Виникнення та розвиток критичної(радикальної) кримінології

В 60 -70 рр. ХХ ст. на Заході виник так званий рух "нових лівих", одним з основних ідеологів якого, був німецький філософ і соціолог Герберт Маркузе. Він сформулював оригінальну теорію соціальної боротьби, де на місце революційного робітничого класу він поставив аутсайдерів. Найбільш чутливою до ідеї "нових лівих" виявилася молодь, і особливо студентство. У травні 1968 р. французькі студенти захопили Сорбонну й тривалий період утримували її у своїх руках, чинячи запеклий опір поліції. На початок 70- х рр. революційна хвиля охопила більш як дві тисячі вищих навчальних закладів у США та країнах Західної Європи.[5,189]

Ідеї революційності проникнули й у кримінологію. Марксизм, що став надзвичайно популярним у цей період на Заході, істотно вплинув і на створення радикальних підходів у кримінологію.Багатьом молодим (та й зрілим) вченим до душі припав радикальний підхід: не потрібно заглиблюватись у проблеми, а лише одним помахом руки прибрати «Авгієві стайні».

Марксизм з його установкою на необхідність зміни політичної й економічної системи суспільства як єдиного діючого способу викорінення злочинності, став політичною базою кількох нових радикальних теорій. Теоретичним фундаментом радикалів були кримінологічні концепції стигми й аномії. Невипадково, більшість кримінологів-радикалів (Г. Блох, Д. Гейс, Д. Конгер, В. Міллер, Р. Куїнні, Ф. Задо) колись проводили дослідження в сфері саме цих наукових напрямків.

Відповідно до дослідженнь теоретиків стигми злочин вчиняють практично всі члени суспільства, а до кримінальної відповідальності притягують лише найбільш бідних і знедолених, тобто в результаті існувала несправедливість в застосуванні методів впливу на злочинність.

Концепція аномії, соціальної дезорганізації, хронічно властивої розвиненому суспільству, розкривала глибинні джерела злочинності й показувала, що без радикальних змін у суспільному устрої викорінити злочинність неможливо. Э. Дюркгейм, автор теорії аномії, не вважав за необхідне рятувати суспільство від злочинності, тому сам він революційних висновків зі своєї теорії не робив. Але якщо з'єднати воєдино концепцію хронічної соціальної дезорганізації й установку на викорінення злочинності, то логічним наслідком буде необхідність зміни соціальної системи.[2,80]

Соціологічна кримінологія стала радикалізуватися на початку 60-х років, коли вона була перейменована в соціологію поведінки відхилення. До 1973 р. радикальний кримінологічний напрямок був цілком сформованим і ознаменуванням цього став вихід книги Яна Тейлора, Пауля Валтона й Джона Янга "Нова кримінологія". Через два роки з-під пера тих же авторів вийшла ще одна монографія — "Критична кримінологія".[5,192]

На початку 70-х рр. американські дослідники Герман і Юлія Швендінгер, Антоні Плат створили Союз радикальних кримінологів і заснували своє періодичне видання для пропаганди революційних кримінологічних поглядів (інші видавництва нерідко відмовлялися публікувати настільки сміливі статті радикалів). Радикальні кримінологи вважали за необхідне відмежуватися від конформістської кримінології, що підтримувала пануючий політичний лад. Їх думки були настільки супречливими, що іноді доходило до того, що неприпустимим вважалося витрачання грошей на кримінологічні дослідження, в той час коли знедолені страждають від голоду й убогості, на які на якіїх прирікає суспільство.

Радикали висловили чимало сміливих, оригінальних і цікавих ідей. Наприклад, Р. Куїнні, відзначав, що клас заможних людей використовує свій статус як інструмент управління суспільством.: «Кримінальна реальність у суспільстві ґрунтується на визначенні злочинного й незлочинного... В основі процесів криміналізації — класові конфлікти. У якості злочинних визнаються діяння, що суперечать інтересам пануючих в економіці класів... Чи буде те або інше діяння оцінене в якості злочинного або незлочинного, визначає клас, що має владу й доступ до правотворчості». [5,193] У рамках класової боротьби панівний клас криміналізує будь-яку поведінку, що суперечить його інтересам. Злочи панівного класу, їх протизаконні діяння влада не кваліфікуються як злочини, тому що в них досить влади, щоб не допустити власної криміналізації. Існує багато таких злочинів у сфері економіки, управління, а також у сфері соціального забезпечення, які, як правило, не згадуються в кримінальних кодексах як склад злочину (забруднення повітря й води, несплата податків, картельні угоди про ціни, обман покупців, корупція й зловживання політичною владою).

Німецький вчений Хаферкамп звернув увагу на недоліки у правоохоронній системі. На його думку, кримінальна юстиція створена не для того, щоб знижувати рівень злочинності, а для того, щоб керувати нею. Тому що, ця юстиція працює в тісному контакті зі злочинними групами, з організованою злочинністю, для того щоб контролювати тих, чия злочинність мала й незначна. Злочинність - це єдиний продукт такого застосування права, що націлений проти представників нижчих верств населенння.

А. Плат порушив питання про те, що суспільство, котре спрямоване на захист людини від злочинного посягання, повинно робити її життя гідним.. А для цього замало декларації про права. Необхідно реальне забезпечення права на належне людям житло, нормальне харчування, на людську гідінсть й самовизначення.

