Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загально­народної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — цесукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених в про­цесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опануван­ня якими сприяє підвищенню культури мови.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, зву­косполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих зву­косполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найпов­ніший список слів з літерою ґ подано в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися. оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія		ґатунок
монографія	але	ґрунт
організація		підґрунтя

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформо­вана, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, оди­надцять, чотирнадцять, рукопис, машинопис, перепис, книжки, шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Російсько - українським словником у 3-х томах (1983-1985); Орфо­графічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма	Калька
постачальник	поставщик
навчальний	учбовий
численний	багаточисельний
нечисленний	малочисельний
захід	міропиємство
збігатися	співпадати
зіставляти	співставляти
наступний	слідуючий
ставитися	відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими мо­делями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, заміню­ються прикметниками або іменниками:

Українські	Російські
відповідники	дієприкметники
вирішальний	решающий
наступний	последующий
попередній	предшествующий
бездіяльний	бездействующий
вступник	поступающий
завідувач	заведующий
службовець	служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові конст­рукції, насамперед поширені у діловому мовленні. Порушен­ням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:

Українські відповідники	Російські конструкції
На ваш погляд	по вашому усмотрению
у службових справах	по делам службы
зі службового обов’язку	по долгу службы
за наказом	по приказу
після закінчення терміну	по истечении срока
через недбалість	по небрежности
за законом	по закону

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма	Порушення норми
укладати угоду	заключати угоду
брати участь	приймати участь
впроваджувати у виробництво	внедряти у виробництво
відшкодувати збитки	возмістити убитки
витяг із протоколу	виписка із протоколу
чинне законодавство	діюче законодавство
обіймати посаду	займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий,.зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми/слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написання одно­звучних слів, що мають неоднакове значення): напам'ять - на пам'ять, вишневе — Вишневе, проте – про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматич­ному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, с обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою ре­чення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак окли­ку, знак питання, три крапки); між частинами складного ре­чення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у простому реченні на місці пропущеного члена речення та між підме­том і присудком відповідно до правил (тире); при вставнихі вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). Наприклад: Особисті офіційні документи — це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, прохання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо отримання доку­ментів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури. Проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий приклад порушення смислового принципу вживання розділових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовняний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки. -

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку: історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Цей принцип є допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї й самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватися їх.

Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.

Літературна мова має дві форми вживання:

1) Писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;

2) Усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.

Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні	Вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів	(ве^идец’:а) (шчи^епити), (но^ушу) (к’іхт’і), (і^инод’і), позаочі, добродій
Орфографічні	Написання слів	пів’яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні	Вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів	будь-яке (любе –непр.) питання, випрасував(погладив-непр.) одяг, наступна(слідуюча –непр.) зупинка
Граматичні	Творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	по містах і селах (по містам і селам – непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу – непр.), найбільший(самий більший – непр.)
Стилістичні	Використання мовних засобів, властивих певному стилю	Ти (з якого питання-непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає-непр.) посідає…
Пунктуаційні	Вживання розділових знаків	Це, може, й так, а може, й ні.

Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандарт

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 3. Опрацюйте наведені речення і вилучіть з них зайві слова.

1. Кошти мають бути використані за цільовими призначеннями. 2. Звільнити Спасенко О.П. з посади у зв’язку з невиконанням ним своїх прямих і непрямих службових обов’язків. 3. Нам потрібно об’єднати воєдино усі свої палкі зусилля. 4. На цьому засіданні слід підвести коротке резюме висловленого. 5. Мені треба подати до відділу кадрів свою власну автобіографію.

Вправа 4. Відредагуйте речення

1. Декану НПУ ім. М.П. Драгоманова доц Кравченко Семенуу Івановичу студента 13 групи природничо-географічного факультету Мілютенко Михайла Тимофійовича.

2. Я, Данилко А.А., народився 1.12.1986року;

3. Прошу прийняти мене на посаду менеджера по рекламі з 15. ІV. 2002р із випробовувальним строком 1 місяць.

Стилі сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залежно від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатнішнх і найпотрібнішнх саме для цієї мовної ситуації наявних у мові співвідносних варіантів слів, форм. Словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір(новеле, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово «стиль» - багатозначне, воно походить від латинського stylus – «паличка для письма», тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і середньовіччя. В літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Стиль – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів(лексики. Фразеології, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

· Сферу поширення (коло мовців);

· Призначення;

· Систему мовних засобів;

· Стилістичні норми;

· Підстилі;

· Жанри реалізації.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

1) Науковий;

2) Офіційно-діловий;

3) Публіцистичний;

4) Художній;

5) Розмовний, або стиль побутового мовлення.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю. Що різняться насамперед метою мовлення. Сферою спілкування та іншими ознаками.

