Історичні твори романтиків про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї 2 страница

Одного разу, тікаючи від докорів своєї язикатої дру­жини, Ріп іде на полювання, зустрічає якогось дивного дідугана із барильцем міцного напою (надто міцного, як виявиться згодом), бачить дивні розваги якихось примар­них чоловіків у стародавньому голландському вбранні, п'є отой напій з барильця і засинає в лісі. Прокинувшись,

396

Американський романтизм

Американський романтизм

397

замість своєї нової рушниці знаходить якусь заржавілу, не може докликатись свого собаку, дивується величезним змінам у краєвиді, які сталися за одну ніч, і, збентежений, вирушає додому. Та замість рідного села і знайомих од­носельців бачить на старому місці зовсім нові будинки і нових людей. Лише поступово в старому дідусі з сивою бородою хтось із людей пізнає колись міцного сорокаріч­ного чоловіка, яким Ріп пішов із своїм собакою на полю­вання. Виявляється, що він проспав у лісовій ущелині двадцять років, як одну ніч. За цей час змінилися не лише будинки й дерева, а й політичний устрій в країні — з частини британської монархії вона перетворилася на не­залежну республіку. "Змінився, здавалося, сам характер людей. Замість колишньої незворушності, сонного спокою в усьому проглядалися заклопотаність, наполегливість, метушливість".

Мабуть, саме у цих словах — ключ до Ірвінгового задуму цього оповідання. Як і в "Історії Нью-Йорка" тут дуже важливе протиставлення колишньої патріархально­сті і сучасної діловитості, буржуазної активності, яка до­корінно змінює за відносно короткий час форми життя і характери людей.

Може, за мальовничістю, зримістю описів, поетичністю, яка в парадоксальний спосіб сполучається з тонкою і веселою іронією, одним з найкращих оповідань Ірвінга є "Сонна лощина". Сюжет тут зовсім простий, досить анек­дотичний. Двоє молодиків залицяються до однієї гарнень­кої і заможної дівчини. Через ревнощі один з них у вигадливий спосіб метиться на своєму суперникові, ляка­ючи його у глуху ніч привидом вершника без голови. На смерть переляканий суперник тікає з села, що дає підста­ви створити нову легенду, начебто його забрав із собою отой вершник без голови. Ось і все, якщо відтворити голий сюжетний каркас. Та головне у оповіданні — передати колорит відшумілого життя затишного голландського по­селення, розповісти про добробут і спокій, які в ньому панували, про чудову довколішню природу, родючість зе­млі, пишність застілля в домі заможного хазяїна, яка нагадує рясноту і барвисту щедрість голландських чи фламандських натюрмортів. В замальовках пейзажів на­вколо селища і особливо казкової Сонної лощини, яка навіює дивні видіння, заворожує своїм спокоєм, змушує забути про все на світі, Ірвінг виявляє себе справжнім поетом.

Ця зачарована долина впливає на місцевих жителів у такий спосіб, що вони начебто снять наяву, бачать якісь примари, чують дивну музику і безтілесні голоси та впа­дають у екстатичні стани. Характери двох суперників-претендентів на руку і посаг квітучої, пухкенької Катерини, як їхня зовнішність, заняття і манери виписані зримо і з гумором, вони живі і пластичні. Один із суперників янкі з Коннектикута вічно голодний учитель Ікебод Крейн, наїв­ний і хитрий маленький тиран у своєму шкільному коро­лівстві, великий мудрець у малописьменному оточенні, безголосий співець псалмів, що мріє завоювати серце ба­гатої фермерської дочки своїм "інтелектом" і "світськими манерами". Його постійні мрії про смачну їжу, що чека­тиме на нього після одруження, написані так само смачно, як і розповідь про вигадливі походеньки, зухвалі витівки іншого зальотника — Брома Бонса. Молодий Боне — гру­буватий і запальний проводир місцевої молоді, гарний у сідлі і витончений, як ведмідь, у жіночому товаристві. Та на його боці прихильність кругленької та рум'яної Катерини і самого автора. Як вже не раз, виникає і тут типове для Ірвінга протиставлення — працьовитий, хитрий, зажерли­вий янкі і лінивий, необтесаний, але дужий, веселий, про­стодушний "файний хлопець" з голландських поселенців. Він свій на цій землі, а приблуді янкі тут не місце.

