Наближення кризи

Минув тиждень, і Перший Оратор знову дивився з посмішкою на Учня.

- Мабуть, ти одержав цікавий результат, інакше так би не сердився.

Учень поклав руку на принесену ним пачку паперів із розрахунками і сказав:

- Ви впевнені, що в проблеми саме такий характер?

- Вихідні дані вірні.Я нічого в них не міняв.

- Тоді змушений визнати розрахунки правильними, а мені цього б не хотілося.

- Ясна річ.Але до чого тут твої бажання? Ну добре, кажи, що тебе так хвилює.

- Ну що ж, Ораторе, в такому разі... Стає очевидним, що в основах психології Першої Фундації відбулися фундаментальні зміни.Поки знали про існування Плану Селдона, виключаючи його деталі, вони, не вагаючись, вірили, що доб'ються успіху, лише не припускали, коли і як. Таким чином, створилася атмосфера тривалого очікування і напруги, як того і хотів Селдон. Інакше кажучи, справи Першої Фундації йшли як по маслу.

- Сумнівна метафора, - прокоментував Перший Оратор. - Але розумію, що хочеш сказати.

- А зараз вони дізналися про Другу Фундацію деякі нюанси всупереч бажанням Селдона, який згадує про неї лише побіжно.Вони уявляють собі її функцію як збереження і справдження Плану. Відповідно розуміють, що існує якесь агентство, яке стежить за кожним їхнім кроком і не дозволяє ніде спотикатися. Тому вони перестали йти до мети самостійно та чекають, коли їм все розжують і покладуть до рота.

- Продовжуй.

- І те, що вони перестали напружуватися, означає крах Плану.Вони повинні, повинні отримати поштовх!

- Це все?

- Ні. Ще. Реакція більшості саме така, яку вам описав. Але існує і значна ймовірність реакції меншості. Знання того, що ми спостерігаємо і керуємо, викликає ворожість щодо нас. Це випливає з теореми Корнілова.

- Так, так, я знаю математику.

- Пробачте, Ораторе.Дуже важко уникнути в розмові математики. Фундація не тільки стала поводитися пасивно, але й частина її налаштувалася проти нас, та ще й активно.

- І це все?

- Залишається ще один чинник, ступінь імовірності якого відносно малий.

- Дуже добре. Який?

- Коли енергія Першої Фундації спрямовувалася лише проти Імперії, вони займалися виключно фізичними науками.Тепер, коли їхні думки все більше поглинені нами, вони цілком можуть змінити свої погляди і спробувати стати психологами.

- Ця зміна вже відбулася, - холодно зауважив перший Оратор.

Губи Учня побіліли.

- Значить, усьому кінець. Це основна розбіжність із Планом. Ораторе, скажіть, я дізнався би, якби мене не взяли до учнівства?

Перший Оратор став іще серйознішим.

- Думаю, ти почуваєшся ображеним, любий юначе, бо так багато розумієш.Ти раптово виявив, що майже нічого не знаєш. Вважаючи себе повелителем Галактики, раптом дізнався, що стоїш на межі краху. Буде цілком зрозуміло, якщо розлюбиш ту вежу зі слонової кістки, в якій жив, ту освіту, яку отримав, теорії, на які опирався. Одного разу і в мене з'явилося таке відчуття, і воно природнє. І все ж необхідно, щоб усі попередні роки ти не мав жодного контакту з Галактикою, щоб залишався тут, де відфільтровувалися тільки потрібні тобі знання, а розум загострювався.Ми могли б показати тобі цей пролом у Плані і раніше, вберегти від шоку, який відчуваєш зараз, але тоді ти не зрозумів би всієї важливості цього моменту так, як розумієш зараз. Значить, ти не знайшов ніякого вирішення цієї проблеми?

Студент безнадійно похитав головою і відповів:

- Ні!

- Ну що ж, це не дивно.Насправді лінія давно випрацьована, і ми рухаємося згідно неї вже більше десяти років. Це не зовсім звичайна лінія, але ми змушені її дотримуватися, оскільки нас змусили до цього події, хоча й проти нашої волі. Не можна закривати очі на низький ступінь імовірності, небезпечні припущення. Іноді навіть доводиться розраховувати індивідуальні реакції, тому що це єдиний шлях, що для нас залишився. А знаєш, що закони психостатистики, згідно зі своєю природою, не діють, якщо застосовуються до кількості людей меншої, ніж населення однієї планети.

- І в вас виходить? - здивовано видихнув Учень.