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні. Між стильові засоби. Незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у вигляді таблиці.

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 5. Знайдіть вірну відповідь.

1. Основними ознаками літературної мови:

А) унормованість;

Б) наявність усної і писемної форм існування;

В) наявність територіальних діалектів;

Г) полі функціональність;

Д) над діалектна форма існування;

Е) функціонування у галузі державної та політичної діяльності.

2. За походженням виділяють такі види документів:

А) вхідні; Г) особисті;

Б) вихідні; Д) стандартні;

В) службові; Е) індивідуальні.

Основні ознаки офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI—ХП ст. (Мстиславова грамота 1130р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV та XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т. ін.). Сфера вживання ділового стилю зу­мовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення та способу оброблення. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зруч­ними для зорового сприймання. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

2. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гра­нична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образ­ності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стан­дартизації такі:

А) широке вживання готових словесних формул типу у зв'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

Б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат досягнення однотипності вираження думки.

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням поза часовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються і такі звороти, як з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох примірниках, вжити заходів,визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяк, накласти резолюцію.

7. Найхарактерніші речення — прості поширені (кілька під­метів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документацій них тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 6. Дайте визначення офіційно-ділового стилю та назвіть його головні ознаки.

Вправа 7. Дайте відповіді на питання тексту:

1. Виберіть правильно побудовану конструкцію: відсутній по хворобі; відсутній за хворобою; відсутній через хворобу.

2. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента протоколу: повістка дня; повістка денна; порядок денний.

3. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента автобіографії: …поступив(ла) у желізнодорожний технікум; …вступив (ла) у желізнодорожний технікум; … вступив (ла) до залізничного технікуму.

4. Виберіть рядок з правильними назвами документів: довіренність, довідка. Пояснювальна записка; доручення, довідка, пояснююча записка; доручення, справка, пояснювальна записка; доручення, довідка, пояснювальна записка.

5. Виберіть правильний варіант оформлення документів: а) … звільнитися по власному бажанню; б) …звільнитися за власним бажанням; в)…звільнитися з власного бажання.

Офіційно-діловий стиль — мова ділових паперів.

Документ — основний вид офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю - інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість, а більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування.

Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття "документ» 6агатозначне і залежить від того, у якій галузі й для чого він використовується.

З латинської documentum означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичний словник трактує документ як:

1) письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо);

3) достовірне історичне письмове джерело;

4) матеріальний об'єкт, у якому міститься певна інфор­мація (наприклад, перфораційна картка).

Автори "Універсального довідника – практикума з ділових паперів» тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Отже, документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Наукова дисципліна, яка вивчає структуру і властивості документальної інформації, розвиток форм документів, методи і засоби автоматизованої обробки, зберігання, пошуку й використання їх, називається документалістикою.

Під діловодством(справочинством) розуміють діяльність, яка охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Так, планування відбувається за допомогою різних планів; облік - у вигляді складання й обробки статистичної бухгалтерської та оперативно - технічної документації; інструктування — шляхом видання інструкцій, методичних вказівок; контроль — збиранням відомостей (письмово) і видання вказівок тощо.

Отже, документація використовується як спосіб і засіб реалізації функцій, покладених на управлінський апарат.

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 8 Як нумеруються у документах сторінки, якщо він складений на двох і більше аркушах паперу?

Вправа 9 Виберіть вірну відповідь

1. За місцем виникнення виділяють такі види документів:

А) внутрішні; Г) зовнішні;

Б) вхідні; Д) вихідні;

В) стандартні; Е) індивідуальні.

2. Документи щодо особового складу - це:

А) документи, у яких фіксуються угоди між сторонами про встановлення ділових відносин, пов’язаних із господарською діяльністю, і які регулюють ці відносини;

Б) документи, пов’язані з процесом зарахування особи на роботу і її звільнення, визначенням і забезпеченням прав та обов’язків працівника, що регламентуються законодавством України;

В) угоди між особами, що наймаються на роботу, та керівниками підприємств(установ, організацій), за якими працівники зобов’язуються виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а керівник підприємства або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

3. За призначенням виділяють такі види документів:

А) для службового користування;

Б) щодо особового складу;

В) для загального користування;

Г) організаційні;

Д) довідково-інформаційні;

Е) організаційно-розпорядчі;

Є) розпорядчі;

Ж) обліково-фінансові;

З) господарсько-договірні;

Й) кадрові.

