Теоретичні проблеми виконання зобов’язань. Принципи виконання зобов’язань.

Виконання зобов'язання — це здійснення його сторонами покладених на них прав і обоє 'язків, що складають зміст зобов’язання. Як відомо, змістом зобов'язання виступає вчинення певних дій, а також утримання від дій. Так, договірні зобов'язання укладаються для досягнення певної мети: одержання речі у власність, у користування, виготовлення речі і т. ін., тому вони вимагають вчинення боржником активних дій. Стосовно утримання від дій як предмета зобов'язання слід підтримати точку зору, висловлену в цивілістичній літературі, згідно з якою це не самостійний предмет зобов'язання, а лише додатковий обов'язок боржника по здійсненню активних дій.

Принципи виконання зобов’язань:

1) належними суб’єктами;

2) щодо предмету зобов’язання

3) в належний строк;

4) в належному місці;

5) в належний спосіб.

Проблеми виконання договірних зобов’язань:

У висновках за результатами здійсненого дослідження викладені найбільш важливі наукові і практичні результати, отримані в дисертації, зокрема, щодо:

- неприпустимості вживання у законодавстві юридичних конструкцій, в яких час виконання зобов'язання визначається одночасно і строком, і терміном;

- недоцільності привнесення в науковий обіг таких умов (елементів) виконання договірних зобов’язань як обсяг і якість, які повністю охоплюються поняттям “спосіб виконання“;

- оціночного характеру понять добросовісності, розумності і справедливості, завдяки чому законодавець надає суб’єктам реалізації правових норм у процесі такої реалізації право і можливість самим визначати ту міру, що відділяє один правовий стан від іншого, або правовий стан від не правового;

- існування окремих видів неможливості виконання, обумовлених чітко визначеними підставами, та існування, крім припинення зобов’язання, і інших правових наслідків неможливості виконання (розірвання договору, збереження договору з перенесенням зобов'язання на іншого боржника);

- форми, в якій має бути досягнута домовленість сторін щодо заміни зобов'язання;

- необхідності відрізняти проценти, про які йдеться у ст. 536 ЦК України (які є платою за користування чужими грошовими коштами), від процентів, що їх сплачує боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (які є санкцією за прострочення виконання грошового зобов’язання), і, відповідно, щодо застосування різної позовної давності стосовно вимог про стягнення одних, і інших процентів;

- договорів та інших правочинів, а також інших юридичних фактів, як підстав виникнення зобов'язання, посвідченого цінним папером (такими підставами не є цінні папери як об’єкти цивільних прав);

- сертифіката як форми договору банківського вкладу, а не його підтвердження. Тому видача банком ощадного сертифіката не потребує укладення окремого договору банківського вкладу;

- права кредитора звернутися з позовом до суду з вимогою про стягнення неустойки у межах одного року, починаючи від дня, коли він довідався або міг довідатися про порушення свого права боржником, але штрафні санкції при цьому можуть бути нараховані лише за шість місяців, починаючи від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Дата добавления: 2015-08-09