Спеціалізовані кредитно-фінансові установи

Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів (СКФІ) орієнтується на обслуговування певних типів клієнтів, або поширюється на такі сфери кредитування які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво).

Поштово-ощадні установи - Особлива різновидність СКФІ, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення, і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення (що є характерною функцією банку)

Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції.

До небанківських установ належать:

1) Інвестиційні компанії та фонди - це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які випускають та продають власні цінні папери, в основному дрібни інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств, банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акції.

2) Лізингові компанії - організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5-8 років) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує вартість орендованого майна.

3) Страхові компанії - це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха та за інших несприятливих умов. Вони утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб. Кошти страхового фонду, як правило, перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкладають в довгострокові цінні папери з фіксованим терміном.

4) Пенсійні фонди - державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію. Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації.

5) Фінансові компанії - спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (які становлять приблизно 80% їх активів). Джерелом грошових ресурсів є власні короткострокові зобов'язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

6) Ломбарди - кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна, як правило це короткострокові кредити (до 3-х місяців), що надаються населенню на споживчі цілі. Залежно від виду застави позика становить 50-80% її вартості. Одночасно з позиками під заставу практикують зберігання цінностей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

7) Кредитні товариства - це установи, які утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого та середнього бізнесу, фізичних осіб). Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та оплати спеціального внеску, який при виході з товариства не повертається. Основним видом діяльності є надання коротко та середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

8) Кредитні спілки - це громадські організації, що створюються на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

3. Єдина інформаційна система "Реєстр позичальників"

Єдина інформаційна система "Реєстр позичальників" створюється та функціонує на добровільних, договірних засадах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб у комерційних банках України в наслідок неповної інформації про клієнта. ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує облік клієнтів комерційних банків, які мають прострочену заборгованість по кредитам, збереження банківської інформації про боржників та доступ уповноважених осіб банку до цієї інформації. Інформація, яка зберігається в ЄІС "Реєстр позичальників" становить банківську таємницю.

ЄІС "Реєстр позичальників" - єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації (від комерційних банків), її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами.

Структурні підрозділи Національного банку України забезпечують експлуатацію програмно-технологічних засобів функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" та їх підтримку в робочому стані. До ЄІС "Реєстр позичальників "підключаються комерційні банки, які уклали договір з Національним банком про надання послуг через цю систему. Після підключення до ЄІС "Реєстр позичальників" комерційні банки регулярно надають потрібну інформацію до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" у відповідному форматі, при цьому своєчасне надання інформації та її достовірність є обов'язковим для всіх користувачів системи. Інформація, надіслана від комерційного банку, під час завантаження до системи проходить логічний та семантичний контроль, після чого комерційному банку видається квитанція - електронний документ, який формується ЄІС "Реєстр позичальників", і свідчить про прийняття або відмову в прийнятті вхідної інформації до бази даних, згідно з якою у разі потреби комерційний банк здійснює корегування і повторне завантаження правильної інформації.

Уповноважені особи комерційного банку формують запити в затверджених форматах передання даних і надсилають їх до Національного банку до програми оброблення запитів. Запит комерційного банку проходить перевірку щодо повноважень, виконується пошук даних та попереднє оброблення, формується стандартний звіт, який містить інформацію про окремих клієнтів банку. Для забезпечення конфіденційності всі файли інформаційного обміну обробляються програмно-технічними засобами, що забезпечують захист електронних документів від несанкціонованого доступу та спотворення на етапі передачі.

Терміни:

Емісія цінних паперів (ЦП) -сукупність дій емітента щодо випуску та розміщення ЦП.

Емітент - юридична особа, яка від свого імені випускає ЦП і виконує обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Випуск цінних паперів - зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права.

***

Процедура емісії цінних паперів.

Емісія цінних паперів може здійснюватись при заснуванні акціонерного товариства, збільшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства при реорганізації АТ, а також при залученні позикового капіталу різними емітентами (в тому числі державою та місцевими державними органами влади) шляхом випуску боргових ЦП.

ЦП на пред’явника випускаються тільки в документарній формі. Іменні ЦП випускаються як в документарній, так і бездокументарній формі. Форма емісійної ЦП визначається емітентом.

