Українська національно-визвольна революція середини XVII ст.

раїнська національна революція. Україна напередодні революції.

У першій половині XVII ст. більшість території України перебувала під владою Речі Посполитої. Ще в XV ст. польські феодали захопили Галичину і Західне Поділля, а після Люблінської унії (1569) — Волинь, Київщину і Брацлавщину.

Причини революції.

У середині XVII ст. в різних сферах українського суспільства визріло гостре невдоволення існуючим статусом України в складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

Політична сфера. Українська нація, перебуваючи в складі Речі Посполитої, не мала жодного шансу на повноцінний політичний розвиток. Вважаючи українські землі своїми, правлячі кола Польщі не визнавали за українцями права на відтворення навіть автономного державного утворення, не кажучи вже про право на незалежність. В середині XVII ст. польська політика спричинила денаціоналізацію української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалася з польською на платформі польської державної ідеї. Послідовно проводився цілеспрямований курс на усунення українців від участі в міському самоуправлінні; їм чинилися перешкоди під час вступу до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого головні важелі економічного життя зосереджувалися в руках іноземців, переважно поляків. Козацтво було тією силою, яка могла повести боротьбу за національну незалежність. Отже, інтереси політичного розвитку України зайшли в антагоністичну суперечність із великодержавними імперськими інтересами Польщі.

Національно-релігійна сфера. Колоніальний характер польської політики виразно окреслився у цій сфері. Відверто цинічною була вона щодо православної церкви. Докладалося всіх зусиль до її ліквідації та впровадження уніатства й католицизму: закривали православні церкви і монастирі, а водночас зводили католицькі храми, всіляко сприяли місіонерській діяльності католицьких орденів; зневажали релігійні почуття православних та навертали їх (часто силоміць) в уніатство чи католицизм. Дискримінація торкнулася також української мови й освіти. Все це викликало спротив, посилювало ненависть не лише до поляків, а й до українців-ренегатів та всіх, хто брав участь у національно-релігійному гнобленні.

Соціально-економічна сфера. У цей період в Україні починається процес розкладу цехового ремесла, в багатьох промислах відбувається зародження мануфактурного виробництва, Особливо виразно це виявилося в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства — за своєю суттю фермерського. Протиріччя між ним і наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає одним із головних причин «вибуху» 1648 р. Козацтво виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно відрізнялися від існуючих середньовічних суспільних відносин й вступили в антагоністичну суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не викликати збройного спротиву. Надзвичайно швидкими темпами посилювався соціально-економічний визиск селян і міщан і закріпачувалося ще відносно вільне населення півдня та сходу.

Соціально-психологічна сфера. Як стверджують фахівці, придушення базових інстинктів особи (голоду, власності, самозбереження, свободи, успадкованих здібностей) породжує «революційні відхилення у поведінці людей». Протягом 20—40-х років XVII ст. відбувався процес втрати селянами, козаками, міщанами, дрібною шляхтою земельної та інших форм власності. Постійні напади татар і жорстокі репресії колоніального режиму придушували інстинкти як індивідуального, так і групового самозбереження й самовираження успадкованих здібностей, свободи.

Досвідчені та вправні запорожці становили лише організуюче ядро повстанської армії, навколо якого гуртувалась маса міщан та селян, погано навчених і озброєних. Вони здебільшого могли оборонятися в укріплених позиціях, робити відчайдушні партизанські вилазки чи безладні масові атаки і не більше. Пересування на полі бою іспанськими чи шведськими прийомами повстанські маси засвоїти не могли. І тому проти масованого натиску першокласно озброєної й закутої в залізні лати польської важкої кінноти був лише один порятунок — міцні окопи. До 1648 р. козаки, як правило, ніколи не атакували шляхетське військо, а лише оборонялися. З огляду на це поляки завжди мали ініціативу і кожний бій вигравали далеко меншими силами. Талант Б. Хмельницького — полководця, його правильний розрахунок щодо притягнення татар на свій бік — усе це зумовило успішний розвиток подій революції, особливо на початку.

