Особливості топонімічних назв

Топоніміка (від др.-грец. topos - місце і onoma - ім'я, назва) - наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких ці назви виникли [1]. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох галузей знань: географії, історії та лінгвістики.

Базовим поняттям топоніміки є топонімія - сукупність назв (топонімів) на певній території [1]. Основне значення й головне призначення географічної назви - фіксація місця на поверхні Землі. Серед топонімів виділяють різні класи, такі як: ойконіми - назви населених місць, астіоніми - назви міст, гідроніми - назви річок, дрімоніми - назви лісів, ороніми - назви гір, урбаноніми - назви внутрішньоміських об'єктів, годоніми - назви вулиць, агороніми - назви площ, дромоніми - назви шляхів сполучення, макротопоніми - назви великих незаселених об'єктів, мікротопоніми - назви невеликих незаселених об'єктів, антропотопоніми - назви географічних об'єктів, вироблених від особистого імені.

Оскільки географічні назви мають лінгвістичну природу, спостерігається тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.

Предметом дослідження топоніміки є закономірності виникнення, формування і розвитку як окремих географічних назв, так і топонімічних систем (ландшафтів).

Топонім розуміють як узагальнену назву будь-яких топооб'єктів від великих географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об'єктів (тобто назви вулиць, площ, міст, областей, країн і т.п.). Основне призначення, функція топонімів – це виділення, індивідуалізація, ідентифікація іменованих об'єктів серед інших.

Топоніми – це окрема категорія власних назв, що має особливі властивості.

По-перше, оскільки кожний топонім є словом, на них, незважаючи на їх семантичну відособленість, як і на інші лексичні одиниці, поширюється так званий «принцип асиметричності лінгвістичного знака»: одне і теж значення (топонімічний об'єкт у цьому випадку) може співвідноситися з декількома поняттями (топоніми та їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може означати кілька різних понять.

По-друге, як лексичні одиниці, топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших пластів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв, так і загальних), але й один одному. Будь-якій власній назві обов'язково відповідає співвідносна з ним і назва загальна, яка називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – ім'я власне» у певному сенсі нагадує відношення «рід – вид».

По-третє, як власна назва, топонім характеризується більш тісним, у порівнянні із загальними іменниками, зв'язком з названим об'єктом. Це безпосередньо впливає на їх лінгвістичні характеристики.

По-четверте, топонім включає в себе значний культурний компонент. Топоніми мають здатність вживатися в переносному значенні, яке, як і їх стилістична диференціація, відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.

Однією з найбільш гострих проблем топоніміки є визначення критеріїв класифікації топонімів, антропонімів та інших видів ономастичної лексики, які дозволяють виділити найбільш характерні ознаки лексики такого виду. Як відомо, до теперішнього часу лінгвістами розроблено 6 класифікацій топонімічної лексики, запропонованих Ф.Паляцким, Ф.Міклошичем, С.Грабецем, Л.Гумецьким, С.Роспондом і В.Жучкевичем. Історично першою з них була описана в роботі Ф. Паляцкого в 1834 році. Ним виділено 2 групи топонімів: 1) утворені від імен засновників або власників поселення, і 2) утворені від топографічного положення об'єктів, що, як видно, не демонструє наявності єдиної класифікуючої ознаки. Можна припустити, що автор виходив з даних етимологічних розвідок. Позбавлена чіткості й класифікація Ф.Міклошича, який поділив увесь фактичний матеріал на 2 групи: 1) топоніми, що походять від назв осіб, та 2) топоніми, утворені від загальних назв; автор застосовує різні методи аналізу кожної з них. Так, якщо складові першої групи об'єднані на основі структурного параметра, то до другої групи застосовє семантичні критерії, які дозволяють згрупувати топоніми за лексико-тематичними групами: 1) земля, 2) вода, 3) рослинність, 4) тваринний світ, 5) колір, 6) будівлі, 7) заняття людей, 8) знаряддя виробництва, 9) етнічні назви, 10) назви, пов'язані з громадською діяльністю.

За морфологічними ознаками топоніми можуть поділятися на прості (кафе «Лакомка», «Настя», магазин «Смакота») і складні (кафе «Країна смажених курчат», магазин «Файна пані», «Сучасний одяг»). Складні топоніми в свою чергу можуть поділятися на групи:

- іменник + іменник (магазин «Світ Джинса»);

- прикметник + іменник (кафе «Пивна хата»);

- числівник + іменник (вулиця 21 Січня);

- ідіоматичні та інші словосполучення (Карантинний острів);

- назви-скорочення (БПК, АТБ).

Розглядаючи топонімічні класи, у роботі приділимо більше уваги класу урбонімів.

Дата добавления: 2015-08-18