Передмова. Радикальні методи

САМВИДАВ

РАДИКАЛЬНІ МЕТОДИ

ОХОРОНИ ПРИРОДИ

Спроба вироблення ідеології, практичні поради,

методичні рекомендації

Видання обмежене, спеціалізоване і призначене для того, щоб бути розповсюдженим там, де його розповсюдили.

Київ - 2007

ПЕРЕДМОВА

Перед Вами – збірка методичних рекомендацій з охорони природи. Ця книжка не стосується класичних методів і напрямків природоохоронної роботи. Методи, висвітлені тут, є радикальними і екстремальними. На думку більшості громадян, не всі вони знаходяться в межах моралі відносно людей і їх техніки (що нищить природу), та жоден з цих методів прямо не заборонений законом (є винятки, але вони окремо зазначені в тексті). Ми не можемо рекомендувати використання цих методів, та ми мусимо розкрити весь асортимент наявних методів охорони природи. Тим більше, радикальні методи є крайнім засобом на випадок, коли все інше не допомагає. Проте радикальна охорона природи – це не Рух ДОП і не щось інше. Це – радикальний природоохоронний рух або екозахист: окрема ідеологія і окремий світогляд.

[Після появи книги «Экотаж», у якій докладно розтлумачуються різні радикальні (як правило – незаконні) методи охорони природи, у російському перекладі майже відразу стало зрозуміло, що радикальна природоохорона в нас теж існує. Для виходу її на арену виявилося достатньо того, що вона була ідентифікована, названа словом «экотаж».] (1)

Спочатку книжка була видана в 1995 році невідомою російською організацією і неясним накладом. Пізніше іншу версію книги з аналогічною назвою перевидав Київський еколого-культурний центр. В такому вигляді книжка набула розголосу на українському і російському просторі.

Практична основа радикальної природоохорони полягає в тому, що [наступ на дику природу знаходиться на хиткій фінансовій основі. Збільшуючи кількість затрат вторгнення, кілька ековоїнів здатні зупинити руйнування в одних місцях і затримати його в інших. Достатньо зробити нищення природи збитковим.] (2)

Готуючи цей посібник, ми дотримувались таких принципів:

- Першим і єдиним завданням радикального природоохоронного заходу має бути лише охорона природи. Жодної кар’єри, пошуку екстремальних відчуттів, політичного позиціонування або помсти. Лише охорона природи.

- Радикальні природоохоронні заходи – крайня міра. Коли нічого іншого вже точно не спрацює.

- Лише ти сам несеш відповідальність за те, що робиш під час радикальної акції. Це, однак, не виключає взаємодопомоги в ектремальній ситуації.

В цьому виданні ми не охоплюємо всього розмаїття радикальних методів природоохоронного руху. Так, ми не торкаємось питань пропаганди і антиреклами, а також боротьби за права тварин, оскільки ці напрямки роботи передбачають роботу в населених пунктах або навіть приміщеннях – на території, що за означенням не є дикою природою. Це також дуже важливі фронти боротьби, про них не можна забувати, проте зараз мова піде не про них. В цьому виданні ми намагаємось охопити лише методи захисту дикої природи в умовах самої дикої природи. Врешті, всього за один раз все одно не охопити.

1.ЗАМІСТЬ ВСТУПУ.

Ми вже сказали, що радикальний природоохоронний рух є зовсім не тим, чим є будь-яка інша форма охорони природи чи екологізму. Це окремий світогляд і окрема ідеологія. Цьому не можна навчити і в цьому не можна переконати, адже ековоїном кожен має стати сам. Багато хто каже, що ековоїни – фанатики, сектанти, зомбовані божевільні або просто банда вандалів і хуліганів. Багато хто з цих людей є язичниками, людьми, що розмовляють з природою, лісом, деревами, струмками. Це лише підсилює звинувачення у сектантстві. Та це не повинно нікого стримувати. І взагалі, те, що у нас всередині, не має знати ніхто сторонній. Що ж стосується нищення чужого майна, доріг, мисливського обладнання і техніки - має ж це хтось робити! Дейв Формен, засновник найвідомішої групи ековоїнів „Earth First!” пише, що [„Антитіла не потребують виправдання. Їх робота полягає в тому, щоб просто боротись і знищувати те, що знищило б більше тіло, частиною якого вони є”.] (3)

