Синтез механізмів відображення

Механізм творчості, механізм перетворення дискомфорту на комфорт, механізм втілення і вдосконалення гармоній існує в кожному з нас. Але для того, щоб він почав працювати, ми повинні гармонійно розвивати всі його складові.

Причому у оптимальному стані повинні бути залучені і душа (мислення, почуття і уява), і енергопотенціал, і психомоторика. Щоб ви себе не заводили в оману, попередимо відразу: ніяких компенсацій у цій цілісності не може бути. І тоді:

І) мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові задачі;

2) психомоторика їх розв'язує;

3) енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, естетичним).

З цього і випливають напрями індивідуалізації навчання і виховання. Бо в юнаків можуть бути різні сили мислення, почуттів та уяви - різні пропорції їх у механізмі творчості. Люди цим і відрізняються одне від одного. Згрупуємо їх:

1. Мислення.

2. Почуття.

3. Уява.

4. Мислення - почуття.

5. Мислення - уява.

6. Почуття - мислення.

7. Почуття - уява.

8. Уява - мислення.

9. Уява - почуття.

10. Мислення - почуття - уява.

11. Мислення - уява - почуття.

12. Почуття - мислення - уява.

13. Почуття - уява - мислення.

14. Уява - мислення - почуття.

15. Уява - почуття - мислення.

Що ми маємо? Типологію виявів потужності механізму творчості, його індивідуальності з мінімальним обсягом властивостей представників окремих типів. Але це не означає, що їх всього 15. Типи поділяються на величезну кількість індивідуальностей, з різними пропорціями механізму творчості.

За станом пропорції механізму треба пильно стежити і спрямовувати його розвиток або відновлювати втрачені ним функції гармонійного стану.

Перші три типи людей - однодіючі.

У цих людей одна із складових механізму творчості стала домінуючою - всевладною. Будь-яка альтернативна домінанта, наприклад, почуттєва або уяви, придушується. Те саме стосується й інших поодиноких домінант.

Щоб краще зрозуміти характер боротьби між складовими механізму, згадаймо давню дискусію між “фізиками” і “ліриками”, яка була не чим іншим, як розмовою глухих.

У наш час знову звучить голос “фізиків”, які себе називають уже інакше - “технократами”. Знову починає домінувати розсудливе ставлення до дійсності, нехтування почуттєвим життям.

Інші - 6 типів учнів - дводіючі.

Людей, які користуються двома інструментами механізму творчості, дещо більше. Тут спостерігаються інші вияви домінантності: переважає найсильніший механізм, а йому підпорядковується слабший.

Але з цього не випливає, що один лише підпорядковується другому. Між ними може виникнути конфлікт, коли їхні сили вирівнюються. Це призводить до гострих суперечностей, внаслідок яких виникає стан, що нагадує “боротьбу мотивів”, коли треба обрати спосіб дії з двох можливих. Це створює внутрішнє напруження, що перетворюється на стрес.

Наприклад, почуття своєю енергією допомагають мислити потужніше і точніше, але інформація, що сприймається почуттям, ігнорує докази мислення. Такі самі співвідношення властиві дводіючим людям.

А як поводиться третій серед них?

Ослаблена складова механізму творчості блокується настільки, що до інформації, яку вона сприймає і переробляє, ніхто з двох не прислухається і не бере до уваги. Тому остаточне рішення приймає домінантна складова механізму. У всіх дводіючих: одна складова панує, друга - їй підпорядковується.

Треті - теж 6 типів - гармонійні.

Механізми творчості в цих людей працюють спільно. Залежно від задач, які вони розв’язують, перевага надається тому або тому елементу механізму і він панує доти, доки задача існує. Але всі вони однаково важливі і рівносильні. Якщо, наприклад, мислення не може розв’язати задачу, то на допомогу приходять почуття та інтуїція. А тоді, коли і вони безсилі, допомагає уява - і створює те, що дає відповідь на запитання.

Далі йтиметься лише про гармонійний механізм творчості.

Отже, образ, почуття і думка - єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму.

Його гармонія - продукт діяльності трьох механізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнання світу і

умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і можуть мінятися ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування сильнішому.

Ви вже знаєте, де виникає думка як вона пов’язана з втіленням відображеного.

Ви вже спростували ту, нібито зручну, схему, що в нас у мозку думки рояться, як бджоли. Вилітають звідти - так тільки у формі слові. Або справи. Або зовсім губляться, якщо не сховалися серед інших. Ви вже тоді переконалися, що це не так. Мозок сам не мислить. Отож, мислить людина за допомогою мозку.

Мозок - лише інструмент мислення, почуттів та уяви, такий самий, як і око, вухо тощо. Інструмент втілення думки. Отже, зрозуміло, що думка виникає не в інструменті, а там, де інструмент торкається матеріалу, сировини і переробляє їх. Отже - на межі знання і незнання. Десь поза нами.

Так само існують і почуття. Не в середині нас, а теж поза нами. Вони теж - результат взаємодії. Відбувається оцінка цієї взаємодії: позитивні почуття, викликані дією, - енергія до нас прибуває, негативні - вона втрачається безслідно. Ви вступаєте в контакт з предметом і стаєте частиною його; створюєте гармонію в ньому - ви радієте, руйнуєте гармонію - страждаєте. Не лише душею, а й усім тілом.

