Наука як сфера людської діяльності

Поняття про науку, дисципліну наукознавство. Розподіл наук на природничі, суспільні, філософські. Наукове пізнання та його діалектика. Основні напрями наукової діяльності. Чинники розвитку освіти у ХХІ ст. Етапи становлення і розвитку науки. Економічна наука: види, класифікація.

Наука – це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення й використання нових систематизованих знань про природу, суспільство і мислення. Як специфічна сфера людської діяльності вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей.

Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу. Отже, наука виступає як:

- специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

- процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

- різновид суспільного розподілу праці;

- процес отримання знань та їх використання.

Наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Як? На запитання: Як зробити? – відповідає м е т о д и к а На запитання: Що зробити? – відповідає п р а к т и к а

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Так, Ф. Енгельс писав, що спочатку праця, а потім і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський. Праця як діяльність викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім – прагненням до комфорту. Це лише одна з рушійних сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила – цікавість, цікавість до самого себе, до людей, що оточують, довкілля, світу. Виокремлюють дві сфери людського інтересу – матеріальну (прагнення до комфорту: виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матеріального продукту) і духовну (прагнення задовольнити цікавість: мистецтво, сфера послуг, наука).

Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства вивчає спеціальна дисципліна – наукознавство.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що, в свою чергу, викликало об'єктивну необхідність здобуття знань. Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності, її адекватне відбиття у свідомості людини.

Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням. Наукове пізнання – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання нових знань та їх перевірки. Воно з'ясовує сутність явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їх об'єктивною природою. Основою і рушійною силою пізнання є практика, яка дає науці фактичний матеріал, що потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.

Діалектика процесу пізнання полягає у протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Отже, пізнання – це взаємодія суб'єкта і об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують у тісній взаємодії.

Наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об'єкту.

Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання – ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Рушійною силою пізнання є практика. Вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання рухається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього – до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Існують такі напрями її діяльності:

· науково-дослідницька полягає в пошуковій діяльності, спрямованій на пояснення явищ і процесів, установлення їх зв'язків і відношень, теоретичне й експериментальне обґрунтування фактів, виявлення закономірностей за допомогою наукових методів пізнання; в її межах здійснюються наукові дослідження, які мають дві форми наукових досліджень:

· фундаментальну – наукова теоретична та експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини;

· прикладну – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття й використання знань для практичних цілей.

· науково-організаційна (полягає у підготовці наукових кадрів через аспірантуру, організацію наукових конференцій, нарад, семінарів із найважливіших проблем національної безпеки, підготовці до видання матеріалів за результатами досліджень, підтриманні творчих зв'язків та здійсненні співробітництва із зарубіжними установами і вченими з найважливіших наукових проблем, створенні спільних наукових колективів, здійсненні обміну результатами наукових робіт, публікаціями та спеціалістами, наданні науково-методичної допомоги галузевим організаціям, виконанні на госпдоговірних засадах науково-дослідної роботи та здійсненні експертизи наукових проектів тощо);

· науково-інформаційна (сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку й поширенні);

· науково-педагогічна (полягає у збагаченні теоретичних знань, які сприяють удосконаленню процеса виховання, навчання й розвитку дітей, у змозі ефективно та якісно вирішувати кон­кретні навчально-виховні завдання).

Значна увага з боку держави приділяється науково-педагогічній діяльності. Так, національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті визначено, що основними чинниками подальшого розвитку освіти є:

- єдність освіти і науки як умови модернізації освітньої системи;

- достатній обсяг фінансування науки та підтримка вітчизняних наукових шкіл;

- фундаменталізація освіти, інтенсифікація наукових досліджень у вищих навчальних закладах; формування змісту освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень;

- інноваційна освітня діяльність у навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності;

- правовий захист освітніх інновацій та результатів наукової діяльності як інтелектуальної власності;

- залучення до наукової діяльності учнівської та студентської обдарованої молоді, педагогічних працівників;

- поглиблення співпраці і коопераціїнавчальних закладів і наукових установ, широке залучення вчених НАН України та галузевих академій до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах;

- створення науково-інформаційного простору для учнів, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів;

- запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки.

