Кримінологія як наука і її предмет

І

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ

І СИСТЕМА КРИМІНОЛОГИ

1. Кримінологія як наука і її предмет.

2. Завдання і функції кримінології.

3. Система кримінології. Кримінологія як навчальна дисципліна.

4. Кримінологія в системі наук. Зв'язок кримінології з правовими
та іншими науками.

Кримінологія як наука і її предмет

Кримінологія (від лат. сгітеп — злочин і грецьк. Аоуос; — слово, вчення) — це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що термін "кримінологія" увів у 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р. вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало. Проте вчення про злочини почало формуватися набагато раніше. У систематизованому вигляді уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з нею містяться у праці Ч. Беккаріа "Про злочини і покарання" (1761), де по­ряд з кримінально-правовим вченням про покарання визначе­но також погляди на природу злочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави.

'■ За період понад два сторіччя погляди на злочинну поведін­ку і заходи боротьби з нею істотно змінилися. Розвинувшись у різних напрямках (антропологічному, соціологічному, біо­логічному, психологічному), кримінологія нині не становить єдиного вчення й охоплює багато різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьох країнах світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологів об'єднує намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтувати засоби її попередження.

У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалий час (протягом 30-50-х років XX ст.) фактично були заборонені. Крім того, кримінологія піддавалась ідеологізації, що зумовило

неправдиве висвітлення злочинності радянського суспільства як явища, що загасає, а з часом повинно зникнути.

Сучасна кримінологія — це наука про закономірності злочинності та заходи її попередження. Вона вивчає злочин­ність як процес масового відтворення злочинів, причини зло­чинної поведінки й особу злочинця, а також розроблює заходи попередження злочинів.

Вітчизняна кримінологія виокремилась з науки криміналь­ного права. Нині кримінологію розробляють здебільшого юрис­ти; викладають її в системі правових наук. Явища, які вивчає кримінологія, базуються на таких кримінально-правових по­няттях, як "злочин" і "злочинець". Система профілактики зло­чинів і профілактичні заходи, що є ЇЇ складовими, мають правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочиннос­ті, особа злочинця тісно пов'язані з дефектом правосвідомості, правовою психологією. Формально кримінологія об'єднана в одну юридичну спеціальність разом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим правом. Проте незважаючи на тісний взаємозв'язок цих трьох дисциплін кримінологія за природою і предметом, який вивчає, є окремою наукою.

Кримінальне право і кримінально-виконавче право як пра­вові науки розглядають злочин і відповідальність за нього з по­зицій права, а кримінологія спрямована на осмислення злочин­ності в її соціальному аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явище, що супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як соціального явища, її при­чин і умов, особи злочинця, заходів попередження злочинності не вкладається в межі тільки правових характеристик, а нале­жить також до сфери соціології. Тому можна вважати, що кри­мінологія є не суто правовою, а й соціологічно-правовою наукою і навчальною дисципліною.

Як зазначалося, кримінологія досліджує злочинність як со­ціальне, суспільне явище, механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й умови злочинності та окремого злочину. Кримінологія вивчає особливості особи злочинця, а також його жертви — особи, яка є потерпілою від злочину. Предметом ви­вчення кримінології є різновиди відхилень соціальної поведін­ки (девіантна поведінка), що тісно пов'язані із злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція в різних сфе-

pax державного управління й інші форми аморальної поведін­ки, самогубства. Складовою кримінології є також попереджен­ня злочинності. Кримінологія розглядає також комплекс пи­тань, пов'язаних з особою й поведінкою осіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається віктимологією. Дуже часто ві-ктимна поведінка стає приводом або сприятливою умовою для вчинення злочину. Виключно важливою залишається проблема правового захисту осіб, які зазнали шкоди від злочинних пося­гань на їх життя, здоров'я, майно.

Отже, доходимо висновку: кримінологія — це наука про злочинність і злочин, їх причини й сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а також про пов'язані із злочин­ністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й за­соби попередження злочинності.

До основних складових предмета кримінології належать:

• злочинність як соціально-правове явище;

• причини й умови злочинності;

• особа злочинця;

• попередження злочинності;

• жертва злочину.
Розглянемо ці складові детальніше.