Історія документів в Україні

3 поняттям документа нерозривно пов'язані поняття архіву та бібліотеки.

Збереження важливих історичних документів у давнину засвідчене літописами. Місцем збереження державно-правових актів, інших документів були церкви чи монастирі, які водночас слугували архівами та бібліотеками. Найперші бібліотеки в Україні почали з'являтися в XI столітті, зокрема у Києво-Печерському монастирі та у храмі св. Софії. Це були збірки рукописів та рукописних книг, якими мали змогу користуватися ^:духовні та світські особи. Такі збірки мали князі й бояри (СвятославІІ Ярославич, Володимир Волинський, Микола Святоша Чернігівський), церковні братства (Ставропігійське братство у Львові), вище духівництво (Петро Могила, Лазар Баранович, Тимофій Прокопович, Дмитро Туптало), а також українські старшини (Кирило Розумовський, Григорій Потьомкін, родини Кочубеїв Милорадович).

Від найдавніших часів збереглися лише поодинокі доку­менти, акти приватно - правового або державного значення, переважно в монастирських та приватних архівах. Відсутність власної держави позначилася на долі найдавніших документальних матеріалів. Вони потрапили до архівосховищ та колекціонерів Москви, Петербурга, Відня, Варшави тощо.

Тільки утворення Української держави в 19І7 році покла­ло початок національному архівництву, коли у складі Голов­ного управління у справі мистецтв і національної культури було утворено Архівно-бібліотечний відділ.

Документи (акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо) відігравали життєво важливу роль у різні періоди історії України.

Скажімо, для історії княжої України (часи Київської держави Х - ХІІІ ст. та Ґалицько - Волинської держави XIII-XIV ст.) основними джерелами є літописи, що збереглися у вигляді літописних кодексів (Іпатіївський кодекс (1425 р.), Лаврентіївський кодекс (1377 р.)), актів (міжнародні договори, зокрема з Візантією), княжих грамот (грамоти галицько-волинських князів XVI ст.), правових кодексів ("Руська правда", церковні устави) тощо.

Для литовсько-польської доби (ХІV-ХVІІ ст.) характерні грамоти великих князів литовських і королів польських, акти сеймів, "Литовська метрика", "Коронна метрика", "Судебник" Казимира, Литовський статут, акти трибуналів, актові книги земських, міських, судів, акти магдебургій (міські книги), акти й документи церковних інституцій, документи приватні (маєткові та фамільні) тощо. Поважне значення в цей період мають джерела іноземного походження: документи міжнародно-правового характеру, хроніки, літописи московські, польські, турецько-татарські, спогади західноєвропейських мандрівників, листи, щоденники, описи («Щоденник» Е. Лясоти, "Опис України" Г. ле Вассера де Боплана).

Починаючи з часів Хмельниччини, зростає диференціація документальних джерел і збільшується їх загальна кількість. Державним характером гетьманської України визначається українське походження і зміст документів ХVІІ – ХVІІІ. Основними джерелами цієї доби є: міжнародні договори, (зокре­ма, гетьманські статті ХVІІ-ХVІІІ ст.), конституції (Бендерська конституція 05.04. 1710), універсали й листи гетьманів, акти Генеральної військової канцелярії, акти Генерального військового суду, акти Генерального скарбу, акти Генеральної артилерії), акти полкової адміністрації й судочинства, акти сотенних урядів, акти міського самоврядування (магістратів і ратуш), акти й документи церковних та культурно - освітніх інституцій. Залежність України від московської царської, а зго­дом російської імперської влада зумовлює появу таких видів історичних джерел, як документи російського уряду, які стосу­валися України, документи російських установ, які діяли на те­риторії України ("Малороссийская коллегия", "Канцелярия министерского правлення Малороссийских дел»). Після скасування української автономії у другій половині ХVІІІ ст. з'являються документи російських установ, які керували колись Гетьманщиною (намісництва, генерал-губернаторства тощо). Серед документів слід виділити "Права, за якими судиться ма­лоросійський народ" (І743 р.), а також "Полное собрание законов Российской Империи".

