Тема: Макроекономічна політика

Програмні запитання.

1. Макроекономічні цілі, критерії та інструменти державної політики.

2. Взаємодія фіскальної та монетарної політик: класичний та кейнсійнський підхід.

3. Критика Лукаса та врахування раціональних очікувань.

4. Теорія і практика економіки пропозиції та її актуальність для сучасної України.

5. Типи політик: “за правилами”‚ „дискреційна”‚ „вбудованих стабілізаторів”.

6. Макроекономічний діагноз сучасному станові економіки України.

7. Принципи та методи забезпечення політики економічного зростання в Україні.

Література: Манків (розділ 14). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 5.3; 6.1; 8.5).

Самостійна робота: Кейнс; Фридмен; Хайек; Блауг; Стігліц; Бальцерович; Колодко; Ослунд; Економічний розвиток...; Економіка України.

Основні положення теми

Ми розрізняємо два підходи до розуміння необхідності та сутності макроекономічної політики: кейнсіанський та класичний (некласичний).

Для методологічного бачення кейнсіанців характерним є виправдання необхідності проведення активної макроекономічної політики для компенсації негативних наслідків внутрішньої нестабільності економіки, яка обумовлюється недостатньою гнучкістю ціноутворення, особливо еластичності на зниження ціни, фіксацією ціни трудових ресурсів («жорсткістю» заробітної плати), обмеження регулятивної функції коливань банківського відсотку («пастка ліквідності») і т.п.

Класичний підхід розглядає економічну систему як таку, що здатна ефективно саморегулюватися через коливання рівноважних цін на всіх ринках (ціна продукції, заробітна плата, банківський відсоток, валютний курс), а, відтак, автоматично знаходитися в районі стану довгострокової рівноваги. Втручання держави як економічного актора вважається небажаним, бо це створює макроекономічні шоки та посилює нестабільність економіки. Тому в цьому підході віддається перевага пасивній макроекономічній політиці, а роль держави зводиться до підтримки та захисту інститутів ринкової економіки, а також забезпечення пропозиції грошей на рівні обсягу національного продукту.

Зазначені дві школи відповідно орієнтуються на різні основні макроекономічні тотожності, які відображують ту ж саму економічну реальність – сукупність трансакцій в національній економіці за певний проміжок часу.

У кейнсіанський моделі основною тотожністю, на базі якої також будуються різні рівняння макроекономічних пропорцій, є тотожність доходів і витрат:

Y ≡ C + I + G + X_n

У класичній моделі основною тотожністю є рівняння обміну (кількісної теорії грошей):

MV = PY

У кейнсіанській моделі найбільш ефективним інструментом макроекономічної політики вважається фіскальна (бюджетно-податкова) політика. Це обумовлене тим, що саме через державні видатки та податки можна ефективно впливати на сукупний попит, величина якого в короткостроковому періоді визначає обсяг ВВП. Застосовуючи інструменти фіскальної політики з врахуванням ефектів мультиплікації витрат, держава може, за кейнсіанцями, проводити результативну стабілізаційну політику для утримання ефективного сукупного попиту та забезпечення національного випуску продукції на рівні потенційного ВВП. Монетарна політика має меншу вагу в кейнсіанських моделях через низьку еластичність до неї ВВП в короткостроковому періоді (велика тривалість у часі передаточного механізму монетарної політики). Цей передаточний (трансмісійний) механізм монетарної політики має вигляд: зміна пропозиції грошей ð зміна відсоткової ставки ð зміна інвестицій ð зміна ВВП. Так, наприклад, якщо пропозиція грошей збільшується, то буде така реакція:

M á ð r â ð I á ð ВВП á

У класичній моделі головними економічними функціями держави вважаються – створення і захист ефективних ринкових інституцій, які забезпечують вільне ціноутворення на всіх ринках з тим, щоби утворювалися рівноважні конкурентні ціни, відповідна боротьба з монополізмом, сильна регулятивна політика, яка забезпечує вільний вхід на ринки та вихід з них, вільне та ефективне прийняття економічних рішень економічними акторами, розбудову інституцій фінансового посередництва для забезпечення ефективності функціонування реального сектору економіки, а також забезпечення ефективного обсягу пропозиції грошей в країні, який дозволяє економіці перебувати на рівні потенційного ВВП, який постійно зростає, та не допускати виникнення станів рецесії (циклічного безробіття) чи перегріву (інфляційного розриву).