- Поки важко сказати.Досі нам удавалося зберігати стабільність, але вперше з часу створення Плану виникла ймовірність того, що непередбачувані дії одного індивіда здатні його знищувати. Ми змінили напрямок мислення мінімально можливої ​​кількості людей Першої Фундації. Маємо там своїх агентів, але їхні дії заплановані, і вони не сміють імпровізувати. Сподіваюся, це розумієш. І не можу приховати найгірше: якщо нас викриє Перша Фундація, то не лише План, але й нас самих знищать фізично. Це доводить, що наше вирішення не таке вже й правильне.

- Але та невелика частина, яку ви мені розповіли, звучить зовсім не як вирішення, а як відчайдушна загадка.

- Краще сказати, як мудрий здогад.

- Коли настане криза, Ораторе? Коли дізнаємося, вдалося нам що-небудь чи ні?

- Приблизно протягом цього року, поза сумнівами.

Учень подумав і кивнув.

- Добре, що я тепер знаю.

Потиснувши Оратору руку, юнак повернувся і вийшов із кімнати.

Перший Оратор мовчки дивився, як вікно поступово ставало прозорим.

Рік пройде швидко. Чи виживе спадщина Селдона? І чи виживе хтось із них?

Заєць

До початку літа залишався місяць. Хомір Мунн написав свій останній фінансовий звіт і подзвонив, щоб підготували до польоту його маленький космічний скутер «Унімара», названий так на згадку про один ніжний і загадковий епізод двадцятирічної давності.

Мунн вилетів із Термінуса в поганому гуморі. Ніхто не прийшов на космодром його провести. Він добре розумів, що цей рейс нічим не повинен відрізнятися від усіх попередніх, але все ж відчував тривожне розчарування. Всі кинули його!

Так він, принаймні, думав, і оскільки думав неправильно, то весь наступний день як на «Унімарі», так і в будинку доктора Дарелла був повен недомислів..

Почалося все з відкриття, яке зробила служниця Полі. Вона збігла наниз сходами, вся розчервоніла і збентежена. Натрапивши на доктора, вклала в руки Дареллу листок паперу і якийсь предмет кубічної форми. Доктор неохоче прийняв це і запитав:

- Що таке, Полі?

- Вона пішла, докторе.

- Хто пішов, Полі?

- Аркадія!

- Що ти маєш на увазі? Куди пішла?

Полі щосили тупнула ногою.

- Я не знаю! Вона пішла, і разом із нею зника валіза, сукні також. А ось лист, і чому б вам не прочитати його, а не стояти як вкопаний! Ох, чоловіки!

Доктор знизав плечима і розкрив конверт. Лист був коротким.

«Любий батьку!

Моє серденько просто б не витримало, якби попрощалася з тобою особисто. Я могла б розплакатися, як маленька дівчинка, і тобі стало б соромно за мене. Тому пишу, щоб сказати, як мені не вистачатиме тебе під час цих дивовижних літніх канікул із дядьком Хоміром. Я зумію подбати про себе, незабаром чекай мене додому. А поки залишаю тобі те, що належить мені особисто. Тепер вважай, що він мені більше не потрібен, і залиш собі.

Твоя любляча донька Аркадія».

Він перечитав листа кілька разів, і з кожним разом вираз його обличчя ставав усе більш непроникним.

- Ти прочитала, Полі?

Поли одразу ж почала енергійно й агресивно захищатися:

- Так, і мені не можна через це дорікати, докторе! На конверті написано «Полі», і звідки мені знати, що там лист для вас?

Дарелл зробив заспокійливий жест рукою.

- Добре, добре, Полі, це неважливо. Просто хотів переконатися, що розумієте суть того, що відбувається.

Думки замиготіли в його голові. Марно було просити служницю забути про те, що сталося. Таке прохання виставило б перед нею цю подію в такому світлі, що ефект від нього став би зовсім протилежним.

Тому доктор сказав:

- Адже знаєте, Аркадія дивне маля, дуже романтична натура. Що й казати, відколи домовилися, що поїде кудись на літні канікули, вона не заспокоювалася ні на мить.

- А чому це мені Аркадія ні слова не зронила про якусь космічну подорож?

- Все було організоване, поки ти була в відпустці, а потім якось вилетіло з голови.

Тепер емоції Полі сконцентрувалися на іншому.

- Як усе просто, правда? Бідолашне дівча полетіло лише з однією валізою, без достатньої змінної білизни, та ще й саме. Це надовго?

- Полі, не хочу, щоб ти про це турбувалася. На зорельоті вона має купу всякого одягу, все приготували заздалегідь. Передай, будь ласка, містеру Антору, що я хочу його бачити. Ах, так, а що за предмет, що Аркадія мені передала?

Він покрутив куб у руках. Полі гордо підняла голову.

- А от цього вже точно не знаю. На цій штуці лежав лист, от і все. Якби її мати була жива!..

Дарелл замахав руками.

- Будь ласка, покличте до мене містера Антора.