Естетичні якості Ірвінгової прози в цьому оповіданні підкоряють читача. Тут він показав себе у повному блиску як неперевершений стиліст, як справжній живописець словом:

"Птахи подрібніте вже влаштовували прощальні збори. У захоплен­ні цвірінькаючи і радіючи, вони пурхали з куща на кущ, з одного дерева на інше, безтурботні й легковажні, бо навкруги панували велика ряснота і пожвавлення. Тут був пишний і недоступний самчик вільшанки (улюб­лена здобич юних птахоловів), що кричав пронизливим і сварливим голосом; тут були чорні дрозди, які літали темною хмарою; золотокрилий дятел з малиновим гребінцем, широким чорним намистом і яскравим веселим пір'ям; омелюх з червоною облямовочкою на крильцях, жовтим кінчиком хвоста і маленьким капелюшком з дрібнесенького пір'ячка; синя сойка — ця гомінлива дженджеруха, у чепурному і легкому голубенькому каптанчику, з-під якого виглядала сліпучо біла білизна, вона щебетала і цвірінькала, хитала голівкою, присідала і кланялась, роблячи вигляд, що вона, мовляв, у близьких стосунках з усіма щебетухами в гаї".

Це не просто опис різних пташок, який начебто сам пурхає і цвірінькає, а й вміння майстра небагатьма сло­вами створити портрет усіх цих вільшанок і сойок, зму­сити читача побачити їх і почути їхні голоси. А головне — вміння передати радість життя, оптимізм, властивий мо-

398

Американський романтизм

Американський романтизм

399

лодому народу на молодій землі, такий характерний для Ірвінга взагалі.

Виразні та повчальні новели-притчі "Дольф Хейлігер" (з "Будинку з привидами") та "Диявол і Том Уокер". Влада золота, яка розбещує і руйнує людину, іронічно й зухвало показана в них у реалістичній і казковій формі одночасно. Останнє з названих оповідань належить до серії про шу­качів скарбів і має всі атрибути подібних історій. Однак і в цю традиційну тему письменник вносить своє, неповтор­не, це насамперед його жартівлива іронія, яка навіть стра­шному надає присмак кумедності.

Збірка "Альгамбра", написана на іспанському і екзо-тичносхідному матеріалі, багато в чому нагадує такі попу­лярні у той час "Казки тисяча й однієї ночі". В новелах цієї збірки вражає буяння барв і образів, багата фантазія і витончений гумор. Всі новели-казки прославляють люд­ські чесноти — доброту, чесність, вірність і засуджують жадібність, зрадливість, жорстокість тощо. Вони і поети­чні, і повчальні. Хоча в них більше відомого з творів європейських романтиків, ніж оригінального, що було вла­стиве американському романтику Ірвінгу і завоювало йо­му всесвітню популярність.

Повернувшись у 1832 р. на батьківщину, Ірвінг продов­жував активну літературну діяльність, та йому вже не вдалося досягнути того рівня, який був властивий його "Історії Нью-Йорка" та новелам.

5.2. ДЖЕЙМС ФЕНІМОР КУПЕР (1789-1851)

С

еред класиків американського романтизму Джеймс Фенімор Купер поряд з По — най-популярніший у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою й досі. Щоправда, досить швидко з письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого — від Де­фо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.

Вдалу загальну характеристику творчості Купера дав американський літературознавець Стенлі Т. Уільямс:

"Не такий вимогливий до літературної майстерності як Ірвінг, Купер здобув популярність зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократи та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом

через випадковий збіг обставин, він і власний талант розвинув "насам­перед завдяки своїй енергії". У передмовах, памфлетах, історичних пра­цях і романах він висловлює свої погляди на сучасність, використовуючи, як й Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемнон за письмовим столом й у полемі­чних сутичках і одначе залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість Куперової думки захоплює нас і- досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрів­нянний критик бундючної американської демократії, а й непереверше-ний оповідач, творець наших власних "арабських казок" фронтіру".

Джеймс Купер (друге ім'я Фенімор він узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Уільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з ан­глійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Уі­льям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою ці­линою" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.

