Уява, сенсорна сфера та інтуїція

Ми вивчали особливості процесу становлення образу за­лежно від активності сфер психіки — свідомості і процесів, що здійснюються під по­рогом свідомості. Вивчалися свідомі і сенсорні дії — якісно відмінні психічні явища, не першорядні і другорядні, а механізми, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв’язанні задач творчо­сті і життя.

Г.С.Костюк дійшов висновку, що становлення образу предмета відбуває­ться шляхом трансформації гіпотез про невідоме — предмет, що сприй­мається в усклад­нених умовах.

Досліджувані Г.С.Костюка сприймали предмет, який у темряві освітлювався спалахами імпульсної лампи. Кожний імпульс світла додавав нову ін­формацію, що уточнювала гіпотезу про справжній вигляд предмета.

Вихідна умова: людина зіткнулась з невідомим — задачею, яка спричиняє дискомфорт. Що з людиною відбувається? Почуття оцінило ситуацію — невідоме, що й спричинило стан дискомфорту; мислення задачу сформулювало — треба повернутися до приємного стану, перетворити невідоме на відоме. Але засобів розумових дій і енергії для швидкого розв’язання задачі в людини бракує - виникає стан мук під час втілення гіпотез: усвідомлюється задача і відбуваються пошуки можливостей її розв’язати.

На допомогу почуттям і мисленню приходить уява і створює ряд гіпотез-образів: а) бажаного предмета — розв’язаної задачі, б) дій розумових і психомоторних, завдяки здійсненню яких вона буде розв’язана. Образ уяви порівнюється з наявною інформацією про оригінал, і приймається рішення про міру їх адекватності. І цей процес продовжується, поки в людини нагромади­ться достатня енергія — і тоді образ-гіпотеза і предмет стануть адекват­ними, що й було метою, бажаним.

Шляхом взаємодії відчуттів, почуттів, уяви та мислення лю­дина створювала гіпотези, користуючись минулим і сучасним — неповним обра­зом пре­дмета до моменту розв’язання задачі: коли образ стане адекватним предмету. Свідома думка схильна користуватися стереотипами і при­стосовує відомі способи розв’язання задач до нових умов. А щоб вийти за межі стереотипів, треба мати достатній рівень енергії. При­чому трансформація гіпотез може бути вербалізованою на всіх етапах станов­лення образу предмета.

Становлення образу предмета через трансформацію гіпотез про неві­доме — предмет, що сприймається в усклад­нених умовах, може розгля­датися як модель творчого процесу. У моделі визначені всі механі­зми перетворення невідомого на відоме: здійснюються відкриття, винаходи і створюються художні образи.

Разом з тим існує механізм перетворення змісту послідовного зорового образу.

Організація дослідження. Ми вивчали механізм створення сенсорною сферою цілісних образів із нецілісних предметів. За основу випробувань бралися деякі уявлення про механізми пам’яті — надій­ного “сховища” знань, досвіду, смислів. Усе минає, але все зали­шається в пам’яті. Розглядатимуться несвідомі способи перетворення образів, того, що оминуло фокус свідомості і мимовільно запам’яталося й залишилося в сховищах пам’яті.

Послідовний образ — феномен сенсорики —дає змогу “бачити, чути, смакувати” тощо — зміст відображеного й неусвідомлюваного.

У змінах послідовного зорового образу можна “бачити” природні, не­залежні від свідомості і волі, перетворення його форми і змісту, спосте­рігати те, що відбувається відповідно до законів психіки. Послідовні образи, характерні для сенсорних систем і з енергетичної точки зору вони — метаболічні хвости від енергії зовнішніх впливів.

Однак сталося так, що енергетичну характеристику пізнавальних, по­чуттєво-вольових та психічних станів людини психологія оминула своєю ува­гою.

Перша серія дослідів. Випробування стосується механізму створення, функціонування й перетворення послідовного зорового образу, і, зокрема, його: а) тривалості, б) наявності перебігу його фаз, в) перетворення його ін­формаційного змісту.

Обладнання: лампа-бліц на 60 джоулів, годинник із секундною стріл­кою, папір, щоб занотувати звіти досліджуваного, асистент. Досліджуваний зручно сидить. Для адаптації він заплющує очі і прикриває їх руками, але не натискає на очні яблука у продовж 3 хвилин.

