Основні риси туристичного попиту

Туристський попит має характерні ознаки: динамізм, гетерогенність і комплексність, еластичність, сезонність та ін.

Туристський попит - динамічна категорія. Туристські потреби, отже і попит, міняються разом з розвитком суспільства. Деякі з них видозмінюються, відмирають старі, виникають нові. Потреби постійно розширюються і стають багатше. Глибокі кількісні і якісні зрушення у Винищуванні туристських послуг сталися після Другої світової війни з прогресом науки і техніки, із змінами в політичній, До економічної і соціальної сферах, передусім з підвищенням добробуту і купівельної спроможності населення в розвинених країнах. Вони знайшли прояв в масових переміщеннях людей, що надали туризму сучасний вигляд.

Туристський рух розвивається інтенсивно, але нерівномірно. Нескінченна черга зльотів і падінь надає туризму в цілому характер дуже рухливої системи з точками зростання, що постійно міняються, і довго-очними і середньостроковими тенденціями розвитку, що химерно переплітаються.

У 50-і - початок 60-х років темпи приросту прибуттів залишалося стабільно високими, незважаючи на коливання економічної активності. Це дало основу ряду фахівців стверджувати, що туризм не схильний до криз. Проте друга половина 60-х років спростувала існуючу точку зору. Під час економічної кризи 1966-1967 т. темпи приросту туристських прибутті знизилися на 7 пунктів.

Два наступні спади розвіяли усі сумніви в тому, що розвиток туризму підкоряється тим же закономірностям, що і інші галузі господарства. Перший з них був пов'язаний з енергетичною кризою 1973-1974 рр. Другою припав на світову економічну кризу початку 80-х років. Ця циклічна криза синхронно охопила основні промислово розвинені країни і була найтривалішою з часу закінчення Другої світової війни, туризмі спад 1981-1982 рр. виявився найбільш глибоким. Якщо в колишні кризові роки різко сповільнювалися темпи приросту туристських прибуттів, то тепер абсолютно скоротилося їх число.

Туристська активність залежить не лише від стану економіки, але і політичної обстановки у світі. Її загострення призводить до зменшення реального попиту на туристські поїздки. Деякі озброєні конфлікти, наприклад близькосхідні 1967 і 1973 рр., співпадають з економічними кризами. Накладаючись один на одного, вони взаємно посилюють свій негативний вплив на туризм.

Зниження темпів зростання туристських прибуттів на початку 90-х років сталося на тлі бойових дій в районі Персидської затоки і економічної кризи в країнах Заходу. Падіння темпів зростання було зафіксоване в усіх туристських регіонах світу - Європі і Америці, Азії і Африці. Тільки у Франції в 1989 р. з початком ескалації міжнародної напруженості напередодні вторгнення іракських військ на територію Кувейту було анульоване 18 тис. індивідуальних і близько 50 групових поїздок у різних напрямах. 1991 р., коли багатонаціональні збройні сили на чолі з США провели операцію "Буря в пустелі", Європа закінчила з нульовим приростом туристських прибуттів, а в таких країнах, як Італія, Великобританія, Німеччина і Швейцарія, відзначалося абсолютне скорочення їх числа в порівнянні з 1990 р.

У американському регіоні об'єм виїзного туризму скоротився ні 3%, у тому числі в Європу на 23%. Європейські країни недолічилися 5 млн. прибуттів туристів із-за океану.

Побоюючись терористичних актів, Міністерство закордонних справ США рекомендувало громадянам країни утриматися від поїздок за кордон. Великі фірми не посилали своїх співробітників у відрядження, туристи відміняли подорожі. На окремих міжнародних рейсах продаж квитків впав більш ніж наполовину.

Війна в Персидській затоці мала негативні наслідки для розвитку туризму в Азіатсько-тихоокеанському регіоні. Під час конфлікту зменшилася кількість прибуттів в Малайзію, сповільнилися темпи їх приросту в Сянгане (Гонконзі) і Сінгапурі. Особливо постраждав інсентів-туризм. Деякі фахівці вважали, що для відновлення його колишнього рівня буде потрібно не менше 1,5 років.

Період бойових дій в зоні Персидської затоки був відмічений глибоким спадом в міжнародному туризмі на африканському континенті. Підвищена небезпека змусила багатьох людей відмовитися від туристських поїздок в Єгипет (- 12,4% прибуттів в 1991 р. до рівня 1990 р.) і Туніс, який втратив 80% в'їзного туристського потоку в першому кварталі 1991 р. в порівнянні з тим же періодом 1990 р.