Ідеологічна основа радикальних теорій була неоднорідною. Якщо, наприклад, Р. Куїнні тяжів до марксистської кримінології, то Д. Даунс і П. Рок зауважали, що в рамках традиційного марксизму проблему злочинності не вдасться вирішити. Їм був ближче анархічний ідеал суспільства, що складається з конфедерації вільних виробників (щось на зразок ліберального варіанту співтовариства швейцарських кантонів). Проте їх поєднувало критичне ставлення до реальної соціальної системи.

Радикальний напрямок показав, яке співвідношення науки й політики необхідне в розробці ефективної суспільної системи впливу на злочинність. Наукові напрямки умовно можна розділити на дві групи: з одного боку – ті, які підтримували правлячі політичні кола, з іншого боку - опозиційні. Опозиційні напрямки також неоднорідні. Одні вчені прагнуть відокремитися від політики, заглиблюючись у фундаментальні проблеми, аналіз яких можливий безвідносно до політичної реальності. Їх головний науковий інструмент - інтелект, логіка й спеціальні методики. Інші, розуміючи, що в руслі державної політики, реалізувати продуктивні наукові ідеї неможливо, вступають у боротьбу з нею. Інтелект, логіка й спеціальні методики в їхньому арсеналі відступають на задній план. Науковий радикалізм, політична сміливість, готовність до самопожертви стають їхнім девізом. Для виникнення радикального напрямку в науці необхідні певні умови. До них можна віднести відносну зрілість фундаментальних теорій, розробку досить чіткої концепції практичного вирішення проблеми ефективного впливу на злочинність. Коли перешкодою до вирішення проблем захисту суспільства від злочинності стає не відсутність знань, а недолік політичної волі, у науці з'являється радикалізм.

Радикальні кримінологи звернули увагу громадськості на багато негативних соціальних явищ сучасного суспільства. Практично у всіх країнах почалися широкомасштабні кампанії по боротьбі з корупцією. У багатьох державах була проведена істотна зміна законодавства, прийняті закони про боротьбу з корупцією, організованою злочинністю. У кримінальні кодекси законодавцем були внесені нові склади злочинів (у тому числі й про відповідальність підприємців за забруднення навколишнього середовища). Представники правосуддя й правоохоронних органів почали більш лояльно ставитися до вихідців з нижчих верств суспільства.

Кримінологи-радикали досить критично висловлювались у своїх працях. Зокрема, Рамсей Кларк - міністр юстиції США в 1970 р. опублікував книгу "Злочинність у США'", Опираючись на свій величезний досвід протидії злочинності, Р. Кларк приходить до висновку, що проблему злочинності вирішити за допомогою насильства неможливо. Більше того, суспільна небезпека державного насильства може конкурувати із суспільною небезпекою злочинності (і в окремих випадках перевищувати останню). Починаючи з аналізу особистості злочинця, він виходить на серйозні соціальні проблеми. «Більшість людей, котрі вчиняють серйозні злочини, — пише він, — не мають здорову психіку. Ті, хто жив або працював у в'язницях серед небезпечних злочинців, знають, що майже всі вони потребують психіатричної допомоги й емоційно стабілізуючого впливу». [5,195] У своїй книзі Р. Кларк дав розгорнуту програму перетворень різних сфер американського суспільства; правоохоронної, судової й пенітенціарної систем, охорони здоров'я,соціального забезпечення й працевлаштування.

Американський кримінілог у Едвін Шур своїй праці «Наше злочинне суспільство» розкриває ряд особливостей амеріканського суспільства, яке його криміналізують:

- американське суспільство є злочинним, оскільки воно є суспільством нерівноправних;

- американське суспільство є злочинним, оскільки воно бере участь у масових насильствах за кордоном;

- американське суспільство є злочинним, тому що в його культурних цінностях є елементи, що породжують злочинність;

- американське суспільство є злочинним, оскільки воно створило "додаткові" злочини шляхом надмірної регламентації громадського життя;

- американське суспільство є злочинним тому, що воно керується нереальними й недіючими принципами при підході до проблем злочинності.

Отже, критичні кримінологи обстоюють позицію, що соціальний контроль за злочинцями є упереджений, оскільки кримінальне право зосереджене на поведінці, яка є більш характерною для безвладних, наприклад, публічне п'янство. Класова упередженість у праві також проглядається в тому, що в багатьох випадках шкідлива соціальна поведінка вищих класів розглядається в цивільному чи адміністративному порядку, а не за кримінальним процесом.

Найбільш серйозним недоліком критичної(радикальної) кримінології визнається те, що вона не є теорією, яку можна перевірити експериментально, але радше є точкою зору, поглядом, орієнтацією. Терміни, життєво важливі для теорії, такі як "соціальний клас", не є точно визначеними в термінології, що заважає її практичній перевірці. Разом з тим, відзначається важливість теорії в тому, що вона ставить питання про те, що є достатні свідчення того, що наші ідеали рівності перед законом поступаються чинникам доходу і раси в індустріальному, значно бюрократизованому суспільному порядку. Критична кримінологія стала основою для подальшого розвитку і становлення кримінології в кінці ХХ століття в США, Великобританії й таких європейських континентальних країнах, як Німеччина, Голландія, Норвегія, Франція й Італія.

Дата добавления: 2015-07-18