Французька революція XVIII в. і німецькі держави.

Революційні події у Франції відбилися в німецьких державах. Передові представники науки і культури, ряд видних філософів, письменників, композиторів (Кант і Шиллер, Фіхте і Віланд, Шлегель і Бетховен) захоплювалися ідеями Французької революції. У буржуазних, бюргерських колах з інтересом і співчуттям стежили за діяльністю Національного зборів у Франції. Однак економічні та соціальні умови у Франції та німецьких державах були різними: німецька буржуазія була значно слабкіше французької; менталітет народних мас був іншим. До того ж в роздроблених німецьких державах не було єдиного центру, подібно Парижу, де відбувалися основні революційні події.

Але селянський рух у Франції зробило вплив на німецьких селян: влітку 1789 в деяких німецьких державах, близько розташованих до Франції, прокотилася хвиля їх виступів; восени цього ж року заворушення спостерігалися в ряді прирейнских міст і т. д. У серпні 1790 було придушено повстання селян в Саксонії, а в 1793-1794 рр.. - Великі повстання сільських ткачів і селян в Сілезії.

Революційні події у Франції, відгуки на них в німецьких державах зустріли рішуче неприйняття з боку світських і духовних князів, владних структур та багатьох представників німецького дворянства. Скасування феодальних прав у Франції безпосередньо торкнулася ряд німецьких князів, що мали володіння в Ельзасі, Лотарингії і Франш-Конте і виступили проти цих революційних заходів. Німецькі держави стали місцем перебування контрреволюційних французьких емігрантів, найбільша їх кількість зосередилося в прирейнские Кобленці - «столиці» еміграції. Соціальні та політичні небезпеки, що загрожували абсолютистському строю в німецьких державах з боку революційної Франції, тимчасово згладили австро-прусський антагонізм.

Прусський король Фрідріх Вільгельм II, племінник Фрідріха II і його наступник, і імператор Леопольд II, брат королеви Франції Марії Антуанетти, в серпні 1791 уклали в Пільніц конвенцію, що загрожувала Франції інтервенцією. Війна почалася в квітні 1792 р. До серпня 1792 р. німецькі війська розгорнули наступ на Париж, але воно закінчилося їх поразкою в битві при Вальми 20 вересня 1792 Великий німецький поет Йоганн Вольфганг Гете, очевидець битви, сказав в день битви: «Сьогодні звідси починається нова епоха всесвітньої історії». Німецькі війська відступили, французька ж армія вступила в прирейнские німецькі держави.

Ідея перенесення революції за межі Франції в результаті перемог французької армії широко поширилася серед революціонерів; мала своїх прихильників і пов'язана з цим думка про створення Всесвітньої республіки. Пристрасним пропагандистом її був німецький емігрант-революціонер Йоганн Клооц, який назвав себе «оратором людського роду». Виборці двох департаментів обрали Клооца в Конвент, що свідчило про схвалення цієї ідеї.

Ідея про перенесення революції на інші країни була практично дуже скоро здійснена на лівому березі Рейну. Майнц, головне місто Майнцкого архієпископства, зайнятий французькими військами 21 жовтня 1792, став центром революційного руху. 23 жовтня там виник за зразком якобінського клубу клуб «Суспільство друзів свободи і рівності». 15 грудня 1792 в Майнці, як і на інших територіях, окупованих французькими військами, декретом французького Конвенту був проголошений суверенітет народу, проведена відміна феодальних прав і повинностей і встановлювалися вибори влади. 24-26 лютого 1793 відбувалися вибори в Рейнсько-німецький національний конвент - перші на німецькій землі демократичні вибори. Конвент відкрився 17 березня, його президентом був обраний просвітитель і революційний демократ Георг Форстер. Конвент позбавив феодальних володарів всіх прав і з ініціативи Форстера проголосив територію від Ландау до Бінгена «вільним, незалежним, неподільною державою, заснованим на законах свободи і рівності». Це була перша демократична республіка на німецькій землі - Майнцкая республіка. 19 березня конвент проголосував за її входження до Франції і направив делегацію на чолі з Форстером в Париж. Майнцкіе клубистов, діючи за зразком французьких комун, ліквідували цехи, боролися проти феодальної контрреволюції. 30 березня, коли французький конвент приєднав область до Франції, Майнц був оточений. Але після капітуляції і відходу французьких військ збройні сили коаліції відновили владу курфюрста-архієпископа і старі порядки, майнцкіе клубистов, якобінці, піддалися жорстоким репресіям. У ході військових дій восени 1794 французька армія знову зайняла Майнц і приєднала область до Франції.

Німецький якобинизм, радикальне революційно-демократичний рух, яка прагнула до знищення феодального режиму, досягла найвищої точки свого розвитку в Майнцкой республіці 1793 Трагедією німецьких якобінців стало відсутність союзу з народними масами. Після повернення французьких військ на лівобережжі Рейну там продовжував розвиватися німецька якобинизм за підтримки французьких військових властей і домігся певних успіхів в 1797-1799 рр.. Виступи німецьких якобінців відбувалися і в зайнятій французькими військами Південної Німеччини у другій половині 90-х років XVIII ст. Німецькі якобінці виступали у пресі і вели агітацію і в інших регіонах, зокрема в Гамбурзі.

У війні з військами коаліцій французькі війська, здобуваючи перемоги, окупували ряд німецьких територій.

Дата добавления: 2015-08-21