Найбільш глибоку кризу в туризмі переживали країни Близького Сходу - Йорданія (- 23,6% прибуттів), Ізраїль (- 11,3%). Число туристських прибуттів в регіон в 1991 р. зменшилося на 7% в порівнянні з попереднім роком, визначивши загальну картину міжнародного туризму у світі.

Недавній конфлікт в Косово (Югославія) мав менш масштабні наслідки для міжнародного туризму, чим бойові дії в зоні Персидської затоки. Між тим Європа стала єдиним регіоном світу, де зростання числа прибуттів в 1999 р. виявилося нижче за загальносвітове (+1%). Основний удар перейняли на себе країни Центральної і Східної Європи: Хорватія (- 17,3% прибуттів в 1999 р. до рівня 1998 р.), Угорщина (- 13,8%), Польща (- 4,5%), Чехія (- 1,8%). Незважаючи на усі складнощі, 1999 р. був дуже вдалим для Іспанії, що зуміла частково переорієнтовувати потоки туристів, що раніше прямували на Балкани і в Туреччину.

Стурбована проблемою безпеки подорожей, ВТО розробила класифікацію напрямів виїзду залежно від потенційної загрози життя туристів. До першої, найбільш небезпечної групи відносяться країни (території), в яких тривалі військові конфлікти, серії терористичних актів і економічна нестабільність не лише чинять постійний негативний вплив на розвиток туризму, але, по суті, стали відмінною рисою їх туристського іміджу. Це - Ліван, Північна Ірландія, Афганістан, республіки колишньої Югославії.

Країни "Другій категорії небезпеки" характеризуються окремими, часто такими, що повторюються, іноді тривалими спалахами насильства. До них відносяться Єгипет, Індія, Ямайка, Кенія, Перу, Філіппіни.

Терористичні акти відлякали німецьких туристів від їх улюблених місць відпочинку в Туреччині. Правда, грамотно проведена маркетингова і рекламна кампанії національної туристської адміністрації, підкріплені привабливими пропозиціями місцевих туристських фірм, дозволили заповнити спорожнілі місця нашими співвітчизниками.

Замикають перелік небезпечних напрямів країни (території), де одиничні, але гучні інциденти позначилися на.туристській активності. У цю групу СОТ включила Китай після сумнозвісних подій на площі Тяньаньмень, Великобританію, де діють бійці північноірландської армії, Фіджі і Флориду (США), де сталися окремі трагічні випадки.

Окрім класифікацій напрямів виїзду за мірою небезпеки для туристів, існує класифікація самих ризиків. У ній розрізняються загроза туризму як такому, коли саме подорожуючі особи викликають неприйняття і відносно них здійснюються протиправні дії, і поширеніша форма, особливо в тих країнах, де туризм чинить великий вплив на національну економіку, коли екстремісти вибирають туристів як об'єкт нападу для чинення політичного тиску на правлячі круги (Єгипет, Туреччина).

За кордоном чиннику безпеки надається важливе, навіть вирішальне значення при виборі напряму туристської поїздки.

Нерівномірність, властива процесу споживання туристських послуг, знаходить прояв на усіх рівнях: глобальному, регіональному, а також на рівні окремих країн. У одних державах міжнародний туризм розвивається швидше, в інших - повільніше. Є і такі, в яких в якісь періоди ситуація на туристському ринку відрізняється великою своєрідністю. Так, у кінці 80-х років на тлі розширення туристського руху у світі в еміраті Шарджа (Об'єднані Арабські Емірати) ділова активність у сфері туризму була згорнута. З введенням заборони на торгівлю і споживання спиртних напоїв туристську індустрію втратило найбільш спроможних клієнтів з країн Західної Європи і Америки.

Коливання у відвідуваності окремих країн можуть бути викликані природними явищами. Іноді вони призводять до сплесків туристської активності, іноді до її загасання. Останнє повне сонячне затемнення XX ст., яке сталося літом 1999 р., в Європі особливо добре було видно з території Румунії. Підігріті рекламою, широкі потоки туристів з усього регіону спрямувалися в цю країну. "Мисливців" за враженнями виявилося дуже багато. Місця в готелях були розкуплені задовго до зазначеного терміну. Масове пересування людей привело до автомобільних пробок на дорогах. В цілому кількість туристських прибуттів в Румунію зросла в 1999 р. приблизно на 200 тис. в порівнянні з 1998 р.

Природні явища часто призводять до зворотних результатів, перетворюючи привабливі туристські напрями на надзвичайно небезпечні. Сильна повінь в червні-липні 1997 р. обмежила туристську активність на великій частині Польщі, Чехії і в Східній Німеччині.

