Роль активности личности в собственном развитии

Процесс развития личности очень сложен. Он требует подготовленности учителей, благоприятной внешней среды. При этом человек не может быть пассивным объектом воспитательных воздействий и среды.

В педагогике большое значение придается активности самой личности, ее творческой, преобразующей деятельности. В зависимости от того, какова активность и внутренняя позиция личности, по отношению к среде и воспитательным воздействиям, ее формирование может идти в различных направлениях. При негативном восприятии воспитательных воздействий развитие будет проходить противоположно тому, на которое ориентирует воспитатель.

Все воздействия и влияния, которые отражаются на развитии личности, делятся на 2 группы: внешние (среда, воспитание) и внутренние (природные склонности, чувства). Развитие и формирование личности – результат взаимодействия этих факторов.

Следует учитывать, что без активности и интереса, даже с хорошей наследственностью, должного развития происходить не будет, поскольку отсутствует мотив к деятельности. Развитие зависит от установки личности на достижение определенных целей.

Активность и стремление человека в достижении цели приобретает характер саморазвития. Л.Н.Толстой сравнивал развитие человека с ростом плодового дерева, которому необходим уход и культивация.

Саморазвитие личности зависит от степени творческой направленности образовательного процесса, от создания условий для самореализации личности, выявления и развития ее творческих возможностей.

Изучая развитие человека, ученые – исследователи установили закономерности его развития.

Закономерности развития личности:

1) развитие личности имеет наследственный характер;

2) развитие происходит под влиянием среды;

3) непрерывность развития и интеграция психики (по мере развития психика приобретает целостность, перерастание психических состояний в черты характера при частом их повторении).

4) развитие личности происходит в деятельности.

Блок самостоятельной Возрастные этапы в развитии личности и

работы их характеристика.

См. литературу:

Стефановская Т.С. Педагогика: наука и искусство. - М., -1998.

Харламов И.Ф Педагогика. – М., 1997.

Фіцула М. Педагогіка. – Тернопіль, 1999/

Темы рефератов:

1. Роль семьи в развитии и формировании личности ребенка.

2.А.С.Макаренко о семейном воспитании.

3.В.А.Сухомлинский о воспитании в семье.

4.Семейное воспитание в странах Европы.

Тема: Цели воспитания в педагогике

План

1. Понятие о цели воспитания.

2. Развитие идеи о всестороннем развитии личности.

3. Реализация целевой установки в практической деятельности учителя.

Литература:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2001.

2. Пидкасистый П.П. Педагогика. – М., 1998.

3. Харламов И.Ф. Педагогика. – М., 1997.

4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. – К., 2005.

Цель– мысленное (идеальное) представление человеком результатов будущих действий. Это предвосхищение может выражаться в разных формах:

1) наглядного образа будущего результата;

2) в виде схематического описания;

3) в виде определение требований, которым должен удовлетворять планируемый результат.

Цели в структуре деятельности выполняют три взаимосвязанных функции:

1) направляют действия на достижение нужного результата.

2) упорядочивают последовательность действий.

3) позволяют оценивать путем сопоставления реально достигнутые результаты с заранее выдвинутыми прогнозами.

Цель воспитания – это заранее определяемые или прогнозируемые результаты в подготовке подрастающего поколения к жизни, в их личностном развитии и формировании, которых стремятся достигнуть в результате воспитательной работы.

Выяснить цель воспитания и доказать способы достижения этой цели – дело педагогической науки.

В педагогике разделяют три уровня целей:

1) Генеральную, т. е. воплощение идеала общества.

2) Практическую (программа личности).

3) Оперативную (конкретных педагогических действий).

Определение цели воспитания имеет большое теоретическое и практическое значение:

1)Каждый воспитатель должен знать цели воспитания. Знание цели воспитания дает ему четкое представление о том, какого человека должен он формировать и придает его работе осмысленность и направленность.

2) Цель воспитания определяет способ и характер совместной деятельности учителя и учащихся, а также содержание, организацию, формы и методы обучения и воспитания. Учитель должен организовать, направить и регулировать эту деятельность учащихся, чтобы обеспечить условия для формирования личности ученика.