Фронтір за життя Купера просувався все далі на Захід, лишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і сміливу вдачу першопроходців, про криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів у освоєнні "дикого Заходу". Дитиною Джеймс наслухався фольклорних оповідок фронтіру, історій з недавнього ми­нулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігу­ру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана. Юнак поважав свого самовпевненого і дратівливого батька, "справжнього джен-тельмена", однак далеко не завжди підкорявся його волі. Батько, незадоволений навчанням сина у коледжі, бо хло­пець більше блукав околицями Йєля і читав, ніж вивчав шкільну премудрість, вжив надто радикальних заходів. Покарання буле круте, як вдача батька. Восени 1806 Джеймс Купер став матросом на торговельному судні

400

Американський романтизм

Американський романтизм

401

"Стірлінг" і здійснив багатомісячне плавання до Англії та назад. Це були важкі дні праці та випробувань для пеще­ного сина землевласника, дні змужніння й набуття безцін­ного досвіду моряцького життя, який так знадобився для уславлених морських романів Купера.

Після служби на торговельному судні в 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офі­церського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора "Шпигуна" і "Лоцма­на" допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.

Батько Купера помер, коли син саме досяг повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім'ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману "Пе­ресторога" (1820) з'явився другий — "Шпигун" (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю "Останнього з могікан".

На зароблені гонорари письменник разом з родиною вирушає у подорож по Європі. Співвітчизники проводжа­ють його з великою шаною як героя, "надію нації". Купери відвідують Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеч­чину. Особливо вагомим за своїми наслідками було для Купера перебування у Франції, де він прожив три роки. Він став свідком подій Липневої революції 1830 p., позна­йомився з видатними політиками і митцями країни. Мав можливість, спостерігаючи буремні події в Парижі, робити порівняння між відомим йому з політичного життя своєї країни і побаченим на власні очі у Франції. Купера ша­нували, ним захоплювалися як письменником і як справ­жнім денді із бездоганним смаком і манерами. А цей світський чоловік працював з нечуваною енергією. Його рука не втомлювалася від писання все нових книжок і статей про подорожі і враження від Європи, природи і культури відвіданих країн, полемічних творів, а голов-

не — романів про життя на кордоні між "цивілізацією і дикістю" — фронтірі, про плавання і пригоди на морі, про європейську історію тощо.

Повернення Купера додому не викликало того захоп­лення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідо­млював поступово зростаюче відчуження між ним і спів­вітчизниками. В 1832 р. він писав одному з своїх кореспондентів: "Я розійшовся із своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив — покаже час".

За сім років його відсутності багато що змінилося в Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Аме­рика з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя — це найкраща, найдемократичніша країна світу. Ці переконання він виклав у книзі епістолярних нарисів "Погляди американців" (1828), яку завершив і видав у Європі. Цей "панегірик американському життю й американській демократії" (Ю. Ковальов) був справжнім пропагандистським твором, як його автор у перші роки перебування в Європі — палким пропагандистом Переваг молодої Америки. Та поступово європейський досвід і по­бачені ним на батьківщині плоди швидкого капіталістич­ного розвитку настроюють письменника на критичніший лад. У 30-х роках з'являються поряд з художніми творами і публіцистичні, гостро критичного характеру: книга "Лист до співвітчизників" (1834), памфлет "Американський де­мократ" (1838).

Власне і романи 30-х років — критичні і сатирико-пуб-ліцистичні. Такий роман "Монікини" (1835) і два публі­цистичні романи "Додому" і "Вдома" (обидва 1838). Взірцем для соціально-політичної сатири "Монікини" була просвітительська сатирична фантастика, передусім "Ман­дри Гуллівера" Джонатана Свіфта. Описані в цьому романі дві держави — Високостриб і Низькостриб — були про­зорою алегорією Англії і США. Купер будував свій сати­ричний твір на типовому для того часу протиставленні Старого і Нового Світу. Та якщо для американських ура-патріотів таке протиставлення було завжди на користь Штатів, у автора "Монікинів" дістається "обом сестрам по сережці".

Сатиричні стріли у "Монікиних" летять у всі "священ-

402

Американський романтизм

Американський романтизм

403

ні" установи, в усі політичні і громадські інституції, якими пишаються дві нації, в представників правлячої еліти рі­зних рангів. Та найсуттєвіше полягає в тому, що попри всі зовнішні відмінності двох держав, сатирик бачить їхню глибинну внутрішню спорідненість, своєкорисливість, дрі­б'язковість, облуду бездуховного існування як високостри-бів, так і низькострибів.

