Історія і сучасний стан кримінології в Україні

У дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський професор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панували два напрями — соціологічний (І. Фойниць-кий, Є. Немировський, М. Ісаєв, М. Гернет та ін.) і традицій­ний нормативістський (М. Таганцев, А. Трайнін). Великого по­ширення дістали біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) і психологічні (С. Познишев).

За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кримінології. Вийшло друком багато праць з аналізу мораль­ної статистики, особи злочинця тощо як представників старої професури (М. Гернет, С. Познишев, А. Трайнін, М. Ісаєв, О. Жижиленко), так і їх учнів (Є. Френкель, Г. Волков, В. Внуков).

У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабі­нети, зокрема в Петрограді (1918 p.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 p.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку приму­сових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створе-

но Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові.

У цей період інтенсивно вивчались соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійс­нювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії — "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922), "Преступность и самоубийство во время войны и после нее" (М. Гернет, 1927), "Юные правонарушители" (В. Куфаев, 1924), "Криминальная психология. Преступные типы" (С. По-знишев, 1926). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рік видавав збірник "Изучение преступности и пенитен­циарная практика". У 1926 р. було видано монографію харків­ського вченого Г. Волкова "Уголовное право и рефлексология". Численні статті узагальнювали психологічні й соціологічні спостереження щодо різних категорій злочинців, професійної, організованої та рецидивної злочинності. У вивченні злочин­ності того часу брали участь і практичні працівники суду, про­куратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.

Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розіб­ратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника. Широко використовува­лися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія реф­лексів Бехтерева і Павлова. Усе це суперечило диктаторському сталінському режиму й не вписувалося в офіційно визнані ленінські ствердження про корінну причину злочинності й не­забаром наслідки далися взнаки.

Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст. укра­їнська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожої теорії Ч. Ломброзо про природженого зло­чинця. Кримінологічні кабінети було ліквідовано, а інститути з вивчення злочинності реорганізовано в установи з вивчення кримінальної політики й кримінального права. Кримінологію спіткала доля генетики і кібернетики: її було оголошено "буржу­азною квазінаукою". У післявоєнні роки цьому сприяло також за­гострення полеміки в біології. Тоді перемогла "лисенковщина"

з її теорією про вирішальну роль зовнішнього середовища в роз­витку організму. Ідея щодо пріоритетного впливу середовища утвердилась і в соціальних науках. Кримінологічні досліджен­ня було припинено на тривалий час.

Кримінологічна наука відроджувалася поступово починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, в яких на­голошувалося на необхідності відновлення досліджень злочин­ності й розробки попереджувальних заходів. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) кримі­налістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. — Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів попередження зло­чинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних ви­щих закладах освіти було введено курс кримінології.

В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов'язано з ім'ям профе­сора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфан-дом написав монографію "Попередження злочинів — основа бо­ротьби за викорінення злочинності". Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній ака­демії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику Ук­раїни з 1972 по 1993 р.

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.

У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об'єднанні й координації зусиль вче­них і практичних працівників щодо розвитку кримінології.

У цьому зв'язку необхідно зазначити також плідну діяль­ність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організо­ваної та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної зло­чинності, кримінальної психології. Потреби практики висува­ють кримінологічну науку на відповідне місце в системі право­охоронних органів.

Контрольні питання 5

1. Основні кримінологічні ідеї класичної школи кримінально­
го права.?.

2. Хто заснував класичну школу кримінального права?

3. Недоліки кримінологічних ідей класичної школи кримі:
пального права.

4. У чому полягає головна теза теорії Ч. Ломброзо?

5. Сутність теорій соціальної дезорганізації і диференціаль­
ного зв'язку. ^1:

6. Вихідні положення теорії небезпечного стану.

7. Основні сучасні кримінологічні теорії і концепції.

8. Основні етапи розвитку кримінології в Україні.

Тема

Дата добавления: 2015-07-18