Лампа-бліц розташовується на відстані 2,5 метра (не ближче!). За ко­мандою “Відкрити очі!” — умикається бліц. Досліджуваний відразу, як по­бачить спалах, закриває очі і знову прикриває їх руками.

Що ж бачить наш досліджуваний? Сказати бачить, — перебільшення: очі заплющені! Він спостерігає послідовний зоровий образ — перетво­рення впливу на сітківку ока енергії і інформації спалаху; сенсорний факт, що він бачить перед собою, у місці, звідки справлявся вплив і роз­гортався в часі, хоча все відбувалося в межах простору сітківки ока!

Смисл локалізації послідовного образу поза людиною - в дії механізму предметності сприймання і мислення: ми сприймаємо і мислимо не стан своїх органів чуттів, а предмети і явища поза нами; відображене ми “виносимо” в простір, де існує предмет сприймання.

Друга серія дослідів. Для випробування здатності сенсорики до ство­рення з нецілісних оригіналів цілісних послідовних образів, пропонуємо провести додаткове дослідження.

На білому картоні зображено коло діаметром 10 см і шириною — 2 см. Величина розриву змінна: перший розрив — 30 кутових градусів, дру­гий — 60, третій — 90 градусів. Стенд перед очима досліджуваного на від­стані 2,5 метра. Лампу-бліц умикають після того, як очі пристосувалися до її світла. Після ко­манди “Розплющити очі!” дається спалах бліцу, який освітлює стенд із тестовим зображенням, і очі заплющені, поки пройдуть всі три фази об­разу.

О браз у натуральному кольорі спалаху бліцу — перша фаза. У ній дублюється форма бліцу й джерела світла — один до одного. Цей факт — показник доброго психічного стану: механізм послідовного образу спра­цьовує на повну потужність — інформація, що надійшла зовні, відобра­жається без втрат.

Згодом поступово цей образ (у натуральному кольорі бліцу) гасне і через деякий час зникає зовсім, зливаючись із фоном. Образ відсутній і настає перша темрява.

Сутність цього виражається так: 1) якийсь час образ утримує свою ін­тенсивність, 2) потім, замість того, щоб почати гаснути, - підвищує свою яскравість, нібито бере енергію з нових джерел.

Ми маємо тут справу зі спалахом послідовного образу. Спалах може злякати досліджуваного. Але в цьому образі нічого дивовижного і - тим більше — страшного. Душа й тіло мають здатність боротися за збереження енергії та інформації. До інформації в них ставлення особливе: щоб її зберегти в собі, вони не шкодують енергії - витрачають її стільки, скільки потрі­бно для її осмислення.

Цей психічний факт нагадує і про інші феномени сенсорики.

Феномен спалаху образу близький до ремінісценції. Це виявляється в тому, що з часом кількість відтворюваного матеріалу (смислової або нейт­ральної інформації) збільшувалася — порівняно із зафіксованою через де­який час після повного заучування. Відразу після заучування відбуває­ться деяка його втрата, але дія механізму ремінісценції спричиняє пригаду­вання більшої кількості інформації: вона сягає показників, які були зафіксовані від­разу ж після заучування. Забуте відновлюється незалежно від волі й ба­жання людини: забуте саме виникає з глибин пам’яті.

Спалах послідовного образу відбувається в лічені секунди (від 10 до 15 секунд), а ремінісценція виникає через більший проміжок часу — ра­хунок іде на дні. Найбільшої сили ремінісценція набуває на другий-третій день. Відтворюється максимальна кількість матеріалу порівняно з попере­дньою.

Ремінісценція, сильніша в дітей, ніж у дорослих. Оскільки серед дорослих більше людей з браком енергетичного потенціалу. І серед дорослих є винятки: люди з оптимальним енергопотенціалом, незалежно від віку, статі та освіти, мають високу ремінісценцію: пригадують завчене точніше, у більшій кількості і досить швидко.