Подібна тотальна критика не могла не викликати обу­рення тих, кого Купер висміював й до кого звертався із своїми гнівними філіппіками. Атмосфера навколо автора "Монікинів" стає напруженою, навіть подекуди ворожою. Цьому сприяла ще судова кампанія за права на землю Куперстауна і околиць, яку вів письменник, і яка не викликала симпатій публіки. Європейські романи письмен­ника, так звана "європейська трилогія" — "Браво" (1831), "Гейденмауер" (1832), "Кат" (1833) теж не мали такого успіху, як "Шпигун" або "Останній з могікан". Цікаво від­значити, що хоч ці твори були присвячені європейському феодалізму, в них відчувався відгомін сучасного Куперу життя, насамперед американського, ставилися важливі для американської дійсності проблеми.

Однак, якою похмурою не була б атмосфера навколо Купера в середині 30-х років, він продовжує на новому витку творчості плідну письменницьку діяльність — за­вершує пенталогію про Шкіряну Панчоху, яку розпочав ще у 20-х роках ("Піонери", 1823; "Останній з могікан", 1826; "Прерія", 1827). У 1840 р. виходить четвертий роман пенталогії "Слідопит", а у 1841-му — останній — "Звіро­бій". Пізніше ще з'являються три романи, які умовно мо­жна об'єднати темою земельної ренти (ця тема дуже хвилювала письменника і з особистих причин). Він ще пише кілька морських романів, та його слава поступово згасає. Новаторські відкриття в царині історичного та мор­ського романних піджанрів лишилися в минулому. Пись­менник експлуатує старі прийоми і схеми. Його погляд на американську демократію стає все песимістичнішим, а ліки, які він пропонує для оздоровлення США,— мало­ефективні або зовсім фантастичні, як, наприклад, створен­ня в країні великої земельної аристократії як підпори добробуту і культури. Художник і мислитель Купер ска­зав своє, вичерпав свої можливості.

Романтизм Фенімора Купера несе в собі більшість при­кмет романтизму взагалі. Однак, що дуже важливо й по суті є вирішальним для письменницької слави автора "Ос-

таннього з могікан", для вагомості його внеску в світову літературу, це наявність в його романтизмі, в його твор­чості історичного романіста своєрідних американських рис, які робили книжки Купера такими цікавими для читачів і в Америці, і особливо за її межами.

У прозі американського майстра можна знайти багато властивого творам європейських романтиків. Це і напру-жено-драматичний, стрімкий характер оповіді, авантюрна інтрига; контрастні за своїми людськими якостями, пере­конаннями, вчинками, почуттями постаті персонажів-антагоністів — ідеалізація позитивних героїв, їхньої поведінки в екстремальних і звичних, буденних ситуаціях, їхніх високих шляхетних почуттів, з одного боку, та згу­щення зла, всього негативного у фігурах їхніх суперників, з іншого; присутність елементів сентиментальності та ме­лодраматизму; дуже часті розгорнуті поетичні картини природи, часто сповнені стихійної сили і бурхливої дина­міки або ідилічного прозорого спокою; схильність до надто докладних і чуттєво забарвлених описів архітектури, по­буту, одягу, звичаїв і, певна річ, портретів діючих осіб романної історії. Щоправда, Купер не цікавився середньо­віччям (його для американців не існувало), у нього прак­тично нема фантастики і містики, готичних жахів, хоча страшного й кривавого не бракувало і в його творах. Та згадані романтичні елементи, як і типові художні прийоми, форми, сюжетні та образні структури набували під його пером нового, свіжого характеру, ставали по-новому ціка­вими завдяки американському історичному, природному, побутовому матеріалу, який автор естетично перевтілював у дусі романтизму.

Як вже не раз згадувалося, для романтизму, особливо на його ранньому етапі, типовими були конфлікти між ідеалізованим минулим і буржуазним сьогоденням, між прекрасним природним у людині та її життєвому середо­вищі і тим, що холодно, логічно, жорстоко творить прогрес, технічна цивілізація, несучи з собою загострення грошових стосунків і суперечностей, знищуючи природу, розчавлю­ючи стару патріархальну моральність, звичаї, норми існу­вання і їхніх носіїв своєю "залізною п'ятою". У перших американських романтиків Ірвінга, Готорна ці конфлікти вельми виразні. В Купера, мабуть, найвиразніші ще й тому, що він у своїй творчості приділив багато уваги трагічній долі американських аборигенів-індіанців. У нього дуже сильно змальоване саме американське винищення

404

Американський романтизм

природи континенту і природного життя його справжніх власників — червоношкірих тубільців. Купер-гуманіст всі­єю душею співчуває їм, Купер — історичний оптиміст і тверезо мисляча людина розуміє, що прогрес не зупинити, що білі прибульці з їхньою енергією, рухливістю, працьо­витістю вже одержали перемогу і до старих форм життя нема зворотнього шляху. Це надає романтичному конфлік­ту між старим і новим у його творах живої суперечливості, реалістичної переконливості і такого правдивого драматизму.