1999 р. був обвальним для Туреччини. Спочатку погрози курдів зробити серію терористичних актів проти туристів, а потім руйнівний землетрус на півночі країни спричинили скорочення потоку відвідувачів. Кількість прибуттів зменшилася на 2 млн., а прибутки від міжнародного туризму знизилися майже на 3 млн. ам. дол. в порівнянні з 1998 р.

Досі йшлося в основному про в'їзні туристські потоки і їх нестійкість. Виїзний туризм також схильний до змін. У Японії, як і в інших країнах, попит населення на зарубіжні поїздки нестабільний. У його динаміці за останні 30 років простежується декілька різких підйомів і спадів.

Перша хвиля виїзного туризму в Японії відноситься до середини 60-х років, коли були зняті усі обмеження на подорожі японських громадян за кордон. Кількість відбіттів з туристськими цілями збільшувалася в середньому на 30% в рік.

Друга хвиль на початку 70-х років послідувала за першим польотом аеробуса. Прорив в цивільній авіації мав особливе значення для розвитку виїзного туризму в Японії - країні острівній, віддаленій від головних туристських регіонів - Європи і Америки. У цей період темпи приросту туристських відбуттів найвищими за усю післявоєнну історію. У 1971-1972 рр. вони трималися на відмітці 45%, а в 1973 р. досягли рекордної величини 64,4%.

Перша енергетична криза в середині 70-х років, а потім другий - на початку 80-х - привели до скорочення попиту на туристські поїздки, особливо на далекі відстані.

Третя хвиля зарубіжних подорожей припала на другу половину 80-х років. Причина розширення виїзного потоку лежала у фінансовій сфері - зміцненні японської йони. Щорічні темпи приросту відбуттів в 1987-1988 рр. перевищували 20%.

У 1991 р. під час війни в Персидській затоці туристська активність японців знизилася. Сталося абсолютне зменшення числа відбуттів за кордон. Але вже наступного року об'єм виїзного туризму збільшився. Подальшому його зростанню сприяли відкриття міжнародного аеропорту "Кансай" в 1994 р. і рекордно високий курс йони в 1995 р.

Черговий спад наступив в 1997 р. і був пов'язаний зі світовою фінансовою кризою. Він виявився нетривалим, і японський ринок виїзного туризму швидко оправився від потрясіння.

Динаміка зарубіжних подорожей в Японії підтверджує дві особливості сучасного туризму: з одного боку, уразливість і залежність від зовнішніх політичних і економічних чинників, з іншої - його "пружність" по відношенню до несприятливих зовнішніх обставин. Навіть у найсуворіші часи люди продовжують подорожувати.

Різноманіття і комплексність туристського попиту. Під час подорожі турист споживає різні послуги - загальні, специфічні туристські і супутні. Передусім він потребує послуг з підтримки своєї життєдіяльності - житлі, живленні, а також транспорті. У цій частині попит туриста мало чим відрізняється від попиту місцевого жителя.

Інша його частина, власне туристський попит, обумовлена широким спектром спонукальних мотивів туристської міграції і носить специфічний характер. Для того, щоб відпочити, розважитися і отримати нові враження, людина придбаває рекреаційні тури; прагнучи задовольнити професійні інтереси, він робить ділові поїздки; потребу в здійсненні культових обрядів породжує попит на релігійні подорожі і так далі

Розваги, задоволення професійних інтересів, лікування, навчання і деякі інші - ці головні мотиви туристських поїздок можуть вступати в певні комбінації між собою, породжуючи попит на супутні туристські послуги. Наприклад, учасники конгресів і нарад пред'являють попит на послуги не лише основні, але і додаткові, безпосередньо не пов'язані з головною метою поїздки. Вони охоче купують до і посляконгресні тури, відвідують концерти, виставки і ін., поєднуючи професійну діяльність з культурно-пізнавальним відпочинком; У ряді випадків додаткові послуги забезпечують понад половину усіх вступів від конгресного туризму. Різноманіття і комплексність туристського попиту породжують пропозицію сукупної туристської послуги - туру.

Уявлення про комплексний характер туристського попиту дає структура витрат на поїздки. У Японії найбільш великими статтями витрат іноземних відвідувачів в 1996 р. були розміщення (33% усіх витрат), покупки (27%) і харчування (15%).

Розгорнутий постатейний перелік туристських витрат міститься в звіті Центрального статистичного бюро Аруби, складеному за результатами опитування іноземних відвідувачів в 1996 р. З нього видно, що основні засоби - близько 60% - туристи витрачають на задоволення першочергових потреб, оплачуючи розміщення, транспортні перевезення, а також харчування. Витрати на розваги і покупки, що нерідко виступають головною метою туристської поїздки, складають менше половини загального їх об'єму.