О значении знания цели воспитателем так писал К.Д.Ушинский: “Что бы Вы сказали об архитекторе, который, закладывая новое здание, не сумел бы ответить Вам на вопрос, что он хочет строить - храм ли, посвященный богу истины, любви и правды; просто дом, в котором жилось уютно; красивые, но бесполезно торжественные ворота, на которые заглядывались бы проезжающие; раззолоченную ли гостиницу для обирания нерасчетливых путешественников; кухню ли для переварки съестных припасов; музеум ли для хранения редкостей или, наконец, сарай для складки туда всякого, никому не нужного хлама? То же самое Вы должны сказать о воспитателе, который не сумеет ясно определить вам цели своей воспитательной деятельности”.

Наиболее четко цели воспитания были разработаны в трудах Н.К.Крупской, А.С.Макаренко, С.Т.Шацкого, В.А.Сухомлинского.

А.С.Макаренко под целью воспитания понимал программу человеческой личности. Причем, он различал общую программу, основу которой составляет социальный заказ общества и программу индивидуального развития личности. Он выступал против обезличивания воспитания, отрицающего индивидуальность и своеобразие личности воспитанника. Он писал:” Мы всегда должны помнить, каким бы цельным ни представлялся для нас человек в порядке широкого отвлечения, все же люди в известной степени представляют собой очень разносортный материал для воспитания, и выпускаемый нами «продукт» обязательно будет тоже разнообразен”.

Цели воспитания подвижны, изменчивы, имеют конкретно – исторический характер. Различные цели воспитания по-разному определяют его содержание, формы и методы. При выборе и постановке цели воспитания необходимо опираться на объективные закономерности развития общества, человека.

2. Анализируя характер и цели воспитания в разные эпохи, следует сказать, что разделение труда и, как следствие этого, расслоение общества приводят к раздвоению цели воспитания.

В первобытнообщинном обществе воспитание было призвано обеспечить существование людей, а его целью – вооружать людей опытом выживания, т. е. знаниями и умениями для повседневной жизни.

Позже, в рабовладельческом обществе, воспитание стало функцией государства. Возникает противоположность между людьми умственного и физического труда. Цель воспитания для детей аристократов – подготовка к роли господ, наслаждение искусствами, приобщение к наукам. Воспитание детей рабов сводилось к подготовке к физическому труду, к смирению и покорности.

В трудах древнегреческих философов Аристотеля, Платона, Сократа, Демокрита обосновывается идеал человека, к которому должно стремиться воспитание. В античной Греции зарождается идея о всестороннем гармоничном развитии личности, идея развития духовной и телесной красоты. Гармоничность в развитии (от греч. – согласованность, стройность) означает, что все стороны личности должны формироваться в тесной взаимосвязи.

В период средневековья античная идея о всестороннем развитии личности не получила развития и была предана забвению. Целью воспитания в соответствии с идеологией общества было духовное порабощение личности с помощью таких средств воспитания как проповедь и исповедь. Церковное воспитание духовных феодалов сводилось к изучению богословия, священного писания. Однако наряду с этим было и рыцарское, светское воспитание. Воспитание светских феодалов заключалось в умении ездить верхом, плавать, фехтовать, охотиться, играть в шахматы, слагать стихи и петь песни в честь сюзерена и дамы сердца. Овладение грамотой в систему подготовки рыцаря не входило. В средние века многие короли были неграмотны.

В эпоху Возрождения (XVI-XVIII вв.) идея о всестороннем развитии личности как цели воспитания разрабатывается вновь. Она трактуется как освобождение человека от идеологии и политики феодализма. Но в ней не усматривается воссоединение умственного и физического труда. Позже, в произведениях социалистов-утопистов Т.Мора, Т.Кампанеллы, Р.Оуэна, идеал всестороннего развития личности включает не только науку, литературу, но и идею труда, соединение обучения с производительным трудом

В дальнейшем французские просветители XVIII в. (Гельвеций, Дидро, Руссо и др.) выдвигали эту идею, но умственное и нравственное воспитание они не связывали с производительным трудом.

Длительное время идея о всестороннем развитии личности как цели воспитания носила характер общих благожелательных деклараций и не была научно обоснованной. Для практического осуществления этой идеи и теоретического ее обоснования не было соответствующих условий. И только с развитием машинного производства появляются предпосылки для формирования всесторонней личности. Развитие производства обуславливает необходимость перемены труда, расширения технической подготовки рабочих, совмещение профессий и т.д. Эта особенность крупной промышленности становится всеобщим законом общественного производства. Характер развития общественного производства вынуждает создавать систему учебных заведений.

Таким образом, объективные потребности машинного производства обуславливают необходимость всестороннего развития личности. В эпоху машинного производства происходит самореализация личности, ее творческое созидание.

