Історичні та соціально-естетичні передумови виникнення фотографії

Поява та розвиток фотографії як історичного документа, наукових доказів та художнього твору

Історичні та соціально-естетичні передумови виникнення фотографії

Перед тим, як ознайомитися з основними віхами розвитку фотографії, треба подумати, навіщо ж людина придумала фотографію. Можна виділити три основні причини:

· Потреба в одержанні документально точного зображення й бажання запам'ятовувати дійсність, не володіючи ніякими навичками малювання.

· Потреба в "розмноженні" або тиражуванні зображень (картин, наприклад), адже набагато дешевше, зручніше й швидше помістити в підручник фотографію відомої картини, ніж замовляти у художника її репродукцію.

· Потреба увіковічити свої зорові враження. Бувають моменти, які хочеться запам'ятати, щоб потім роками можна було радіти першим крокам маляти, моменту вручення обручок на весіллі... Я думаю, багато з нас пережили миті, які хотілося б зберегти, і дійсно щасливі ті, хто зумів зберегти ті моменти на довгі-довгі роки.

Фотографічну технологію людство використовує лише близько півтора століття. Проте сьогодні без її застосування суспільне буття немислиме.

Фотографія бере свій початок з глибокої давнини. Ще в IV столітті до н.е. Аристотель описав цікаве явище: світло, що проходить крізь маленький отвір у вікні, малює на стіні той пейзаж, який видно за вікном. Зображення виходить перевернутим і дуже тьмяним, але відтворює натуру без спотворень.

Першою людиною, хто довів, що світло, а не тепло робить срібну сіль темною, був Іоганн Гейнріх Шульце (1687—1744), фізик, професор Галлського університету в Германії. У 1725 р., намагаючись приготувати речовину, що світиться, він випадково змішав крейду з азотною кислотою, в якій містилося трохи розчиненого срібла. Він звернув увагу на те, що коли сонячне світло потрапляло на білу суміш, то вона ставала темною, тоді як суміш, захищена від сонячних променів, абсолютно не змінювалася.

Хімічна передісторія фотографії починається в глибокій старовині. Люди завжди знали, що від сонячних променів темніє людська шкіра, іскряться опали і аметисти. Оптична історія фотографії налічує приблизно тисячу років. Найпершу камеру-обскура можна назвати «кімнатою, частина якої освітлена сонцем». Арабський математик і учений десятого століття Алхазен з Басри, який писав про основні принципи оптики і вивчав поведінку світла, відмітив природний феномен переверненого зображення. Він бачив це перевернене зображення на білих стінах затемнених кімнат або наметів, поставлених на сонячних берегах Персидської затоки — зображення проходило через невеликий круглий отвір в стіні, у відкритій запоні намету або драпіровки. Алхазен користувався камерою-обскура для спостережень за затемненням сонця, знаючи, що шкідливо дивитися на сонце неозброєним оком.

Камера-обскура – це прототип фотографічного апарату, темне приміщення з одним мініатюрним отвором, через який на протилежну стіну проектується перевернене зменшене зображення предметів зовні. Латиною camera перекладається як кімната, а obscurа – темна.

Перевернене зображення камери-обскура пояснюється просто: світло прямими лініями проходить через невеликий отвір, зроблений в центрі. Лінії світла, відображені від основи освітленого сонцем пейзажу, проникають в отвір і проектуються по прямій лінії до верху стіни затемненої кімнати. Подібним же чином лінії світла, відображені від верхньої частини пейзажу, йдуть до основи стіни, і всі лінії відповідно проходять через центр, утворюючи перевернене зображення.

Живий інтерес до оптики в XVI столітті заклав основи наукових відкриттів наступного століття. У 1604 р. Кеплер визначив фізичні і математичні закони відображення дзеркал. У 1609 р. Галілей винайшов складний телескоп. У 1611 р. Іоганн Кеплер розробив теорію лінз, які стали надійними науковими інструментами. Інтерес до оптичних явищ охопив всю Європу, немов лихоманка. Художники, так само як і вчені, опинилися під сильним впливом цих наукових досліджень.