Загадковий механізм психіки — інтуїція — здатність людини чуттями уловлювати дійсний стан речей. Колилюдину охоплює “осяяння”, то вона раптово, неусвідомлено і без розмірковувань отримує результат розв’язаної задачі. А що дало змогу її розв’язати, як і коли це вирішення відбува­лося ніхто і ніколи не може точно пригадати. Потім, часом і за допомо­гою логічного аналізу, людина дошукується шляху способу дій, але ­лишається невпевненою в тому, що якраз так і відбувалось розв’язання задачі.

Спалах послідовного зорового образу — явище енергетичного похо­дження. “Осяяння” — те саме, хоча містить ще й інформаційну скла­дову. Людина, в якої з’являється спалах образу, має оптимальний енер­гетичний потенціал.

Нагадаємо: “енергія” — це вихідний матеріал, який повинен бути при­сутнім як на початку будь-якого природничого процесу, так і в роботі лю­дини. Дія — розумова або психомоторна — теж відбувається завдяки енергії або потенціалу в організмі людини. Тому енергія - необхідна умова роз­витку душі тіла: енергія - умова перебігу можливості дії — думки про неї, до дійсності, матеріалізації думок, почуттів та уяви. Отже, енергія є:

1. властивістю кожної клітини нашого тіла;

2. засобом захисту від руйнівних впливів агресивного навколишнього світу;

3. умовою для здійснення творчої роботи: чим більше енергії, тим ми ясніше бачимо, живемо із задоволенням і насолодою.

Отже, механізм інтуїції і виникнення послідовного образу — явища споріднені: вони елементи одного механізму.

Образ із перебігами додаткових кольорів — друга його фаза. З “темряви” через деякий час — лічба ведеться на секунди — виникне послідо­вний образ оригіналу. Він виникає в додаткових кольорах. У кожної лю­дини забарвлення образу різні.

Основні кольори ви знаєте: це — червоний, зелений і фіолетовий. До­даткові кольори розподіляються таким чином: червоний і блакитно-зелений; оранжевий і блакитний; жовтий та індиго-синій (колір кубового барв­ника), зелений і пурпурний (багрянуватого або червонувато-фіолето­вого кольору); жовто-зелений і фіолетовий. Усе це справляє дуже хви­лююче враження.

Чому ми, сприймаючи ахроматичне світло — біле і всі відтінки до сі­рого й чорного — бачимо в послідовному образі хроматичні кольори пре­дметів? Виходить, що людина, завдяки своєму органу чуття — оку, — здатна працювати як призма?

Природа дала людині здатність аналізувати сенсорне відобра­ження поза її свідомістю, волею й мисленням. Сенсорика людини розкладається на складові як сонячний промінь, коли його пропускають крізь призму, у спектр із семи кольорів. Але в послідовному образі можна аналізувати лише одне — світло, а ось синтезувати — нічого, бо світло — синтез різних електромагнітних коливань.

Отож, людина приречена на творчість над матеріалом від сенсорних образів і в тому числі від послідовних образів до абстрактних понять, у змісті яких майже неможливо знайти чуттєві підвалини й усвідомлені зв’язки.

Друга фаза послідовного зорового образу триває значно довше: він поступово згасає і теж зникає з поля зору.

Після деякої паузи перед вашими очима нібито з небуття виникає образ, теж дивовижний і послідовний: так діють закони душі з енергією і інформацією, яка на людину впливає.

Негативний послідовний образ — третя його фаза. Він починає­ться зі світання, перетворення енергії і інформації на сенсорний факт із новим забарвленням образу. Фон світлішає, звідкись виникає по­слідовний образ на світлому фоні і повторює форму джерела світла. І, нарешті, ви бачите, негативний образ, протилежний першому й другому.

Отже, наша почуттєва сфера користується знову-таки чисто ро­зумовим прийомом — запереченням: біле робить чорним. Прагне дове­сти істину математичним шляхом — доведенням від протилежного.

Додаткові кольори образу в другій фазі пояснюються наявністю гі­потетичних фотохімічних речовин, які розпадаються під час реакцій на сві­тло, створюють молекули з різними величинами спектра поглинання — і ми бачимо той чи той колір в образі. У зоровому апараті існують три типи нервових волоконець, і світло, падаючи на них, збуджує їх усі ра­зом при денному освітленні або окремі з них —під час хроматичного впливу. Ви­никнення кольорів, що забарвлюють образ, можна пояснити і збуджен­ням окремих нервових волоконець, які дають нам чітко насичені чер­воний, зелений або фіолетовий колір.

