Рух за ліберальні реформи у Великобританії.

Реформа 1832 р. стала завершенням одного і початком нового періоду в історії країни, що тривав аж до середини століття. Суспільство зустріло її з великим піднесенням. Буржуазія, ремісники, робітники і фермери чекали проведення подальших перетворень. З ними пов'язані надії на поліпшення економічного становища, пом'якшення податкового тягаря і ліквідацію зловживань. Вибори до нового парламенту восени 1832 р. проходили в обстановці загального підйому. Новий склад палати громад відбив що панував у суспільстві очікування подальших змін. Віга, здійснили зміна системи представництва та обіцяли вирішити найбільш важливі проблеми суспільства, отримали більшість місць у палаті. У новому парламенті змінилася роль радикалів. Разом з ірландськими депутатами, діссентерамі і незалежними вони складали групу в 190 чоловік. Консерватори (як тепер все частіше стали називати торі) зазнали нищівної поразки на виборах і опинилися в палаті в меншості.

Реформа не змінила ситуацію протягом століть процедуру підготовки і розгляду законопроектів, однак у політичне життя вона привнесла істотні зміни. У результаті скорочення представництва "кишенькових" містечок змінилося співвідношення сил між обома палатами і короною за рахунок посилення ролі палати громад. Зростав обсяг її діяльності: сесії стають довшими, робота в парламенті йде інтенсивніше. Розширення електорату, то увагу, з якою виборці стежили за виступами депутатів, з'явилися серйозним стимулом для активізації діяльності членів нижньої палати. Чисельність пасивної групи, так званих "задньолавочників", з часом зменшувалася. До середини століття значно скоротилося і число незалежних депутатів, що відображало подальше розмежування політичних сил в країні і в парламенті.

Реформа сприяла формуванню двопартійної системи. Якщо до початку 30-х рр.. торі і віги були за своїм характером швидше парламентськими угрупованнями, то вже до середини століття дедалі помітнішим ставало їх перетворення в партії консерваторів і лібералів. Вони не були партіями в сучасному розумінні цього слова, однак і консерватори, і ліберали протягом 30-40-х рр.. істотно просунулися у виробленні партійної ідеології, організаційних структур, форм і методів діяльності у виборному процесі.

Перший пореформений кабінет складався з вігів. Але восени 1834 усупереч сформованій традиції король доручив формувати уряд Роберту пиляю, представнику консервативного табору. Призначення Піля стало останнім в історії країни втручанням британської корони в політичне життя парламенту. Наступні за відставкою лорда Мельбурна нові вибори збільшили представництво консерваторів у палаті громад, але не вплинули на розстановку сил у ній. Консерватори, як і раніше залишалися в меншості. Уряд Р. Піля зустріло жорстку опозицію з боку вігів, радикалів і ірландських депутатів, які об'єдналися проти консерваторів. Кабінет не зміг провести через палату жодного рішення, а в квітні 1835 Піль був змушений піти у відставку.

Недовге існування першого кабінету Піля мало важливі результати для політичного життя країни, прискоривши формування консервативної та ліберальної партій вікторіанського періоду. Рішенням короля Піль став не тільки главою кабінету, але і парламентським лідером консерваторів. Таким чином було вирішено найбільш важливі для них на цьому етапі питання.

Консерваторів об'єднувала ідея непорушності конституційних засад-корони, палати лордів та палати громад, унії з Ірландією і колоніальної імперії. Розділяло їх ставлення до реформ. Вже до 1832 р. визначили три основні гілки консерваторів. В першу входили так звані "ультра". Це були непримиренні противники будь-яких змін у конституції, не упокорюючись з прийняттям тих чи інших реформ, вони наполягали на їх скасування. Друга група - "сердиті" - на відміну від "ультра" затверджені законопроекти розглядала як доконаний факт і вже не виступала проти них. Третя - "пиляє", прихильники Піля. Вони поділяли його переконання, що назрілі реформи проводити слід, але здійснювати їх повинні консерватори, а не радикали. На лідерство в таборі консерваторів претендували представники всіх трьох угруповань. Завдяки призначенням короля питання про лідера було вирішене на користь Піля, тим самим перемогло напрям "розумного" консерватизму, визнавав необхідність змін в суспільстві. Ці принципи були проголошені Пілем під час виборів 1835 р. в зверненні до виборців свого округу, опублікованому на сторінках провідних газет і увійшов в історію як "Тамвортскій маніфест". Вперше в історії країни лідер партії і глава уряду звернувся до населення країни через пресу, роз'яснюючи свою позицію і публікуючи програму дій. Це і допомогло консерваторам значно збільшити число місць у палаті громад, хоча вони і залишалися в меншості.