Еластичність туристського попиту. Як вже відзначалося, туристський попит залежить від доходу споживача, тривалості компактного вільного часу, цін на товари і послуги і інших чинників. Так, з введенням регулярних оплачуваних відпусток і підвищенням реальної заробітної плати зростає споживання туристських товарів і послуг. Але часто аналіз не може обмежуватися встановленням лише загального напряму дії однією змінною на іншу, а вимагає також знати, яка величина зростання (зниження) попиту, наскільки чутливий туристський попит до зміни цін, яка буде реакція попиту, якщо дохід зросте на 10, 20 або 40%. Скласти уявлення про це дозволяє показник еластичності.

Еластичність показує міру реакції однієї змінної на зміну інший. У економіці це поняття використовується для позначення залежностей головним чином між величиною попиту, з одного боку, і ціною або доходом - з іншою. Еластичність попиту за ціною (ЕПЦ) визначає, яка процентна зміна об'єму попиту послідує за однопроцентним збільшенням зменшенням) ціни за інших рівних умов.

Величина ЕПЦ, як правило, виражається негативним числом, оскільки змінні знаходяться в зворотній залежності. Об'єм попиту має тенденцію зростання при падінні ціни і зменшується при її підвищенні.

Попит може бути чутливий до зміни ціни (еластичний), байдужий (нееластичний) або мати одиничну еластичність.

ЕПЦ залежить від ряду чинників, передусім від доступності товарів-субститутів (замінників). Чим гостріше конкуренція на ринку, а отже, ширше взаємозамінюваність пропонованих товарів, тим вище ЕПЦ. Попит на етнічні і ділові поїздки, що не мають прийнятної альтернативи для туриста, буде менш чутливий до зміни ціни, чим на подорожі з метою розваги і відпочинку. Особливо живо реагує попит на коливання цін на туристський продукт "море-сонце-пляж", визначаючи географію поїздок на відпочинок. З дорожчанням обслуговування на якому-небудь курорті люди легко переходять на субститути, пред'являючи підвищений попит на ті, що інші конкурують з ним, дешевші місця відпочинку.

Другий чинник, що викликає зміну ЕПЦ, - часові рамки, в межах яких приймається рішення про купівлю. Як правило, еластичність вище в довгостроковому плані, чим на коротких інтервалах. З часом споживачі можуть знайти більшу кількість замінників для товару, ціна якого росте. Поступово змінюються їх смаки, звички і прихильності, а виробники розширюють випуск субститутів.

Взаємини між величиною попиту на подорожі з метою розваги і відпочинку, з одного боку, і цінами на обслуговування відвідувачів, з іншої - можуть бути зображені графічно. Форма графіку відбиває швидше логарифмічну, ніж прямолінійну залежність між змінними і показує неоднакову міру еластичності на різних ділянках лінії.

Той факт, що ЕПЦ здатна мінятися, підкреслює необхідність обережного і зваженого підходу при її визначенні у кожному конкретному випадку. В першу чергу це відноситься до зарубіжних подорожей, ціна на які залежить від валютних курсів. Їх коливання позначаються на географії міжнародних туристських поїздок. Очевидно, що підвищення обмінного курсу валюти приймаючої сторони за інших рівних умов робить її дорожчою для іноземних туристів і менш привабливішою в економічному плані.

У Іспанії, що традиційно займає лідируючі позиції по прийому іноземних туристів в Європі, ревальвація песети по відношенню до валют більшості країн ЄЕС у кінці 80-х років викликала спад у сфері міжнародного туризму. Істотно зросли ціни на туристське обслуговування. Для відвідувачів з Німеччини, наприклад, вони підскочили на 5%. Іспанія стала втрачати імідж дешевої країни з непоганим сервісом. Число міжнародних прибуттів скоротилося в 1990 р. на 2 млн. в порівнянні з 1988 р. За ці ж роки кількість ночівель в засобах розміщення зменшилася майже на третину. В результаті, прибутки від міжнародного туризму в 1989 р. впали на 3% в порівнянні з 1988 р.

Деякі країни проводять валютну політику в інтересах розвитку міжнародного туризму. Завдяки штучним коливанням обмінного курсу національної грошової одиниці їм вдається підтримувати конкурентоздатні ціни на туристські послуги, часто всупереч високому рівню інфляції. У 1992 м. Іспанія девальвувала песету і тим самим збільшила приплив міжнародних туристів в країну.

