ЛЕКЦІЇ № 15-17

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТАКТИКИ

Лекції висвітлюють такі питання:

1. Поняття, джерела і система тактики як третьої частини криміналістики.

2. Тактичний прийом, ситуація, рішення та комбінація, їх класифікація.

3. Поняття і класифікація версій, тактика висунення (побудови), аналізу, динамічного розвитку і перевірки версій.

4. Загальна характеристики планування та організації процесу протидії злочинам, різновиди, принципи і тактика здійснення планування.

5. Сутність та основні напрямки гласної пошукової, розшукової, отримуючої, дотримуючої і документуючої діяльності антиделіктологів, їх взаємодії.

Питання 1. Поняття, джерела і система тактики як третьої частини криміналістики

Визначення поняття тактики як третьої частини криміналістики має ґрунтуватися на тих же самих поняттєутворюючих ознаках, що й визначення поняття власне криміналістики (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 2), за винятком наукової природи даної науки, яку повторювати у часткових визначеннях кожної з її частин недоцільно. З урахуванням цього можна запропонувати таке визначення поняття тактики.

Тактика як третя частина криміналістика має за першою концепцією на основі пізнання сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із особистісними і речовими джерелами антикримінальних відомостей розробити способи та інші пов’язані з цим категорії по найбільш ефективному, раціональному та якісному проведенню окремих де-факто і де-юре процесуальних і парапроцесуальних дій чи їх комбінації, у т. ч. із ордистичними заходами, у контексті здійснення кожної із стадій протидії окремим видам і групам злочинів та інших макроправопорушень.

У даному випадку представлене поняття тактики за першою концепцією поняття і системно-структурної будови криміналістики, коли за другою концепцією такого роду способи та інші пов’язані з цим категорії мають бути розроблені вже у контексті протидії кожному з різновидів і групам мініправопорушень: адміністративних, трудових, де-факто майнових і де-юре майнових, сутність яких визначена у контексті новітнього ступеневого сутнісного видового поділу правопорушень окремо (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 1).

Важливими поповненням до даного визначення тактики є розроблений О. С. Тунтулою і розглянутий у контексті основ роботи із особистісними і речовими джерелами антикримінальних відомостей міждисциплінарний криміналістичний (процесуальний, парапроцесуальний) та ордистичний) ступеневий сутнісне видовий поділ практичних дій в антикримінальному судочинстві (див. лекція 4 з курсу криміналістики, питання 5).

Виходячи із даного міждисциплінарного поділу практичних дій в антикримінальному судочинстві, у загальному плані можна розглядати такі розділи криміналістичної тактики:

1. Слідча тактика.

2. Судова тактика.

3. Експертна тактика.

4. Захисна тактика.

5. Обвинувальна тактика.

Дві останні тактики охоплюють найбільш ефективні, раціональні та якісні способи та інші проблеми і категорії проведення дій із захисту та обвинувачення не тільки відповідно адвокатом і прокурором, а й іншими суб’єктами антикримінального судочинства, коли у першому випадку захисні дії можуть проводити переслідуваний, його законні та інші представники, цивільний відповідач та його представник, треті особи та ін., а у другому - потерпілий, його представник, цивільний позивач та його представник, треті особи та ін.

Джерелами криміналістичної тактики ґрунтуються на відповідних дисциплінарних зв’язках криміналістики (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 5), але має й свої особливості, що стисло може бути представлено таким чином:

1. Наука антикримінального судочинства у контексті правових приписів щодо регламентації проведення окремих процесуальних дій, спосіб найбільш раціонального, ефективного та якісного проведення та іншого категоріального забезпечення яких і має розробити тактика.

2. Психологія юриспруденції (удосконалена традиційна судова чи юридична психологія), яка має надати тактиці психологічну основу для розробки тактичних прийомів та інших категорій і проблем роботи із особистісними джерелами антикримінальних відомостей.

3. Деліктологія (кримінологія), у якої тактика запозичує для розробки своїх категорій положень причинно-наслідкових характеристик діяння макроправопорушення та осіб, які у це діяння були втягнуті, тощо.