Першорядне значення в історії цієї доби має документаль­ний матеріал офіційного походження, проте все більшої вати набувають приватні документи: матеріали маєткових і фамі­льних архівів, щоденники, мемуари, листи.

Нову своєрідну групу становлять документи фабрично-заводських архівів України (починаючи з XVII ст.). Тексти літописів цього періоду (Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб'янки), крім суто літописного матеріалу, містять всілякі документи (універсали, листи тощо), хоч деякі з них сфальсифіковано,

Різноманітний матеріал дають чужоземні джерела -- мос­ковські, польські, турецько-татарські, молдавсько-волоські, угорські, шведські, західноєвропейські документи; щоденни­ки, спогади, листи.

Саме цієї доби поряд із рукописними джерелами з’являються друковані, які набувають особливого значення вже в наступний період.

У ХІХ-ХХ ст. кількість документального матеріалу, рукописного і друкованого, зростає безмірно. Відбувається процес дальшої диференціації та спеціалізації життя; через те документи доводиться класифікувати. Чужоземні матеріали цього періоду втрачають своє значення, проте, як і раніше, велику вагу мають документальні матеріали державних, гро­мадських установ та організацій, приватні архіви. Можна виділити декілька груп документів цієї доби:

1) щоденники, мемуари, листи українських діячів ХІХ - XX ст. (Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича та інших);

2) акти й документи установ Української держави 1917-1921 рр,

3) документальні матеріали політичної еміграції,

4) документи установ УРСР,

5) ділові папери незалежної України (з 24 серпня 1991 року).

Сьогодні особливості різних галузей діяльності суспільства відтворюють специфічні документаційні системи (зовнішньоекономічна, банківська, юридична, дипломатична тощо). Найчисленнішою є система управлінських документів, класифікованих за певними ознаками.

Сучасні вимоги до складання та оформлення документів

Постановою Держкомітету стандартів з 01.01.91 в дію введено ГОСТ 6.38-90. Це науково обґрунтовані правила підготовки та оформлення документів. Введення таких правил створює необхідні передумови для детальнішої уніфікації документів, що у свою чергу сприятиме використанню їх в автоматизованих системах управління.

Реквізитами називають структурні елементи, з яких складається документ. Кількість реквізитів у кожному документі не однакова. Вона визначається видом документа та його змістом.

Вимоги до оформлення ділової документації:

1. Для складання службових документів в установах належить використовувати папір форматів А4 (210×297мм) та А5 (148×210мм).

2. Усі службові документи мають оформлятися на бланках установи. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів з обов’язковим додержанням таких правил:

- встановлюється два види бланків: бланк для листів і загальний бланк для інших видів організаційно-розпорядчих документів;

- бланки кожного виду слід виготовляти на основі кутового або поздовжнього розміщення реквізитів. Реквізити заголовка розміщуються центрованим (початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від меж площі) або прапоровим (кожний рядок реквізиту починається від лівої межі площі) способом;

- бланки належить виготовляти друкованим способом на білому папері або на папері світлих тонів;

- бланки документів повинні мати такі поля:

ліве-20 мм; верхнє – не менш як 10 мм; праве і нижнє – не менш як 8 мм.

На бланках оформляються заяви працівників, окремі службові довідки тощо.

Кожний документ умовно можна поділити на три частини:

1) заголовна (до неї відносять усі реквізити, передбачені до тексту документа);

2) основна (реквізити: «Текст», «Відмітка про наявність додатків»);

3) оформлення (реквізити, що розміщуються нижче від додатків).

4) якщо порядковий номер місяця або числа складається з однієї цифри, то перед нею проставляється 0: 03.04.98.

Якщо текст документа друкується з одного боку документа, то номери проставляються по середині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю.

Титульна сторінка – перша (іноді третя) сторінка книги, наукової роботи. Реферату, яка містить відомості про автора, тему, призначення, місце і рік видання, назву видавництва тощо.

Традиційно відомості на титульній сторінці оформляються посередині аркуша. Якщо титул починається із ініціалів та прізвища автора, то їх пишуть на межі верхнього поля. Якщо ж на титулі є назва серії або інші відомості, то на межі верхнього поля пишуть їх, а прізвище автора зазначають через 5 інтервалів від них.

Назва книги пишеться великими буквами на 30-му інтервалі від верхнього зрізу сторінки. Якщо у заголовку декілька рядків, то кожний рядок пишеться через два інтервали.

Назва видавництва, місце і рік видання пишуться на межі нижнього поля маленькими літерами.