Отже емісійні ЦП можуть випускатися в одній з наступних форм:

- іменні ЦП документарної форми випуску (іменні документарні ЦП);

- іменні ЦП бездокументарної форми випуску (іменні бездокументарні ЦП);

- ЦП на пред’явника (документарні ЦП на пред’явника).

Емітент може проводити емісію самостійно. Однак ця форми випуску є властивою для банків та фінансових компаній. Оскільки для переважної кількості емітентів емісія ЦП – невластива для них сфера діяльності, тому вони залучають для її виконання посередників, які спеціалізуються на ринку цінних паперів - інвестиційних інститутів. Відповідно першим кроком при випуску ЦП є прийняття відповідного рішення про випуск та узгодження з інвестиційним інститутом. Наступний крок – підготовка проспекту емісії ЦП, яка виконується емітентом сумісно з інвестиційним інститутом.

Інвестиційна компанія, як інвестиційний інститут, за домовленістю з емітентом може брати участь в організації випуску ЦП на різних умовах:

- викупить за свій рахунок весь випуск ЦП по фіксованій ціні з ціллю їх подальшого перепродажу;

- викупить за свій рахунок частину випуск ЦП недорозміщену серед сторонніх інвесторів в продовж обумовленого строку;

- взяти на себе обов’язок прикласти всі зусилля по продажу ЦП стороннім інвесторам, отримуючи за це комісійну винагороду.

Якщо компанія за свій рахунок викупить весь випуск ЦП чи його частину, то вона виступає як поручитель-гарант, який називається “андеррайтом”. Якщо компанія не вкладає свій капітал, то вона виступає в ролі фінансового брокера.

Процедура емісії включає наступні етапи:

- прийняття емітентом рішення про випуск ЦП;

Рішення про випуск ЦП приймається уповноваженим органом емітента та оформлюється протоколом. Рішення про випуск ЦП складається в 2-х чи 3-х екземплярах, завірених в реєстраційному органі: один екземпляр зберігається в реєстраційному органі, інший – у емітента, а третій передається реєстратору (якщо такий необхідний).

- підготовка та реєстрація проспекту емісії ЦП (інформації про емісію);

Проспект емісії повинен містити інформацію про емітента та випуск ЦП. Перелік цих відомостей різний в різних країнах, але він формується по принципу “повного розкриття інформації”. Якщо емітенти бажає, щоб його ЦП були придбані інвесторами, то він має надати конкретну інформацію про свою діяльність та про випуск ЦП.

Реєстрація інформації про емісію цінних паперів є підставою для оформлення тимчасового глобального сертифікату до депозитарію.

- публікація інформації про реєстрацію емісії ЦП в періодичному друкованому виданні;

У випадку відкритої емісії емітент, а також професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють розміщення ЦП, зобов’язані забезпечити будь-яким потенційним власникам можливість доступу до інформації, яка підлягає розкриттю, до придбання цінних паперів.

- реєстрація випуску;

При реєстрація випуску в Комісії по ЦП та фондовому ринку цьому випуску ЦП присвоюється державний реєстраційний номер та здійснюється запис у Загальному реєстру випусків ЦП. Емісійні ЦП з одним державним реєстраційним номером випускаються в одній формі.

Після реєстрації випуску цінних паперів емітенту видається свідоцтво, яке є підставою для друкування бланків сертифікатів цінних паперів, якщо цінні папери випускаються в документарній формі. У разі, коли цінні папери випускаються у бездокументарній формі, свідоцтво є підставою для оформлення глобального сертифікату до депозитарію.

- розміщення ЦП;

- підготовка та реєстрація звіту про розміщення.

Реєстрація випуску цінних паперів, інформації про їх емісію та звіту про наслідки підписки на акції (погашення облігацій) здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або її територіальними органами.

Якщо випуск ЦП здійснюється в документарній формі то процедура емісії доповнюється виготовленням сертифікатів ЦП. Одна ЦП може бути засвідчена тільки одним сертифікатом. Один сертифікат може засвідчувати право на один чи декілька, чи всі ЦП з одним державним реєстраційним номером.