Ставлення Антора до події, що трапилася, радикально відрізнялося від ставлення батька Аркадії. Спершу він стиснув кулаки і заскрипів зубами, потім гірко заговорив:

- Великий Космосе!На що ж ми чекаємо? Викличте космопорт і попросіть зв'язатися з «Унімарою»!

- Спокійно, Пеллісе, вона моя донька.

- Але це не ваша Галактика!

- Ну-ну, зачекайте.Вона розумна дівчинка і все ретельно обміркувала. Нам краще зараз простежити хід її думок, поки все ще свіже в пам'яті. Знаєте, що це за предмет?

- Яке це має значення?

- Це звукоприймач

- Оце?

- Його виготовлено хатнім способом, але він працює.Я його випробував. Невже не розумієте, що Аркадія вигадала такий спосіб, аби сповістити про те, що чула нашу розмову? Вона знає, куди і нащо летить Хомір, і вирішила, що було б дуже класно взяти участь у всіх цих справах.

- О, великий Космосе! - знову простогнав молодий чоловік. - Іще один мозок, у який може втрутитися Друга Фундація.

- Якщо не враховувати того, що Друга Фундація не запідозрить чотирнадцятирічну дівчинку, якщо ми не привернемо до неї увагу, відкликавши, наприклад, із космосу зореліт тільки для того, щоб зняти її звідти.

- Але не можна допустити, щоб усе залежало від однієї скаженої дитини.

- Вона не скажена, і ми не маємо вибору. Впринципі, їй не треба було писати листа, але вона це зробила, щоб ми не звернулися в поліцію за пошуками. Лист передбачає, що ми мусимо перетворити її подорож на дружню пропозицію Мунна взяти з собою на канікули доньку старого приятеля. Чому б і ні?

- Добре. А що зробить Мунн, коли її побачить?

Доктор Дарелл злегка підняв брови і зразу опустив.

- Не можу бути певен, але думаю, що вона з ним упорається.

Дім здавався чомусь дуже порожнім, особливо ночами, і доктор Дарелл несподівано зрозумів, що доля Галактики геть йому байдужа, коли божевільна донька піддає своє життя такій небезпеці.

На «Унімарі» збудження охопило набагато менше люду, але було більш вражаючим.

Сидячи в трюмі, Аркадія виявила, що має досвід у чомусь одному і зовсім не має в іншому. Початкове прискорення вона стерпіла холоднокровно, а більш неприємне відчуття нудоти, що супроводжувало стрибок крізь гіперпростір, перенесла досить стійко. Все це дівчинка випробувала раніше, і тут їй допоміг досвід.

Але врешті саме відсутність досвіду і підвела Аркадію. У відеофільмах і книгах зайці, здавалося, мали необмежені можливості ховатися скільки завгодно. Звісно, була небезпека, що десь щось упаде та видасть необережного зайця або ж він сам чмихне - напевне, вони завжди чмихали, - і це Аркадія врахувала.Вона вже багато знала і була обережною. Наприклад, передбачала, що можуть виникнути голод або спрага, і підготувалася до цього, поцупивши консерви з домашніх запасів. Але знайшлися речі, про які чомусь не згадували в фільмах, і шокована Аркадія не могла залишатися в укритті довго, незважаючи на найвідчайдушніші спроби. А на спортивному одномісному скутері, типу «Унімари», весь житловий простір складав одну-єдину кімнату, тому не можна було навіть ризикнути та вибігти з камери, коли Мунн був зайнятий деінде.

З дедалі більшою нетерплячкою Аркадія чекала на які-небудь звуки, які свідчили б про те, що Хомір заснув. Якби ж вона знала, хропе чи ні! Хоч як би там було, ліжко вже заскрипіло. Почувся глибокий подих і позіхання. Дівчинка чекала в тиші, стоячи в дуже незручній позі зі схрещеними ногами.

Двері камери легко піддалися поштовху, і її витягнута шия... Пролунав звук, безумовно виданий людиною, що різко перервала своє заняття. Аркадія завмерла. Тихо. Досі тихо... Вона спробувала скосити очі, щоб зазирнути крізь щілину, намагаючись не рухатися, але нічого не вийшло - голова повернулася слідом за очима.

Хомір Мунн, певна річ, не спав. Він читав у ліжку при світлі настільної лампи, але зараз намацував щось під подушкою, втупившись широко розкритими очима в темряву.

Аркадія мимоволі відкинула голову назад. Потім світло згасло, і почувся тремтячий голос Мунна:

- В мене бластер, і, клянуся Галактикою, я стрілятиму!

Аркадія застогнала:

- Це ж я! Не стріляй!

Просто вражає, якою паскудною може виявитися романтика!