Злочинність є основним елементом предмета кримінології. Під злочинністю розуміється соціальне та кримінально-правове явище, яке становить систему злочинів, що вчинені на певній те­риторії за певний час. Кількісно-якісними показниками злочин­ності є рівень, структура, динаміка, географія, характер. Злочин­ність виявляється у вигляді сукупності злочинів, які, як правило, ототожнюються з її сутністю. Однак існує й інший підхід (В. Бур­лаков, В. Сальников [17]), згідно з яким під злочинністю слід ро­зуміти негативу властивість суспільства відтворювати небезпечні для нього діяння, що зумовлює введення кримінально-правових заборон, піддається кількісній інтерпретації й виявляється в су­купності злочинів. Таким чином, сукупність вчинених на певній території за певний час злочинів є тільки симптомом злочинності, Що свідчить про глибокі криміногенні процеси.

Причини й умови злочинності об'єднуються в родове по­няття "криміногенні детермінанти" й становлять окремий блок, Що підлягає спеціальному дослідженню. Кримінологія як науко­ва дисципліна виконує роз'яснювальну функцію, згідно з якою

здійснюються заходи виявлення економічних, культурологіч­них, етнічних, психологічних, ідеологічних, організаційно-управ­лінських та інших соціологічних явищ, які породжують і зу­мовлюють (детермінують) злочинність як наслідок, а також призводять до відтворення злочинності як масового явища.

Під причинами злочинності зазвичай розуміють соціальні явища, що породжують злочинність; сутність цих явищ поля­гає в суперечностях, що виявляються на певних етапах розвит­ку суспільства. Кримінологія вивчає причини виникнення і по­ширення злочинності, класифікує їх за різними критеріями. Причини й умови злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності взагалі; окремої групи злочинів; конкретного зло­чину. Це зумовлено тим, що причини конкретного злочину, який скоюється в певний час у певному місці, не повторюють ідентично схему причин злочинності взагалі. Конкретний злочи­нець не завжди усвідомлює зв'язок злочину, який він вчиняє, із суперечностями дійсності, а вчинення конкретного злочину конкретною особою визначається індивідуальними умовами іс­нування конкретної особи, до яких належать мікросередовище, у якому формується особа; особливості потоку масової інформа­ції, яку споживає людина; особистісні особливості людини; си­туація, що сприяє вчиненню злочину [17]. Кримінологія ви­вчає зазначені основні причини конкретного злочину, а також процес їх взаємодії, який називається механізмом формування конкретного злочину.

Особу злочинця кримінологія вивчає з позицій виявлення соціально-демографічних, правових, соціально-рольових, пси­хологічних та інших властивостей суб'єктів злочину. Інтерес становлять кількісні відмінності соціологічного портрету зло­чинців (та окремих їх категорій) від основної маси населення, бо відхилення щодо професійної, статево-вікової, родинної та інших характеристик допомагають виявити витоки злочинності.

Спостереження за злочинцями в суспільстві повинно здій­снюватися постійно, оскільки їх склад і вигляд з часом суттєво змінюються.

Кримінологія вивчає мотиви злочинів і їх мотивацію, тобто пояснення спонукань до вчинення злочину, які надають безпо­середньо злочинці.

Зазначимо, що злочин — це акт не тільки зовнішній, а й вольовий, усвідомлений, що обирається людиною вільно і є ре­зультатом складного процесу, в якому зовнішні обставини діють опосередковано, відбиваючись через внутрішні умови. Тому щоб пізнати причини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної поведінки. Проте цей механізм можна розкрити лише у процесі дослідження особи злочинця і впливу її власти­востей та особливостей на протиправну поведінку.

Попередження (профілактика) злочинів — це система дер­жавних і суспільних заходів, спрямованих на усунення або ней­тралізацію злочинності, послаблення її причин та умов, утри­мання від злочинів і коригування поведінки осіб, які схильні й спроможні вчиняти злочини. Профілактичну систему можна аналізувати за спрямованістю, механізмом дії, змістом, суб'єкта­ми та іншими критеріями. Заходи запобігання злочинності, їх зміст і характер залежать від того, як саме визначаються причи­ни злочинності.

Проблеми поведінки потерпілого так само є елементом пред­мету кримінології. Для визначення цього аспекту застосовують термін "віктимологія" — вчення про жертву злочину. Потерпі­лий від злочину досліджується кримінологією з позицій його можливості стати жертвою злочинного посягання. Криміноло­гія виявляє психологічні, соціальні, професійні та інші особли­вості потерпілих від різних видів злочинів, вивчає життєві си­туації, які підвищують небезпеку стати жертвою злочину, а отримані результати використовує для розробки рекомендацій, спрямованих на попередження злочинів і подання соціальної допомоги потерпілим.

Дата добавления: 2015-07-18