В современном мире формирование всесторонне и гармонично развитой личности становится основной целью воспитания. Это понятие включает сочетание умственного, физического, нравственного, трудового, эстетического воспитания, которые должны сочетаться с развитием склонностей, задатков и способностей личности.

3. Целевая установка -необходимый элемент учебно-воспитательного процесса. Она, во-первых, отражает общие цели воспитания и обучения и, во вторых, определяет их задачи, которые соответствуют конкретным условиям обучения и воспитания.

Целевые установки имеют ступенчатый характер:

1) Общие, или стратегические цели школьного воспитания.

2) Целевые установки воспитания по классам и годам обучения.

Цели должны вытекать из реального состояния дел и уровня воспитанности учащихся. При планировании воспитательной работы классный руководитель должен учитывать: особенности контингента класса, традиции школы, уровень развития учащихся, стиль отношений учителя и учащихся и т.д. Затем идут цели учебно – воспитательной работы по отдельным предметам, цели каждого урока и всех учебных заданий. Таким образом, сопоставляя с этими целевыми установками реально достигаемые результаты, совершенствуется учебно – воспитательный процесс.

Вывод: Цель воспитания определяется потребностями развития общества. Она зависит от способа производства, темпов социального и научно-технического прогресса, достигнутого уровня развития педагогической теории и практики, возможностей общества, учебных заведений, учителей и учеников.

Тема: Система освіти в Україні

План:

1. Поняття системи освіти, її структура.

2. Принципи освіти в Україні.

3. Завдання закладів освіти.

4. Управління системою освіти в Україні.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України “Про освіту” // Освіта. – 1996. – 21 серпня.

2. Державна національна програма “Освіта” (“Україна в ХХІ століття”). – К.: Райдуга, 1994.

3. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995.

Кожна держава, дбаючи про свій народ, його добробут і перспективи розвитку створює специфічні соціальні інститути, які мають безпосередньо займатися освітою і вихованням підростаючого покоління.

1. Поняття системи освіти, її структура

Система освіти – це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які у відповідності з Конституцією та іншими законами України здійснюють освіту і виховання її громадян. Структура і доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її міцність і перспективи розвитку.

У статті 53 Конституції України визначено, що “держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно- технічної, вищої освіти та її розвиток (Конституція України. – К.: Українська правнича фундація, 1996. – С. 16).

Завдання системи освіти, її структура визначаються Законом України “Про освіту”, іншими правовими актами. Зокрема в законі “Про освіту” зазначено: “Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти” (Закон України “Про освіту” // Освіта. – 1996.- 21 серпня).

У статті 29 цього Закону визначена структура освіти, яка включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

З 1 вересня 2001 р. загальна школа переходить на 12-річне навчання.

Структура системи освіти:

1. Дошкільні виховні заклади:

1.1 дитячі ясла;

1.2 дитячі садки.

2. Середні заклади освіти:

2.1 початкова школа (1-4 кл.); середня

2.2 основна школа (5-9 кл.); загальноосвітня

2.3 старша школа (10-11 кл.); школа трьох ступенів

2.4 ліцеї;

2.5 гімназії;

2.6 спеціалізовані школи.

3. Позашкільні заклади.

4. Професійно-технічні заклади.

5. Вищі заклади освіти:

5.1 технікуми, училища;

5.2 інститути, академії, університети, консерваторія.

2. Принципи освіти в Україні

Принципи освіти (від. лат. principum – начало, основа) – це вихідні положення, що лежать в основі діяльності усієї системи освіти в Україні і її підрозділів зокрема. В Законі “Про освіту” (стаття 6) закріплені такі основні принципи освіти: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн4 гнучкість і прогностичність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Усі заклади системи освіти в Україні у процесі своєї діяльності мають дотримуватися і реалізувати вимоги цих принципів.

3. Завдання закладів освіти

Дошкільна освіта і виховання є початковою ланкою в системі становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, в дошкільних дитячих виховних закладах і ставить мету забезпечення оптимальних умов для фізичного і психічного розвитку дитини, підготовки її до школи. Зокрема, у процесі дошкільного виховання кожна дитина має оволодіти рідною мовою, повинні бути забезпечені умови для формування пізнавальної активності, творчих здібностей і нахилів, виховання культури спілкування, любові до батьків і поваги до старших, започаткування основ трудового, естетичного, розумового, морального і фізичного виховання.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах народної педагогіки, надбаннях національної культури, традиційних основах родинного виховання, сучасних досягненнях вітчизняної і світової психолого-педагогічної науки, передового педагогічного досвіду.