Що стосується країн-постачальників туристів, ревальвація їх національних валют збільшує попит на виїзний туризм. Розберемо цю залежність на конкретному прикладі.

Англійці люблять проводити відпустку у Франції. Нехай послуги з розміщення протягом двох тижнів в Країні білої лілії обходяться в 4400 фр. Якщо за один фунт стерлінгів дають 10 фр., те витрати англійців у своїй національній валюті складуть 440 ф. ст. Припустимо, курс фунта стерлінгів зріс на 1%. Тепер за один фунт стерлінгів дають 10,1 фр. Це означає, що ціна на послуги з розміщення у Франції за інших рівних умов знизилася до 435,6 ф. ст., тобто на 0,99%. Іншими словами, підвищення обмінного курсу валюти на 1% зробило на попит такий же вплив, як зниження ціни на 0,99%.

Вірно і зворотне у разі падіння обмінних курсів валют. Послаблення долара в другій половині 80-х років спричинило скорочення числа прибуттів американських туристів в Європу і, навпаки, розширення туристського потоку з Європи в США. Темпи приросту прибуттів в США відвідувачів з європейських країн - членів Організації економічного співробітництва і розвитку в 1988 р. склали +23% до рівня попереднього року.

Багаторічні дослідження в цій області фахівців ВТО дозволили зробити наступні узагальнювальні висновки. За розрахунками експертів, величина ЕПЦ для приймаючої країни знаходиться в межах від - 1 до - 2. Якщо туристський напрям відносно подешевшав на 10%, наприклад, в результаті зміни обмінного курсу валюти при збереженні колишнього рівня інфляції, то його ринкова доля зростає на 10-20% протягом трьох років. Саме стільки часу вимагається для того, щоб проявилася реакція у відповідь споживачів на зміну цін на подорожі. Остаточно споживачі пристосовуються до нових цін тільки через п'ять років.

Значення ЕПЦ розрізняються по регіонах світу і видах поїздок. Для внутрішньорегіональних подорожей по Європі вона порівняно низька - 0,8. Найбільш еластичний попит на нетривалі поїздки за ціною для приймаючих країн Близького Сходу. Для цього регіону ЕПЦ рівна - 2,5. Опитування на далекі подорожі зазвичай менш чутливе до зміни цін, чим на ближні відстані.

Для країн-постачальників туристів ЕПЦ рівна - 1,5. Зростання цін на зарубіжні подорожі (незалежно від напряму) на 10% призводить до скорочення виїзного потоку протягом трьох років на (15%. Як і в першому випадку, еластичність попиту нижче на міжрегіональні поїздки, чим на внутрішньорегіональні. Наприклад, в Європі вона рівна - 0,6 і - 1,9 відповідно.

Серед регіонів світу ЕПЦ вище в Європі і на Близькому Сході. Це пояснюється великою часткою подорожей на відпочинок в їх виїзних туристських потоках. Попит на такого роду подорожі і про ціну эластичнее, чим на відрядження, відвідування родичів і знайомих, інші туристські поїздки.

Усе, про що йшла мова раніше, відноситься до так званої нормальної, або правильною, ЕПЦ, коли підвищення (зниження) цін призводить до зменшення (зростанню) попиту. Проте на практиці відомі ситуації, при яких змінні міняються односпрямовано, і високі ціни стимулюють збільшення попиту. Ця залежність має місце на ринку елітарного туризму, наприклад, при виборі найдорожчих кают на круїзному теплоході або ресторану для вечері в місті. В даному випадку люди купують престиж, а не просто річ або послугу, і демонструють свій добробут. У економічній літературі це явище дістало назву "Ефекту снобізму".

Істотний вплив на туристський попит чинить зміна доходу споживача. Дія однієї змінної величини на іншу в даному випадку може бути описана у рамках поняття еластичність туристського попиту по доходу (ЕПЦ). Вона розраховується як відношення процентної зміни об'єму попиту до процентної зміни сукупного доходу споживача (за інших рівних умов).

Численні емпіричні дослідження показують, що туристський попит дуже чутливий до збільшення (зменшенню) доходу споживача. З поліпшенням матеріального становища ростуть схильність населення до подорожей, а також розмір туристських витрат.

Дія однієї змінної величини на іншу виразно простежується при дослідженні ринкового попиту, що формується за участю багатьох покупців. Що ж до туристського попиту індивіда, то його зв'язок з розмірами доходу є складнішим.

Зміна доходу не завжди відбивається на об'ємі індивідуального туристського попиту, виміряного кількістю поїздок або числом ночівель. В той же час воно призводить до глибинних зрушень в структурі туристського споживання. Влаштовуючись на добре оплачувану роботу, людина нерідко приносить в жертву своє дозвілля. Не маючи в розпорядженні достатнього вільного часу, він, як і раніше, вибирає нетривалий тур, але пред'являє підвищені вимоги до рівня комфорту.

