Послідовність виконання роботи. Вихідні дані, на основі яких здійснюється облік втрат, засміченості і збіднення руди

Вихідні дані, на основі яких здійснюється облік втрат, засміченості і збіднення руди, поділяються на дві групи, що відображують кількісну та якісну сторони процесу виймання руди з надр.

Вихідними даними, що характеризують процес з кількісної сторони, є погашені балансові запаси (Б) і видобуток руди (Д). При прямому методі обліку до вихідних даних цієї групи причислюють також втрати корисної копалини (П) і кількість засмічуючих порід (В).

Вихідними даними, що відображують якісну сторону процесу, є вміст корисного компонента в погашених балансових запасах (с), у видобутій рудній масі (а), у втрачених (с_п) та в засмічуючих (b) породах.

Кількість погашених балансових запасів визначають на основі геолого-маркшейдерської документації. На маркшейдерські плани і перерізи потріб­но наносити контури рудних покладів, встановлені на ос­нові детальної експлуатаційної розвідки.

Погашені балансові запаси визначають за формулою

(1)

де V_Б, ρ — відповідно об’єм і об’ємна маса погашених балансових запасів.

Об’єм погашених балансових запасів визначають за методом горизонтальних або вертикальних паралельних розрізів.

За методом горизонтальних перерізів

(2)

де S_i — площі горизонтальних перерізів рудних покладів на окремих підповерхах і уступах; h_i — висота підповерхів або уступів.

Якщо висота всіх підповерхів (уступів) однакова, то

(3)

За методом вертикальних перерізів у формули (2), (3) замість висоти підповерху (уступу) h_i підставляють значення віддалей між перерізами l_i. Площі перерізів визначають планіметром або палеткою. Щоб уникнути грубих похибок у визна ченні погашених балансових запасів, необхідно ретельно перевіряти правильність установленого значення об’ємної маси руди для відпрацьованої ділянки покладу і при необхідності вносити відповідні корективи на основі нових визначень Об’ємну масу покладу визначають лабораторним способом або зважуванням корисної копалини, що видобувають з певного об’єму виробки, який ретельно вимірюють.

Кількість видобутої корисної копалини визначають за результатами зважування або на основі маркшейдерських вимірювань виробленого простору по методиці. Якщо за умовами відпрацювання неможливо визначити об’єм виробленого простору за окремими виїмковими одиницями, то кількість видобутої корисної копалини визначають за результатами первинного оперативного обліку, відкоригованими на основі обліку маси всієї видобутої корисної копалини з шахти або кар’єру і маркшейдерських замірів залишків корисної копалини на складах.

Кількість видобутої руди за звітний період у цілому по шахті або кар’єру у цьому випадку визначаються за фор­мулою:

(4)

де Т — кількість корисної копалини, що пройшла стадію обліку за масою; З_п і З_к — залишки руди на складах відповідно на початок і на кінець звітного періоду.

Масу видобутої руди визначають з урахуванням природної вологості. Дані про видобуток при обчисленні втрат і засміченості не повинні розходитись з даними, що наводяться в документації про облік видобутку і рух запасів. Кількості втраченої корисної копалини і засмічуючих порід, домішаних у процесі видобутку, за прямим методом обліку визначають на основі маркшейдерських замірів виробленого простору. При підземній розробці родовищ втрати підраховують за окремими елементами блоку. Загальну величину втрат руди в ціли­ках обчислюють за формулою

(5)

Де S_ці — середня площа цілика; Н_і — висота (потужність пачки цілика); ρ_і — об’ємна маса руди в ціликах.

Втрати по контуру покладу в лежні і висячому боці визначають замірюванням площі оголеної поверхні корисної копалини. Потужність корисної копалини встановлюють випробуванням пройдених у ній гірничих виробок. Втрати в покрівлі і підошві покладу знаходять за формулою

(6)

де S_ог — площа оголеної поверхні; m — середня потужність втраченої частини покладу; ρ — об’ємна маса втраченої корисної копалини.

При розробці простих, витриманих за потужністю родовищ втрати по контуру визначають за гірничою документацією, співставляючи контури покладу та його виробленої частини.

При складній гіпсометрії висячого боку і лежня покладу втрати по контуру визначають побудовою ізогіпс втраченої частини родовища, одержаних як результат віднімання ізогіпс поверхні покладу від ізогіпс поверхні очисного простору.

Втрати руди, залишеної у виробленому просторі (в лежні, на підошві, на днищі блоку), визначають на основі інструментальних спостережень і замірів виробленого про­стору. Кількість засмічуючих порід визначають за формулами, аналогічними формулам (5), (6). Загальні втрати по блоку встановлюють додаванням втрат на окремих його елементах. При визначенні кількості втраченої руди на відкритих розробках проводять зйомку розміщення екскаваторних вибоїв в області контактів руд і пустих порід у момент зміни напрямку вантаж опотоку (відвал — збагачувальна фабрика або фабрика — відвал), а також зйомку підошви розкривних уступів, що безпосередньо прилягають до поверхні покладу корисної копалини. Результати зйомок наносять на плани і перерізи, за якими визначають об’єм втраченої руди або засмічуючих порід методом горизонтальних або вертикальних перерізів.