Загальна середня освіта має забезпечувати продовження всебічного розвитку особистості. Головними завданнями середніх загальноосвітніх закладів є: виховання морально і фізично здорового покоління; створення оптимальних умов для здобуття загальної освіти на рівні державних стандартів; розвиток природних позитивних нахилів і здібностей та обдаровувань, творчого мислення, озброєння вміннями самостійної пізнавальної діяльності; досконале володіння рідною мовою, засвоєння знань з базових дисциплін, формування національної гідності і громадянської позиції.

Загальна середня освіта здобувається у триступеневій загальноосвітній школі: початковій (І ступінь), основній (ІІ ступінь), старшій (ІІІ ступінь), а також у навчальних закладах нового типу: гімназіях, ліцеях, спеціалізованих школах,. школах (класах) з поглибленим вивченням окремих навчальних дисциплін, колегіумах.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей. Вона здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Вища освіта передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу, формування інтелектуального потенціалу суспільства як його найбільшої цінності, сприяти всебічному розвитку особистості.

Вищими закладами освіт є технікум (училище), коледж, інститут, університет, академія, консерваторія.

Позашкільна освіта та виховання спрямоване на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенціальних можливостей, сприяють майбутньому професійному вибору особистості.

Позашкільна освіта та виховання здійснюються в палатах та будинках, станціях дитячої та юнацької творчості, учнівських та студентських клубах, дитячо-юнацьких спортивних школах, школах мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладах, бібліотеках, оздоровчих та інших закладах.

Система освіти і виховання є динамічною системою і має відповідати перспективам соціально-економічного розвитку суспільства. В Україні відбувається процес державотворення, побудови демократичного суспільства, ідеологічною основою якого має стати національна ідея. Тому і система освіти має ґрунтуватися на національній основі. А отже, пошуки шляхів удосконалення цієї системи – закономірний процес еволюційного розвитку. У Державній національній програмі “Освіта” визначені стратегічні завдання реформування і вдосконалення освіти: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків; виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів; формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти.

4.Управління системою освіти в Україні

Управління і керівництво закладами системи освіти в Україні здійснюється відповідно до чинного законодавства – Конституції України, Закону “Про освіту”, положень про певні навчально-виховні заклади.

Міністерство освіти України керує:

1. Центральним інститутом післядипломної освіти працівників освіти.

2. Республіканськими навчально-методичними установами.

3. Вищими навчальними закладами.

4. Науково-дослідними інститутами.

5. Обласними управліннями освіти.

Обласні управління освіти, у свою чергу, керують:

1. Інститутом післядипломної освіти.

2. Професійно-технічними училищами.

3. Позашкільними освітньо-виховними закладами.

4. Педагогічними училищами.

5. Районними (міськими) відділами освіти.

Районним відділам освіти підпорядковуються:

1. Дошкільні виховні заклади.

2. Позашкільні освітньо-виховні заклади.

3. Методичні кабінети.

4. Централізовані бухгалтерії.

5. Загальноосвітні школи.

Тема: Воспитание как педагогическое явление

План

1.Воспитание как общественное и педагогическое явление.

2.Особенности воспитательного процесса.

3.Закономерности воспитания.

Литература:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2001.

2. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций. – М., 1997.

3. Пидкасистый П.П. Педагогика. – М., 1998.

4. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. – К., 2005.

1.Воспитание как общественное явление – сложный противоречивый социально-исторический процесс, который характеризуется следующими признаками:

1) Воспитание возникло из практической потребности приспособления, приобщения подрастающего поколения к условиям жизни.

2) Воспитание – категория вечная, необходимая, общая.

3) Воспитание на каждом этапе общественно-исторического развития по своему назначению, содержанию и формам носит конкретный характер.

4) Воспитание осуществляется за счет освоения основных элементов социального опыта, в результате вовлечения человека в общественные отношения, систему общения.

На основе осознания основных черт воспитания как общественного явления возникает необходимость сознательного и целенаправленного использования законов воспитания, обобщение опыта воспитательных отношений.

Воспитание как педагогическое явление - преднамеренный и специально организованный процесс.

Структурные компоненты этого процесса:

цель - содержание - задачи- формы - методы и средства- результаты воспитания

Воспитание как педагогическую категорию нельзя смешивать с разнообразными стихийными влияниями и воздействиями, которые личность испытывает в процессе своего развития.

