Читайте также:
|
|
Цивільним кодексом України в статті 90 визначено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон) кожна юридична особа повинна мати найменування, яке складається з двох частин – організаційно-правової форма і назва суб'єкту господарювання. Тобто найменування юридичної особи (установи) має містити інформацію про характер її діяльності. Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, категорії, способу утворення, залежності юридичної особи та інші відомості, згідно вимог до найменування окремих організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, встановлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України.
Найменування юридичної особи повинно вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр). До речі, розпорядником Єдиного державного реєстру визначено Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва (Держпідприємництво).
Юридична особа може мати крім повного найменування і власне скорочене найменування але не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Крім цього, згідно з частиною першою статті 27 Закону підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є, зокрема, використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Правомочності щодо використання комерційного найменування визначаються Цивільним та Господарським кодексами України. Зокрема, відповідно до вимог частини першої статті 489 Цивільного кодексу України правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. В той же час статтею 159 Господарського кодексу України зазначено, що суб’єкт господарювання – юридична особа або фізична особа - підприємець (громадянин-підприємець) може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити на комерційне найменування своє прізвище або ім’я.
Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне найменування якого включено до реєстру пізніше.
Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. Однак, Цивільний кодекс України визначає, що право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
Тобто, як бачимо, Цивільний кодекс України підходить до проблеми комерційного найменування ліберальніше. Він не передбачає обов’язку для суб’єкта господарювання мати комерційне найменування, а в разі його використання не передбачено обов’язково його реєструвати. Разом з тим, передбачається можливість ведення реєстрів комерційних найменувань. Порядок ведення таких реєстрів повинен бути встановлений законом.
Дата добавления: 2015-08-09; просмотров: 163 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Специфіка деліктних правовідносин за участю суб’єктів підприємництва. | | | Цивільне право в системі приватного права |