До класичної моделі також відносяться сучасні теорії раціональних очікувань, які виходять з того факту, що стабілізаційна політика кейнсіанського типу може бути ефективною лише у разі кращої інформованості уряду та Центрального банку про теперішні чи майбутні макроекономічні шоки ніж інформованість населення (економічних акторів). Інакше останні, починаючи реагувати на макроекономічні шоки з упередженням до дій уряду (включаючи реакцію на прогнозні шоки, обумовлені об’явленими заздалегідь заходами фіскальної політики), зводять нанівець ефективність інструментів державної політики.

Існують внутрішні та зовнішні лаги макроекономічної політики.

Внутрішній лаг – проміжок часу між моментом економічного шоку та моментом прийняття у відповідь заходів економічної політики. Для інструментів фіскальної політики цей лаг є довгим, бо часто потребує рішень парламенту щодо змін бюджетних витрат чи податкового законодавства. Монетарна політика має короткий внутрішній лаг, бо рішення, які впливають на пропозицію грошей, можуть бути прийнятими дуже скоро (наприклад, постановою Центрального банку).

Зовнішній лаг – проміжок часу між моментом прийняття певних рішень щодо заходів макроекономічної політики та моментом досягнення результативності цими заходами. Інструменти фіскальної політики мають невеликий зовнішній лаг, бо прийняті рішення щодо змін у бюджетних видатках чи податкових нормах можуть почати діяти з наступного дня. Інструменти монетарної (грошово-кредитної) політики мають великий зовнішній лаг через тривалий передаточний (трансмісійний) механізм їхньої дії.

Існують два типи макроекономічної політики: за правилами (тверда) та дискреційна (за нагодою чи гнучка).

Вважається, що макроекономічна політика, яка базується на твердих правилах, має такі переваги перед дискреційною політикою:

а) стабільна макроекономічна політика знижує ризики прийняття некомпетентних рішень;

б) в умовах політики «твердого курсу» зменшується вплив політичного бізнес-циклу;

в) стабільна макроекономічна політика підвищує ступінь довіри до уряду.

Стабільна макроекономічна політика може бути як активною, так і пасивною.

«Твердий курс» бюджетно-податкової політики уряду означає щорічне формування збалансованого бюджету. Проте такий підхід має недоліки, які пов’язані з:

а) зниженням ступеню «вбудованої» стабільності економіки;

б) збільшенням коливань податкових ставок, що знижує інвестиційну активність;

в) відносним зниженням теперішніх доходів на користь майбутніх періодів.

«Твердий курс» монетарної (грошово-кредитної) політики Центрального банку означає, зокрема, наступне:

а) підтримка стабільного темпу зміни грошової маси (наприклад, монетарне правило Фрідмана);

б) стабілізація номінального ВВП;

в) стабілізація ринкової ставки банківського відсотку.

Проте, здійснення заходів політики «твердого курсу» може призвести до негативних наслідків у разі неузгодженості фіскальної і монетарної політик відповідно уряду та Центрального банку.

Наприклад, це можна проілюструвати на моделі IS/LM: коли при прецесійному розриві уряд збільшує сукупний попит заходами фіскальної політики крива IS рухається праворуч, збільшуючи ВВП та відсоткову ставку; на це Центральний банк повинен прореагувати заходами, які будуть знижувати відсоткову ставку, а саме – збільшити пропозицію грошей (тоді крива LM рухається також праворуч, щоби понизити відсоткову ставку); в результаті економіка увійде до стану перегріву (інфляційного розриву).

Дата добавления: 2015-07-26