Матеріальні утруднення також не завжди позначаються на кількісній характеристиці індивідуального туристського попиту. Сім'ї, що регулярно проводять відпустку в подорожі, рідко відмовляють собі в цьому задоволенні, навіть у разі погіршення фінансового положення. Вони швидше куплять дешевший тур, ніж пожертвують поїздкою або скоротять канікулярний час.

У періоди економічних спадів ньюйоркці, наприклад, відпочивають в м. Атлантік-Сіті (штат Нью-Джерсі), приморському кліматичному курорті з химерними дерев'яними бруківками і одночасно центрі ігорного бізнесу на східному узбережжі країни. Із зростанням же купівельної спроможності міняються їх споживчі переваги. Вони вирушають в поїздки у Флориду, найбільш престижний курортний район США, або за кордон. Це означає, що еластичність попиту по доходу значно підвищується для тих рекреаційних зон (в даному випадку для Атлантік-Сіті), які орієнтовані на прийом монопотоку - відпочивальників з однієї країни, району або міста.

Міра еластичності залежить також від типу поїздки. Із зростанням доходу споживача з 0 до Y1, його витрати в цілому збільшуються, але на кожен вид поїздки по-різному, із загального початкового нульового рівня до Q1 - Q5. Найбільш чутливий до зміни купівельної спроможності попит на розважальні тури, у меншій мірі - на етнічні, які часто робляться через борг, ніж в результаті вільного вибору. Попит на ділові поїздки, а також елітарні подорожі якщо і реагує на зміну доходу, то дуже слабо, і є нееластичним.

Еластичність за ціною і по доходу - загальноприйняті в економіці, але не єдині показники динаміки попиту. Еластичність також використовується для вираження реакції туристського попиту на зміну інших чинників (наприклад, часу). Для ділового туризму - це встановлена керівником тривалість відрядження, для подорожей з метою відпочинку і розваг - вільний час. Воно може бути виміряне кількістю відпускних і святкових днів в році. Тривалість вільного часу варіюється, і іноді істотно, по країнах. Якщо в європейських державах, таких як Фінляндія, Італія, Нідерланди, законодавчо закріплена тривалість відпустки перевищує 30 днів плюс 8-10 святкових днів в році, то в США відпустка складає 12 днів, а число святкових днів в році 11.

У тих випадках, коли час, а не гроші є основним лімітуючим чинником, туристський попит реагує на зміну тривалості відпустки кількість святкових днів або тривалості відрядження. Фахівці відмічають високу позитивну еластичність попиту за часом.

Для оцінки впливу, яка зміна чинника часу робить на величину туристського попиту, важливе значення мають два зауваження. По-перше, додатковий час (вільне або відрядне) дозволяє продовжити перебування туриста в місці призначення. Припустимо, любитель подорожей в країні, де населення схильне купувати пакети туристських послуг, збирається зробити чергову поїздку. Серед пропонованих на ринку "пакетів" послуг йому доступні одно- і двотижневі тури. Коротка щорічна відпустка, під час якої здійснюється подорож, визначає вибір споживача на користь семиденної поїздки. При послабленні дії головного лімітуючого чинника - тимчасового, наприклад, при збільшенні тривалості відпустки з 13 до 16 днів за інших рівних умов - він швидше за все віддасть перевагу двотижневому туру, хоча триваліше перебування в місці призначення обійдеться йому дорожче. Отже, із збільшенням вільного часу величина попиту, виражена в туристських витратах, також зростає.

Друге зауваження торкається дальності поїздки. Додатковий час дозволяє здійснювати подорожі на далекі відстані. Одним з ключових питань в даному випадку є вибір одиниці виміру відстані. Зазвичай воно визначається в кілометрах, але у рамках економічного аналізу така оцінка не дозволяє дати пояснення багатьом процесам, зокрема, перерозподілу туристських потоків в просторі.

У економічних дослідженнях відстань прийнято виражати у витратах часу і грошей на його подолання. Ці економічні ресурси обмежують попит і визначають місткість туристського ринку в набагато більшій мірі, чим фізична відстань. Будь-які зміни, що стосуються величини витрат часу і грошей на поїздку, часто в результаті прискорення або здешевлення транспортного сполучення між країнами, безпосередньо відбиваються на географії, об'ємі і інтенсивності міжнародного туризму. Так, зниження тарифів на трансатлантичний переліт на початку 80-х років мало слідством розширення міжконтинентального туристського обміну. Відзначалося збільшення числа прибуттів іноземців із-за океану у великі туристські центри Америки і Європи: Нью-Йорк і Майамі, Лондон і Париж.

