Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Другий розділ

Читайте также:
  1. Висновки до першого розділу
  2. Висоту конуса розділено на чотири рівні відрізки і через точки поділу паралельно основі проведено площини. Визначити площу найбільшого перерізу, якщо площа основи дорівнює S.
  3. Другий місяць
  4. Другий період схоластики.
  5. Другий рівень кредитної системи
  6. Другий розділ ДІВЧИНА 1 страница

Впродовж сторіч доля жінки була пов'язана з приватною власністю, яка спричинилася до її розвінчання. Значною мірою її історія переплітається з історією спадщини. Щоб зрозуміти першорядну вагу цієї інституції, слід відповісти на питання, чому людина дорожить своєю власністю, інколи більше за життя....Власність розсуває вузькі рамки тимчасового людського існування, вона залишається й після того, як тіло хазяїна обернеться на прах, — земне й відчутне втілення безсмертної душі. Але щоб людина після смерті продовжувалася в своєму спадку, цей спадок має належати її кревним родичам. Берегти батьківську домівку, шанувати небіжчиків — перший і єдиний обов'язок спадкоємця, котрий забезпечує наступність предків на землі і в потойбічному світі. Чоловік не схоче поділитися з жінкою ні своїми статками, ні дітьми. Він не зможе повністю і назавжди взяти гору, але в добу могутності патріархату йому вдасться позбавити жінку її прав на володіння й передачу статків.

 

* * *

Історію римської жінки визначав конфлікт між родиною і державою. Етруски створили суспільство єдиноутробної спадковості, і цілком можливо, що в часи монархії Рим знав ще екзогамію, пов'язану з укладом материнського права: римські царі не передавали владу у спадок. Напевне відомо, що після смерті Тарквінія утверджується патріархальне право: приватне землеволодіння, маєток, відтак родина стали осередком суспільства. Вотчина і родинний клан тут же закріпачили жінку. Позбавлена навіть тих прав, котрими володіли грецькі жінки, вона приречена на громадянську недієздатність і рабство. Зрозуміло, її усунено від громадських справ, будь-яка «чоловіча служба» для неї закрита, з юридичної точки зору вона «вічно малолітня». Закон не відмовляв жінці в її частці родинної спадщини напрямки, однак успішно досягав цього кружним шляхом: опікунством. «Опікунство було встановлено в інтересах самих опікунів, — каже Гай, — аби жінка, чиїми спадкоємцями вони заздалегідь призначалися, не могла позбавити їх спадщини за заповітом, ані розорити продажем майна або боргами». Перший опікун жінки — батько; якщо батька немає, цю функцію виконують найближчі родичі по чоловічій лінії. Заміжня жінка переходила під нагляд свого чоловіка. Існувало три різновиди шлюбу: confarreatio (конфареація), коли молодята в присутності верховного жреця або жреця Юпітера, десяти свідків і віщунів разом з'їдали особливий пшеничний хліб — символ подружнього єднання життя; coemptio (коемпція) — символічна купівля жінки чоловіком у присутності п'яти свідків, які представляли весь римський народ, і вагаря, оскільки «акт» полягав у зважуванні сплачуваних «покупцем» грошей; нарешті, usus (узус), заснований на праві давності: співжиття чоловіка і жінки протягом року діставало законне визнання і вважалось шлюбом. Усі ці три різновиди були пов'язані з «manu»: чоловік посідав місце батька або іншого родича-опікуна, дружина прирівнювалася в правах до однієї з дочок, а він здобував усю владу над нею та над її статками. Однак починаючи від закону Дванадцяти Скрижалей, з якого було виснувано, що римлянка належить одночасно й родові батька, й роду чоловіка, завелися чвари — призвідник її наступної юридичної емансипації. Справді, шлюб з «manu» грабував опікунів з боку батьківської родини. Щоб захистити їхні майнові інтереси, виник варіант sine manu[49] статки лишаються під орудою батька, влада чоловіка поширюється лише на дружину як таку, і навіть цю владу він поділяє з pater familias[50], котрий зберігає беззастережний вплив на доньку. Суперечки і незгоди між батьком і чоловіком розглядав домовий суд, відтак жінка могла поскаржитися батькові на чоловіка або чоловікові на батька, оскільки не належала комусь одному. А проте, хоча родина була організмом могутнім, про що свідчило існування цього ж таки домового суду, незалежного від судів публічних, батько, глава родинного клану, передовсім лишався громадянином: його авторитет беззастережний, він одноосібно керує жінкою й дітьми, але останні — не його власність. Ішлося, сказати б, про керівництво задля громадського добра: жінка, котра народжувала дітей, працювала в хаті, а нерідко й у полі, була конче потрібна країні і глибоко шанована.