Відставка Піля ясно показала, що консерватори зможуть прийти до влади, лише отримавши більшість місць у палаті громад. Надалі всі зусилля Піля були підпорядковані рішенню цього завдання.

Головною тактикою в парламенті, де була сконцентрована політичне життя країни, Піль вважав не протистояння уряду, а посилення та об'єднання розрізнених консервативних сил. Найважливішим напрямком діяльності консерваторів стала активізація роботи поза парламентом. У цей час політична боротьба перестає бути прерогативою лише обраної привілейованої групи; 30-40-і рр.. - Час безпрецедентної позапарламентської агітації в інтересах різних шарів і груп, час широких громадських рухів. У країні створювалися численні асоціації, товариства, що відображало зростання ролі громадської думки в житті країни, політизації широких верств населення. Як правило, у своїй діяльності вони спиралися на пресу, яка до цього часу стає важливим фактором у політичному житті, не тільки відбиваючи, але і формуючи громадську думку. До середини 30-х рр.. як столичні, так і всі провінційні видання, за винятком спеціальних комерційних, мали свою певну політичну спрямованість. У кожному великому місті виходило принаймні по одній ліберальної і однієї консервативної газеті. Окрім випуску газет, журналів, різного роду памфлетів і листівок, лідери рухів і партій активно роз'їжджали по країні для виступів на мітингах, зборах і банкетах.

Недовге існування кабінету Піля стало стимулом для створення консервативних організацій в провінції. До 1836 р. по всій країні була розгорнута мережа асоціацій, товариств і клубів. Вони влаштовували регулярні зібрання та обіди, збирали по підписці кошти. Кожне суспільство мало секретаря і скарбника. Головним напрямом їх діяльності стали підготовка та проведення виборів. Вони підбирали кандидатів, надавали їм матеріальну підтримку, брали участь в реєстрації виборців. За реформа 1832 р. виборці були зобов'язані щорічно вносити своє ім'я у виборчі списки, сплачуючи при цьому певну суму, що створювало грунт для зловживань і купівлі голосів виборців. Консерватори раніше своїх політичних супротивників оцінили ті "можливості", які надавала реєстрація, і щорічно активно брали участь в ній. Слідом за ними так само почали надходити і віги і радикали.

Тактика консерваторів виявилася успішною. До 1841 р. їм вдалося повернути майже всіх своїх прихильників, що відійшли від них в ході боротьби за реформу 1832 р. Головною їхньою опорою залишалися аграрні графства, та частина землевласників, яка в меншій мірі була залучена в процес промислового виробництва або в інші несільськогосподарські підприємства в відміну від землевласників-вігів. На їхньому боці були "старі" комерційні структури, зацікавлені у збереженні протекціоністської політики. Крім того, Піль зумів подолати упереджене ставлення до нього молодий королеви Вікторії, політичним радником і керівником якої в перші роки її правління був лорд Мельбурн. Істотно розширити соціальну базу Піль не зумів, тим не менше кожні вибори приводили до поступового збільшення числа депутатів-консерваторів - від 150 у 1832 р. до 313 в 1837 р. Навесні 1841 за відставкою уряду пішли вибори, на яких консерватори отримали більшість місць палаті громад. Уряд знову очолив Піль.