[Активістами радикальної природоохорони рухає інтуїтивна екологічна свідомість, що складає, так би мовити, душевну силу цього руху, непоборну силу, яка примушує активістів сидіти на деревах або перед бульдозерами, таранити китобійні судна, звільняти тварин, передбачених для експериментів.] (4)

У своїй „Сповіді ековоїна” Формен каже: [„Я сиджу на високих вітряних горах і слухаю силу землі. Але я намагаюсь не вводити себе в оману своєю власною важливістю. Я ні на мить не претендую на те, що я є чимось більшим за незначну плямку на цій богатій, розкішній і живій Землі. Я стараюсь не підноситись, підіймаючи на престол дійсність в межах моєї черепної коробки. Дійсність знаходиться зовні. У „Великім Зовні”. І моя дія на його захист, якою б грубою, шумною і незграбною вона не була – є значно більш важливою, ніж вся просвіта, якою я міг би набивати свою голову ті кілька десятиліть, поки існує моя свідомість”.] (3)

Якщо, виходячи до лісу, ти відчуваєш себе його частиною, частиною, яка має бути тут і водночас частиною відірваною, яка не може бути серед лісу всюди, бо всюди лісу більше немає, не може бути серед лісу завжди... Якщо ти виходиш у гори і у тебе перекривається дихання від того, що ти не бачиш людських осель, бульдозерів і доріг... Якщо ти лягаєш на вологий мох і розумієш, що ніхто більше не розуміє цього щастя, що людський світ потворний і збочений – ти той, хто потрібен Землі. Ти – той, хто має стати на її захист, і це має бути не нашою думкою, а твоєю. Якщо ти так не вважаєш, не мариш вітром в степу або сутінками у болоті – подаруй книгу комусь, хто лежить серед моху. Або спробуй все ж піти до лісу і послухати його. Поговори з річкою. Що вони скажуть тобі? Що ти скажеш собі?

2. „РЕКРЕАЦІЯ В ЗАКОНІ”

Цей розділ присвячений боротьбі з (або попередженню) ненормованої рекреації в цінних природних територіях та на землях ПЗФ. Цей розділ дещо має відношення до іншого напрямку природоохоронної роботи – допомоги ПЗФ, але з низки причин виокремлюється нами в окремий блок. В основному це викликане тим, що групи, які систематично працюють по методикам, поданим тут, ідеологічно більш перегукуються з принципами екотажу, ніж з класичними напрямками роботи Руху ДОП (екологічний контроль, патрулювання об’єктів ПЗФ, БЗБ). Втім, незалежно від нюансів ідеології, всі ми розуміємо, що ненормована рекреація – це шкідливо і приховує загрозу. Так само, як приховує загрози будь-що ненормоване.

Об’єкти ПЗФ і найцінніші непорушені природні території самі по собі є привабливими для туристів і рекреантів.

Трохи про терміни. Туристами ми вважаємо і називаємо людей, що займаються проходженням маршрутів по природним і малозаселеним ділянкам, а також відвідуванням визначних об’єктів в природі і в містах. Туристи насолоджуються красою ландшафту (природного і історичного), прагнуть відвідати нові цікаві місця і повернутись туди, де вже колись були. А рекреанти – це люди, що просто займаються «виїжджанням на природу» на приватному авто або у громадському транспорті. Саме після цих людей ми бачимо залишене сміття, порубані дерева, незагашені кострища, розкатані автомобільними коліями галявини і ділянки степу. Інакше кажучи, рекреанти – це люди, що відпочивають на природі, не соромлячись псувати місце свого відпочинку і не збираючись потім повертатись в те саме місце. Таким чином, ми не сумніваючись говоримо, що прошарок рекреантів є шкідливим для природи. А отже, боротьба з ними має бути одним з напрямків природоохоронної роботи.

Питання на стільки актуальне і повсякденне, що слово «рекреант» для багатьох про- і пост-ДОПівських природоохоронних організацій набуло буквально жаргонного значення і використовується для швидкого ідентифікування людини, як негативного персонажу.