Кожне монохроматичне світло збуджує два або (у більшості ви­падків) три чутливі до кольорів речовини ока. При збудженні всіх трьох — ми бачимо білий колір. Чорний колір ми переживаємо тоді, коли жодна з чутливих до кольорів речовин не збуджується зовсім. Незважаючи на те, що ми маємо лише три пристрої ока, які збуджуються світлом, воно розріз­няє сотні тисяч кольорів за трьома критеріями: за світловим тоном, світ­лістю, насиченістю...

Отже, негативний послідовний образ, як слід впливу енергії і ін­формації ззовні, має нульову енергетичну основу: світлочутливі речовини, що його утримують, вже виснажили свою енергію.

Створюється негативний образ із звичайного фону. Якщо в одних нервових волоконцях та інших пристроях ока бракує енергії, то муд­рість тіла намагається зберегти відображене! Виснажені робочі органи сітківки вимикаються, а сусідні беруть на себе завдання — зберігати образ.

Далі фон світлішає, а контраст між образом і фоном збільшується до стану насиченості, коли ми бачимо негатив образу. Це мета мудрості тіла — зберегти негатив, щоб детально й свідомо розпізнавати, знайомлячись із предметом.

Тривалість негатива образу найбільша. З часом він згасає і злива­ється з фоном.

Зробимо деякі висновки. Оптимальний стан людини характеризується наявністю трьох фаз послідовного зорового образу: а) у натуральному кольорі предмета, б) у додатковому кольоровому забарвленні, в) в образі-не­гативі — темному на світлому фоні.

Якщо тривалість образу зростає до 2 - 4 хвилин і більше, виникає рухливість образу, порушується його структура, наближається або відда­ляється джерело світла, повторюються одні і ті самі його фази або окремі фази відсутні тощо — усе це свідчить про надмірне навантаження і його негативні наслідки — втому.

Тривалість “бачення” образу менша ніж 25 с, свідчить про енерге­тичне виснаження. Якщо ж образ триває менше 6 секунд і людина не “бачить” додаткових кольорів, то це — прихований дальтонізм — не­сприймання кольорів.

Підсвідоме навіювання мотивів. Наприкінці 60-х - початку 70-х років психологи на матеріалі кінематографа розробили спосіб впли­ву на маси людей. У кінострічку, стрічку з 24 кадрами за одну секунду, вмонтували 25 кадрик. У ньому був напис рекламного характеру: напри­клад, “Пийте кока-колу!” або “Купуйте товари нашої фірми!” тощо. Зрозуміло, кадрик з’являвся на не вловиму свідомістю мить — 1/24 се­кунди. А коли фільм триває 2 години, то 25 кадрик перед очима побу­ває десятки тисяч разів. Але ніхто з глядачів його не побачить: око неспро­можне засікати і усвідомлювати смисл тексту.

Після перегляду кінофільму глядачі, всупереч своїй волі, точно викону­вали заклики, запрограмовані інформацією 25 кадру. Люди купували то­вари, пили напої, з азартом виконували завдання. Потім отямлювалися в стані збентеженості. Аналіз вчинків, які вони чинили, не підлягав логіці: людина купувала товари, які їй не потрібні; вона виконувала чужу волю всупереч своїй. І людина доходила висновку: зі мною відбулося щось негарне, якась хвороба охопила мене, я втратила розум, бо діяла всупереч собі. Багато “глядачів” потрапили до психіатричних клінік з душев­ними хворобами. А Міжнародна асоціація кінематографістів забо­ронила “25 кадрик” у кінострічках, як антигуманний спосіб впливу на маси людей.

Так от, сенсорна сфера у відображенні може:

а) читати тексти, які свідомість не сприймає, перетворювати знакові системи в смислові структури — в установки, які стають регуля­торами свідомих дій і вчинків;

б) синтезувати закодовані смисли в мотиви і образи дій, протиле­жні свідомим потребам і здоровому глузду;

в) оцінювати власні дії відповідно до навіяної програми поведінки.