Перемога консерваторів означала прихід партії до влади в сучасному сенсі слова, так як вона стала результатом тривалої і цілеспрямованої політичної кампанії, яку консерватори вели в суспільстві. Вперше був сформований кабінет, що спирався на більшість своєї партії в палаті громад, якого вона домоглася на виборах, зумівши залучити на свій бік електорат. Консерватори перемогли завдяки тому, що на чолі стояв талановитий політик і організатор Роберт Піль. Разом з тим коріння перемоги консерваторів лежать і в розчаруванні політикою кабінету Мельбурна, і в економічних кризах, що стрясали в ці роки країну, і в соціальному напрузі тих років. Фермери, налякані розмахом діяльності "Ліги боротьби проти хлібних законів" і чартистського руху, беззастережно перейшли на бік консерваторів і підтримали їх на виборах. Політика Піля в кабінеті будувалася на тих же принципах, що і за часів його опозиції до уряду вігів. Він був змушений провести ряд реформ, перш за все економічного характеру. Поступово знижуючи митні тарифи, консерватори у 1846 р. пішли на скасування "хлібних законів". Але курс, що проводиться Пілем, викликав гострі розбіжності в суспільстві, об'єднання виявилося нетривким, і в 1846 р. стався розкол консервативної партії.

Період з середини 20-х до кінця 40-х рр.. в історії Великобританії відрізнявся небувалим суспільним підйомом та масовими рухами. Різноманітні за своїм цілям, завданням, складом учасників і розмаху, вони мали і деякі спільні риси. Поява тієї чи іншої ідеї вело до створення товариств або асоціацій з єдиним центром, який керував діяльністю щодо її здійснення. У агітації використовувалися демократичні права громадян - свобода преси, зборів, мітингів, походів і поводження з петиціями до парламенту. Товариства видавали газети, памфлети, організовували лекції (нерідко використовуючи платних ораторів), проводили мітинги. Особлива роль відводилася зверненням до законодавчого органу, парламенту, і до короля через петиції, збір підписів під якими також стає важливою частиною агітації. Коли ідея знаходила значну підтримку в суспільстві, асоціації проводили своїх депутатів у парламент, де вони використовували кожну можливість для відстоювання інтересів руху. Найбільш великими, що вплинули на хід розвитку країни рухами були: боротьба за реформу парламенту, за скасування рабства в британських колоніях, за перехід до свободи торгівлі (фрітред), боротьба диссентеров за свої соціальні права, за фабричне законодавство, чартизм, кооперативний рух.

Поряд з боротьбою за реформу парламенту у формуванні громадянського суспільства в Великобританії важливу роль зіграло рух аболіціоністів. Великобританія, найбільша колоніальна держава, активно використовувала рабську працю на плантаціях у своїх володіннях і займала провідне місце серед країн, що брали участь у работоргівлі. І саме в ній зародилося і домоглося успіху найпотужніше аболиционистском рух. До початку 30-х рр.. аболіціоністи, використовуючи тактику тиску на уряд петиціями, сконцентрували свою пропаганду в стінах парламенту і досить швидко досягли успіху. Так, 30 травня 1832 був створений парламентський комітет для вивчення становища рабів.

Після 1832 р., коли Вест-Індії плантатори втратили значну частину своїх місць в парламенті, неминучість звільнення рабів стала очевидною. Плантатори та пов'язані з ними торгово-фінансові та промислові кола не змогли протистояти натиску аболиционистов, питання полягало лише в шляхи вирішення цієї проблеми. Відповідний білль був прийнятий влітку 1833 р. За його умовами, господарі зобов'язувалися надати свободу рабам, які, однак, повинні були пройти так званий строк "учнівства" і протягом його продовжувати працювати на своїх панів. Діти, які не досягли шестирічного віку до часу затвердження закону, оголошувалися вільними з моменту його вступу в силу. Плантатори отримали компенсацію в 20 млн ф.ст., яка в основному пішла на сплату їх боргів англійським кредиторам. У 1838 р. скасовано і система "учнівства"; рабство в англійських колоніях, таким чином, було остаточно скасовано.

Висновок: Прийняття цього закону ознаменувало перемогу потужного громадського руху, який висунув на перший план ідеї гуманізму, прав і свободи особистості. Однак діяльність аболиционистов не припинилася, вони створювали нові комітети, які ставили завдання скасування рабства і работоргівлі в усьому світі.

Дата добавления: 2015-08-21