4. Логіка, яка надає тактиці для відповідної переробки категоріальний апарат, у першу чергу, гіпотезу у контексті розвитку часткового вчення про версії, процедуру мислення у процесі встановлення особистісних джерел антикримінальних відомостей, збирання речових джерела антикримінальних відомостей, отримання від особистісних джерел та через особисте чи експертне дослідження трасосубстанцій чи вивчення документів, узагальнюючої оцінки і використання доказів та інших видів антикримінальних відомостей в антикримінальному доведенні тощо.

5. Наука організації управління і праці, положення якої є основою для розробки тактикою основ організації і планування різних стадій і дій по протидії макроправопорушенням.

6. Ордистка, система якої також передбачає тактику (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 3), що дає можливість обом тактикам – криміналістичній та ордистичній узгоджено розробляти категоріальні положення і спільні проблеми у контексті поєднання найбільш ефективного, раціонального та якісного способу та іншого категоріального забезпечення проведення комбінації процесуальних і парапроцесуальних дій та негласних чи ордистичних заходів у контексті протидії як макроправопорушенням, так й за другою концепцією протидії і мініправопорушенням.

7. Узагальнення слідчої, судової, експертної, захисної та обвинувальної практики протидії макроправопорушення м мають суттєве значення для розробки відповідних тактичних прийомів і рекомендацій і розв’язання інших пов’язаних з цим проблем і категорій. Тільки узагальнені дані можуть показати науковцям, які власне розроблені способи та інші категорії із ведення певної дії та у якому напрямку та аспекті більш правильно удосконалювати, щоб ці способи та інші категорії зробити найбільш ефективними, раціональними та якісними у контексті протидії макроправопорушенням.

Система тактики базового навчального курсу криміналістики за першою концепцією достатньо повно викладена та обґрунтована у контексті базового начального курсу криміналістики у цілому (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 3), що робить можливим не повторювати ці положення зараз.

Зв’язок тактики з іншими частинами криміналістики полягає у тому, що тактика у розробці свої положень основується на категоріях попередніх частин даної науки – теорології і техніки і, у свою чергу, надає основу для розробки технікою відповідних технічних засобів і загальних правил поводження з ними, які можна було б застосовувати найбільш ефективно, раціонально та якісно.

В межах заключної частини базового навчального курсу криміналістики - методики тактика має допрацьовувати особливості категоріального апарату у контексті методичних рекомендацій по протидії окремим видам і групам макроправопорушень.

Питання 2. Тактичний прийом, ситуація, рішення та комбінація, їх класифікація

Основною категорією тактики є тактичний прийом, під яким більш правильно розуміти законний спосіб найбільш якісного, раціонального та ефективного проведення окремої де-факто або де-юре процесуальної чи парапроцесуальної дії або негласного заходу чи комбінації цих дій і заходів у контексті виконання певних завдань антикримінального судочинства і протидії за першою концепції макроправопорушенням, а за другою концепцією – протидії як макроправопорушенням, так й мініправопорушенням.

Криміналістична тактика розробляє такого роду спосіб лише у контексті процесуальних і парапроцесуальних дій та у комбінації цих дій між собою, а також із негласними заходами.

Вимога, що пред’являються до тактичного прийому:

1. Законність тактичного прийому.

2. Наукова обґрунтованість тактичного прийому.

3. Доступність тактичного прийому.

4. Етичність тактичного прийому.

Найбільш науково і практично значущими виглядають класифікації тактичних прийомів за:

1. Суб’єктом і сферою його здійснення:

1.1. Тактичний прийом проведення де-факто слідчої, судової чи експертної дії або ордистичного заходу.

1.2. Тактичний прийом проведення де-факто параслідчої, парасудової, параекспертної, паразахисної чи параобвинувальної дії або параордистичного заходу.

1.3. Тактичний прийом проведення де-юре слідчої, судової, експертної, захисної чи обвинувальної дії або ордистичного заходу.

1.4. Тактичний прийом проведення де-юре параслідчої, парасудової, параекспертної, паразахисної чи параобвинувальної дії або параордистичного заходу.