Якщо ділянка уступу в кар’єрі, що належить до роз­криву, включає руду, то втрати визначаються за формулою

(7)

а засміченість

(8)

де l_i, l_вi —відповідно довжина інтервалу руди і пустої породи у свердловині, що зривається; V_i —вихід гірничої маси за 1 м свердловини; ρ_в, ρ_з — об’ємні маси відповідно втраченої руди та засмічуючих порід.

Вміст корисного компонента в погашених балансових запасах, видобутій рудній масі, у втраченій корисній копалині та в засмічуючих породах визначають на основі хімічних аналізів спеціально відібраних проб або геофізичними методами.

Вміст металу в погашених балансових запасах встановлюється геологічною службою на основі випробування розвідувальних, підготовчих і нарізних виробок, а також зривних свердловин. Число часткових значень визначення вмістів по виїмковій одиниці не повинно бути меншим ніж 100 при рівномірному розподілі проб.

Вміст корисного компонента у видобутій рудній масі встановлюється службою ВТК підприємства на основі відбору щозмінних і щодобових проб. Змінні (добові) проби складаються з окремих порцій, що відбираються з транспортних посудин або із стрічкових конвейєрів на дробильно-сортувальних і збагачувальн их фабриках. Вони повинні надійно характеризувати рудну масу як за гранулометричним, так і за речовинним складом.

Середній вміст корисного компонента у видобутій руді за звітний період визначається у змінних (добових) проб по наростаючому підсумку як середнє зважене за кількістю видобутої рудної маси.

Середній вміст корисного компонента в руді, що втрачається, і в засмічуючих породах визначається на основі випробування руди і вміщуючих порід у зонах можливого утворення втрат і засмічування (приконтактні зони, зони трикутників руди висячого боку і лежня тощо). Методика випробування аналогічна методиці відбору проб при визначенні вмісту корисного компонента у видобутій руді. Число проб за окремою виїмковою одиницею в цьому випадку не повинне бути меншим ніж 20.

При застосуванні систем з обваленням руди і вміщуючих порід середній вміст корисного компонента у втраченій руді і засмічуючих породах встановлюється з урахуванням його вмісту в масиві, що обвалюється, в породах висячого боку і лежня.

Для грамотної оцінки обліку показників використання надр необхідно встановити надійність одержаних резуль­татів, тобто визначити можливі похибки обчислених коефіцієнтів. Тому оцінка точності визначення коефіцієнтів втрат, засміченості і збіднення руд є складовою частиною їх обліку. Вона дає змогу скласти правильну уяву про величину показників, співставити їх нормативний і фактичний рівні, проаналізувати ступінь відповідності точності вихідних даних вимогам обліку.

Похибки визначення коефіцієнтів втрат, засміченості і збіднення руд можуть бути знайдені як похибки функції вихідних даних за відомими з теорії похибок формулами.

Продиференціювавши формули і зробивши від­повідні перетворення, знайдемо похибку визначення коефіцієнтів втрат, засміченості і збіднення руд (виражених у процентах від погашених балансових запасів, видобутої руди і вихідного вмісту корисного компонента):

(9)

(10)

(11)

де m_Д%, , , — відносні похибки визначення кількості видобутої руди, об’ємів відповідно погашених балансових запасів, втраченої руди і засмічуючих порід; , , — відносні похибки визначення об’ємної маси балансових запасів, втраченої руди і засмічуючих порід; m_c%, m_a% — відносні похибки визначення вмісту корисного компонента в погашених балансових запасах і у видобутій корисній копалині.

Величини похибок, що входять у формули (9) — (11), залежать від методики визначення вихідних даних. Об’єми погашених балансових запасів, втраченої руди і засмічуючих порід визначають за методом горизонтальних або вертикальних паралельних перерізів з від­носною похибкою порядку 2—3%. Об’ємні маси руди і вміщуючих порід знаходять за методом гідростатичного зважування або аналогічно з похибкою 5—7 % в окремій пробі. При визначенні середнього значення об’ємної маси аналізується близько 100—150 зразків. Тому похибка середнього значення об’ємної маси не перевищує 0,5— 0,7%. Похибка визначення кількості видобутої корисної копалини за результатами зважування не перевищує 1— 1,5 %. Якщо кількість видобутої руди визначають за результатами оперативного обліку, похибка становить 1,5— 2 %. Похибка визначення середнього вмісту корисного компонента в погашених балансових запасах і у видобутій корисній копалині за звітний період не перевищує (відносно величини вмісту) 1—2 %.

Висновок: ознайомився з визначенням і аналізом базових значень коефіцієнтів втрат корисної копалини і засмічення рудної сировини при відпрацюванні балансових запасів залізорудного родовища, відводу, рудного тіла або його ділянки.

Дата добавления: 2015-08-10