Читайте также:
|
Плахотнюк Галині Григорівни й Плохотнюка Миколи Петровича, (відповідачі).
65104, м. Одеса, вул. Маршала Жукова 49, кв. № 50.
Учасники судового розгляду:
- Бойко (Сушко) Наталія Вікторівни (позивачка)
65114, м. Одеса, 6-я станція Люстдорфской дороги, 15-я лінія, будинок № 13;
- Пуддинская Лариса Іванівна (представник позивачки),
м. Одеса, в/ч А-2571, тел. 80662117035.
- Тихоненко Олена Петрівна (відповідачка), останнє відоме місце проживання: 65104, м. Одеса, вул. Ильфа та Петрова, 27, кв. 121.
- Прокуратура Київського району м. Одеси (в інтересах відповідачів Плахотнюк Галині Григорівни й Плохотнюк Миколи Петровича).
65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10
- Турський Володимир Миколаевич (представник відповідачів)
м. Київ, пр. П.Тичини 28, кв. 148.
- Солопов Анатолій Іванович (представник відповідачів)
м.Одеса, вул. Головківська 2, кв. 116
На рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 липня 2007 року й ухвалу судової палати по цивільним справам апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2008 року
КАСАЦІЙНА СКАРГА
Зазначеним рішенням суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеською області від 27 лютого 2008 року, позовні вимоги Бойко (Сушко) про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним і виселенні були задоволені, а в задоволенні зустрічних позовних вимог Плахотнюк Г.Г. та Плохотнюка Н.П. про визнання сумлінними набувачами було відмовлено.
Рішенням суду Плохотнюк Микола Петрович і Плахотнюк Галина Григорівна виселені із квартири № 50 будинку № 49 по проспекті Маршала Жукова в м. Одесі.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Плохотнюк Микола Петрович, його дружина Плахотнюк Галина Григорівна і їхні діти: Плахотнюк Олег Миколайович і Плахотнюк Павло Миколайович, проживали в трикімнатній квартирі № 107 будинку № 3 по вул. Академіка Корольова в м. Одесі.
16 червня 2004 року Плохотнюк Н.П. і Плахотнюк Г.Г. продали приналежну їм квартиру № 107 будинку № 3 по вул. Академіка Корольова в м. Одесі й купили в Тихоненко двохкімнатну квартиру № 50 будинку № 49 по проспекті Маршала Жукова, загальною площею 44,9 кв.м.
Зазначену квартиру Тихоненко придбала за договором купівлі - продажу 4 листопада 1995 року. 10 червня 2000 року Тихоненко подарувала зазначену квартиру своєму онукові, неповнолітньому Сушко Русланові, в інтересах якого діяв законний представник Бойко (Сушко Н.В.).
В 2004 році Тихоненко звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним, як укладений внаслідок збігу тяжких життєвих обставин. 26 березня 2004 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив позовну заяву Тихоненко Е.П. і визнав договір дарування квартири № 50 будинку № 40 по проспекті Маршала Жукова в м. Одесі недійсним.
Рішення суду набутило законної сили 27 квітня 2004 року, і згодом було зареєстровано в органах технічної інвентаризації.
16 червня 2004 року Тихоненко Е.П. за договором купівлі - продажу продала Плахотнюк Г.Г. і Плохотнюк Н.П. зазначену квартиру. Договір купівлі - продажу був засвідчений нотаріальним образом.
28 вересня 2004 року судова палата по цивільним справам апеляційного суду Одеської області скасувала рішення Київського районного суду м. Одеси про визнання договору дарування недійсним і ухвалило нове рішення, відповідно до якого позов Тихоненко був залишений без задоволення.
Бойко в інтересах неповнолітнього сина Руслана пред'явила позов про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, витребуванні квартири із чужого володіння й виселенні Плахотнюк Г.Г. і Плохотнюка М.П.
ДОВОДИ КАСАЦІЇ.
Думаємо, що судові рішення підлягають скасуванню по наступним підставам.
1. Висновки суду про недійсність договору купівлі-продажу не відповідають нормам матеріального права.
З висновком суду про те, що в момент укладання договору купівлі-продажу були порушені вимоги частин 1-3,5, 6 ст. 203 ГК, погодитися не можна по наступним підставам.
а) У момент укладання угоди зміст договору не суперечив ЦК України і моральним основам суспільства. Договір повністю відповідав вимогам частини 1 статті 203 ЦК України. На момент купівлі-продажу квартира під арештом не перебувала, будь - які обмеження на право розпорядження квартири були відсутні.
б) у момент укладання угоди Плахотнюки й Тихоненко мали достатній обсяг цивільної дієздатності. Вимоги ч. 2 ст. 203 ГК не були порушені в момент укладання угоди.
в) вимога про вільне волевиявлення сторін і відповідність їхньої внутрішньої волі, яка передбачена ч. 3 ст. 203 ЦК України, не була порушена в момент укладання угоди. Тихоненко й Плахотнюки бажали укласти угоду й уклали її.
г) форма договору купівлі-продажу квартири відповідала вимогам ч. 4 ст. 203 ЦК України. Договір був засвідчений нотаріусом.
д) договір купівлі-продажу квартири був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором. Правові наслідки наступили реально. Тому й вимоги ч. 5 ст. 203 ЦК України були повністю виконані.
е) вимоги ч. 6 ст. 203 ЦК України також були повністю виконані, тому що Тихоненко за станом на 16 червня 2004 року була власником квартири й мала всі правові підстави володіти, користуватися й розпоряджатися квартирою.
У момент укладання угоди 16 червня 2004 року були дотримані весь вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, тому не було підстав для визнання договору купівлі - продажу недійсним.
Викладене також підтверджується показаннями нотаріуса про те, що яких-небудь правових підстав до відмови в посвідченні угоди не було. Всі необхідні документи відповідали вимогам закону й були нотаріусові надані. Цим показанням суд не дав правовий оцінки.
Суд не врахував, що право власності на квартиру було визнано апеляційною інстанцією за Сушко Русланом тільки 28 вересня 2004 року, тобто після укладання договору купівлі-продажу квартири.
Та обставина, що після продажу квартири рішення суду було згодом скасоване, то це не має правового значення, тому що правове значення має дотримання саме в момент здійснення угоди вимог закону, як випливає зі ст. 215 ЦК.
Наприклад, якщо особа була оголошена померлої й спадкоємці продали отриману спадщину, то після того, як з'явиться особа й рішення суду про оголошення його померлої буде скасовано, це зовсім не означає, що всі угоди, які спадкоємці уклали із приводу отриманого в спадщину майна, є недійсними тільки лише по тим підставам, що рішення про оголошення особи померлої було скасовано.
Крім того, рішення суду в частині застосування правових наслідків недійсності угоди також суперечить вимогам статті 216 ГК України, відповідно до якої у випадку недійсності угоди кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала у виконання цієї угоди. Суд повернув квартиру не продавцеві Тихоненко, а Сушко Русланові, який не був учасником угоди.
2. Не можна також погодитися з висновком суду про те, що Тихоненко незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа квартирою.
Яких-небудь даних про те, що Тихоненко без відповідної правової підстави, незаконно заволоділа квартирою, у матеріалах справи немає й бути не може, тому що Тихоненко знову стала власником квартири на підставі рішення суду, що на момент купівлі-продажу було чиннім.
Рішення суду, що вступило в законну силу, взагалі не може бути визнане як засіб для незаконного заволодіння майном, навіть якщо воно було надалі скасоване.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Некоторые понятия математики и логики, используемые в лингвистике | | | Не можна погодитися з висновком суду про те, що Плахотнюки є несумлінними покупцями. |