Невеличкий екскурс в історію. Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання її складних закономірностей, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер: людство поліпшувало умови життя за рахунок пізнання і перетворювання оточуючого світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопичувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопичених відомостей поступово вдосконалювався за рахунок встановлення певних обрядів, традицій, а потім і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої стала вся природа в цілому. Первісно створена антична наука ще не ділилася на окремі галузі і мала риси натурфілософії (метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки переплітаються з фантастичними вимислами про оточуючий світ).

У V ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відокремлюється астрономія.

У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтологію). Далі всередині цієї системи починають виокремлюватися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, відтоді розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами пізнань окремих галузей знань.

З другої половини XV ст., в епоху Відродження, починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого (середина XV ст. - середина XVI ст.) характеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціація науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін - математики, фізики, хімії.

Другий період у розвитку науки, що може бути охарактеризований як революційний у природознавстві, посідає час від середини XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроблено видатні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геології. Геоцентрична система побудови світу, яка створена Птоломеєм у II ст., замінюється геліоцентричною (М.Коперник, Г.Галілей - XVI-XVІІ ст.); були відкриті закони всесвітнього тяжіння (І.Ньютон - кінець XVII ст.), збереження маси в її хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А.Лавуазьє - друга половина XVIII ст.), виявлені основні закони спадковості (Г.Мендель - кінець XVIII ст.). У другій половині XIX ст. Д.Менделєєвим було відкрито періодичний закон у хімії. Справжній переворот у природознавстві відбувся в результаті таких великих відкриттів як створення еволюційної теорії (Ч.Дарвін) і закону збереження й перетворення енергії.

Революційні процеси, що відбувалися в науці у XVI-XIX ст., призвели до докорінної зміни поглядів на оточуючу дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. - кінець XVIII ст.) дозволив дійти висновку, що за видимістю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висвітлювати.

Другий етап революції (кінець XIX ст.) призвів до краху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв’язками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в одному й тому самому колі. Вирішальну роль у цьому зіграли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. революція природознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Дж. Дж. Томсон, 1897 p.), закладено основи квантової механіки (М. Планк, 1990 p.), виявлено дискретний характер радіоактивного випромінювання.

У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризується виключно високими темпами. На основі досягнень математики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика тощо.

У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження, підхід до вивчення явищ природи. На місце попередньої ізоляції окремих дисциплін приходить їх взаємодія, проникнення одна в одну. Тепер будь-який об'єкт природи або явище вивчається у комплексі взаємопов'язаних наук.

Швидкі темпи розвитку науки в XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, економіку та організацію наукових досліджень, форми її взаємодії з іншими сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Наука виникла внаслідок потреби виробництва в XVIII ст., коли численні хаотичні дані пізнання було впорядковано, виділено й приведено в причинний зв'язок і знання стали наукою, а наука зімкнулася з одного боку, з філософією, з іншого - з практикою. Якщо виробничий процес стає фактором, сферою застосування науки, то наука, навпаки, стає фактором, функцією виробничого процесу. Практичні потреби суспільства обумовили розвиток технічних наук, які, у свою чергу, викликали прогрес у техніці. Через техніку наука стала все більше впливати на виробництво. Наука почала перетворюватися на галузь суспільного виробництва, яка добуває необхідну для суспільства нову інформацію. Процес виробництва нової інформації набув характеру прискореного відтворення, і наука стала бурхливо розвиватися, що означало початок епохи науково-технічної революції.

Минуле XX століття увійшло в історію як століття раціоналізму й розуму. Біля 500 природничих і 300 гуманітарних наук та породжені ними техніка і технології декларували свою спрямованість на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, формування системи цінностей, орієнтованих на ефективність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища, тобто за будь-яку ціну. Суспільство, сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і розвитку, створило реальну загрозу своєму існуванню.

