Порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і себе.

Виникають запитання: 1) що, 2) з чим порівнює і 3) що визначає цю відмінність?

Зробимо невеликий екскурс у старокитайську філософію, звернемося до мудрості китайців.

Згадаємо сенс давньої китайської монади.

Образ монади - це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної частини монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця, які мають протилежний тлу колір: на білому тлі чорне кільце, на чорному - біле. Монада - графічний символ, що виражає дві глибокі істини - смисл добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують.

Що, окрім цього символізує давня китайська монада?

1. Вона асиметрична - у неї є правий і лівий бік - протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі зародок своєї протилежності - зла. Немає відомого, яке б не стикалося з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що немає нічого абсолютного - ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого: усе є у всьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їхні системи - ­цілісності. Не однорідні цілісності, а такі, що містять протилежності, і в кожній з них - зародок іншої протилежності. Тому вони взаємодіють між собою, кожна з них справляє активний вплив на другу, відбивається, “висвічується” в протилежній і завдяки цьому розвивається у свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку суть всього, що виникає.

Як відомо, існують протилежності зовнішні і внутрішні.

Зовнішні протилежності - полюси певної цілісності, - які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система "людина - природа", "людина - ноосфера", "людина - людина" і тощо. Кожний елемент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємного проникнення. Вони існують всередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного мозку.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти в згоді з їхніми природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває в стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні протиріччя не вичерпуються.

Наша мова дуже багата словами -антонімами - знаками “роздвоєння” цілісності на протилежності. Антоніми визначають водночас і міру вияву в предметі, явищі, процесі, властивості, якості або дій, - зв'язок протилежностей у цих цілісностях.

Ось декілька прикладів, які допоможуть зрозуміти процес творчості.

Людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість -­перевтома, активний - пасивний, рух - спокій, розвинутий -­відсталий, знавець - неук і т. ін., в процесах: думка - ­образ, думка - почуття, почуття - образ, відоме - ­невідоме, знання - незнання, знання - невігластво, рабство - свобода, і т. ін. У діях: витрачати - накопичувати, талант - бездарність, дія - протидія, ворожнеча - спілкування, творити - руйнувати і т. ін. Але між граничними існує безліч проміжних станів - і їх незліченна кількість.

До того, “роздвоєння” єдності на протилежності припускає не тільки заперечення, а й дещо третє, четверте, n+1, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами “бадьорість - ­перевтома” можливі проміжні стани “оптимум - норма - ­стомленість - утома - перевтома”, що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляхами, наближаючись: 1) до норми, або 2) до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: “робота - відпочинок - дозвілля”, а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: “витрачання - відновлення - нагромаджування”.

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме можна застосувати до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - граничні точки шкали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження - психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння - з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - ­результати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших ­байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Ставлення людини до навколишнього світу визначається чинниками: 1) станом розвитку почуттів - здатності відшукувати в хаосі джерел енергію та інформацію, що живлять людину; 2) станом гармонійності предметів, від якої залежить насиченість почуттів; 3) почуттями, що її ведуть туди, де вона може пережити радість і втіху від напруження, збудження і періодичного невдоволення.

Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, порівнює і оцінює їх. І на підставі цього обирає стратегію поведінки: подобається - не подобається, діяти так або так тощо.

Згодом - у підлітковому віці - почуття почнуть тонко диференціювати і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме - невідоме; 2) моральне - аморальне; 3) гармонія - дисгармонія. В юності ці порівняння і оцінки почуттями набувають не лише пізнавального, а й дійового, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію навколишнього світу.

Почуття народжуються через рух інформаційно-енергетичного потенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ навколо нас. Це означає, що почуття - переживання порівнянь і оцінок того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поділяє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне. Почуття диференціюватимуться на:

1) пізнавальні: вони порівнюють, оцінюють і регулюють предметні відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні;

2) моральні, які поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки людей на дві частини - моральне і аморальне або добро і зло;

3) естетичні - почуття, які поділяють світ так само на дві частини і оцінюють їх за шкалою - гармонійне - дисгармонійне або дають їм інтегровану оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною.

Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.

Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зумовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку - перманентними станами людини, в яких вона перебуває.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання - це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття - канал зв’язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного - він широкий і вільний, і чим більший наш енергопотенціал, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу не має, точніше, він немає меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона може взяти, належить їй.

Отже, кохання - це всеохоплююче почуття, це - вище почуття, зрештою, це - натхнення почуттів. І як творче натхнення розв’язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її - до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона переживає почуття, як є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану - людина переживає позитивні почуття.

Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об’єднує в єдину цілісність. Людина і предмет один одному уподібнюються.

Людина, перебуваючи в стані дисгармонії, захоплюється живописним хаосом. І навпаки: живописний хаос у творчої людини спричинює почуття низького, гидкого або потворного.

Перманентних станів, як відомо, п`ять. Отже, легко визначити умови зародження почуттів, виходячи із спорідненості - подібності мір - станів людини і предмета:

1) гармонія в стані зародження - початковий стан того, що здатне до розвитку;

2) гармонія, що розвивається - всі явища перебувають у стані становлення і розвитку;

3) досконала гармонія - вершина розвитку - шедеври ноосфери;

4) гармонія порушується - бридке, гидке тощо;

5) порушена гармонія людини - потворне, неповноцінне морально, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.

Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю "гармонія". Людина в цьому стані зазнаватиме позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним, що відповідає її стану, предметом - з гармонією.

В оптимальному стані людини її почуття чітко розрізняють у предметах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармонійне (краса) і дисгармонійне. Вони спонукають її до дії на перетворення невідомого і дисгармонійного, передбачення і попередження аморального у своїх діях. І саме завдяки цьому, людина спрямована на творчість.

Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем або ерудитом. Протилежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а якщо з ним стикається, то намагається уникати, тікати.

Людина, яка відхиляється від гармонійного стану: контактуючи з дисгармонійними предметами (порушеною впорядкованістю, неузгодженістю, диспропорцію тощо), переживатиме теж, як це не парадоксально, позитивні почуття від дисгармонійних предметів. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його “красою”. У такому разі ошляхетнює зло і дисгармонію, де вони їй зустрінуться.

Зруйнована гармонія - структурний елемент механізму творчості -породжує в людини схильність до руйнування гармонійного в навколишньому світі (згадайте: Герострата, який спалив диво світу - храм Артеміди - найдосконалішу, яка тільки існувала, рукотворну гармонію), до негативних масових психічних станів, наприклад, паніки, ейфорії, масової непокори тощо.

Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гармонії, її почуття “працюють“ рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некерованими афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зовнішні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всього, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: самоубезпечення від перегріву енергією власного “Я”. Така людина - виконавець, вона не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.

Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак ототожнювати їх не можна. Почуття за способом перебігу, за силою переживань і психічною напруженістю поділяються на 1) настрої, 2) пристрасті, 3) афекти та 4) катарсис.

За скромними підрахунками, в нашій мові міститься близько 6 тисяч слів для означення почуттів!..

Почуття керують нашими діями і вчинками: усвідомлено або несвідомо виконують функцію координаторів нашої діяльності; містять інформацію та енергію про наше оточення і наш стан.

Тому почуття не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.

Отже, почуття, залежно від рівня їхнього розвитку, підсилюють або зменшують енергію вдатностей людини до дій, сприяють або обмежують її творчий потенціал.

Дата добавления: 2015-08-03