Воспитание – целенаправленный процесс организации и стимулирования деятельности личности по овладению общественным опытом. (И.Ф. Харламов) Данная трактовка получила название деятельностно - отношенческой концепции воспитания.

Современная педагогика исходит из того, что понятие «процесс воспитания» отражает не прямое воздействие, а социальное взаимодействие педагога и воспитываемого их развивающихся отношений. Опорными понятиями воспитательного процесса являются понятия с амовоспитание и перевоспитание.

2.Особенности процесса воспитания:

1.Воспитание относительно самостоятельный, целенаправленный процесс.

2.Процесс воспитания многофакторный.

3.Воспитание – процесс длительный. Отдаленность результатов от момента воспитательного воздействия.

4.Воспитание имеет ступенчатый поэтапный характер:

1-й этап. Представление о правилах поведения.

2-й этап. Выработка умений правильного поведения.

3-й этап. Формирование убеждений, устойчивых привычек поведения.

5. Воспитание – двусторонний и активный процесс.

6. В воспитательном процессе большое место занимает организаторская работа с детским коллективом.

7. В воспитании огромная роль принадлежит личности педагога (педагогические знания, умения, личностные качества, черты характера).

8. Воспитание – это деятельность, устремленная в будущее.

3.Закономерности процесса воспитания – это устойчивые повторяющиеся связи в воспитании, реализация которых позволяет добиваться эффективных результатов в развитии и формировании личности.

Общие закономерности воспитания:

1. Характер воспитания на всех исторических этапах имеет социальную направленность.

2. Единство целей, форм, содержания и методов воспитания.

Закономерности, которые определяют организацию воспитательного процесса.

1.Воспитание личности происходит в процессе ее включения в деятельность. Виды деятельности:

- учебно-познавательная;

- общественная;

- производительный труд;

- морально-нравственная

- художественная;

- физкультурно-оздоровительная.

1.Комплексная организация всех видов деятельности является предпосылкой всестороннего развития личности.

2.Стимулирование активности личности в деятельности.

3.Гуманизм и уважение к личности в сочетании с глубокой требовательностью.

4.Открытая передача учащимся перспективы их роста (созданий ситуаций успеха, положительных эмоций).

5. Выявление положительных качеств учащихся и опора на них.

6. Учет возрастных и индивидуальных особенностей учащихся.

7. Воспитание в коллективе и через коллектив.

8. Единство педагогических усилий школы, семьи и общественности.

Тема 5.Педагогічна модель національної системи виховання

План

1. Сутність і особливості національного виховання.

2. Принципи національного виховання

3. Основні напрямки національного виховання (зміст виховання)

Література

1. Концепція національного виховання. - 1994, "Освіта".

1. У 1994 році з'являється документ "Концепція національного виховання" -
історично обумовлена поява та потреба цього документу.

В Українській історії склалася своя система виховання. Нині, спираючись на національно-виховні традиції свого народу поступово відроджується національна система виховання.

Поняття національного виховання має широкий діапазон впливу на процес соціалізації особистості. Національне виховання здійснюється в навчальних закладах, в засобах масової інформації. Державне виховання здійснюється державними установами, але в сім'ї воно буде не завжди, діє в школі.

Національне виховання - створена у продовж віків самим народом система поглядів, ідей, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді.

Концепція має головною метою:

• передача молодому поколінню соціального досвіду

• багатства духовної культури, національної ментальності, своєрідносту світогляду, формування на цій основі особистісних рис громадянина України

Дана концепція має на меті визначити стратегію розвитку наскрізної системи виховання молодого покоління, наповнення виховання гуманітарним змістом.

2. Принципи виховання - основні положення, за якими здійснюється
виховання

ПРИНЦИПИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

народність - єдність загальнолюдського і національного
природовідповідність - врахування багатогранної цілісної природи людини
культуровідповідність виховання - зв'язок з історією народу, мовою,
культурою та побутовими традиціями.

гуманізація виховання - створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини. Гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, демократизація виховання - усунення авторитарного стилю виховання безперервність виховання - досягнення наступності у вихованні, перетворення його в процес, що триває впродовж усього життя людини етнізація - наповнення виховання національним змістом

диференціація, індивідуалізація виховного процесу -врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців.

3. Основні напрямки національного виховання (зміст виховання)

Загальна мета виховання реалізується через систему вихов­них завдань, які об'єднані в напрями.