Знову ввімкнулося світло - тепер на всьому зорельоті, і Мунн усівся на ліжку. Волосся чудернацько вилося на його грудях, а одноденна щетина надавала дивного і нереспектабельного вигляду.

Аркадія вийшла, заправляючи свою метиленовую кофточку, яка не мнеться. В ту ж секунду Мунн мало не схопився з ліжка, але, вчасно отямившись, що не можна, натягнув вище простирадло і насилу видавив із себе:

- Щщ-щ... Що?

Нічого більш складного вимовити не зміг. Аркадія промовила слабеньким голоском:

- Вибач мені, будь ласка, я тільки на хвилинку.Мені треба помити руки.

Вона чудово знала географію космічного скутера і швидко чкурнула з очей. Коли Аркадія повернулася, почуваючись значно впевненіше, Хомір Мунн стояв перед нею в полинялому халаті, вицвілому зовні і яскравому зсередини.

- Присягаюся всіма чорними дірами космосу!.. Що ти тут р-робиш? Як сюди потрапила? Що взагалі відбувається?

Він міг би запитувати нескінченно, але Аркадія перебила лагідним голосом.

- Я просто хотіла брати участь у цьому разом із тобою, дядьку Хоміре.

- З якого дива? Тобто хочу сказати, що не лечу ні в якій справі.

- Ти летиш на Калган, щоб отримати інформацію про Другу Фундацію.

Мунн видав дикий крик і звалився на підлогу. В Аркадії майнула жахлива думка, що в нього зараз почнеться істерика і він буде битися головою об стіну. Мунн досі тримав бластер, і, коли Аркадія заглянула в дуло, в неї все похололо всередині.

- Гей, гей, не хвилюйся... Заспокойся... - це було все, що спало на гадку.

Але Хомір досить швидко прийшов до тями і відкинув бластер на ліжко з такою силою, що міг випадково натиснути на спусковий механізм і пропалити дірку в корпусі зорельота.

- Як ти сюди потрапила? - повільно запитав Мунн, немов намагаючись утримати кожне слово зубами, щоб не було чути тремтіння в голосі.

- Дуже просто.Я прийшла прямо в ангар та сказала: «Багаж містера Мунна», - і служитель показав дорогу, навіть не глянувши на мене.

- Чи знаєш, що мені доведеться повернути тебе додому? - сказав Мунн, і очі його загорілися яскравим сяйвом на цій думці.Великий Космосе! Це була не його провина.

- Не доведеться, - спокійно відповіла Аркадія. - Це приверне увагу.

- Що?

- Ти знаєш.Єдиною метою твого польоту на Калган було просто попросити дозволу подивитися на палац Мула. Якщо повернешся назад, та ще з дівчиною, що потрапила на зореліт зайцем, про це можуть навіть у теленовинах повідомити. А ти не повинен привертати до себе увагу.

- Звідки ти взяла... що я лечу на Калган? Які... гм...

Його слова звучали надто наївно, щоб когось переконати, тим паче Аркадію, яка все знала.

- Я чула!

Вона дуже пишалася собою,

- Через звукоприймач.Усе знаю, тому доведеться взяти мене з собою.

- А як же батько? - він виклав свого козирного туза. - Адже він може подумати, що тебе викрали.

- Я залишила листа, - тут же перебила Аркадія, - і він, думаю, зрозуміє, що не можна створювати ніякого шуму. Мабуть, скоро отримаєш від нього космограму.

Те, що сталося далі Мунн міг пояснити лише магією, бо сигнал телетайпа пролунав рівно через дві секунди.

- Боюся об заклад, що це батько, - сказала вона і мала рацію.

Космограма була короткою і адресованою Аркадії. Там ішлося про таке:

«Дякую за чудовий подарунок, якому ти знайшла таке гарне застосування. Приємного відпочинку!»

- От бачиш, - прокоментувала Аркадія, - це інструкція.

Хомір поступово звикав до дівчинки і невдовзі навіть почав радіти, що вона полетіла з ним. Ще через деякий час він подумав із подивом, що без Аркадії взагалі не впорався би. Дівчинка знала, що її ворог - Друга Фундація, втім це її аніскілечки не бентежило. Розуміючи, що на Калгані доведеться мати справу з вороже налаштованими офіційними особами, Аркадія з нетерпінням чекала, коли ж вони там опиняться. Видно, давалися взнаки її чотирнадцять років.

Як не як, а довга тижнева подорож перетворилася на живі розмови замість похмурої самоти і самоспоглядання.

Нарешті настав вечір перед останнім стрибком.

Заклавши ногу за ногу, Аркадія сиділа в хорошому кріслі. На ній були джинси та сорочка худорлявого Хоміра.