Загрузка...


Слід зауважити тут дуже важливий момент, який ми спостерігаємо протягом усієї історії: абстрактного права не досить, щоб визначити конкретне становище жінки. Багато важить економічна роль, яку вона відіграє. Абстрактна свобода й конкретна влада часто перебувають в оберненій залежності. Більш закріпачена за законом, ніж грекиня, римлянка значно глибше інтегрована в суспільство. Вдома її місце в атріумі, який розташовано у центрі помешкання, а не в потаємному гінекеї; вона наглядає за працею рабів, займається вихованням дітей, нерідко зберігаючи свій вплив на них навіть у похилому віці; поділяє труди й клопоти свого чоловіка і вважається співвласницею його статків. Формула шлюбу «Ubi tu, Gaїus, ego Gaїa»[51] — не просто слова. Матрону називають «доміна», вона хазяйнує в господі, причетна до духовної сфери, не раба, а подруга чоловікові. Їхній союз і справді непорушний, принаймні за п'ять сторіч не зафіксовано жодного розлучення. Вона не ув'язнена в своєму помешканні; її бачать на обідах, святах, у театрі, на вулиці чоловіки поступаються їй дорогою, консули й ліктори відходять набік, коли вона з'являється. Легенди надають їй видатну роль в історії. Відомо доволі оповідей про сабінянок, Лукрецію, Вірджінію; Коріолан зглянувся на умовляння матері та дружини; закон Луцінія на славу римської демократії був навіяний йому жінкою; душу обох Гракхів сформувала Корнелія. «Повсюдно чоловіки керують жінками, — казав Катон, — а нами, котрі керують усіма чоловіками, керують наші жінки».

Поступово юридичне становище римлянки узгоджувалося з реальними умовами її існування. У часи патриціанської олігархії кожен pater familias лишався у системі республіки незалежним сувереном. Утверджуючи свою владу, держава почала боротися проти концентрації багатства у приватних осіб, проти зарозумілості могутніх родинних кланів. Домовий суд поступився місцем офіційному правосуддю. Жінка здобувала дедалі важливіші права. Колись чотири сили обмежували її свободу: батько й чоловік володіли її особистістю, опікун та «manus»[52] — її статками. Засновуючись на протистоянні батька й чоловіка, держава обмежила їхні права: віднині публічний суд розглядав випадки подружньої невірності, розлучення тощо. Опіку та «manus» також було зруйновано. Спочатку в інтересах опікуна «manus» відділили од шлюбу, потім жінки почали вдаватися до «manus», щоб звільнитися від опікунів, або вступаючи у фіктивний шлюб, або дістаючи від батька чи держави поблажливих опікунів. За імператорського законодавства опіку було ліквідовано остаточно. Водночас жінка домоглася гарантій своєї незалежності: батько мусив забезпечити їй посаг. Після того як шлюб розірвано, посаг не повертався до батьківської родини, він також ні за яких обставин не міг належати чоловікові. В разі розлучення жінка могла будь-коли зажадати повернення посагу. «Разом з посагом він втратив свою владу», — каже Плавт. Наприкінці Республіки за матір'ю нарівні з батьком визнали право на шанування з боку дітей, які мали доглянути її в разі опіки або поганої поведінки чоловіка. За Адріана сенат надав удові право успадковувати ab-intestat[53] кожного з дітей, якщо їх троє, а небіжчик не мав нащадків. За Марка Аврелія завершилася еволюція римської родини. Від 178 року спадкоємцями матері стали діти, а не кревні родичі; родина заснована віднині на conjunctio sanguinis[54] і мати стає рівнею батькові; донька успадковує, як її брати.

Однак в історії римського права спостерігався рух, який суперечив щойно описаному нами: визначаючи за жінкою незалежність від родини, центральна влада водночас повертала її саму під опіку — цього разу під опіку закону; в багатьох випадках її оголошували юридично недієздатною.