Вперше за всю історію в першій половині XX століття людство досягло критичної межі і в другій половині цього століття, переступивши поріг, реально увійшло в період Великої Кризи. Пережито дві світові війни, атомні бомбардування, геноцид, з'явилися нові хвороби, загострилася екологічна проблема і це викликає зрозумілий сумнів у абсолютному прогресі науково-технічного шляху розвитку. Адже потужний розвиток економіки на основі досягнень науково-технічного прогресу виявився руйнівним для біосфери, погіршився стан довкілля, виснажуються природні ресурси, внаслідок чого зростає злиденність, деградують всі сфери суспільного життя, втрачаються духовні цінності.

Економічне зростання досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючої до обслуговуючої економіки, переважає виробництво послуг, інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства – інформаційне, характерною ознакою якого є знання та інформаційні технології, поєднані з високою духовністю.

Отже, наука склалася історично і є структурованою системою понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень та умовиводів. Процес становлення та історичного розвитку науки можна зобразити так:

Донауковий період

Розвиток на простому емпіричному рівні

Теоретичний (методичний) рівень розвитку науки

Методологічний рівень розвитку науки

Емпіричну основу науки складають:

· факти (реальні події, явища, які відбувалися або відбуваються;

· гіпотези, концепції, співвідношення, що витікають із відомих фактів (наукові припущення, певний спосіб розуміння певного явища, взаємозв'язок між чим-небудь);

· емпіричні дані науки (наукові висновки, рекомендації, кінцеві твердження, що призводять до формулювання раніше не відомих науці законів і закономірностей).

Теоретичну (методичну) основу науки складають:

· понятійний апарат даної науки (сукупність специфічних понять, категорій, термінів, визначень);

· науково-методичний апарат (сукупність розроблених під час розвитку науки і практики методик розв'язання наукових і практичних завдань, що призводять до отримання наукових результатів);

· теоретичні дані науки (сукупність наукових висновків і рекомендацій, які отримані у результаті застосування методів і теорій даної науки для впровадження у практику).

Методологічну основу науки складають:

· характеристика таких компонентів наукового дослідження як об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження;

· сукупність дослідницьких засобів, необхідних для вирішення певних завдань;

· уявлення про послідовність дій вченого в процесі вирішення наукових завдань.

Значимість сучасної науки характеризується усвідомленням місця і ролі людини в системі " Людина ® Природа ® Суспільство".

Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяльності людей.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

- наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

- наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

- практичною значущістю процесу, що вивчається.

Наука - не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства.

Наука як діяльність людей включає такі процеси:

1) формування знань, що відбувається внаслідок спеціально організованих наукових досліджень;

2) передавання знань, що виникає внаслідок комунікацій вчених та інших осіб, зайнятих науково-дослідною роботою. Комунікації можуть бути як формальними (наукові монографії, описи винаходів, матеріали наукових зібрань, форумів, конференцій, симпозіумів, наукові звіти, дисертації), так і неформальними (листування, бесіди, обмін препринтами, відбитками статей, а також поширені в теперішній час електронні журнали, електронна пошта, електронні конференції);

3) відтворення знань, що полягає у підготовці наукових кадрів, формуванні наукових шкіл.

Суть науки розкривається в її функціях. Пізнавальна функція науки відбиває велике прагнення людського розуму до пізнання і виправдовує саме існування людини на землі. Пізнавальна функція науки - це вияв найбільш суттєвих знань про закони розвитку природи, суспільства і мислення та їх взаємозв´язок. Критична функція науки полягає в оцінці виявлених закономірностей, властивостей, тенденцій з метою підсилення позитивних сторін явищ, процесів і усунення негативних. З цими функціями пов'язана і практична, яка полягає в удосконаленні оточуючого світу, особливо системи матеріального виробництва і суспільних відносин. Культурно-виховна функція – це розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;

СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Знання з економіки потрібні кожній людині не менше, ніж знання з хімії чи фізики, географії чи біології. Людина живе у світі економічних явищ, вона купує і продає, отримує доходи і сплачує податки, управляє і підкоряється управлінським рішенням, наймається на роботу, розпочинає власну справу.