- Знаєш, дядьку, я збираюся писати історичні романи, - сказала Аркадія, яка була цілком задоволена подорожжю. Дядя Хомір зовсім не мав нічого проти розмови, та й приємно було поговорити з інтелігентною людиною, яка серйозно ставиться до всього, про що б не була мова.

- Я прочитала купу всяких книг, - продовжувала Аркадія, - з історії великих людей Фундації.Прочитала майже все, що ти написав про Мула, але нудно було читати ті уривки, де Фундація програє. Хіба тобі самому не цікавіше було б читати цю історію без усяких там трагічних випадків?

- Ну, звісно, - бадьоро запевнив Мунн. - Тільки, бач, це була б не зовсім чесна історія, як думаєш? Ніколи неможливо домогтися поваги, коли щось приховуєш, Аркадіє.

- Нісенітниця! Кому потрібна ця повага?

Вона була в захваті від дядечка: всі ці дні він називав її виключно Аркадією.

- Мої романи будуть цікавими, будуть добре продаватися, і я стану знаменитою.Який сенс писати книги, якщо їх неможливо продати і стати знаменитим. Зовсім не хочу, щоб мене знали тільки якісь старигани-професори. Нехай усі знають! - очі дівчинки заблищали від задоволення на цій думці, і вона влаштувалася зручніше. - Якщо чесно, яктільки батько дозволить, злітаю на Трентор, щоб зібрати матеріал з історії Першої Імперії.

- Он як?

- Угу. Моя бабуся... ти ж знаєш, Байта Дарелл, ти про неї чув... Так ось, вона була колись на Тренторі з дідусем. Якщо відверто, то саме там вони зупинили Мула, в ті часи, коли вся Галактика підпорядковувалася йому. І мої батьки теж вирушили туди, яктільки одружилися. Там я й народилася. Навіть жила там, коли мати померла, хоча мені було всього три роки і я майже нічого не пам'ятаю. Ти був коли-небудь на Тренторі, дядьку Хоміре?

- Ні, навряд чи можу цим похизуватися.

Він сидів, відкинувшись на жорстку спинку стільця, і слухав. Калган був близько, і йому знову стало не по собі.

- Хіба це не найромантичніший світ? Батько казав, що за Станнеля на ньому жило стільки народу, як зараз на п'яти планетах. Чесно кажучи... Хоміре!

- Так?

- Чому б нам просто не злітати туди, коли закінчимо зі справами на Калгані?

Обличчя Мунна знову набуло ділового виразу.

- Що?Будь ласка, не починай знову. Ми летимо в справі, а не заради задоволення, прошу цього не забувати.

- Але це і є справа! - запищала Аркадія. - На Тренторі напевно величезні запаси всякої інформації.Як думаєш?

- Не думаю, - Мунн піднявся. - А тепер відійди від комп'ютера.Нам залишилося зробити останній стрибок, а потім зможеш сісти назад.

Принаймні в одному йому буде краще, коли приземляться, - не доведеться спати на холодній металевій підлозі.

Лорд

Серед усіх населених планет Галактики Калган, безсумнівно, мав найбільш унікальну історію.

Спочатку Калган завоював широку популярність у всій Галактиці як планета насолод. Це сталося ще за двісті років до народження Гарі Селдона, і причиною було те, що там торгували задоволеннями, та ще й із величезним успіхом.

Так було до Мула. Потім до ніг загарбника, якого не цікавили інші задоволення і розваги, крім завоювання, впав і Калган. Усі планети були для Мула однаковими.

А разом із його смертю прийшло й остаточне падіння. Першою з-поміж решти від Великої Імперії, або Союзу Світів, відкололася Перша Фундація, а разом із нею і трохи пізніше - більшість колишніх домініонів Мула. Через п'ятдесят років на Калгані зосталися лише спогади про колишню міць - наче мрія, навіяна димом опіуму.

Калганом почали почергово правити люди, яких на Фундації називали лордами і які самі себе величали Першими Громадянами Галактики, наслідуючи титул Мула і вдаючи, що теж є великими завойовниками.

Черговий лорд Калгану був на цьому посту вже п'ять місяців. Він домігся такого привілею завдяки тому, що був командувачем космічним флотом Калгану, а також через необережність колишнього лорда. Однак жодна людина на Калгані не була настільки дурною, щоб підіймати питання законності такого призначення - краще сприймати його без коментарів.

Виявилося, що з лордом Сеттіном не дуже легко порозумітися, тому виживали лише найсильніші.

Нелегко було його високості першому міністру, який служив нинішньому лорду так само віддано, як і попередньому, та послужить ще й наступному, якщо доживе.

Нелегко було леді Каллії, яка була для Сеттіна трохи більше, ніж другом, і трохи менше, ніж дружиною.