Уява, як мислення і почуття, працює поза нами. Вона нас переносить у світ образів, переходить від одних до інших фантазій, народження яких має одну-єдину мету: створити предмет (образ). Уяві не заважає і брак думки. Вона претендує не більше і не менше, як на рівність між ­образом і дійсністю, що переконує нас: наші можливості - безмежні.

Готовність реалізувати свій образ у будь-якій скрутній ситуації - функція уяви. І зробити справу слід якомога вдаліше, чудово. Здатність уявляти - продуктивна. Це - саморух душі. Здатність вперше створювати нові предмети розумом.

Між думкою і почуттями - прірва. Уява, поєднуючи їх у цілісність, створює почуттєве судження. Отже, функція уяви зводиться до

вільної діяльності душі, синтезу, зведення змісту почуттів до форми, яка відповідає формі майбутнього предмета.

Що з цього випливає? Зробимо деякі висновки:

І) почуття пов'язують нас з нескінченністю властивостей предмета або сировини, із якої він буде створений;

2) уява, завдяки своїй здатності до синтезу інформації перетворює почуття на думку;

З) думка зводить предмет до якоїсь кінцевої величини, однозначності і дає можливість висловити себе у формі слова, поняття або символу.

У процесі втілення, тобто творчості, ми маємо справу не з кінцевою величиною якостей предмета, як при спогляданні або пізнанні, а з нескінченністю властивостей бажаного предмета. Про що це свідчить? Це означає, що між уявлюваним предметом і сировиною існують не розбіжності, а навпаки - нескінченна кількість можливостей створення предметів.

Людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що вона створила, і реально існує і є продуктом її діяльності, витвором. Вона вкладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви - у сировину. Або в знакові системи: тексти, сполучення фарб, звуків або в інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним.

Образ фіксує будь-який предмет навколишнього світу. Тут предмет - це вияв довкілля: людина, ніж, запах, світло, рух тощо, - повторюємо абсолютно все, що можна побачити, почути і не лише органами чуттів, почуттями.

Ви вже знаєте, що почуття - акт (на відміну від емоцій, які завжди лише реакція - відбиття і більше нічого). Почуття - акт нашої енергетики; рух образу або думки, спричинений кожним новим предметом. Дія творча - ­енергія збільшується; дія аморальна - наша енергія спалюється від невдоволення і страждання.

Отож, фіксація будь-якого нового предмета - це нібито злиття з ним, вмикання в роботу або виключення нашої енергетичної мережі.

Не важко зрозуміти, що робить почуття. Переживання почуття означає, що ми знайшли контакт з предметом і усвідомлюємо, оцінюємо наше ставлення до нього (люблю - не люблю, подобається - не подобається, корисно - шкідливо тощо).

Це означає, що образи і почуття можна перетворювати на більш досконалий регулятор дії - думку. Створені думки ­- свідчення того, що ми опанували предмет дії, можемо керувати і рухами, і властивостями того самого предмета: вибірково - образом, в цілому - почуттями, а думкою ­випереджати час і простір, розв'язуючи задачі. Тобто, наша думка завжди попереду дії, прокладає їй шлях до мети.

Нарешті, думка - свідчить, що ми опанували і предмет. Зрозуміло, не буквально опанували. Але зрозуміли, що відбувається, зрозуміли, з чим ми маємо справу, зрозуміли, як воно діє (не обов’язково правильно зрозуміти - ми створили певну модель стосунків з предметом, - ось у чому сутність думки), - це і означає, що ми називаємо “опанувати предмет”.

Отже, ми вважаємо, що механізм відкриттів і винаходів закладений у кожному з нас. Цей механізм призначений для розв'язання задач, які оточують людину з усіх боків; механізм перетворення дисгармонійного в гармонійне: гармонії примітивної - у більш досконалу.

Поштовх до увімкнення механізму творчості спричинює дискомфорт - внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Дискомфорт вимагає від людини визначити завдання, а в ньому - задачу, розв'язання якої повертає людину у звичний стан.

Одні люди на дискомфорт ідуть свідомо і, долаючи його, отримують задоволення; другі намагаються уникати труднощів і всюди шукають лише джерела насолоди; треті переходять у більш пригнічений, депресивний стан.

До того часу, поки людина перебуває в стані втоми і перевтоми, вона:

1) або не може бачити задач у стані дискомфорту,

2) або бачить, але не має достатньої енергії, щоб розв'язати їх, і від цього страждає;

3) або просто уникає їх, оскільки не знає іншого способу порятунку від дискомфорту.

Механізм творчості - механізм універсальний.

Якщо це тільки механізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює. Учора - математику, сьогодні - літературу, завтра - біологію; на вході - дисгармонія (задача), на виході - розв'язана задача - гармонійна предметність.

