль сполучних ланок. Їхня головна мета – роз'єднуючи, об'єднувати графічні елементи номера [5, c. 31].

Таким чином, головними якостями роздiлових засобiв мають бути їх максимальна нейтральнiсть й унiверсальнiсть. Треба намагатися використовувати їх так, щоб вони залишалися непомiтними для читача i водночас, пронизуючи всю зовнiшню форму номера, становили мiцний каркас.

Декоративні елементи також є розділовим елементом, вони використовуються як видільно-роздільний засіб, що включається у графіку для подання текстових блоків, заголовних елементів.

В. Шевченко вважає, що декоративні елементи не лише виконують службову функцію виділення, відокремлення та акцентуації, а й формують послідовність сприйняття матеріалів на сторінці, поділяють їх на блоки, надають ритмічності, разом із шрифтовими та зображальними елементами утворюють систему, яка визначає архітектонічний тип видання [11, c. 45].

Кожна ілюстрація, використана в журналі, повинна відповідати змістові, а також нести в собі документальність та достовірність. Не слід забувати й того, що за допомогою ілюстрацій сторінки набувають привабливості та стають зручними у використанні.

Зображальні елементи повинні бути систематизовано оформлені, потрібно чітко визначити місце тих чи тих ілюстрацій у структурі видання та окремого номера, залежно від їх значення й теми.

Бажано планувати зображення так, щоб у номері не повторювалися знімки одного плану, жанру, сюжету. Одноманітні знімки складають враження, що все видання робиться зі штампів, адже елементи зображення першими впадають в око.

Ілюстрації відіграють значну роль у конструюванні сторінки, виступаючи в композиційній єдності з іншими елементами. З їх допомогою видання набуває вигляду довершеності, гармонійного цілого. Однак привабливість може знизитися, якщо ілюстрації будуть неякісними. Саме тому художні та технічні редактори повинні бути професіоналами не лише з питань розташування матеріалів, а й визначення їх якості [12, c. 40].

Ілюстрація – один з головних елементів, які створюють образ журналу, прикрашають його, формують вид і тип періодичного видання. У журналах трапляються ілюстрації найрізноманітніших видів. Найчастіше на журнальних сторінках друкують фотознімки. Тематика фотоілюстрацій різноманітна й охоплює всі межі людської фантазії. Фотоілюстрації повинні бути оперативними, точно відображати сьогодення і сучасний світ. Інколи фото заміняє статтю чи значно скорочує її розмір. Текст і фотознімок повинні бути цілісними. Ці два компоненти сукупно розкривають одну і ту ж тему. Світлини посилюють уплив текстових матеріалів, але не мають значення самостійних матеріалів [5, c 24].

Поширений вид ілюстрації – портрет. Найкращі портрети зняті “анфас” (прямо) чи з невеликим поворотом. Також можуть зустрічатися фоторепродукції з картин, знімки скульптури, музейних експонатів, архітектури.

Організаційна концепція є складовим елементом концепції видання в цілому. Сюди належать структура і штат редакції, функції керівних посад, організація роботи в редакції, робочий графік, економіка та гонорарна політика видання, робота з читачами, система підготовки кадрів, вивчення специфіки періодичного видання. Усі ці підрозділи є головними.

Правильна та раціональна структура редакції – перший крок до її успішної діяльності. І одна з головних її умов – компетентне управління колективом, яке в основному здійснюється через головного редактора чи видавця. Останній розглядає і затверджує тематичні плани редакції, систематично переглядає звіти редакційного колективу, дає оцінку роботи журналу та забезпечує контроль над матеріалами, які там публікуються. Звичайно, що мета будь-якого керівництва – це злагода та взаємне розуміння в колективі. Головний редактор чи редактор підрозділу повинен зважати на індивідуальність та амбітність членів колективу, підвищену вразливість та болісне реагування на критику [5, c. 25].

Отже, світоглядні журнали мають свої особливості, які за своєю суттю є унікальними. Однак і серед таких видань існують ознаки, притаманні кожному журналу. Це – читацька адреса, тематична спрямованість, а також цільове призначення видання. Читацька аудиторія дуже важлива ознака журнальної періодики. Її вплив на тип видання найбільш багатогранний та органічний [5, c. 26].

Тематика таких журналів характеризується мистецтвом мислення, самопізнанням, мудрістю. Заслуговують уваги у таких виданнях теми, які стосуються світогляду людини. У статтях наголошується на тому, що світогляд складається стихійно і ґрунтується на здоровому глузді, великому й різноманітному повсякденному досвіді. В аналізованих виданнях світогляд нерідко називають життєвою філософією. Така найважливіша сфера функціонування світогляду. Оскільки саме на такому рівні він включається в соціальну та індивідуальну взаємодію абсолютної більшості людей. Світогляд дуже неоднорідний, оскільки неоднорідні за характером утворення і виховання його носії. На його формування істотний вплив роблять національні, релігійні традиції, рівні освіти інтелектуальної і духовної культури, характер професійної діяльності й багато іншого.

Для дослідницького сприймання тексту, його комунікативної структури потрібно дотримуватися послідовного аналізу: від ієрархічно пов'язаних складників до завершально-системної комунікативної вершини або, навпаки, – від неї (у сутності цілого) до складових елементів різного рівня. Але для того, щоб упевнено прямувати цим шляхом, треба брати до уваги чимало характерних для текстової структури, своєрідних явищ – власне мовних (ключові слова, мовна економія, засоби текстового зв'язку тощо), і поєднаних із ними зовнішніх, екстралінгвістичних. Внутрішньомовні й позамовні чинники часто-густо переплітаються, до того ж мовні засоби можуть бути сигналами позалінгвістичних компонентів комунікативного змісту [5, c. 27].

Елементи оформлення журналу мають визначатися естетичними вимогами. Повинна існувати його єдність, що створює журналу певний образ відповідно до призначення. Правильне використання шрифту дає можливість донести повідомлення до читача, якому воно адресоване, робить процес читання цікавим і зручним. Шрифт як заголовного тексту, так і основного повинен бути легким для читання.

Основні вимоги до створення графічної концепції такі. Оформлення обкладинки та внутрішніх сторінок журналу має відповідати змістові. Оформлювальні функції і зміст взаємозв'язані, мають загальне призначення: характер відображення зображальних елементів упливає на їх сприйняття читачем, привертає увагу до публікації, змістове наповнення задовольняє потребу в інформації [5, c. 28].

Читач вимагає, щоб яскравим і виразним був зміст й оформлення журналу. Постійно слід піклуватися про покращення техніки створення журналу. Важливо досягти максимуму виразності при мінімумі зображальних засобів.

Постійність композиційних елементів і засобів сприяє збереженню індивідуального стилю оформлення – одного з найважливіших компонентів обличчя видання.

Не раз зазначалося, що помітну роль у графічній композиції відіграє колір. Він справляє великий емоційний та естетичний уплив. Колір – сильний засіб виділення, функціонального акцентування матеріалів. Кольорові плями на чорно-білій сторінці першими привертають до себе увагу читачів. Тому колір потребує обачливого, глибоко продуманого підходу до його використання в журналах.

Декоративні елементи надають специфічних рис оформленню світоглядного видання. Їх відсутність погіршує орієнтацію читача, розмиває межі між публікаціями, послаблює деякі акценти, але не змінює зміст. Декоративними елементами краще не зловживати, використовувати помірно, так само як і білий простір. Мають бути постійними колонтитул, логотип та рубрики, вони не змінюють ні назву, ні розміщення, ні оформлення [26].

Дата добавления: 2015-08-21