Одного вечора вони втрьох розмістилися в особистих покоях лорда Сеттіна. Перший Громадянин, огрядний, у сяючому адміральському мундирі (сам призначив себе адміралом), нерухомо сидів у пластиковому кріслі і бурчав. Перший міністр, Лев Майрус, підлесливо дивився на нього, погладжуючи обличчя нервовими пальцями. Леді Каллія граціозно сиділа на кушетці, покритій хутром, і її повні губи тремтіли, ледве стримуючи позіхання.

- Сер, - вимовив Майрус (це був єдиний титул, яким можна було звертатися до Першого Громадянина), - ви недостатньо добре знаєте закони історії.Все наше життя, складене з грандіозних революцій, змушує вас думати, що цивілізацію змінити так само легко, як і звичайну державу. Але це не так.

- Мул довів зворотнє.

- Але хто вміє робити те, що вмів він?

- Котику, - раптом прошепотіла леді Каллія й одразу зіщулилася від гнівного погляду Першого Громадянина.

- Не перебивай, Калліє, - різко наказав він. - Майрусе, я втомився від бездіяльності.Мій попередник постійно вдосконалював космічний флот, доки не залишилося йому рівних у всій Галактиці. І помер, залишивши цю чудову машину в бездіяльності. Невже я не мушу щось зробити? Весь Калган марить колишньою славою та величчю, можете це зрозуміти?

- Це тільки слова, але розумію, що хочете сказати, сер.Загарбання, багатство, слава, звичайно, приємні, якщо досяжні, але сам процес досягнення пов'язаний із ризиком і не завжди може увінчатися успіхом. Ніколи не вважалося мудрим нападати на Першу Фундацію, і навіть Мулу було б розумніше втриматися...

В порожніх блакитних очах леді Каллії стояли сльози. Останнім часом вона так рідко бачилася зі своїм Котиком, а зараз, коли він обіцяв провести із нею вечір, увірвався цей жахливий худий старий і все зіпсував.

Але зараз Сеттін говорив жорстким і нетерплячим тоном, який вона так ненавиділа:

- Ви - раб упереджень минулого. Фундація володіла атомною енергією і була здатна відбити останні удари вмираючої Імперії. Але Мул, мій дорогий Майрусе, все змінив. Знання, які Фундація тримала за сьома замками, він розповсюдив по всій Галактиці, і монополія на науку скінчилася. Ми в змозі боротися з Фундацією.

- А Друга Фундація? Що маєте намір робити з Другою Фундацією? - прохолодно поцікавився Майрус.

- Друга Фундація? - так само прохолодно перепитав Сеттін. - Скажіть, особисто ви знаєте про її наміри? План Селдона повністю розвалився з появою Мула. А якщо Плану немає, то створилася порожнеча, яку я можу заповнити не гірше за когось іншого.

- Ми знаємо про все це не достатньо, аби починати таку гру.

- Ми - можливо.Але на Калгані зараз перебуває гість із Фундації, знаєте? Хомір Мунн, який написав масу всіляких статей про Мула і абсолютно чітко висловився про те, що Плану Селдона більше не існує.

Перший міністр кивнув.

- Я чув про нього, принаймні, про його праці.Так чого йому?

- Просить дозволу відвідати палац Мула.

- Он як? Розумніше буде відмовити. Не варто руйнувати забобонний страх, яким охоплена наша планета.

- Я подумаю, і поговоримо про це потім.

Майрус відкланявся і вийшов.

- Сердишся на мене, мій Котику? - слізно запитала леді Каллія, і Сеттін повернувся до неї з лютим виразом.

- Скільки разів просив не називати мене цим безглуздим ім'ям, хоча б за присутності сторонніх!

- Колись тобі подобалося.

- А тепер не подобається.

Лорд похмуро втупився на Каллію, не розуміючи, як міг терпіти її всі ці дні. Це було м'якотіле, дурне створіння, яке приємно помацати і яке ставилося до нього з відданою ніжністю, але він починав утомлюватися навіть від цієї ніжності. Каллія мріє про заміжжя і бажає стати першою леді! Смішно! Йому, Сеттіну, потрібна жінка з якоїсь відомої сім'ї, з історичними предками, щоб він міг створити законну династію. До голови лорда прийшла дивовижна думка: чому б не позбутися Каллії зараз? Трохи поплаче... «Ні, все ж у Каллії щось є», - подумав він і викинув цю думку з голови.

Каллія вже повеселішала. Вплив Сірої Бороди зник, і сердите обличчя її Котика подобрішало. Вона легко та витончено піднялася з канапи і підпливла до нього.

- Ти ж не будеш мене лаяти, ні?

- Ні, - він розсіяно поплескав її по пишних формах. - Тільки посидь трохи спокійно.Треба подумати.

- Про цю людину з Фундації?

- Так.

- Котику... - вона замовкла.

- Що?