Усі ці сенсорні дії відбувалися так, як і свідомі розумові дії. Сенсорне навіювання передбачає безконфліктний спосіб приймання інформації ззовні, оминаючи механізм критичності людини - її мислення, почуття та уяву, переживання навіяного як особистого надбання, спонуки до дії.

Тепер звернемося до механізму створення образу з розпорошених елементів.

Факти створення нової інформації в сенсорній сфері. У ре­зультаті проведених досліджень сприймання незавершених оригіналів встановлено, що їхній послідовний образ поступово або відразу стає замкнутим, цілісним. Краї розірваного кола “линуть”, підкоряючись якійсь невідомій силі, назустріч одне одному і зливаються в цілісну фі­гуру — і коло стає повним.

Чому ми бачимо в образі завершену форму, тоді як оригінал — інша, розірвана фігура? Твердження, що сприймання включає досвід — кожен бачив і знає, що таке коло — не пояснює факту. Силу, що створює цілісності з де­формованого сприймання треба, шукати не в мисленні, не серед сенсо­рних змістів відображеного, а поза ними. Механізмом ілюзії теж не пояснити див­ний феномен — добудовування образу незавершеного оригіналу. У три­кут­ника без вершини, кола з розривами країв, хаотично розкиданих кра­пок, хао­тичних ліній — існує феномен створення елементів у послідов­ному образі. У три­кутника створюється вершина, у кола — змикаються краї, а лінії і крапки пере­творюються на замкнуті і цілісні фігури.

Отже, неорганізовані оригінали, завдяки внут­рішній роботі сенсо­рики, постають у вигляді нових цілісностей. Людське сприймання має природну тенденцію (за умови оптимального енергопотенціалу) перетворюватися на творчу діяльність: робити відкриття, винаходи і створювати художні образи, виходити за межі існуючого знання, культури людс­тва.

Феномен Костюка — трансформація гіпотез у побудові образу — процес свідомий, вольовий, і її тех­ніка відома. Уява в цьому процесі має мету — передба­чати процеси, продукти дій. Її ведуть і конт­ролюють потреби й ін­тереси, бажання перетворень образів, думок або предметів.

Розглянемо хід трансформації образу на прикладі феномена Г.С.Костюка.

У дисгармонійному явищі розпорошеність деталей маскує його до невпі­знання, спотворює відображене — внутрішню гармонію. Тому її помітити — результат розв’язаної задачі — дуже не просто. Складність свідомого розв’язання задачі ще і в тому, що пошук гармонії відбувається без усвідомленого її еталону. І тому цей процес з точки зору логіки нагадує подорож у невідоме.

Але в багатьох випадках, коли розв’язання задачі випадкове, не передба­чуване, ніхто і ніколи не знає, де це відбудеться. Помічено, що “осяяння” трапляється, коли людина втрачає надію на успіх, — згасає смислова, сві­дома домінанта — або після тривалого відпочинку — відновлення і нагро­мадження енергії, щоб зламати хибні стереотипи мислення, дати волю інтуїції — усвідомити вже створене нею.

Спантеличена задачею людина працює одночасно в протилежних напрямках: мислення обстоює свою правоту і тягне в один бік — будь-що довести свою точку зору; а внутрішня робота почуттів та уяви, але вже поза компетенцією свідомості, робить свою справу. І от, чим сильніше доводить свою гіпотезу мислення — владарює, тим більше на це витрачає­ться енергії (мислення - найбільш енергоємний процес, порівняно з почут­тями, які працюють за рахунок зовнішньої енергії, та уявою), тим довшою буде прихована вже виконана робота — задача розв’язана, але не усвідо­млена.

Механізм створення образів із розпорошених елементів. Сенсорна сфера людини генетично первинна: вона працює там, де немає ще сприймання, де немає усвідомлення предмета. Разом з тим сенсорика здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції і запо­зичує у свідомості вміння читати тексти (парадокс 25 кадру в кінема­тографі з метою підсвідомої реклами), розуміти їх, регулювати дії і вчинки. Тому вона — дуже елементарна і висока теоретична активність душі, пов’язана з творчістю людини.