Сказати є багато що, тому ми розглянемо лише деякі найбільш явні «недоліки» діяльності рекреантів і шляхи боротьби з ними (чи принаймні попередження їх). Відразу скажемо, що, оскільки більшість відпочиваючих на природі, на жаль, є не туристами а саме рекреантами, нас з вами значно менше, ніж їх. Тому і боротьба з рекреантами дуже сильно ускладнюється по причині того, що їх надто багато. При всьому бажанні, прослідкувати за всіма нереально.

2.1.Сміття.

Рекреанти всюди лишають після себе сміття. Це фактично є їх головною ознакою і відміною від всіх інших прошарків населення. Боротись зі сміттям і засміченням як таким, дуже важко. Адже штрафні санкції і тим більше, попередження про них однозначно не дають жодного ефекту. Рекреантів надто багато, щоб налякати всіх, оштрафувавши одного разу хоч одного. Крім того, рекреанти, крім засмічення природи під час стихійного відпочинку, не соромляться вивозити на природу і скидати свої побутові відходи – там, куди не збираються виїжджати на відпочинок (узлісся, відгалудження лісових доріг, яри, балки, лісосмуги). Хто з вас не бачив таблички «Скидання сміття заборонено. Штраф 500 грн» серед величезної купи відходів. Дехто навіть асоціює таблички «Скидати сміття заборонено. Штраф...» з більш природнім «Скидати сміття заборонено. Колян (Вован, Бєлий тощо)». До речі, це б, може, і подіяло.

Пластикове і скляне сміття надзвичайно довго розкладається в природі і спричиняє забруднення на кілька десятиліть наперед. Окрім того, під час весняних і осінніх палів сухої трави і опалого листя сміття, що знаходиться на поверхні землі, також горить і викидає у повітря велику кількість шкідливих хімічних сполук (особливо це стосується пластикових і гумових полімерів).

Частково засмічення можна попередити встановленням на в’їздах до цінних природних територій баків для сміття. Оскільки цей захід тягне за собою необхіднсть регулярного (особливо в сезон відпочинку) вивезення вмісту баків. Це можливо лише в об’єктах ПЗФ (природні та біосферні заповідники, НПП, РЛП), оскільки вони мають адміністрацію. Та і це дуже проблематично, адже бюджет ПЗФ, рівно як і ініціативність їх адміністрацій, як правило обмежені. В інших випадках, тобто коли територія є незаповідною, її користувачами є сільради або лісництва. Встановлення ними баків для сміття практично виключене. Добитись цього можна лише завдяки створенню їм відповідного іміджу у вищестоячих органах або за допомогою скарг. На жаль, в більшості випадків більш інтелігентні шляхи безнадійні.

Іншим важливим напрямком боротьби із сміттям є афішування акцій по його прибиранню в місцевій пресі і інших медіа, залучення до акцій школярів і працівників підприємств та установ. Оптимально такі заходи організовувати в рамках осінніх і весняних місячників з благоустрою, напередодні Дня Землі та Дня охорони навколишнього природного середовища. Під час оприлюднення інформації про акції слід наголошувати в першу чергу на тому «які негарні ті, хто сміття скидає». У вдалий момент підбурте представника місцевої влади сказати журналістам, що він бере під свій особистий контроль дотримання чистоти там-то і там-то. Особливо гарно діє на ЗМІ участь у акціях школярів.

Там, де сміття вже є, його, на жаль, треба прибирати. Про це написано окремо. Наявність серед лісу або на березі купи сміття магічним чином спонукає багатьох навіть не зовсім безнадійних рекреантів до скидання туди ж і свого сміття. «О, тут скидають сміття – тут його приберуть (тут і так вже брудно) – можу і я тут викинути все». Інші ж взагалі не думають і, бачачи чуже сміття, кидають і своє. Так виникають стихійні сміттєзвалища. Тому ми змушені ліквідовувати в цінних природних об’єктах сміття, тим самим частково попереджуючи його збільшення.

Окремо слід сказати про те, що деякі рекреанти не просто викидають сміття в лісі або на березі, а лишають його у викопаній ямі. Попри загальноприйняту думку, це ніяк не полегшує долю лісу і лише сприяє збільшенню кількості сміття. Вміст ям треба організовано вивозити, а самі ями засипати. Якщо яму викопують на березі, весняний паводок вимиє його плавучі складові в річку, а можливо навіть сама річка підмиє берег і весь вміст ями потрапить у воду.