При бездокументарній формі випуску емісійних ЦП рішення про випуск ЦП є документом, що засвідчує права, закріплені цінним папером. При документарній формі випуску емісійних ЦП сертифікат та рішення про випуск ЦП є документом, що засвідчує права, закріплені цінним папером.

Емітент розпочинає розміщення ЦП тільки після реєстрації випуску ЦП, при цьому він може розмістити меншу кількість ЦП порівняно з вказаною в проспекті емісії

Звіт по результатам випуску ЦП містить наступну інформацію:

- дата початку та завершення розміщення ЦП;

- фактична ціна розміщення ЦП (по видам цінних паперів в межах даного випуску);

- кількість розміщених ЦП;

- загальний об’єм надходжень за розміщення ЦП;

Етапи емісії акцій:

1. Прийняття емітентом рішення про випуск акцій:

- загальна номінальна вартість акцій на яку планується провести підписку;

- мета використання фінансових ресурсів, залучених від емісії (конкретні обсяги та напрямки використання;

- кількість акцій по типам і категоріям: іменні та на пред'явника, прості та привілейовані;

- форма випуску акцій: документарна чи бездокументарна;

- права, що надаються власникам простих та привілейованих акцій;

- номінальна вартість акцій,

- запланований курс продажу акцій;

- відомості про місце, дати початку та припинення підпису на акції;

- дії, що проводяться в разі перевищення (недосягнення) рівня запланованої підписки на акції або дострокового її закінчення (згідно з рішенням про емісію акцій)

2. Підготовка проспекту емісії - інформації про емісію акцій.

Згідно з Українським законодавством в інформацію про емісію акцій повинні бути включені такі відомості:

а) характеристика емітента, а саме:

- предмет діяльності, інформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження та інвестиції;

- відомості про статутний фонд (загальний обсяг, фактично сплачений статутний фонд);

- відомості про фінансовий стан

б) дані про емісію цінних паперів

- докладний опис порядку підписки на акції та їх оплати із зазначенням найменування банківської установи та номеру розрахункового рахунку, на який має бути внесена оплата за акції;

- найменування торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);

в) відомості про реєстратора;

г) відомості про депозитарій цінних паперів (у разі коли запланована бездокументарна форма випуску акцій).

3. Реєстрація інформації про емісію акцій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку)

4. Публікація інформації про емісію акцій.

5. Проведення підписки на акції.

6. Подання звіту про наслідки підписки на акції, який включає наступну інформацію:

- кількість акцій, на які здійснена підписка;

- загальна сума договорів, укладених при здісненні підписки на акції;

- загальна сума коштів, отриманих в ході підписки на акції як плата за акції.

7. Реєстрація випуску акцій (свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів)

8. Друкування бланків сертифікатів акцій.

9. Розміщення акцій.

Порядок оплати акцій:

- на етапі підписки частково (%);

- визначається строк повної оплати.

Коли ВАТ організовується, то при недосягненні 60% ВАТ не засновано і кошти повертаються.

Етапи емісії облігацій:

1. Прийняття емітентом рішення про випуск облігацій:

- загальна номінальна вартість облігацій, що пропонуються до продажу

- мета використання фінансових ресурсів, залучених від продажу облігацій та джерела погашення позики та виплати доходу по облігаціям (конкретні обсяги та напрямки використання облігацій та джерела погашення);

- кількість облігацій по типам та категоріям: іменні та на пред'явника, процентні та безпроцентні;

- форма випуску (іменні або на пред'явника, процентні або безпроцентні);

- умови та термін обігу;

- права, що надаються власникам облігацій;

- номінальна вартість;

- запланований курс продажу облігацій та відомості щодо ринкової вартості облігацій (на біржах, ТІС, позабіржовому ринку);

- місця та дати початку та припинення продажу облігацій а також погашення.

2. Підготовка проспекту емісії

3. Реєстрація проспекту емісії та випуску облігацій здійснюється одночасно.

4. Публікація інформації про реєстрацію емісії.

5. Розміщення облігацій.

6. Реєстрація звіту про розміщення.

7. Погашення.

8. Реєстрація звіту про погашення.

---

Дата добавления: 2015-07-26