Людські типи, самобутні особистості Купера, найбільш вдалі і примітні, такі як Натті Бампо (він же Шкіряна Панчоха, Звіробій, Слідопит, Соколине Око і Довгий Ка­рабін), Джон Могікан, Мармадьюк Темпль, Ішмаель Буш, Авірам Байт, Гарві Берч і багато інших, укорінені в грунті Нового світу. їх важко уявити собі на англійській рівнині, чи навіть у горах Шотландії. Вони втратили б щось най­суттєвіше, викарбоване в них особливостями саме амери­канського життя. Хоч, звичайно, вони мають певні риси, котрі споріднюють їх з героями Вальтера Скотта. Це пе­редусім масштабність особистості, начебто витесаної з міцної кам'яної брили чи могутнього стовбура секвої. їхня впер­тість у досягненні мети, волелюбність і відвага, байдуже якою, з точки зору письменника, — позитивною чи нега­тивною — є їхня мета, на добро чи зло спрямована сила таких протилежних індивідуальностей як Бампо чи Буш.

Герої авантюрної і любовної інтриги в багатьох романах Купера такі схожі до Вальтер Скоттових, що їх легко пересадити з тексту одного письменника у текст іншого без порушення органіки оповіді. В обох авторів вони най-банальніші в художньому плані і, хоч за їхніми пригодами цікаво стежити, герої не лишаються в пам'яті як живі і повнокровні постаті з неповторно оригінальними рисами.

Дуже важливі в романах Купера американські пейзажі. Вони цікаві і з естетичної, і з інформативної точки зору, нерозривно пов'язані з сюжетом, подіями, історією в ро­манах. Дуже точно про пейзажі Купера сказав у своїй розвідці про "Слідопита" Оноре Бальзак:

"Ось школа, де мають навчатися літературні пейзажисти, тут усі таємниці мистецтва. Ця чарівна проза не лише показує річку і береги, ліси й дерева, а їй вдається передати одночасно найдрібніші деталі і ціле... Ви перевтілюєтеся у країну; вона входить у вас або ви у неї, — й не здогадаєшся, як сталася ця метаморфоза, що її викликав геній; але ви не в змозі відокремити грунт, рослинність, води, їхню широчінь і обриси від хвилюючих вас інтересів".

Американським у романах Купера є і те, як представ-

Американський романтизм 405

ники молодого народу, що лише складається в могутню і перспективну націю, діють, переконані в своїй перемозі, сповнені енергії та оптимізму, віри в майбуття, як вони долають безліч перешкод на своєму шляху, сміливо прий­мають рішення, покладаються на себе, на свою волю, талант, хист, здоровий глузд. І як би критично не ставився письменник до темних плям в історії рідної країни, до негативних явищ в її сьогоденні і тих тенденцій, які мо­жуть привести до гірких наслідків у майбутньому, загаль­ний пафос його національних романів оптимістичний. Він вірить у будучину свого народу і критикує заради того кращого, що має всупереч усьому принести прийдешній день.