Сенсорна сфера здатна перетворювати і доповнювати образи дета­лями, яких бракує в оригіналах: із хаотично розпороше­них елементів сприйняття створює цілісності. З наших дослідів випливає, що інтуїція здатна не лише допомагати людині вгадувати дійсний стан предмета, а й а) підсилювати, б) доповнювати і в) трансформувати послідовні образи.

Знайдемо розбіжності і тотожності в роботі механізмів інтуїції і уяви.

Якщо інтуїція здатна підсилювати, доповнювати і трансформувати послідовні образи — і не тільки їх, а й те, що зберігається в пам’яті, — то це та сама робота, яку виконує уява і її механізми? Так або ні? За цією схе­мою працює і свідомий механізм — уява.

Продуктом роботи інтуїції і уяви є перетворені чуттєві і почуттєві об­рази предметів, думки і почуття, те, чого не існувало ані в досвіді лю­дини, ані в реальному житті, в діяльності. Уява — процес свідомий. А от шляхи інтуїції і уяви до перетворення — різні, хоч вони ко­ристуються одним і тим самим матеріалом — образами, почуттями, думками.

Інтуїція працює самопливом, саморегулюючись і без свідомого конт­ролю за цим процесом, без попереднього плану дій і всередині нас — підсвідомо. Завдяки цим процесам задача розв’язується мимовільно, і її ре­зультат — перетворений зміст, або смисл, або форма предмета — самочинно “випливає” у сферу свідомості. Відбувається її осяяння: неочікуваним по­глядом на події, схемою наступних дій, новим образом або думкою, що відразу перебудовує людину, змінює її спрямованість, потреби, ін­тереси, почуття і бажання.

Оскільки все це відбувається майже миттєво, то сила враження вели­чезна, а енергія, збуджена почуттям подиву, відкриває очі людині, і вона починає бачити далі і глибше, стає іншою, перетвореною зсере­дини.

Отже, уяву скеровують і контролюють наші потреби й інтереси, почуття і бажання, що викликають перетворення образів і думок - відображень умов і смислу задачі.

Отже, продуктом інтуїції і уяви є перетворені почуттєві образи, яких не існу­вало в досвіді, житті, діяльності.

Вони користуються одним і тим самим — матеріалами образів, почуттів, думок. А засоби перетворень інтуїцією і уявою — рі­зні:

а) регулятори свідомих дій — образи, почуття і думки;

б) регулятори сен­сорних процесів ( ремінісценція, інтерференція, інтуїція) — гармонія і її вла­стивості: цілісність, гармонійність, про­порційність тощо.

Дія сенсорних регуляторів виражається в природному прагненні тіла і душі до стану гармонії в собі, а відтак — до всього, що оточує.

У кожній створюваній дії, предметі, явищі ми прагнемо, не усві­домлюючи цього, до цілісності, завершеності, симетрії — га­рмонії.

Рука, яка пише літери з максимальною швидкістю, прагне до гар­монійних рухів і змінює їхню форму відповідно до того, що диктує їй почуття гармонії; око, яке розглядає найпростішу частку світу — лінію, і прагне її поділити в пропорції “золотого перерізу”; око, яке миттєво сприймає фігуру із зруйнованою формою — чинить так само — добудо­вує зруйноване, те, чого в ній бракує, “зробить” цілісним і гармонійним; людина, стикаючись з дисгармонією поза собою, прагне перетворити її на більш гармонійне явище.

Наші досліджувані розподілилися на три групи за показниками самозамикання розриву кола залежно від енергопотенціалу: чим він біль­ший, тим більші добудови образу. Люди з оптимальною енергією, пе­ретворюючи невідоме на відоме, прагнуть користуватися почуттям га­рмонії і за її допомогою: 1) видобувати нову інформацію, 2) заповню­вати порожнечі в мозаїчній картині предмета або світу, 3) створю­вати предмети і явища з гармонійними структурами.

Спалах послідовного зорового образу і інтуїтивне розв’язання задачі працюють за одним і тим самим механізмом — нагромадження енергії у сен­сорній домінанті, яка ще не досягла свідомості. Потенціал енергії нагромаджується навколо образів (або думок), які мають для людини цінність.