Заголовок пишеться великими літерами. Він має бути не довший ніж 40 знаків. Не дозволяється у заголовку переносити слова.

У документах заголовок пишеться з малої літери тоді, коли він розташований після назви виду документа, а з великої літери, якщо передує їй.

Наприклад:

ПОЛОЖЕННЯ

про Раду з питань мовної політики

при Президентові України

Текст від заголовка пишеться через 3-4 інтервали.

Розміщується заголовок посередині рядка або на початку рядка біля нового поля. Крапка після заголовка не ставиться. Короткі заголовки пишуться з проміжком в один знак між буквами в межах одного слова, наприклад:

З М І С Т

Підзаголовок пишуть малими літерами без підкреслень. Відстань між заголовком і підзаголовком – два інтервали, а від підзаголовка до тексту – три чи чотири.

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ОПИСУ

частини, елементи й ділянки опису

чи:

Ілюстрації, написи, підписи, текст

Примітки – додаткова помітка, пояснення до тексту.

1. Слово «Примітка» пишеться малими літерами (перша літера – велика) біля лівого поля без абзацу, після слова ставиться крапка або двокрапка.

2. Текст примітки друкується справа, у стовпчик. Наприклад:

Примітка. Абзац повинен бути однаковим і дорівнювати п’яти знакам.

3. Якщо приміток декілька, то вони нумеруються арабськими цифрами з крапкою (між ними проміжок в 2 інтервали.

Додатки оформляються як примітки.

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 10. Визначте, які поля залишаються з усіх боків сторінки документа.

Вправа 11. Знайдіть вірну відповідь.

1. Сукупність послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами мовної системи речень – це:

а) документ; б) текст документа; в0 назва виду документа; г) абзац.

2. Від першої особи пишуться такі документи:

а) протокол; б) заява; в) автобіографія; г) довідка; г) доповідна записка; д) наказ; е) характеристика.

Розділ ІІ

Заява, її реквізити та оформлення

Заява — це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання. Належить заява до документів щодо особового складу.

Заяви бувають від організацій, установ та особисті. В особистій заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідов­ності:

1.Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява.

2.Нижче у стовпчик — назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду й місце роботи чи структурний підрозділ).

3.Ще нижче посередині рядка пишеться слово Заява з великої літери й не ставиться крапка.

З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч — підпис особи, яка писала заяву.

Варто пам’ятати: під час написання тексту заяви спостерігаються варіанти в таких деталях оформлення: прізвище керівника установи або закладу. До якого звертаються із заявою, може вказуватися або не вказуватися; серед даних про освіту особи, котра звертається із заявою, номер і серія паспорта ставляться лише тоді, коли у заяві йдеться про виплату грошей; перелік документів, що додаються, може починатися словами: До заяви додаю (тоді назви доданих документів ставляться у знахідному відмінку: довідку, автобіографію), може починатися словами: До заяви додаються такі документи (далі назви документів у називному відмінку) або словом Додаток: 1…; 2…; 3….

У складній заяві також подаються відомості про те, які саме документи додані до заяви на підтвердження правомірності ви­словленого в ній прохання (документи перелічуються після ос­новного тексту перед підписом).

Заява пишеться від руки в одному примірнику.

Зразок 1:

Деканові природничо-географічного

факультету Національного

педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова

доц. Командишку В.К.

студента ІІ курсу відділення

«Географія й фізкультура»

Возного Петра Миколайовича

Заява

Прошу допустити мене до складання іспитів. 4 січня я ліквідував академзаборгованість: склав залік з практичного курсу української мови.

15.01.99 Власноручний підпис

Зразок 2.

Ректорові Чернігівського

педагогічного інституту

проф. Власенку С. С.

студента Харківського

державного університету

Шевченка Сергія Івановича

Заява

У зв'язку з переїздом моїх батьків до м. Чернігова на постійне проживання прошу зарахувати мене студентом III курсу фізико-математичного факультету зі спеціальності «Математика й фі­зика».

Додаток:

1. витяг із залікової книжки на 2 арк. в 1 пр.;

2. характеристика, видана Харківським державним університетом на 1 арк. в 1 пр.:

3. свідоцтво про народження на 1 арк. в1пр.;

4. довідка про місце проживання на І арк. в 1 пр.

20.07.99 Власноручний підпис

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 12. Прочитайте текст. Знайдіть помилки в оформленні. Текст відредагуйте і запишіть.

