Марксизм — це не гуманізм

«Від 1845 р. Маркс радикально пориває з усіма теоріями, які будують історію та політику на сутності людини. Цей унікальний розрив включає в себе три невід’ємні теоретичні аспекти:

1. Формування теорії історії та політики, опертої на радикально нові поняття: поняття суспільної формації, виробничих сил, виробничих відносин, суперструктури, ідеологій, детермінованих економікою, специфічними детермінованостями інших рівнів тощо.

2. Радикальна критика теоретичних претензій будь-якого філософського гуманізму.

3. Визначення гуманізму як ідеології. [...]

Розрив з усяким філософським гуманізмом і всякою філософською антропологією не є чимось другорядним; він невід’ємний від наукового відкриття Маркса.

Він означає, що одним і тим самим актом Маркс відкидає проблематику колишньої філософії і ставить проблематику нову. Колишня /163/ ідеалістична («буржуазна») філософія спиралася, в усіх своїх сферах та напрямках розвитку (в «теорії пізнання», в історичній концепції, в політичній економії, в моралі, в естетиці тощо), на проблематику людської природи (або людської сутності). [...]

Відкидаючи сутність людини як теоретичне підґрунтя, Маркс [...] вилучає філософські категорії суб’єкта, емпіризму, ідеальної сутності тощо з усіх сфер, де вони панували. Не лише з політичної економії (вилучення міфу про homo oeconomicus, тобто про індивіда, який має точно визначені можливості і потреби, будучи суб’єктом класичної економії); не лише з історії (вилучення суспільного атомізму та політико-етичного ідеалізму); не лише з моралі (вилучення кантіанської моралі); але також і з самої філософії: адже матеріалізм Маркса виключає емпіризм суб’єкта (і його зворотню сторону: трансцендентальний суб’єкт) та ідеалізм поняття (і його зворотню сторону: емпіризм поняття).

Ця тотальна теоретична революція не привласнює собі право відкидати колишні поняття, не замінюючи їх новими. Маркс, по суті, засновує нову проблематику, нову систему ставити запитання світові, нові принципи і новий метод. Це відкриття міститься безпосередньо в теорії історичного матеріалізму, де Маркс не просто висуває нову теорію історії суспільств, а водночас, неявно, проте неодмінно, дає нову філософію з нескінченним числом імплікацій. Таким чином, коли Маркс міняє в історичній теорії давню пару термінів «індивід — людська сутність» на нові поняття (виробничі сили, виробничі відносини тощо), він насправді водночас пропонує нову концепцію «філософії». Замість колишніх постулатів (емпіризм — ідеалізм суб’єкта, емпіризм — ідеалізм сутності), які лежали в основі не лише ідеалізму, а й домарксистського матеріалізму, він запроваджує діалектично-історичний матеріалізм діяльної практики: тобто теорію різних специфічних рівнів людської практики (практики економічної, практики політичної, практики ідеологічної, практики наукової) у їхніх взаємозв’язках, що походять від специфічних зв’язків, що об’єднують людське суспільство. Одне слово, на місце «ідеологічного» й універсального поняття фейєрбахівської практики Маркс ставить конкретну концепцію специфічних відмінностей, яка дозволяє вмістити кожну окрему практику в різні специфічні умови соціальної структури».

Луї АЛЬТЮСЕР. «Для Маркса» (Louis ALTHUSSER «Pour Marx», François Maspéro, 1965, pp. 233 — 236.). /164/

4. Висновки

Марксистська діалектика, на яку вважали за свій обов’язок посилатися (аж до 50-х, 60-х років) безліч теоретиків, сприймалася, одначе, невеликим числом мислителів — Попером, Ароном та кількома іншими — як ідеологія бентежна, як небезпечна ортодоксія навіть у своїх відкритих версіях 1, так ніби діалектика ховала в собі якісь перепони, якісь бар’єри для думки. Саме цей аспект буде висвітлено в останньому розділі частини Першої.

1 Ця думка, проте, має певні нюанси у стосунку до Франкфуртської школи.

Дата добавления: 2015-08-05