Інтелектуальне (розумове) виховання:

· засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, зако­нів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);

· розвиток інтелектуальності дитини: пізнавального інте­ресу, творчої активності, культури мислення, раціональної організації навчальної праці;

· вироблення вміння самостійно здобувати знання;

· готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;

· формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів;

· вироблення ціннісного ставлення до власного життя;

· формування визначеності сенсу життя в умовах соціаль­но-економічних змін, нових форм господарювання.

Патріотичне виховання

· виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини;

· формування національної свідомості;

· культивування кращих рис української ментальності — працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою та ін.;

· виховання бережливого ставлення до національного ба­гатства країни: мови, культури, традицій;

· формування готовності до творчої праці на благо людей, героїчного подвигу в ім'я процвітання держави;

· формування відповідальності за долю Батьківщини;

· виховання громадянського обов'язку перед країною, сус­пільством;

· формування об'єктивних уявлень про історію розвитку суспільства та його політичну систему;

· формування політичної культури;

· вироблення високої етики міжнаціональних стосунків;

· служіння загальнолюдським ідеалам.

Правове виховання

· прищеплення поваги до прав та свобод людини і грома­дянина;

· виховання поваги до Конституції, законів України, дер­жавних символів (Герба, Прапора, Гімну);

· вільне володіння державною мовою;

· засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;

· активна протидія випадкам порушення законів;

· формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відпо­відальністю;

· повага прав і свобод інших людей.

Моральне виховання

· формування в учнів розуміння норм загальнолюдської і народної моралі;

· розвиток моральних почуттів і рис особистості: совіснос­ті, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;

· виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;

· виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рів­ності, працелюбності, самодисципліни;

· подвижництво у подоланні такої спадщини тоталітариз­му, як страх, насильство, жорстокість, помста;

· виховання культури поведінки;

· готовність будувати своє життя за принципами гуманіз­му.

Художньо-естетичне виховання

· оволодіння основами народного мистецтва, музики, ар­хітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;

· формування системи знань про світову культуру і мисте­цтво;

· розвиток естетичних потреб і почуттів;

· розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;

· формування естетичного ідеалу демократичного суспіль­ства;

· готовність будувати власне життя за законами краси.

Трудове виховання

· вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цін­ності людини і суспільства;

· формування трудових навичок та умінь;

· формування уміння самостійно й ефективно працювати;

· розвиток потреби в творчій праці;

· виховання діловитості, підприємливості;

· виховання почуття господаря й господарської відповідальності;

· формування готовності до праці в умовах ринкової еко­номіки.

Екологічне виховання

· формування у школяра розуміння необхідної гармонії людини з природою;

· оволодіння знаннями про природу свого краю;

· виховання почуття відповідальності за природу як націо­нальне багатство, основу життя на землі;

· формування готовності до активної екологічної діяльності;

· формування основ глобального екологічного мислення.

Фізичне виховання

· озброєння школярів знаннями про роль фізичної культу­ри в житті людини;

· забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;

· фізичне, духовне і психічне загартування;

· виховання відповідального ставлення до зміцнення свого здоров'я;

· формування навичок дотримуватися санітарно-гігієніч­них норм, режиму дня та харчування;

· розвиток потреби у здоровому способі життя.

Статеве виховання

· психосексуальна підготовка;

· формування готовності вкласти шлюб і виконувати сіме­йні обов'язки;

· формування культури сімейних і статевих відносин.

Соціальні ідеї, які представлені у напрямах виховної робо­ти у вигляді завдань виховання, автоматично не формують тієї чи іншої якості школяра. Сучасного вихованця не задово­льняє повідомлення педагога про те, що кожна людина пови­нна одержати розумове, моральне, естетичне та інше вихова­ння. Він неминуче поставить практичне запитання: що це дасть? Стимулятором формування позитивного ставлення до змісту виховання може бути його практичний аспект — підго­товка молодої людини до трьох головних ролей в житті: гро­мадянина, працівника, сім'янина.

Тема: Методы воспитания

План

1. Понятие о методах и средствах воспитания.

2. Классификация методов воспитания и их характеристика.

3. Оптимальный выбор методов воспитания.

Литература:

1) Педагогика: педагогические теории, системы, технологии /Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Академия, 1998.

2) Харламов И.Ф. Педагогика. – М., 1997.

3) Фібула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2004.

Дата добавления: 2015-07-24