Проведені емпіричні дослідження також підтвердили наявність тісного зв'язку між відстанню від постійного місця проживання людини до пункту призначення, тобто витратами час-гроші, з одного боку, і попитом, вираженим у вірогідності або частоті відвідувань цього місця, з іншою. Спираючись на отримані результати, американський учений М. Клоусон у кінці 50-х років склав модель подорожі на відпочинок.

На графіці попит досягає максимуму для нетривалих подорожей, коли показник час-гроші приймає мале, але позитивне значення. Якщо витрати на подорож дуже великі, частота відвідувань такого пункту призначення скорочується, із зменшенням час - гроші вона зростає. Але існує певний рівень витрат, нижче за яке попит знову падає. Очевидно, поїздка, що займає 20-30 мін, є дуже дешевою, але вона не може розглядатися як повноцінна подорож.

На малюнку також показана дальність подорожі, яка відповідає максимальній величині попиту. Вона залежить від загальної тривалості перебування поза постійним місцем проживання і сумарного об'єму витрат. Для поїздок на уїк-енд переважна дальність знаходиться в інтервалі з центром в точці X (в середньому 90-120 мін для Європи) і в точці Z - для двотижневих турів під час відпустки. При цьому не просто змінюється само відстань, але уся крива зміщується управо.

З часом в базову модель М. Клоусона були внесені поправки. Головний недолік моделі полягав в тому, що вона розроблялася стосовно однієї дестинації. Але в більшості випадків під час відпустки люди їдуть на курорт (основна дестинація) і звідти здійснюють екскурсійні поїздки в інші місця (вторинні дестинації). У таких випадках початкова посилка про відстань між постійним місцем проживання туриста і пунктом призначення вимагає уточнення.

Переходячи до полідестинаційнної моделі, фахівці вводять додаткове обмеження на подорож. Окрім тимчасового чинника і задоволення від поїздки, частота відвідування тій або інший дестинації залежить також від наявності взаємозамінюваної її місць відпочинку. Результати дослідження, нещодавно проведеного в Нідерландах, підтвердили зроблене припущення.

Популярна в Нідерландах лісова зона відпочинку Апельша, розташована на північному сході країни, на межі з двома провінціями - Фрісландії і Дренте. Провінції разюче відрізняються природними умовами. Фрісландія знаходиться на півночі Нідерландів. Серед туристів вона відома не лише як район розведення худоби, але передусім завдяки дуже красивим озерам. Тут майже відсутні ліси. На відміну від Фрісландії територія Дренте порівняно добре облесена. Хоча лісництво Апельша розташоване ближче до провінції Дренте, основні його відвідувачі - жителі Фрісландії. Вони не мають розташованих поблизу лісових масивів, які можна було б розглядати як Прийнятної альтернативи лісництву. Озера, видно, не сприймаються ними як взаимозамінювальні ліси місце відпочинку. Таким чином, еластичність попиту за часом, як і за ціною, вище для тих зон відпочинку, які мають субститути.

Не усі фахівці є прибічниками моделі М. Клоурона. Але навіть найгостріші її критики не можуть повністю виключити вплив відстані на частоту відвідувань дестинації. На практиці еластичність туристського попиту за часом означає, що центри туризму, зацікавлені в залученні відвідувачів, повинні налагодити швидке і порівняно дешеве транспортне сполучення з районами, що генерують туристські посадки.

Концентрація туристського попиту в часі і просторі. Туристський попит носить яскраво виражений сезонний характер із списами в певну пору року і спадами в інші місяці. У країнах північного півкуль з помірним кліматом основними туристськими сезонами є літній (липень-серпень) і зимовий (січень-березень). Крім того, виділяються міжсезоння (квітень-червень, вересень) і так званий мертвий сезон (жовтень-грудень).

Згідно із статистичними даними, на два літні місяці доводиться до половини усіх туристських поїздок в Європі. У міжсезоння і мертвий (сезон туристські потоки затухають і попит на туристські послуги досягає своєї нижньої межі. У Європі доля поїздок в IV кварталі складає 18% від загального їх числа за рік.