Для художників XVII, XVIII і початку XIX століть камера-обскура почала приносити велику практичну користь, хоча розміри камери весь час зменшувалися. Стало можливим використовувати камеру-обскура на природі, і для цієї мети в XVII столітті були модифіковані закриті крісла і тенти. У 1620 р. Кеплер, великий астроном і фізик-оптик, ставив темний намет в полі, встановлював лінзу в проріз намету і спостерігав за зображенням, яке з'явилося на білому папері, прикріпленому до протилежної стінки намету, навпроти лінзи. Розміри камери-обскура незабаром стали два фути в довжину і менше фута (в 1 метрі міститься 3 фута) у висоту, лінза встановлювалася з одного боку, а в основі іншого — дзеркало.

Рефлексний тип камери-обскура створив Іоган Цан в 1685 р. Його ящик мав перевагу в тому, що дзеркало поміщалося всередині під кутом 45 градусів до лінзи і зображення відбивалося у верхній частині ящика. Тут він поміщав матове скло, покрите калькою, і легко міг обводити зображення. Цан винайшов також ще меншу по розмірах рефлексну камеру-обскура з вмонтованою лінзою. Вона дуже нагадувала камери, якими користуватиметься Ньєпс через сто п’ятдесят років. Збільшене число людей з середнім достатком у XVIII столітті викликало попит на портрети за помірну ціну. Раніше портрети були лише привілеєм багатих. Першою відповіддю на цей попит було створення «силуету», способу, при якому просто окреслювали контури або тіні, що проектуються на папір, а потім цей папір вирізували і наклеювали.

«Окреслення обличчя», винайдене Жиль-Луї Кретьєном в 1786 р., було в принципі тим же самим, що і «силует», але з невеликою перевагою: окреслений контур гравіювався на мідній пластинці. З цієї пластинки можна було зробити декілька відбитків.

У XVIII столітті виник реальний попит на фотокамеру, що було майже здійснене в 1800 р. Томом Веджвудом, якому вдалося отримати надійне зображення, але він не зміг закріпити його, зробити постійним. У 1796 р. він експериментував зі світлочутливими срібними солями, щоб отримати зображення ботанічних зразків: копіював волокно листя або крила комах, яких він поміщав на папір або шкіру, просочені срібною сіллю, а потім виставляв на сонці. Якби він використовував аміак як фіксатор (відкриття, зроблене Карлом В. Шиле в Швеції на двадцять років раніше) або промивав отримане зображення в сильному розчині звичайної солі, то він зміг би зупинити подальшу дію світла на світлочутливі срібні солі. Замість цього він промивав негатив милом або покривав зображення глянцем. Його спроби розгледіти зображення при слабкому світлі свічки ні до чого не приводили, оскільки зображення поступово ставало темним.

Таким чином, винайдення різноманітних способів отримання зображення свідчить про наявність суспільних потреб у розробці більш продуктивних і точних способів одержання зображень і їх тиражування, ніж традиційний малюнок, живопис, графіка. Фотографія виділяється в самостійний засіб комунікації вже на перших етапах свого виникнення і розвитку. Подальші тенденції збереження і використання зображення розвивалися за декількома напрямками. Це, по-перше, використання фотографії як пам'ятний історичний документ, по-друге – включення її в арсенал наукового інструменту і доказу. Але найінтенсивнішим чином світлопис почав розвиватися в області побутового і історичного портрета, а також, зважаючи на прогресивність в порівнянні з живописом, як альтернатива витворам образотворчого мистецтва. Ці напрямки фотографії дуже важливо розрізняти в початковий період її історії, коли між деякими з них важко було провести чітку межу. Наприклад, фотографування географів, етнографів, репортерів-мандрівників нерідко виконувало не лише свої природничо-наукові функції, але і мало естетичний характер, а з часом ставало історичним документом. Це ж саме можна сказати про індивідуальні і групові фотопортрети, зняті в приватних, побутових цілях, що з часом стають науковим і документальним свідоцтвом епохи.