2. Складністю:

2.1. Простий тактичний прийом, тобто найбільш ефективний, раціональний та якісний спосіб проведення окремої де-факто чи де-юре процесуальної або гласної парапроцесуальної дії або ордистичного заходу.

2.2. Тактична комбінація, тобто найбільш ефективний, раціональний та якісний спосіб спільного проведення декількох де-факто чи де-юре процесуальних або парапроцесуальних дій чи ордистичних заходів як однієї дії чи заходу, спрямованої на досягнення спільної мети.

У свою чергу, тактичні комбінації (складні тактичні прийоми) можна класифікувати за характером дій чи заходів, що їх утворюють:

1. Абсолютно однорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декілька де-факто (не виключається й де-юре) процесуальних або парапроцесуальних дій чи ордистичних заходів одного виду, наприклад, декількох обшуків або низки де-факто парапроцесуальних дій у вигляді опитувань та ін.

2. Відносно однорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декілька де-факто (де-юре) процесуальних або парапроцесуальних дій чи ордистичних заходів різних видів, наприклад, проведення процесуального обстеження трасосубстанцій і вивчення документів та перевірки та/чи уточнення показань на місці діяння у випадках, коли місцезнаходження місця діяння невідоме і розшукується антиделіктологом разом із потерпілим, переслідуваним чи зі свідком; або – опитування та прочісування місцевості з метою знаходження місця перебування переслідуваного, що є вже різними видами парапроцесуальних дій.

3. Відносно різнорідна тактична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне та якісне проведення декілька де-факто (де-юре) процесуальних та парапроцесуальних дій (які, однак, здійснюються за допомогою складових частин криміналістичної методики протидії макроправопорушенням). На сьогодні КПК України дозволяє до внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення або підготовку макроправопорушення проводити, як виняток, лише огляд місця діяння, що принципово вирішує питання з проведенням лише де-факто процесуальних дій. Але все ж таки на внесення такого роду відомостей дається доба. Даний підхід не знімає актуальності пропозиції Ю. О. Ланцедової про проведення протягом цього періоду будь-яких де-факто процесуальних дій чи їх комбінації, які спрямовані невідкладне отримання доказів.

У будь-якому випадку отримання заяви чи іншого повідомлення ще тільки готується, і наступне внесення цих відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань, по суті, є де-факто парапроцесуальними діями, коли такого роду відомості отримує безпосередньо головний суб’єкт антикримінального судочинства по іншій антикримінальній справі чи з інших джерел, а де-факто процесуальними діями з отримання відомостей від особистісного джерела у такому разі буде, перш за все, допит, очна ставка тощо. Тоді такого роду тактична комбінація буде відносно різнорідною, оскільки включає низку практичних дій, направлених на отримання відомостей від особистісного джерела, з яких частина є де-факто парапроцесуальними, а інша – де-факто процесуальними.

4. Абсолютно різнорідна тактична комбінація - криміналістично-ордистична комбінація, яка забезпечує ефективне, раціональне і якісне проведення з однієї сторони, декілька де-факто (де-юре) процесуальних та парапроцесуальних дій, а з іншої сторони – окремий чи декілька ордистичних заходів, наприклад, «взяття хабарника з поличним», коли спочатку ордист отримує від свідка заяву, проводить зовнішнє спостереження, контроль засобів зв’язку та при необхідності інші негласні заходи за процесом давання-отримання хабара і коли хабар отримано – слідчий затримує хабарника, проводить виїмку предмету хабара (грошей, інших матеріальних цінностей), отримує пояснення від хабаротримувача і хабардавача, порушує кримінальну справу, допитує переслідуваних і свідка, проводить очні ставки та інші процесуальні дії, краще за все, аж до пред’явлення обвинувачення.

Тактичне рішення – це вольовий акт антиделіктолога з приводу проведення із певним тактичним прийомом (прийомами) тих чи інших дій або заходів у конкретній тактичній ситуації.