- Котику, ти казав, що ця людина прилетіла з дівчинкою, пам'ятаєш? Можна подивитися на неї, коли вона прийде? Я ніколи не...

- Послухай, на біса мені треба, щоб він перся сюди зі своєю покруччю? Моя зала для аудієнцій - не граматична школа. Годі з мене твоїх дурниць, Калліє.

- Але я подбаю про неї, Котику. Тобі зовсім не треба буде нічого робити. Просто я так рідко бачу дітей, а ти ж знаєш, як їх люблю.

- Цій твоїй малій чотирнадцять, чи то п'ятнадцять років. Вона мабуть твого зросту, якщо не вища.

Каллію це вбило.

- Ну все одно, можна? Вона розповість мені про Фундацію. Ти ж знаєш, я завжди мріяла там побувати: мій дід був із Фундації. Може, візьмеш мене туди коли-небудь, Котику?

Сеттін посміхнувся на цій думці. Можливо, візьме, коли буде переможцем. Його настрій піднявся, і він оголосив:

- Ну візьму, візьму. І можеш зустрітися з цією дівчинкою і говорити про Фундацію хоч до упаду. Але не при мені, ясно?

- Звісно, я тобі не заважатиму.

Каллія знову була щасливою: не часто їй дозволялося робити те, чого хотіла.

Леді

Леді Каллія не зовсім підходила під ідеальний образ коханки, який намалювала собі Аркадія. Вона була занадто повною, трохи короткозорою, говорила не грудним, а звичайним високим голосом і зовсім не здавалася злою або небезпечною.

- Хочеш ще трохи чаю, дитинко? - запитала Каллія.

- Дякую, ваша світлосте, вип'ю ще чашечку.

З недбалою впевненістю великодосвідченої дівиці Аркадія продовжувала:

- Міледі, яке в вас чудове перлове намисто!

- О, думаєш?

Каллія явно була задоволена. Вона зняла намисто і похитала його на пальці.

- Хотіла б таке? Бери, якщо подобається.

- Ух ти...Серйозно!? - Аркадія виявила, що намисто вже в її руках, але лише подивилася на нього і з жалем спустилася на землю. - Батькові це не сподобається.

- Він не любить перли?

- Маю на увазі, йому не сподобається, що я його взяла.Каже, що негоже приймати дорогі подарунки від чужих людей.

- Он як? Але... Хочу сказати, що його подарував мені Ко... тобто Перший Громадянин. Це також негоже, як думаєш?

Аркадія почервоніла.

- Я все ж мала на увазі...

Але Каллія втомилася обговорювати цей предмет і розтисла пальці. Намисто впало на підлогу.

- Ти збиралася розповісти мені про Фундацію? То розкажи, - попросила вона.

І тут Аркадія розгубилася. Що можна розповісти про світ, нудний до сліз? Вона невпевнено промовила:

- Думаю, там усе таке саме, як у фільмокнигах.

- О, теж маєте фільмокниги?Коли починаю їх дивитися, мені голова болить! Але знаєш, завжди любила відео про ваших торговців, таких великих і лютих чоловіків. Це так захоплююче!

Аркадія втомлено посміхнулася.

- Це вже давно стало історією, міледі.

- Невже? Як шкода! Але чим тоді займається містер Мунн, якщо він не торговець?

- Дядько Хомір - бібліотекар.

Каллія піднесла руку до губ і прицмокнула.

- Хочеш сказати, він - хранитель цих фільмокниг? О Боже! Яке дурне заняття для такої людини!

- Він дуже хороший бібліотекар, міледі, і ця професія високо цінується на Фундації. - Аркадія поставила чашку на білу поверхню столу, і господиня сполошилася.

- Але я зовсім не хотіла тебе образити, дитинко.Він, напевно, дуже розумна людина, відразу зрозуміла це по його очах. Вони такі... розумні! І, напевно, дуже хоробрий, якщо хоче подивитися на палац Мула.

- Хоробрий? - Аркадія напружилася всередині.

Так, саме на це вона і чекала. Інтрига! Неуважно дивлячись на свій палець, байдуже запитала:

- Чому це треба бути особливо хоробрим, аби ввійти до палацу Мула?

- Хіба не знаєш? - очі Каллії розширилися, і вона заговорила тихіше.- На ньому лежить прокляття. Коли Мул помирав, то наказав нікого не пускати до палацу доти, поки не створиться Друга Галактична Імперія.

Аркадія замислилася над почутим.

- Але ж це забобони...

- Не кажи так, - Каллія, здавалося, засмутилася. - Котик теж так каже.І ще каже, що про це ніхто не має знати, щоб йому легше було тримати народ Калгану в покорі. Але я помітила, що і він сам ніколи туди не ходить.