Роман "Шпигун", перший історичний, або краще ска­зати, історико-авантюрний роман Купера, мав неабиякі позитивні якості. Він був твором на хвилюючу для амери­канців тему — боротьби за незалежність. Між часом на­писання твору і зображеними в ньому подіями минуло майже п'ятдесят років — часова відстань більш ніж дос­татня для того, щоб він мав характер історичної оповіді. А історичні романи Вальтера Скотта були в 10-20-х роках XIX ст. найулюбленішим жанром, ними захоплювалися всі і всюди. Історична художня проза в дусі "шотландського чарівника", але на американському матеріалі, до того ж, написана лаконічно, мускулясто, в стрімкому темпі, з бе­зліччю подробиць, що їх було так приємно впізнавати співвітчизникам Купера і так цікаво пізнавати читачам в інших країнах. Захоплюючий сюжет з перипетіями двох закоханих пар, з політичними пристрастями, які розділя­ють членів однієї шляхетної родини, з битвами і небезпе­чними випробуваннями, що чатують на симпатичних героїв на кожному кроці. Ретельно, хоч і з надмірною ідеалізацією, виписані фігури історичних особистостей, зо­крема "батька американської революції" Джорджа Ва­шингтона, в близькому майбутньому першого президента незалежних Сполучених Штатів. Та найбільшою вдачею письменника була головна постать роману — шпигун Гарві Берч, який діє на користь борців за незалежність проти англійської королівської армії, "свій серед чужих, чужий серед своїх". Купер створив образ Берча правдивим, ба­гатогранним, суперечливим і психологічно Переконливим. За всієї своєї таємничості й небуденності він переконує реалістичністю. Звичайний коробейник, спритний і корис­ливий у своїх торговельних справах, Берч виростає в

406

Американський романтизм

Американський романтизм

407

романі у постать героїчну, самовідданого патріота, що не шкодує власного доброго імені і щодня ризикує життям заради свободи вітчизни. Власне, це один з перших у світовій літературі героїзованих образів розвідника. І сам роман може бути названим прообразом таких популярних у наші дні "шпигунських" романів, демонструючи головні характерні риси цього жанрового різновиду.

Роман "Шпигун" можна також назвати першою спро­бою створити своєрідну американську "Війну і мир" задо­вго до того, як був написаний великий епічний твір Л. Толстого (звичайно, за такого порівняння йдеться не про масштаби обох творів, їхню філософську глибину і рівень художньої майстерності, в цьому їх не можна зрів­нювати). Романи близькі за головним структурним прин­ципом — показом того, як війна відбивається на долі звичайної родини, її близьких і знайомих, і сцен самої війни, щоденного людського життя і батальних епізодів кривавої боротьби патріотів Америки за незалежність. Ва­жливо підкреслити, що, будучи палким американським патріотом, Купер прагнув показати історичний процес об'­єктивно, не зображуючи табір англійців у гіперболізовано, негативному плані, вміючи оцінити мужність ворогів, їхню гідність і порядність. Найогидніші для нього скваттери — корисливі грабіжники і мародери, для яких не існує по­няття батьківщини, котрі гріють руки на нещасті і чужих, і своїх.

Перший і кращий серед "морських" романів Купера — "Лоцман" — також розповідає про час американської революції. Історія відіграє в романі роль тла, на якому розгортаються карколомні пригоди персонажів. Головні ді­ючі особи причетні до боротьби американських колоній за незалежність. Та по-справжньому історичним романом "Лоцман" не став. Хоча б тому, що головне в ньому — не історичні процеси і події, а морські пригоди, життя і праця моряків.

В "Лоцмані", як і в пізніше написаних романах Купера, є заплутана інтрига, любовні історії молодих офіцерів-мо-ряків Барнстєйбла й Гріффіта і чарівних панночок Сесілії Говард та Кетрін Плавден, підступні дії негідника Крісто-фера Діллона і його жахлива смерть, втечі, переслідуван­ня, щасливі порятунки тощо. Звичайно, не ці надто "оригінальні" сюжетні ходи і стандартні для романтично-розважальної прози постаті роблять "Лоцмана" твором видатним і для морського роману еталонним. Найвдаліше

в ньому — зображення моря і морської служби, мужності й виучки моряків у фатальні хвилини змагань із стихією. Море стає найважливішою дійовою особою книги.

Успіх роману визначила і типово романтична фігура заглавного героя — "найліпшого з усіх моряків" байроні­чного Лоцмана, гордого, честолюбного, безмежно хороброго й готового до будь-якого ризику. В ньому проглядаються риси реального і міфологізованого водночас американсько­го мореплавця й учасника боротьби за незалежність Поля Джонса, котрий став героєм легенд і американців, і ан­глійців. А, може, ще більше прав на цей успіх мала нап­рочуд жива й колоритна постать старого "морського вовка" Довгого Тома Коффіна, всіма своїми жилами пов'язаного із героїчним судном "Аріель". Все в Томі правдиве і при­вабливе — соковита мова, шляхетна поведінка, хист у всіх моряцьких справах, мужність, своєрідний народний гумор. Це один з найсамобутніших героїв Купера.

Дата добавления: 2015-08-21