Тактична ситуація – це стан та інша характеристика процесу та обставин протидії певному макроправопорушенню на певний момент часу.

Сутність прийняття тактичного рішення у ситуації тактичного ризику полягає у тому, що на цей момент існують певні обставини, які можуть завадити досягненню поставленої мети щодо ефективного, раціонального та якісного проведення запланованої окремої де-факто або де-юре процесуальної (парапроцесуальної) дії чи ордистичного заходу або їх комбінації у контексті протидії конкретному макроправопорушенню.

Антиделіктні ситуації більш правильно класифікувати за:

1. Суб’єктною сферою виникнення:

1.1. Слідча ситуація.

1.2. Судова ситуація.

1.3. Експертна ситуація.

1.4. Захисна ситуація.

1.5. Обвинувальна ситуація.

1.6. Ордистична ситуація.

2. Характером взаємовідношень учасників:

2.1. Неконфліктна антиделіктна ситуація.

2.2. Конфліктна антиделіктна ситуація.

2.3. Гостро конфліктна антиделіктна ситуація.

3. Часом виникнення:

3.1. Початкова антиделіктна ситуація.

3.2. Проміжна антиделіктна ситуація.

3.3. Кінцева антиделіктна ситуація.

4. Можливістю досягнення мети:

4.1. Сприятлива антиделіктна ситуація.

4.2. Несприятлива антиделіктна ситуація.

Питання 3. Поняття і класифікація версій, тактика висунення (побудови), аналізу, динамічного розвитку і перевірки версій

Версія являє собою таку філософську категорію у контексті протидії певному як макроправопорушенню, так за другою концепцією й мініправопорушенню, яка презентує ті чи інші ймовірні знання про дане діяння макроправопорушення у цілому або лише про певні його сторони чи елементи.

Етапи версіювання:

- висунення (побудова) версій;

- динамічний розвиток версій;

- перевірка версій;

Логічні прийоми побудови версій:

- аналіз;

- синтез;

- судження за аналогією;

- індуктивне (від часткового до загального) мислення;

- дедуктивне (загального до часткового) мислення.

Класифікація версій за:

1. Суб’єктами, що їх висувають:

- ордистичні версії;

- слідчі версії;

- експертні версії;

- судові версії;

- захисні версії;

- обвинувальні версії.

2. Обсягом відомостей:

- загальні версії;

- часткові версії.

3. Ступенем визначеності:

- типові версії;

- конкретні версії.

4. Часом побудови:

- первісні версії;

- проміжні версії;

- заключні версії.

5. Ступенем складності їх внутрішньої побудови:

- складні версії;

- прості версії.

6. Характером направленості:

- основні версії;

- контрверсії.

Етапи висунення (побудови) версій:

- формування вірогідного судження про криміналістичне значущі факти;

- виведення всіх можливих наслідків із цього судження;

- співставлення наслідків із отриманими у процесі протидії макроправопорушенням відомостями.

Вимоги щодо процесу висування та аналізу версій:

- висунення реальних версій, тобто лише за наявними відомостями;

- правильність логічної побудови версії;

- відсутності в ній суперечностей;

- висунення і перевірки всіх можливих версій;

- необхідність динамічного розвитку версій у контексті зміни антиделіктної ситуації, обсягу наявних відомостей, уточнення на цій основі характеру і змісту версії.

Вимоги щодо якісної перевірки версій:

- перевірка всіх версій до кінця;

- одночасна і паралельна перевірка всіх наявних версій;

- відповідність матеріалам антикримінальної справи однієї версії і суперечності матеріалів справи всім іншим наявним версіям.

Питання 4. Загальна характеристики планування і організації процесу протидії злочинам, різновиди, принципи і тактика здійснення планування

Принципи планування процесу протидії макроправопорушенням:

- конкретність планування;

- індивідуальність планування;

- динамічність (безперервність) планування;

- реальність планування;

- оптимальність планування.

