Владних відносин країн колишнього СРСР

1. Недовіра до служб ПР як до неконкретної сфери, що потребує додаткових фінансових витрат.

2. Багато керівників органів влади вважають, що здійснення зв’язків з громадськістю – це їхня власна прерогатива, що успішно вирішується ними і не потребує застосування професійних і компетентних фахівців.

3. Побоювання привернути увагу громадськості до суперечливих питань і недооцінки необхідності вчитися жити і працювати в новому соціокультурному режимі ринкових відносин, при якому значно розширюються сфери впливу громадської думки на діяльність комерційних та громадських структур [94, 75].

4. Недостатнє розуміння деякими керівниками ролі й ваги роботи із засобами масової інформації [25, 53].

5. Відсутність досвіду та відповідної нормативної бази [25, 74], поширеність стилю роботи державних органів, зорієнтованого на закритість, відсутність гласності [73, 174].

6. Несформованість громадянського суспільства, і, як наслідок, відсутність попиту на розвинену систему комунікацій влади з громадянськістю. Фахівці зазначають, що саме формування громадянського суспільства вимагає наближення державного управління до громадян, налагодження прямих і зворотних зв’язків з громадянами.

7. Особливості нашої політичної культури, пов’язані з традиційним протистоянням мас (громадськості) органам влади [73, 174].

Зазначають, що владні та партійні комунікації здійснюються, як правило, двома основними типами підрозділів. Перші з них займаються щоденними, поточними справами. Другі мають за мету вирішення перспективних питань, вони зорієнтовані на довготривалі цілі. До перших можна віднести прес-служби органів влади та управління, прес-посередницькі відділи політичних партій та громадських організацій. Другі, як правило, називаються інформаційними або інформаційно-аналітичними підрозділами. Тому й розрізняються назви комунікацій, що здійснюються різними підрозділами. Перші прийнято називати тактичними комунікаціями, другі – стратегічними комунікаціями.

У невеликих установах ці служби можуть об’єднуватися. Наприклад, у Рівненській обласній державній адміністрації довгий час існувала фактично одна структура, що виконувала функції зв’язків з громадськістю, – інформаційно-аналітичний відділ, у якому працювало всього кілька чоловік. Начальник ін-
формаційно-аналітичного відділу одночасно виконував обов’язки прес-секретаря обласної державної адміністрації. У міськвиконкомі прес-секретар поєднує прес-посередницькі функції з деякими іншими, а інформаційно-аналітичною діяльністю займаються працівники кількох інших відділів, а окремий підрозділ, який займався б стратегічними комунікаціями, відсутній.

Уже зараз ми можемо бачити, що в органах державної влади та управління України формуються як стратегічні, так і тактичні комунікації.

Проаналізуємо структуру та основні завдання служб комунікацій з громадськістю державних установ різних країн.

Дата добавления: 2015-07-17