Об'єктом економічного дослідження економічної науки є економічні процеси та явища. Це особлива сфера життя суспільства, що охоплює виробництво товарів та послуг, обмін ними і розподіл створених у суспільстві благ та їх споживання.

Виробництво в економічному розумінні – це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання – та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що грунтується на суспільному поділі праці.

Обмін – це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів, і цей рух обслуговують гроші, ціни, торгівля.

Розподіл – це формування доходів підприємців і працівників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави.

Споживання – це використання доходів на задоволення своїх потреб.

Уявлення про те, що має вивчати економічна наука, змінювалися. З розвитком цивілізації людство дійшло висновку, що найважливішим завданням будь-якого суспільства є якнайповніше задоволення потреб людини. Економічна наука якраз і вивчає, як саме люди (суспільство), використовуючи наявні ресурси, створюють різноманітні товари та послуги, намагаючись досягти задоволення своїх потреб.

Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовільняти свої потреби найповніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на обмеженість наявних ресурсів.

Економічна наука досліджує, як необхідно організувати виробництво, обмін та розподіл створених товарів і послуг. Критерієм раціональності, тобто правильності організації економіки є її здатність задовольняти потреби людей за наявних обмежених виробничих ресурсів.

Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.

В центрі уваги вивчення економічних відносин постають виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних форм господарювання. В економічній теорії формулюються економічні закони, які потім проявляються в економічних науках прикладного характеру.

Отже, економіка – складна і багатовимірна система, в ній, залежно від кута зору, можна виділяти різні суб'єкти економічних відносин.

1. Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і доходів, то суб'єктами економічних відносин є домогосподарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домогосподарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг.

2. Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб'єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

3. Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб'єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підпр иємства роздрібної та оптової торгівлі.

4. Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб'єктами будуть одержувачі різних доходів: найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів як збирач державних податків.

5. Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб'єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.

Отже, чим складнішим стає життя суспільства, тим більшою буде кількість дійових осіб (суб'єктів) економіки.

Економічна наука охоплює три етапи економічного дослідження:

1) збирання фактів (нагромадження певних даних, їх аналіз, класифікація. Якщо, наприклад, аналізуємо споживання, то потрібно мати дані про рівень доходів споживачів (мінімальну і середню зарплату), рівень цін, структуру споживання);

2) розробка теорії (спроба пояснити певні явища. З цією метою факти впорядковують, шукають між ними зв'язки, роблять узагальнення);

3) обґрунтування економічної політики (досягнення економічної науки використовуються при розробці державної економічної політики).

Економічна політика має багато складових – цінова, фінансово-бюджетна, інвестиційна, грошово-кредитна, валютна, антимонопольна, зовнішньоекономічна, митна політика тощо. Основи економічної політики розробляються державними виконавчими органами, науково-дослідними установами, підприємствами з врахуванням наукових положень.

Проте іноді економічне дослідження зупиняється на другому етапі – розробці теорії і не втілюється в економічній політиці.

ВИДИ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Економічна наука виступає самостійною галуззю у загальній класифікації наук. Як і кожна наука, вона розвивається на основі притаманних їй законів та у відповідності з конкретною суспільно-економічною формацією. Розвиваючись в умовах формацій, що історично змінювались, економічна наука, перш за все, вивчала економіку виробництва, тобто розвиток виробничих сил, виробничих відносин за певних історичних умов.

Назву "політична економія" сприйняли англійські економісти-класики Д.Рікардо, А.Сміт. Цей термін використовували також К.Маркс, Ф.Енгельс і послідовники їх школи.

Після виходу в світ праці видатного англійського економіста А.Маршалла "Принципи економіки" (1980 р.) назва "політична економія" в багатьох країнах почала змінюватися терміном "економікс" або "економічна теорія".

Сучасна економічна теорія відображає підсумок розвитку економічних досліджень, доробок у сфері вивчення багатьох економічних проблем, які в минулому не існували або не були актуальними. Отже, економічна теорія – це наука, яка вивчає те, як окремі суб'єкти господарства і суспільство в цілому досягають своїх цілей в умовах обмеженості ресурсів.

