Ні. наук міологічного циклу

Розвиток наук анатомії і фізіології бере початок з античного світу

Славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ (V ст. до н.е.) зберігає віками почесне звання" Батько медицини». Своїми працями він показав шляхи вивчення людини, план дослідження її, завдання діагнозу, про­гнозу, терапії.

Протягом століть людство йшло до сучасного рівня знань у цих галузях науки.

Лекція 1. Значення анатомії, фізіології та гігієни дитячого організму для педагогіки, психології

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з Х-ХІІ ст. монахи – цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні та фізіо­логічні, від покоління до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в Україні розпочалася підготовка кадрів, які бага­то зробили для розвитку анатомії на науковій основі.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського універ­ситету Андреас Везалій (1514-1564), який на підставі численних розтинів трупів у 1543 р. видав книжку "Про будову людського тіла" з системати­зованим описом органів тіла людини.

Виникнення функціонального напряму в анатомії пов'язано з ім'ям Уїльяма Гарвея (1578-1657), який на підставі проведених спостережень та експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин" про кровообіг від серця через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком роз­витку фізіології як науки. Згодом (1661) Марчело Мальпігі (1628-1694) на підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени з'єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про існування замкнутої системи кровообігу.

Розвитку анатомії та фізіології в XVII XVIII ст. допомагали лега­лізований в ряді країн розтин трупів, поширення досконалих методів дослідження, відкриття університетів у країнах Європи, введення ана­томічної термінології. Серед вчених-а патом і в цього періоду слід відзна­чити Ф. Рюйша (1638-1731), який першим організував постійний музей анатомічних препаратів, удосконалював бальзамування трупів тощо.

У Росії анатомія починає свій розпиток за Негра І. Поштовх до розвитку вчення про здоров'я дітей дав геніальний російський вчений - енциклопедист М.В. Ломоносов (171 І 1765 рр.), який першим звернув увагу властей на надзвичайно високу смертність серед дітей.

У 1834 році у Петербурзі відкрито перший шпиталь для дітей. Це сприяло глибшому вивченню патології дитячого віку і виділенню серед лікарів спеціалістів-педіатрів. Основоположником вітчизняної педіатрії як науки вважається Степан Хомич Хотовицький (1796-1885 рр.)

Грунтуючись на великому власному досвіді і обізнаності у світовій літературі, він написав перший посібник «Педіатрика» (1847). Свій посібник С.Х. Хотовицький побудував на глибокому знанні анатомії і фізіології дитячого організму. В ньому він доводив, що в процесі розвитку в організмі дитини відбуваються зміни не лише кількісного, а й якісного характеру. Вчений подав чіткий опис різних форм патології дитини, детально обґрунтував засоби запобігання ім., способи догляду, дієту дітей раннього віку.

У розвитку педіатрії велика роль належить професору Московського університету Н.Ф. Філатову (1817 – 1902рр.), авторові багатьох визначних праць з педіатрії, зокрема посібника «Семіотика і діагностика дитячих хвороб» (1890).

Професор Петербурзької медико – хірургічної академії М.П. Гундобін (1860 - 1908) усю свою діяльність присвятив вивченню вікових особливостей дитячого організму.

Петербурзькому лікареві К.А. Раухфусу (1835 - 1915) належить розроблення основ санітарної статистики захворювання дітей, побудови дитячих лікарень. Він перший застосував систему боксів – ізоляторів.

Велику боротьбу з дитячою смертністю і роботу з підготовки лікарів – педіатрів провів в Україні професор І.В. Троїцький (1856 - 1923). Він опублікував 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозування лікувальних засобів для дітей, з шкільної гігієни.

Відкриваються і розвиваються кафедри анатомії на медичних факультетах університетів ряду великих міст України, які потім сформувались у відомі анатомічні школи (кінець XVII ст.. – початок XVIII ст.). Першим відкрився медичний факультет Львівського університету (1784р.). У 1805 р. був організований медичний факультет у Харкові. Найталановитішими представниками Харківської анатомічної школи вважають В.П. Воробйова (автора методу макромікроскопічного дослідження, унікальних анатомічних атласів, підручників) та його учня Р.Д. Синельникова (автора тритомного анатомічного атласу, наукового керівника комісії по реставрації і збереження тіла М.І. Пирогова).

У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Святого Воло­димира почалися у 1841 р. Серед відомих анатомів Київської школи слід відзначити О.П. Вальтера (перший дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини), В.О. Беца (основоположник вивчення структури кори головного мозку), М.А. Тихомирова (автора визнаної у всьому світі монографії "Варіанти артерій і вен людського тіла"), М.С. Спірова (вив­чав лімфатичну систему), О.В. Свиридова.

Видатний лікар-анатом М.І. Пирогов (1810-1881 рр.) заклав осно­ви багатьох галузей сучасної анатомії і фізіології. І.М. Сєченов (1829— 1905 рр.), С.П. Боткін (1832-1889 рр.), І.П. Павлов (1849-1935 рр.), В.М. Бехтерев (1857-1927 рр.), Л.О. Орбелі (1882-1958 рр.) створили і розвинули теорію нервізму, що 'рунтується на уявленні про цілісність організму й провідну роль нервової системи, яка регулює, узгоджує функції всього організму і пристосовує його життєдіяльність до умов існування.

Нині анатомія, фізіологія і гігієна як науки набули значного розвит­ку. За останній час вітчизняними анатомами, фізіологами, гігієністами досягнуті визначних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дало змогу «за­зирнути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на іншу, з чутливої клітини на нервову.

Дата добавления: 2015-07-18