2.2.Вандалізм.

Рекреанти в більшості не дуже інтелектуальні і тим більше – малоестетичні і низькоморальні люди. Це тим краще видно, чим більше їх збирається одночасно. Крім того, що вони будь-де лишають після себе сміття, вони ще й дуже сильно схильні до вандалізму. Часто доводиться бачити в лісі порубані для вогнища живі дерева (які не захотіли горіти!), поламані шлагбауми і стовпчики квартальної сітки лісів, умисно знищені (переважно розстріляні) природоохоронні щити та інформаційні аншлаги об’єктів ПЗФ. Все це – рекреанти і переважно ті, що не знають куди діти додану алкоголем енергію. Як попередити вандалізм з їх боку? На жаль, реального рецепту поки не винайдено.

Що стосується інформаційних аншлагів і природоохоронних щитів (знаків), що встановлюються в об’єктах ПЗФ, їх рекомендується виготовляти з металу і вивішувати або на висоті, де до них важко буде дістатись без додаткового спорядження або встановлювати в зоні прямої видимості лісництва або адміністрації парку/заповідника.

Лише частково ефект дає (див. далі по тексту) обмеження в’їзду до ПЗФ.

Найкращим заходом є, безумовно регулярне патрулювання території із залученням лісників, інспекторів і міліції. Лише чутка про патрулювання може вплинути на «рекреаційну» ситуації об’єкту. Та і те, цей вплив буде проявлятись здебільшого в тому, що рекреанти просто їхатимуть в інші місця, оминаючи патрульовану ділянку.

Ö ПРИКЛАД

Найкращим, на нашу думку, прикладом можна вважати організацію патрулювання (навіть постійної охорони) РЛП «Лиса Гора» в Києві. Більша частина РЛП зайнята залишками земляних валів колишнього Лисогірського форту Київської фортеці 1872 року побудови і є музейною територією. Земля РЛП належить музею «Київська фортеця». За рахунок такого нестандартного стану справ (переважно через пагубний вплив рекреантів на споруди форту) вдалось організувати постійне патрулювання та охорону в’їзду до Лисої Гори співробітниками спецслужби «Барс».

Втім, навіть така воєнізована охорона має свої суттєві недоліки. Будучи представниками внутрішніх військ, так би мовити, «двоюрідними братами» міліції, «барсики» без жодних вагань пропускають на територію Лисої гори численні автомобілі прагнучих відпочити міліціонерів і пожежників (всі – в робочий час і на службовому транспорті).

2.3.Спортивне орієнтування і екстремальні види спорту.

На превеликий жаль, нерідко доводиться бачити, що до рекреантів відносяться і люди, що можливо навіть більше за інших ведуть здоровий спосіб життя. Тобто ті, хто займається екстремальними видами спорту (у тому числі і спортивним орієнтуванням). Проблема мабуть в тому, що більшість видів екстремального спорту і відпочинку є дуже дорогим задоволенням. Як і у випадках з іншими формами «дорогого задоволення», екстремальний спорт стає показником соціального статусу багатої молоді. А такі люди рідко цінують природу і навчені бережливого ставлення до того, що їх оточує. Багато з них щосили демонструють, що їм все дозволено і є самими справжніми рекреантами.

Одним з недоліків екстремального спорту є те, що займатись деякими його різновидами можна лише в природних умовах, але водночас, природний ландшафт в первинному вигляді самих спортсменів не влаштовує. Всі вони схильні маркувати свої маршрути (будь то велосипедисти, орієнтувальники, лижники, мотоциклісти чи скелелази). Це можуть бути відмітки фарбою на деревах, зарубки, таблички або пластикові стрічечки Аматори-горнолижники вирубають дерева і розчищають підлісок там, де бажають бачити свій гірськолижний спуск. Маунтен-байкери (гірський спуск на велосипеді) будують в горах і лісах стежки і трампліни з дерева. Пейнтболісти, страйкболісти, толкієністи і історичні реконструктори споруджують фортеці, окопи, бліндажі і бойові точки, риють окопи. Крім того, що руйнується природна рослинність і грунтовий покрив, на будівництво як правило йдуть зрубані тут же дерева. А квадрациклісти взагалі схильні їздити на своїх чотириколесних мотоциклах там, де доріг нема – тобто по високій траві і кущах. Всі ці приклади свідчать про те, що екстремальні види спорту негативно впливають на дику природу, спричиняючи руйнацію природних ландшафтів, деградацію рослинності і ерозію.