Економічна теорія – це фундаментальна економічна наука. На її основі виникло багато інших економічних наук та навчальних дисциплін, які в своїй сукупності становлять систему економічних наук.

Економічні науки – це сукупність наук, які вивчають об'єктивні економічні закономірності, здійснюють статистичну обробку і теоретичну систематизацію явищ господарського життя, розробляють практичні рекомендації для вдосконалення сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Економічні науки об'єднані загальною метою – допомогти людству найкращим чином вирішувати свої завдання у сферах виробництва, обміну, розподілу та споживання, досягти найбільшого достатку, прискорити економічний розвиток.

В основу класифікації покладено розмежування галузей суспільно-трудової діяльності. Економічна наука дедалі більше виступає як беспосередня продуктивна сила.

Для реалізації цієї мети кожна з економічних наук підпорядковує свої знання таким принципам:

1) досягнення економічного росту – виробництво більшої кількості і кращої якості товарів і послуг;

2) забезпечення економічної ефективності – максимальна віддача при мінімумі витрат ресурсів;

3) економічна свобода: вільний вибір сфери та роду діяльності, можливість прийняття оптимальних рішень для подальшого розвитку;

4) соціально-економічна забезпеченістт як працюючих, так і непрацездатних, повна зайнятість усіх, хто може і хоче працювати;

5) справедливий розподіл доходів;

6) створення належних умов для виконання державою своїх функцій;

7) формування раціонального торговельного балансу міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових операцій.

Економічні науки розглядають проблеми, що стосуються окремих господарств, підприємств і економіки як єдиного цілого. Норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз. Звідси з'явилися назви "мікроекономіка" і "макроекономіка".

Під терміном " мікроекономіка " розуміють дослідження економічних процесів у домашніх господарствах, на підприємствах і в організаціях. Предметом вивчення тут є, насамперед, такі явища, як ринок, попит, пропозиція, ресурси, витрати, доходи, їх розподіл тощо.

Макроекономіка вивчає функціонування і розвиток цілісних господарських організмів. Предметом її дослідження є галузі економіки, господарські об'єднання країн, світове господарство. В межах окремих держав макроекономіка займається проблемами економічного розвитку, господарської кон'юнктури, зайнятості та безробіття, грошей та фінансів тощо.

В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки – мезоекономіка ("мезо" – означає проміжний, серединний). Її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці все більшу роль відіграють господарські суб'єкти середнього рівня – великі господарські об'єднання, спілки працюючих, промисловців, споживачів. Господарської самостійності набувають регіони. Це нове, специфічне середовище, в якому діють господарські мікроодиниці, і є об'єктом вивчення мезоекономіки. Мезоекономіка є основою для розвитку галузевих і регіональних економік.

Усі економічні науки поділяють на шість основних груп:

1) теоретичні (макроекономіка, мікроекономіка, основи економічної теорії);

2) історичні (історія економічних вчень, економічна історія);

3) науки світової економіки (світове господарство і міжнародні економічні відносини, міжнародні валютно-кредитні операції, теорія і практика міжнародної торгівлі, економіка зарубіжних країн, економіка народонаселення);

4) науки регіонів країни (регіональна економіка, економіка природокористування, економіка землевлаштування, розміщення продуктивних сил);

5) економічні галузеві науки (економіка промисловості, економіка торгівлі, економіка громадського харчування, економіка транспорту, економіка невиробничої сфери);

6) функціональні економічні науки (статистика, бухгалтерський облік, фінанси і кредит, ціноутворення, економіка праці).

Домашнє завдання.

За зазначеними нижче адресами вибрати відповідно до вибраної теми дипломної роботи не менше 10 одиниць наукової періодики.

1. Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського, Наукова періодика України:

http://nbuv.gov.ua/portal/#%D0%86

2. Журнал "Інноваційна економіка":

http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/inek/2011_5/index.htm

Дата добавления: 2015-07-20