Різновиди планування в залежності від суб’єктів та організаційної спрямованості антиделіктної діяльності:

- роботи слідчого;

- роботи іншого головного суб’єкту протидії макроправопорушенням (прокурора, керівника органу досудового розслідування);

- роботи слідчого або іншого підрозділу антиделіктного органу;

- роботи судді;

- роботи антиделіктного органу у цілому;

- проведення окремих стадій процесу протидії певному макроправопорушенню;

- проведення протидії макроправопорушенням у певному регіоні.

Види планування процесу протидії макроправопорушенням в залежності від періоду роботи, що піддається плануванню:

- добовий план;

- тижневий план;

- план на квартал;

- план на півріччя;

- план на рік;

- план на інший період часу.

Форми планування процесу протидії макроправопорушенням:

- усне планування;

- письмове планування (просте, табличне);

- графічне (схематичне) планування;

- окреме планування;

- зведений план.

Різновиди планування за обсягом роботи:

- окремих де-факто чи де-юре процесуальних дій або їх комбінації;

- планування досудового слідства по певній антикримінальній справі;

- планування досудового слідства по декільком антикримінальним справам, що знаходяться у провадженні одного слідчого;

- планування досудового слідства по одній чи декільком антикримінальним справам, що знаходяться у провадженні ордистично-слідчої групи чи бригади слідчих.

- планування роботи декількох слідчих (органу досудового розслідування) або іншого структурного підрозділу антиделіктного органу.

Елементи планування досудового слідства:

- вивчення наявних відомостей;

- висунення версій;

- визначення переліку де-факто (де-юре) слідчих дій чи їх комбінації та організаційних заходів, що треба здійснити;

- строки, послідовність і виконавці;

- корегування плану проведення досудового слідства у процесі його здійснення.

Послідовність здійснення планування досудового слідства:

- планування невідкладних початкових де-факто і де-юре слідчих дій;

- планування інших початкових де-факто і де-юре слідчих дій;

- планування наступних де-факто і де-юре слідчих дій;

- планування завершального етапу досудового слідства.

Питання 5. Сутність і основні напрямки гласної пошукової, розшукової, отримуючої, дотримуючої і документуючої діяльності антиделіктологів, їх взаємодії

Антиделіктна діяльність має міждисциплінарний криміналістичний (процесуальний, парапроцесуальний) та ордистичний характер і разом з тим однакову структуру у контексті криміналістичної та ордистичної протидії макроправопорушенням.

Різновиди гласної антиделіктної діяльності по протидії макроправопорушенням у загальному вигляді вже викладалася окремо (див. лекція 1 з курсу криміналістики, питання 4), що більш детально у контексті криміналістичної (процесуальної, парапроцесуальної) діяльності може бути представлено таким чином:

1. Пошукова діяльність: знаходження особистісних чи речових джерел з невідомими індивідуальними ознаками).

2. Розшукова діяльність: знаходження такого роду джерел з відомими індивідуальними ознаками.

3. Отримуюча діяльність: отримання доказів та інших різновиді антикримінальних відомостей від особистісних і за допомогою речових джерел, у т. ч.:

3.1. Розвідувальна діяльність: отримання відомостей, які навмисне приховуються від певної категорії головних суб’єктів антикримінального судочинства, що у контексті криміналістичної діяльності здійснюється за допомогою певних тактичних прийомів в межах тих чи інших процесуальних чи парапроцесуальних дій, наприклад, при проведенні допиту, обшуку, перевірки та/чи уточнення показань на місці та ін.

3.2. Контррозвідувальна діяльність: створенні перешкод для отримання іншими, ніж головні, суб’єктами антикримінального судочинства вказаних вище відомостей, що здійснюється також за допомогою тактичних прийомів.

4. Дотримуюча діяльність: дотримання процедури початку антикрмінального судочинства, досудового слідства, судового розгляду і перегляду антикримінальних справ (судових, слідчих рішень) чи основ виконання судового або слідчого рішення, іншої процедури ведення протидії певному макроправопорушенню (гласної регламентації протидії макроправопорушенням за допомогою складових части криміналістичної методики її ведення).