Здобувши блискучі перемоги, Б. Хмельницький мав намір продовжувати наступ у центральні райони. Через Тугай-бея він передав М. Потоцькому програму вимог, що передбачала створення до Білої Церкви та Умані удільної, з визначеними кордонами, держави. Так було* вперше сформульовано ідею створення національної держави.

Рушійні сили та особливості революції,її типологія, хронологічні межі та періодизація.

Ліквідація гноблення шляхетської Польщі відповідала інтересам майже усіх класів і станів суспільства: селянства, міського населення, реєстрового і нереєстрового козацтва, старшини, нижчого православного духовенства, української дрібної шляхти, що й об'єднувало їх в роки революції. Однак найважливішу роль у розвитку революції відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар національно-визвольної боротьби.

Вже наприкінці червня 1648 р. на Лівобережній Україні (за винятком Чернігова) утвердилася полкова і сотенна влада. На Правобережній Україні влада гетьмана поширилась на Брацлавське, Київське, Подільське (за винятком Кам'янця) і частину Волинського воєводств. Польський уряд фактично відмовився задовольнити помірковані вимоги старшин. Правлячі кола Речі Посполитої не сприймали навіть у зародковому стані ідеї української державної автономії. Наприкінці серпня мирні переговори було зірвано, відновилися воєнні дії. 19—21 вересня 1648 р. під Пилявцями на Волині українська армія розгромила 40-тисячне польське військо. Ця перемога створила сприятливі умови для визволення західноукраїнських земель.

Б. Хмельницький вирушає на захід, 8—26 жовтня 1648 р. був взятий в облогу Львів, а згодом — Замостя (6—21 листопада). Шлях на Варшаву був відкритий. Це був дуже важливий момент для Б. Хмельницького. Вперше ставала реальною можливість об'єднання усіх українських земель у межах національної держави. У гетьмана вперше з'являються думки щодо звільнення західноукраїнських земель. Однак національна державна ідея ще не стала панівною у політичній програмі українських діячів, що залишалися в полоні автономізму. Похід на захід відбувався не стільки з метою включення цих земель до складу держави, скільки для реформування державного устрою Речі Посполитої (запровадження абсолютизму та визнання за Україною таких самих прав, які мала Литва)..

Більшість істориків вважає, що відмова від наступу вглиб Польщі була політичним прорахунком Б. Хмельницького. Замість того щоб укріпитися на західних кордонах українських земель, завершити створення місцевих органів влади і козацьких полків, спираючись на які можна було б успішно протистояти наступові ворога, гетьман добровільно віддав йому західний регіон України. Внаслідок цього було втрачено майже третину визволеної території з її високорозвинутим виробництвом і багатими людськими ресурсами, а Польща одержала вигідний плацдарм для зосередження свого війська, готового у будь-який момент розпочати наступ.

До лютого 1649 р, полякам вдалося окупувати територію по лінії Бар — Меджибіж — межиріччя Горині і Случі.

Розробка Б. Хмельницьким основних принципів української державної ідеї

У таких умовах 20 лютого 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори, які показали, що переосмислення Б. Хмельницьким уроків національно-визвольної боротьби допомогло йому здійснити в основних рисах розробку програми державного будівництва козацької України. Згодом ці ідеї набули подальшого розвитку під час переговорів з московським посольством Г. Унковського.

Основні положення цієї програми:

—право українського народу на створення держави в етнічних межах проживання;

—незалежність Української держави від Речі Посполитої;

—соборність Української держави;

—Українська держава є спадкоємницею Київської Русі.

25 лютого 1649 р. з польським посольством було укладено перемир'я, згідно з яким Б. Хмельницький досяг визнання де-факто автономії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горинь, Прип'ять та м.Кам'янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським підрозділам, урядовцям і шляхті.

Дата добавления: 2015-09-03