Що ж стає чинником, який сприяє зародженню думки? Зустріч, зіткнення з невідомим у предметі дії, що відображається у свідомості людини як більший або менший ступінь дискомфорту:

1) усвідомлене невідоме і відокремлене від знайомого перетворюється на запитання "Що це таке?"- пізнавальну задачу;

2) пізнавальна задача вмикає механізм мислення - перетворення невідомого в опановане. Але розв'язанням цієї задачі - "Що це таке?" мислення не завершується. Далі виникають ще дві задачі - "Як робити?" і "Заради чого діяти?", тобто задачі:

3) технологічні або уявно-дійові;

4) задачі створення потрібного предмета або речі відповідно до їх образу.

Відповідь на запитання "Що це таке?" - призводить до створення нової думки, відомого, створеного з невідомого (воно було інформацією, але у неупорядкованій формі). Друге запитання - "Як робити?" - веде до визначення способу дії з використанням нової додаткової думки в механізмі регуляції рухів думки у оперуванні предметом; третє - "Заради чого?" - уточнює модель бажаного майбутнього, тобто мету діяльності.

Створення досконалого предмета відбувається через розв'язання задач, наслідком чого є думки про способи їх вирішення і засоби, які дадуть змогу перетворити бажане на ­думку, а її втілити в дійсність - реальний предмет або здійснену мету.

Отже, думка виникає під час оперування предметом. Але сказане "виникає" мало що додасть до нашого розуміння ролі думки і джерел, з яких вона з’являється і перетворюється на потужний інструмент діяльності, а згодом і творчості.

Обмін енергією та інформацією в процесі творчості - це складний процес. Точна його назва: втілення і відкриття.

Людина, оперуючи предметом, перетворюючи його форму або зміст, наділяє його своїми властивостями - втілює свої здібності в нову форму предмета, олюднює його. Те, що існувало в людині як здібності, стало створеною властивістю нового предмета.

В процесі створення предмета людина втілює в нього свої здатності і надає йому антропоморфних рис: коли ми його розглядаємо, то відчуваємо деякі властивості того, хто його творив - вгадуємо почерк і руку творця, його стан і мету, якої він прагнув досягти тощо.

Як цей закон втілення з’ясувати? Дуже просто: кожна людина, мала і доросла, з ним стикалася, використовувала його і розвивала себе. Але про це не підозрювала.

Предмет або сировина, з якою працює людина, чинить зворотний опір - стає активним і цим спричинює дивовижне психічне явище - процес відкриття властивостей предмета, того, що чинить опір. Адже кожен предмет або сировина містить нескінченну кількість властивостей, що виявляються у між людьми в діях або діях предмета з предметом.

Людина, оперуючи предметом або змінюючи його, відкриває ті або ті властивості або їх системи, якщо навчиться: а) відображати, б) усвідомлювати, в) керувати властивостями, застосовувати здібності і регулювати взаємини з предметом.

Ось чому здібності людини виявляються не в тому, що вона знає у формі знакових систем, відчуває - у формі почувань, а в тому, що вона може доцільно діяти, спираючись на логіку предмета.

Процеси в механізмі творчості (прямий і зворотний) - відкриття і втілення - в діях з предметом можна зобразити схемою.

властивість-функція-робота-здатність = процес відкриття

здатність-робота-функція-властивість = процес втілення

Людина, занурюючись у предмет, перетворює його властивості на власні здібності, цими таки здібностями, збагаченими продуктами мислення, почуттів та уяви, створює нові образи; завдяки

психомоториці матеріалізує їх в досконалу форму предмета. І те, що людина додає від себе суто людського - збагачення образу, думки, почуття, стає культурою, самодостатньою цінністю.

Відкриття - це і використання чужих думок, як це робив Тессей, повер-таючись з лабіринту Мінотавра.

Але для відкриття потрібен упорядник і організатор дії. Що він собою являє? Це смислові схеми - розв'язані задачі дій у формі: інструкцій, вказівок, порад, зведень правил для виконання певних дій і умов їх здійснення, детальні установки. Тобто допоміжний матеріал для активізації пошуку в предметах (або у перетвореній сировині) відповідних почуттів, образів та думок і їх відповідності кращим зразкам.

Чому ці схеми сприяють? Діючи, людина просто впізнає образи і почуття на підставі знань про них за їх словесними формами. Ось та причина, завдяки якій чужі думки стають регуляторами рухів дій.

Схематизм смислових конструкцій - спрощене зображення дій, викладених у загальних, основних рисах. Схеми передають лише основну ідею дії словесними позначеннями елементів, періодів, етапів її виконання чи будови. Але все це позбавлене почуттєвого змісту, образності і відповідних переживань. І лише практична дія здатна наповнити суху смислову схему живими рухами думок, почуттів та образів.

Отже, успіх відкриття властивостей предметів залежить від смислових схем?

Не зовсім так. Бо ретельне використання смислових схем дій викликає схильність до мислення готовими спрощеними конструкціями думок, що і призводить до догматичного і начотницького способу регуляції дії і поведінки.

Втілення можна визначити як процес перетворення одного предмета на інший під впливом образу і почуттів рухів, а відкриття — "занурення" думкою в предмет з метою його пізнання, виявлення невідомого і наповнення свідомості змістом — думками.

Що людину підштовхує до творчої роботи?

Дата добавления: 2015-08-03