У Японії туристська активність також схильна до сезонних коливань. Як і в європейських країнах, жителі Країни висхідного сонця вважають за краще подорожувати влітку. Найбільша кількість відбуттів доводиться на серпень. Другий сплеск туристської активності відзначається у кінці зимового сезону, в березні. Періоди з квітня по червень і з жовтня по лютий традиційно не є туристськими. Потоки японців за межу скорочуються. Найбільш глибокі Спади спостерігаються в квітні і листопаді. У окремі роки ця типова картина може мінятися під впливом ряду чинників. Так, вдале поєднання вихідних днів у кінці 1996 р. Привело до третьої хвилі відбуттів в грудні.

Сезонний характер туристського попиту проявляється в нерівномірному завантаженні підприємств туристської індустрії. Вона коливається впродовж року, з точністю повторюючи динаміку туристських поїздок.

Графік має, яскраво виражені максимум, що доводиться на серпень, і мінімум в листопаді. Амплітуда сезонних коливань досягає 200%. Статистичні дані про завантаження готельної бази низки країн в 90-х роках свідчать про високий рівень концентрації туристського попиту в часі.

Сезонні коливання туристського попиту обумовлені впливом різних чинників: природно-кліматичного, економічного, соціального, психологічного. Списи і спади туристської активності пояснюються консерватизмом більшості туристів. Серед людей укорінялася свідомість, що літо - найсприятливіший час для проведення відпусток. До того ж батьки прагнуть приурочити свою відпустку до літніх шкільних канікул і відпочивати разом з дітьми. Високий рівень попиту на туристські поїздки влітку пов'язаний також з поширеною на заході практикою зупинки підприємств на профілактичний ремонт в липні-серпні, місяці найменшої продуктивності праці.

Нарешті, не можна не враховувати вплив чинника моди на концентрацію туристського попиту.

У ХIХ основним курортним сезоном була зима, з жовтня по травень зустрічали на Середземноморському узбережжі Франції, в містах Ніцца, Канн та ін. Мода на той або інший курорт залежно від часу не диктувалася доцільністю. Літнє сонце робило відпочинок на Блакитному березі небезпечним для здоров'я людини, і відвідування його в цей період вважалося поганим тоном.

Літні місяці рекомендувалося проводити в північних широтах і гірських районах, де жара не так відчутна. Серед бальнеологічних і приморських курортів називалися Спа, Бат, Баден-Баден, Віші, Екс-ла-Бен, Біарриц. Здійснювалися поїздки на узбережжі Атлантичного океану і Ла-Маншу, в Савойські Альпи до Монблану і на курорт Шамоні; зупинялися для полювання в заміських резиденціях. Міжсезоння проводили альпійських озерах (Аннесі, Лаго-Маджоре, Женевському озері) або використовували для далеких подорожей в Грецію і Єгипет.

У XX ст. мода на відпочинок, а услід за нею і туристський попит міняються, буденній свідомості морський загар надовго закріплюється як символ краси, міцного здоров'я і добре проведеної відпустки. У літні місяці туристи спрямовуються в райони теплих морів - на Середземномор'ї, Кариби. Взимку вони відвідують гірськолижні курорти (Санкт-Моріц і Інтерлакен в Швейцарії, столицю Тіроля Инсбрук та ін.), а в міжсезонні вирушають в екскурсійні тури по містах світу.

Сезонні коливання туристського попиту чинять негативний вплив на національну економіку. Вони призводять до вимушених простоїв матеріально-технічної бази, породжують проблеми соціального плану. Нерідко їх наслідки є такими руйнівними, що потрібно втручання держави. Розроблені туристськими адміністраціями і підприємствами комплекси організаційних, економічних і соціальних заходів сприяють згладжуванню сезонних піків і спадів в туризмі.

Хоча проблема сезонності залишається як і раніше актуальною, туристський попит став більше рівномірно розподілятися в часі. Сьогодні туристські поїздки здійснюються протягом усього року. Детальніше про це мова піде в наступному параграфі зв'язку з таким новим явищем, як подорожі з інтервалами.

Туристському попиту властива не лише сезонна, але і просторова концентрація. У останні десятиліття тут також відзначається позитивна тенденція. Розширився перелік туристських дестинацій. На ринок туризму вийшли країни Азії, Північної Африки, Латинської Америки. Відбувається перерозподіл потоків відвідувачів між традиційними і новими туристськими напрямами. Якщо в 1950 р. перші 15 країн за туристськими прибуттями тримали 97% світового ринку подорожей, то до 1999 р. їх доля знизилася до 61%. За той же період питома вага інших країн зросла більш ніж в 10 разів. У 1950 р. на 15 країн доводилося близько 25 млн. туристських прибуттів, а в 1999 р. більше 70 країн і територій світу зареєстрували понад 1 млн. прибуттів кожна. Туристські потоки, немов нитки, обплутали усю земну кулю.

Дата добавления: 2015-07-20