Директору київської середньої

школи № 22

Випускника педагогічного

інституту

Волошина А.П.,

що мешкає по вулиці

Б. Грінченка, 13, кв. 70

Заява

Прошу прийняти мене на посаду вчителя фізики. До заяви додаю копію диплома про закінчення інституту, копію трудової книжки.

28.08.99 р. Підпис

Вправа 13 Напишіть заяву на ім’я ректора Львівського політехнічного інституту (ви бажаєте вступити на навчання)

Вправа 14. Виправити допущені помилки в заяві, записати правильні варіанти.

Деректор ВПУ-34

Пелипіву І.М.

учня групи 13

Козака Петра

Заява

Прошу Вас надати мені матеріальну допомогу у зв’язку з вашким матеріальним становищем

24. 12.2007р Козак

Вправа 15. Напишіть заяву на ім'я директора училища про прийняття на роботу майстром виробничого навчання

Автобіографія

Автобіографія - це документ, у якому особа повідомляє основні факти своєї біографії.

Це життєпис, документ щодо особового складу, що в ньому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Документ, як правило, пишеться власною рукою на чистому паперовому аркуші. Іноді підприємство чи установа, яка приймає осіб на роботу або навчання. Укладає спеціальний бланк. Характер тексту автобіографії розповідний, виклад відомостей – за хронологією.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Текст, у якому зазначаються:

- прізвище, ім’я, по батькові;нг

- дата народження;

- місце народження;

- відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося навчатися);

- відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти).

3. Дата написання.

4. Підпис.

Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу.

Зразок:

АВТОБІОГРАФІЯ

Я, Назаренко В’ячеслав Дмитрович, народився 10 вересня 1968 року в м. Крюківську Кам’янець - Подільського району Хмельницької області.

У 1975 році пішов до першого класу СШ №4 м. Крюківська. Після закінчення школи у 1985 році вступив до Київського державного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова на історичний факультет.

У 1990 році закінчив повний курс названого університету за спеціальністю «Історія». По закінченні університету мені присвоєно кваліфікацію вчителя історії. З вересня 1990 року працюю вчителем у ПТУ № 24 м. Києве.

Склад сім’ї:

дружина – Назаренко Мар’яна Рудольфівна, 1969 р. народження, вчитель біології середньої школи № 12 м. Києва;

син – Назаренко Леонід В’ячеславович, 1989 р. народження.

12 жовтня 1990р. В.Л. Назаренко

Зверніть увагу, що назву документа (Автобіографія) пишуть посередині рядка. Трохи нижче верхнього поля. Кожне нове повідомлення має починатися з абзацу.

Усі дати пишуть за таким зразком: 18 червня 1998 року, у лютому 1998 року, протягом 1997/98 навчального року та ін..

Дату написання ставлять ліворуч під текстом, підпис автора –праворуч.

Аналізуючи мовні засоби і прийоми творення тексту автобіографії, зверніть увагу на складні випадки використання числівників у ділових паперах.

Хвилинка-сміховинка

Моя автобіографія

Народився я чи не народився, але є – це факт. Дати свого народження я не пам’ятаю, але батьки кажуть, що це було тоді, коли в нас була корова Майка.

Я був у дитинстві розбишакою, як-то кажуть, ганяв горобців. Але, пішовши до школи, я виправився, проте не зовсім. Вчився не дуже добре. Особливо не любив писати, тому «малюю», як курка лапою.

З ранніх років я виявив великі здібності в кулінарії. Батьки казали, щоб учився на повара. Але я вступив до школи м. Києва, щоб потім казали: «Це той, з кулінарного…», хоча я Хазанова дуже шаную й люблю. Жив у родичів і навчався в середній школі №4, тепер – студент ІІ курсу столичного вузу.

4.05.99р Покірний ваш слуга Калиніченко Олексій

Вправи на закріплення вивченого

Вправа 16. Напишіть автобіографію, дотримуючись чіткої послідовності подій.

Вправа 17. Виправити допущені помилки в автобіографії, записати правильні варіанти.

Автобіографія

Я, Вербищенко Анатолій Вікторович, народився 22 червня 1977 року в с. Озерце, Тлумацького району Черкаської області.

В 1980 по 1991 навчався у Калинівській ЗОШ, яку закінчив.

Після школи навчався в училищі.

Тепер працюю продавцем у «Наталії».

Моя фамілія: Віктор Іванович та Дарія Богданівна з дитинства працюють на консервному заводі. Цього року на пенсію.

2002рік,25травня Підпис

---

Дата добавления: 2015-07-18