Ö ПРИКЛАД

Протягом кількох років на півострові Тарханкут (західна околиця п-ову Крим) у с.Оленівка, що є неофіційною столицею українського дайвінгу і всіх видів водолазного спорту, кілька дайвінг-клубів проводять акцію з очистки дна прилеглої до берега Тарханкуту акваторії Чорного моря від сміття. Акція дає дійсно вагомі результати, що вимірюються «камазами» виловленого на дні сміття і привертає до екологічних проблем півострова увагу ЗМІ. Остання акція, в квітні 2004 була приурочена до створення на Тарханкуті Національного природного парку.

Все ж таки, хоч екстремали є людьми екстремальними, та багато з них нормально ідуть на контакт, адже бажають приїздити в улюблені місця ще і ще. Інколи навіть можна (якщо, звісно, завчасно) домовитись про перенесення змагань в інше місце. Треба усвідомлювати те, що вартість екстремального спорту дуже висока, клуби екстремалів дуже високоорганізовані і дисципліновані. Змагання, зльоти і ігри плануються завчасноі ретельно продумуються. Для їх проведення купляється обладнання, беруться відпустки і самі екстремали з’їжджаються з багатьох міст в одне місце.

Підійти до кампанії, скажімо, пейнтболістів з 5 міст і сказати «Ну, хлопці, тут не можна проводити ігор, тут заказник... і взагалі наступні два місяці – місячник тиші – сезон гніздування птахів» - малоефективно. І то, це ще коректно сказано. Вас як правило, не послухають, а можливо і проявлять агресію. Тривала підготовка заходу – надто висока ціна, щоб розвернутись і піти геть. Тому підхід треба шукати з розумом. Представтесь, спитайте, хто тут головний, запишіть його контакти і посаду; сфотографуйте все; поясніть, що саме порушується і чому ігру тут і зараз проводити не можна. Не розмовляйте ні з ким крім керівника групи – поводьтесь як в рейді. Власне, це і є рейдова робота. (УВАГА!) Спитайте, з ким узгоджене місце і час проведення заходу, попросіть пояснити, як зв’язатись з цією людиною. Це найсильніший з вашого боку момент розмови. Поводьтесь при ньому, не видаючи очікування ефекту. Втім, погодження могли дати і лісники, що є користувачами даної ділянки лісу. Скарга на лісників, підготовлена вами після цього, майже на 100% гарантуватиме заборону проведення аналогічних заходів в майбутньому.

При дружній атмосфері бесіди, найкраще налагодженню контактів і розумінню сприяє подарована екстремалам карта ПЗФ (якщо воно є – із зонуванням, стежками) із правилами поводження на території. Карти і інструкції клуби екстремалів люблять. Високоорганізовані кампанії тяжіють до елементів організації і порядку. Ми готуємо такі карти з інструкціями для всіх об’єктів, які патрулюємо і називаємо їх інформаційними листками.

Ö ПРИКЛАД

Розроблений ДОП КНУ «Зелене майбутнє» інформаційний листок для РЛП «Лиса гора» користується популярністю серед пейнтболістів і страйкболістів, адже отримуючи його, вони не лише можуть обрати місце проведення гри, в якому у них не буде проблем з охороною РЛП, а ще й отримують високоточну карту всього РЛП, зроблену на основі топозйомки масштабу 1:10 000, що значно точніше за наявні в інтернеті карти урочища.

Крім самостійних розмов можна хіба що викликати міліцію (в ліс?) або потім поскаржитись на організатора.

Перекриття доріг і інше обмеження потрапляння на об’єкт, яке ви можете організувати - не обтяження, а зайва насолода екстремалу. Майте це на увазі і забудьте такі варіанти.

Дата добавления: 2015-08-18