До речі, почуттєві домінанти здатні і самостійно “виловлювати” з безлічі сенсорних впливів (інформаційно-енергетичних) лише такі, які їм необхідні — згідно з метою людини. Усі ці психічні процеси здійснюю­ться на почуттєвому, безсловесному матеріалі.

Інтуїція працює без свідомого плану і контролю за процесом, са­мопливом, саморегулюється мірками гармонії — підсвідомо. Вона розв’язує за­дачу мимовільно, а її результатом є перетворений на відо­мий зміст або смисл, або форма предмета, що самочинно випливає у сферу свідомості, її осяюючи. У результаті створюються неочікуваний по­гляд на події, схема дій, новий образ або думка, що перебудовує пред­мет дій, людину.

Інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії в пре­дметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які діяли ра­зом і усвідомили гармонію в предметі, відтак - знайшли з ним спільну мову, адекватність. Єдність почуттів та уяви - думка! - яка може реалізу­ватися зовні в слові, висловлюванні.

До виникнення думки єдність змісту почуттів та уяви - сенсорних здобутків - існувала поза свідомістю, автономно. А коли вони стають ві­дображен-ням гармонійної цілісності предмета, нагромаджують енергію критичної маси - відбувається вибух: поріг свідомості розривається, сенсорні здобутки звільняються від стереотипу мислення і “висаджуються”у сферу свідомості суверенною цілісністю - новим об­разом предмета.

Так виникає нова домінанта, несумісна з попередньою - смисловою. У людині порушується рівновага. Починається внутрішня боротьба, яка нагадує зіткнення протилежних мотивів. А людина усвідомлює диско­мфорт і страждає. Один із них - муки слова.

Інтуїція - механізм людини - здатний створювати гармонійні цілісності з розпорошених елементів (сенсорних і смислових), які мис­лення, сила думки і логіка не можуть привести до спільного знамен­ника.

Отже, особливості процесу становлення образу за­лежать від активності сфер психіки - свідомості і процесів, що здійснюються під по­рогом свідомості. Доведено, що свідомі процеси і сенсорні дії з неусвідомленими відображеннями - не першорядні і другорядні, а вони є механізмами психіки, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв’язанні завдань творчо­сті і життя.

Відображення предмета у сфері свідомості піддається трансформації системою дій “уява - почуття - мислення”:

а) уява користується матеріалом: думок, образів, почуттів і може: відокремлювати їх від дії, діяти з ними; звільняти їх від влади пам’яті або ламати стереотипи та еталони свідомості і виходити за їхні межі; перетворювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками; вона має необмежену свободу дій у створенні нових форм і якостей у предметному світі. Єдність почуттів та уяви - думка! - може реалізу­ватися зовні в слові, висловлюванні.

б) почуттями - переживанням подій і ставленням до них; оцінкою довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самої себе. Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - крайні точки шкали їхньої потужності, того, що пробудило до життя інформаційний та енергетичний потенціал людини.

в) мислення встановлює зв’язок між відомим і невідомим; знаходить аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього; отриманий продукт: образ, думку, аналог з додатками нового перетворює на словесну або іншу знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або у форму створеного матеріального предмета.

У сфері під порогом свідомості відображення трансформується в системі “образ - почуття - інтуїція”:

а) сенсорний образ - форма і продукт відображення предмета, енергія і інформація зовнішнього впливу, яка не стала здобутком і фактом свідомості;

б) почуття - пристосування, своєрідна жива ЕОМ, що обчислює енергію та інформацію, яка до нас надходить, вимірює її внутрішнім еталоном - образом-кодом золотого перерізу - і оцінює (позитивно або негативно) відповідно до стану власної гармонії. І ці дії можливі лише за умови оптимального енергопотенціалу; в стані втоми образ-код гармонії руйнується, а почуття помиляються;

в) інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії (гештальту) в пре­дметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які діяли ра­зом і усвідомили гармонію в предметі, відтак - знайшли з ним спільну мову, адекватність предмету, який був відображений.

Дата добавления: 2015-08-03