5. Забезпечуюча діяльність: проведення взаємопов’язаного версіювання, планування та організації процесу протидії певному макроправопорушенню, інформаційно-довідкове, суб’єктне, матеріально-технічне, у т. ч. транспортне, комунікативне та інше забезпечення даної діяльності.

6. Оцінююча діяльність: визначення через аналітичну діяльність чи проведення при необхідності певних де-факто та де-юре процесуальних і парапроцесуальних дій або їх комбінації значимості, законності, допустимості і доброякісності антикримінальних відомостей, їх узгодженості і достатності в сукупності з іншими відомостями для розв'язання певного завдання щодо правильного вирішення антикримінальної справи або іншого питання у контексті протидії певним діянням макроправопорушення.

7. Використовуюча діяльність: вибір доказових фактів, групування доказів та інших видів антикримінальних відомостей та оперування ними при обґрунтуванні чи спростуванні фактів та обставин базисного, спеціального чи часткового предмета антикримінального доказування і виділених доказових фактів як ланцюжкових тез даного доказування, прийнятті проміжного та остаточного процесуального чи іншого антиделіктного рішення.

8. Документуюча діяльність (фіксація у протоколі де-факто процесуальної дії чи у протоколі або журналі судового засідання ходу і результатів даної дії або ходу і результатів судового засідання, складання інших процесуальних документів з приводу проведення де-юре процесуальної дії - протоколу оголошення про завершення досудового слідства і пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення, постанови слідчого чи ухвали суду про порушення антикримінальної справи чи про відмову у цьому або про зупинення чи про поновлення провадження по антикримінальній справі та ін.).

Провадження із пошуку, розшуку, отримання, дотримання і документування:

- ордистична діяльність;

- особливі провадження (спрощене провадження щодо кримінальних проступків, кримінальне провадження на підставі угод, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, кримінальне провадження щодо окремих категорій осіб, кримінальне провадження щодо неповнолітніх, кримінальне провадження щодо неосудних та обмежене осудних осіб, кримінальні провадження, що пов’язані із державною таємницею та дипломатичним імунітетом, відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження);

- парапроцесуальні пошуково-розшукові дії у процесі досудового і судового слідства (опитування, оголошення розшуку, звернення через засоби масової інформації, переслідування за допомогою позалабораторного собаки-детектора, перехват, засіка, прочісування місцевості тощо).

- отримуючі дії (де-факто процесуальні дії: обстеження, допит та ін.);

- дотримуючі дії (внесення заяви чи іншого повідомлення про макроправопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань, об’єднання антикримінальних справ в одне провадження, виділення із антикримінальної справи матеріалів іншої антикримінальної справи або інших матеріалів; оголошення про завершення досудового слідства і пред’явлення матеріалів для ознайомлення, зупинення та поновлення досудового слідства тощо);

- документування (протоколювання, складання постанов, ухвал, обвинувального акту, обвинувального, виправдувального чи нейтрального вироку та ін.).

Основні суб’єкти пошуково-розшукової діяльності стосовно кожної із стадій процесу протидії макроправопорушенням:

- ордист;

- слідчий (керівник органу досудового розслідування, прокурор);

- суддя, слідчий суддя;

- судовий виконавець;

- вихователь місць ув’язнення.

Тактичні прийоми проведення основних пошуково-розшукових, отримуючих, дотримуючих та документуючих дій слідчого чи судді:

а) підготовка та розповсюдження розшукових орієнтовок і запитів по відповідних установах;

б) здійснення перевірок за криміналістичними обліками;

в) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

г) санкціоноване прослуховування телефонних розмов та іншого контролю зв’язку;

д) здійснення обшуку, виїмки, перевірки та/чи уточнення показань на місці діяння;

є) залучення громадськості і проведення парапроцесуальних пошукових і розшукових дій слідчого чи судді.

Вимоги щодо пошуково-розшукової діяльності:

а) оперативність (хуткість і безперервність пошуку чи розшуку;

б) замаскованість процесу підготовки та активність суб’єктів;

в) законність;

г) тактична і логічна обґрунтованість;

д) узгодженість дій учасників пошуково-розшукових заходів.

Дата добавления: 2015-07-20