Тут Каллії спало щось на гадку, і вона вся засяяла від цікавості.

- Але нащо містеру Мунну знадобилося піти до палацу?

Саме ці слова дозволили Аркадії розпочати реалізацію свого ретельно продуманого плану. З усіх прочитаних нею книг вона добре знала, що не самі правителі мали реальні владу і багатство, а власне їх коханки.

Аркадія сказала:

- На те є причина, міледі, але зможете зберегти все в таємниці?

- Присягаюся, - вимовила Каллія, поклавши руку на серце.

Думки Аркадії випереджали слова на одне речення.

- Розумієте, дядько Хомір - загальновизнаний знавець Мула.Вважає, що вся галактична історія змінилася після того, як Мул завоював Фундацію.

- О Боже!

- Він думає, що План Селдона...

Каллія заплескала в долоні.

- Я знаю про План Селдона! На відео про торговців завжди говорять про цей План. Селдон зробив так, щоб Фундація ніколи не програвала.

Аркадія вела далі:

- Ну так от, тепер розумієте, коли Мул переміг Фундацію, стало ясно, що План Селдона не спрацював і відтоді не впливає на наш розвиток. Хто ж тоді створить Другу Імперію?

- Другу Імперію?

- Ну так, ту, яку ще доведеться створювати.Але як? І, крім того, є Друга Фундація.

- Друга Фундація?

- Так, вони керують історією відповідно до Плану Селдона.Вони зупинили Мула, бо він з'явився раніше, ніж передбачалося, а зараз, можливо, підтримують Калган.

- Чому?

- Бо Калган, найпевніше, має найбільше шансів стати ядром майбутньої Другої Імперії.

Немов у тумані, леді Каллія намагалася переварити почуте.

- Хочеш сказати, що Котик збирається створити Другу Імперію?

- Не можна бути впевненим у цьому, і дядько Хомір вважає, що треба переглянути записи Мула, перш ніж зможе дати остаточну відповідь.

- Усе це дуже складно, - з сумнівом у голосі сказала леді Каллія.

Аркадія здалася. Вона зробила все, що могла.

Лорд Сеттін досі був в іронічному гуморі. Побачення з цим нензою з Фундації пройшло геть безрезультатно.

- Хай йому біс!

Йому треба порушити звичаї і закони Калгану, он як? Дозволити перевернути все у палаці Мула догори дриґом, аби цей дурень зміг написати ще одну книгу заради чистої науки!

- Чого хочеш? - гукнув він роздратовано, і леді Каллія завмерла в дверях.

- Ти зайнятий?

- Так, зайнятий.

- Але ж тут нікого немає, Котику. Хіба не можна поговорити з тобою хоча б хвилинку?

- О, Галактико!Говори, але мерщій.

І Каллія заговорила, затинаючись на кожному слові:

- Ця дівчинка сказала, що вони збираються відвідати палац Мула.Думаю, ми могли б сходити туди разом. Там, напевно, так гарно!

- Це вона тобі так сказала? Ну так от, вона нікуди не піде, і ми теж. А зараз іди і займайся своїми справами.

- Але чому, Котику? Чому не дозволиш їм цього? Дівчинка сказала, що ти створиш Другу Імперію.

- Мені геть наплювати, що вона... Що-що? - Сеттін підскочив до Каллії і схопив за руку трохи вище ліктя так, що пальці глибоко вп'ялися в ніжну шкіру. - Що вона тобі сказала?

- Ти зробив мені боляче. Я не згадаю, якщо будеш так дивитися на мене. - Лорд відпустив її, і якийсь час Каллія стояла, потираючи руку, де відбилися червоні сліди. Вона прошепотіла:

- Дівчинка просила заприсягтися, що нікому не скажу...

- Ай-яй-яй! Ану ж, мерщій кажи!

- Ну, так от, сказала, що План Селдона змінився і що десь там є якась Друга Фундація, яка зробила так, щоб саме ти створив Другу Імперію. Ось і все. Ще сказала, що містер Мунн дуже великий вчений і що в палаці є докази всьому, що вона сказала. Ось і все. Ти сердишся на мене?

Але Сеттін не відповів. Він квапливо вийшов із кімнати, а Каллія провела його скорботним поглядом.

Через годину було видано два накази з особистою печаткою Першого Громадянина. Згідно з одним для так званих «військових маневрів» у космос послали п'ятсот зорельотів. А другий дуже спантеличив одну людину.

Хомір Мунн уже закінчував приготування до відльоту, коли йому вручили цей наказ. Це був офіційний дозвіл на відвідини палацу Мула. Хомір читав і перечитував скупі рядки без жодної радості, та Аркадія була в захваті: знала, що трапилося. Або, принаймні, думала, що знає.

Дата добавления: 2015-08-10