З появою та початком використання хай і великих за розміром, але дорожніх камер, а також об'єктивів для зйомок ландшафтів та телескопа, що дає змогу робити фотографічні зображення небесних тіл, все ширше практикувалися зйомки з науковими цілями. У 1861 р. в результаті успішної експедиції братів Біссон було зроблено знімок вершини Монблана.

З величезним успіхом служить тепер цей великий винахід людству. Значення фотографії в житті суспільства очевидне, і немає особливої необхідності говорити про нього. Простіше уявити собі, наскільки обмеженими і біднішими стали б сили суспільства у вивченні природи, як, в наслідок цього, уповільнився б науковий прогрес, якби ми не володіли фотографією.

Результати винайдення фотографії, звичайно, не обмежуються тільки появою нових, дуже великих гілок промислового виробництва або навіть тими незліченними відкриттями, якими наука зобов'язана фотографії. Як можна виміряти ту роль, яку відіграє фотографія в виховані свідомості людей, розповсюдженні знань, культури? Можна сміливо стверджувати, що поряд з відкриттям книгодрукування винайдення фотографії виявилося одним із могутніх засобів спілкування народів, відіграло важливу роль в розвитку світової цивілізації.

Так сталося, що на перших етапах розвитку фотографії її важливі якості, зв’язані зі здатністю документально точно відображати картини навколишнього світу, не були належно оцінені ні теоретиками, ні самими фотографами, що дуже дивно.

Родоначальником вивчення фотодокументів як історичних джерел і об'єктів архівного зберігання є Б. Матушевский, який наприкінці XIX ст. вперше в історії намагався розглянути фотодокументи в джерелознавчому і архівознавчому ракурсі, опублікував в Парижі протягом 1898-1901 рр. чотири нариси: "Нове джерело історії. Про створення сховища історичних документів", "Жива фотографія. Чим вона є, чим повинна стати", "Нове в графології й експертизі почерків" і "Портрети на стеклах, покритих емаллю (одне відкриття)".

Таким чином, історично склався поділ фотографії (в залежності від суспільної функції, що вона виконує) на художню, засновану на принципах образотворчого мистецтва, і документальну, що розвивається в журналістиці. У відповідності до цього складалося і відношення до різновидів фото творчості: в одному випадку при аналізі використовувались тільки естетичні критерії, в іншому – розуміння, запозиченні з теорії і практики преси.

Мистецтво фотографії в усіх його різновидах дійсно являється документом, але документом особливим. Воно свідчіть про особливості духовного життя суспільства, фіксує рівень його розвитку, зберігає неповторні і, разом з тим, типові для кожного періоду розвитку людські характери. Фотографія як вид творчості також володіє цією якістю: достатньо згадати ту атмосферу епохи, яку доносять до нас дагеротипи, скажімо, минулого століття. Окрім цього фотографія володіє здатністю бути документом в строгому, вузькому розумінні цього слова - недарма на документах, що засвідчують особу, обов’язково присутній фотознімок. Якщо для живописця досягнення документальної дійсності в створенні полотна є важким, і навіть виснажливим завданням, то фотограф досягає цього, не докладаючи, фактично, ніяких зусиль, за рахунок якості самої камери.

Фотографії під силу не тільки реєструвати зображення предметів, але й події навколишнього життя. Фотографія успішно впоралася з цим завданям.

Пристрасть до фіксації об’єктів навколишнього світу захопило фотографів. Фотографія значно розширила кругозір сучасників, повідомила їм про далекі країни, невідомі народи, дивні явища природи. Фотографія швидко стала надбанням науки: вчені побачили в ній чудовий інструмент дослідження. Поява фотографії сприяла значному розширенню і поглибленню людського знання про світ, але тут, як виявилось, використовувались лише прикладні "здібності" нового винаходу.

І все ж таки, якщо слідувати морфологічним суворостям, фотографія стоїть ближче до історії. Бо все, що створює фотограф, лише в момент зйомки співпадає з координатою життя, але вже після клацання затвора все, що було знято об’єктивом стає надбанням історії, її зоровою пам’яттю, переходить в записники нашої культури [43, c. 6].

Дата добавления: 2015-08-05