Справді, багата й незалежна жінка посіла б у суспільстві надто важливе місце. Щоб перешкодити цьому, влада однією рукою надавала їй певні права, а другою позбавляла. Коли Ганнібал загрожував Риму, було прийнято закон, що забороняв римлянкам розкоші. Та ось небезпека минула, і жінки зажадали його скасування. Катон у своїй славнозвісній промові наполягав на продовженні дії закону. Зрештою матрони влаштували на майдані маніфестацію й таки домоглися свого. В міру того, як занепадала мораль, влада пропонувала дедалі суворіші закони, але без великого успіху: вони лише сіяли облуду. Перемогло Велеянове сенатське рішення, яке забороняло жінці «просити» за іншого (тобто пов'язуватися будь з ким угодою), позбавляючи її майже повністю громадянської дієздатності. Врешті-решт у момент, коли жінка була практично найбільш емансипована, її стать оголосили неповноцінною: яскравий приклад чоловічого самозахисту, про який я вже казала. Оскільки її права як дочки, дружини, сестри більше не зазнавали обмежень, то на заваді чоловічої й жіночої рівності мусила стати сама «недоумкуватість, неспроможність її статі».

Відомо, що матрони не найкращим чином скористалися своєю новою свободою. Але ж вони не мали вибору! Становище жінки було хитке й непевне. Дві суперечливі течії — індивідуалістична, яка виривала жінку з родини, та державницька, яка її гнобила, — утворили справжню круговерть. Вона спадкоємиця, нарівні з батьком має право на шанування дітей; вона складає заповіт. Може розлучатися й знову одружуватися, коли їй заманеться. Посаг звільняє її від подружнього примусу. А проте це емансипація, так би мовити, негативна. Адже на суспільному терені жінка, як і колись, ніщо. Її економічна незалежність, не підкріплена жодними політичними правами, лишається примарною. Позбавлені можливості діяти, римлянки маніфестують. Збираються безладними юрбами, галасують. Влаштовують облогу судів. Сіють розбрат. Намовляють змовників. Розпалюють громадянські війни. У релігійній процесії вздовж Тібра вони супроводжують статую Матері Богів, таким чином привносячи до Рима східні божества. 114 року вибухає скандал з весталками, колегію яких скасовано. Життя і громадянські чесноти жінки нікого не цікавлять. Її особисті чесноти, донедавна шановані, з розпадом родини втрачають сенс. Жінка опинилася перед вибором: або підтримувати традиційні цінності, або не визнавати жодних. Наприкінці першого й на початку другого століття чимало жінок виступають одночасно в ролі дружини і товаришки свого чоловіка — як у часи Республіки. Плотіна поділяє з Траяном славу й обов'язки. Доброчинну Сабіну божествлять за життя. За Тіберія відмовляються пережити своїх чоловіків Секстія і Паска. Пауліна розітнула вени разом із Сенекою. Марціал оспівує Клаудіну Руфіну, Вірджінію, Сульціцію як бездоганних дружин і відданих матерів.

Однак існувало чимало жінок, які відмовлялися від материнства й збільшували число розлучень. Закони, як і раніше, забороняли перелюбство, тож деякі матрони, не бажаючи зв'язувати себе, обирали життя повії[55]. До того часу латинська література завжди шанувала жінок, але тепер сатирики накинулися на них. Вони виступали не проти жінки взагалі, а здебільшого проти своїх сучасниць. Ювенал дорікав їм за розбещеність, обжерливість, ганив за те, що вони претендують на чоловічі ролі — цікавляться політикою, судочинством, дискутують з граматистами й риторами, захоплюються полюванням, перегонами, фехтуванням, боротьбою. Безумовно, саме завдяки потягу до розваг і розпусним нахилам жінки могли змагатися з чоловіками. Щоб домогтися вищих цілей, їм бракувало освіти, а проте суспільство не давало жодного шансу. Діяльність для них лишалася забороненою. У часи Республіки римлянка мала своє місце на землі, але була закріпачена політично й економічно. Римлянка часів занепаду Імперії — нібито емансипована. Однак це оманлива емансипація: у світі, де чоловіки практично лишалися єдиними господарями, жінка володіла «порожньою свободою». Вона вільна «задля нічого».


Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 149 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Тема: Использование Буквицы и Азбуки для записи числительных и цифирей (цифр). | ФІЛОСОФІЯ ЖІНОЧОГО ІСНУВАННЯ | Віра Агеєва | Перший розділ БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ | Другий розділ З ТОЧКИ ЗОРУ ПСИХОАНАЛІЗУ | Третій розділ З ПОГЛЯДУ ІСТОРИЧНОГО МАТЕРІАЛІЗМУ | Четвертий розділ | Третя частина 1 страница | Третя частина 2 страница | Третя частина 3 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Перший розділ| Третій розділ

mybiblioteka.su - 2015-2021 год. (0.007 сек.)