IV. Зміни в українських степах і на Чорноморю. Сформованнє Кримської орди й татарські пустошення.

Чорноморські степи і Крим в XIII-XV в.: Загальний погляд, розклад Золотої Орди, початки Кримської орди. Крим в XIII в., ослабленнє власти Візантиї й грецького елєменту, італїйські кольонїї — Кафа, Судак, Пізанський порт і иньші кольонїї. Тана; розвій ґенуезької держави в Криму, прикрости від Татар і Турків, турецька окупація.

Крім дальшого розвою полїтичних відносин під зверхністю Польщі й Литви, яких еволюцію оглянули ми в попереднїм роздїлї, XV вік принїс з собою нову важну зміну — новий чинник, який дуже сильно заважив не тільки на полїтичнім, а й на культурнім житю України. Було то сформованнє Кримської орди, що припадає на саму середину XV віка. Осївши ся в близшім сусїдстві, по части — на самих колишнїх українських займанщинах, вона в сїм періодї упадку й ослаблення українського житя, паралїзованого всякими чинниками польсько-литовської зверхности, стає незвичайно грізним і небезпечним сусїдом для українських земель. Поки відроджені сили українського народу здолали поставити границю її руїнним впливам, ся Кримська орда, завдяки безтолковій полїтицї польсько-литовського правительства, його повній безрадности й безсильности в оборонї своїх полудневих границь, встигла зробити страшні шкоди українській кольонїзації, українському економічному й культурному житю. Протягом більше як цїлого столїтя, поки український народ здобув ся на власні сили для самооборони, ся нова Орда висїла чорною хмарою над Україною, нищучи своїми руїнними набігами всяке житє, ще раз зганяючи українську кольонїзацію з степів і передстепових просторів в глубину Полїся. З сього погляду мусимо спинити ся над історією сформовання сього нового полїтичного тїла, на сїм місцї, в близшім звязку з полїтичними подїями XV віка, які впливали так само на полїтичну еволюцію Українських земель, як і їх нового сусїда ¹).

Ми полишили чорноморські степи зараз по походї Бату, коли татарські орди, витиснувши звідти Половцїв, розложили ся тут самі. Карпіні, що переїздив з Київа до Сараю в 1246 р., рахує чотири головні татарські орди на просторони між Уралом і Днїстром. Найбільша орда, з самим Бату кочувала над нижньою Волгою, друга на Подоню, третя на лївім боцї Днїпра, четверта на правім боцї Днїпра ²). Як далеко на захід сягали татарські кочовища, він не каже. У всякім разї коли не від разу, то згодом вони мусїли сягнути до крайньої стації всїх чорноморських кочовників — задунайських степів Добруджі ³). Про Подунавє як границю татарських кочовищ і татарської держави маємо згадки з пол. XIV в. ⁴). Взагалї-ж близших відомостей про розміщеннє татарських орд в степах і переміни в нїм ми не маємо, бо всї відомости наші про внутрішнє житє степів в сих столїтях дуже бідні.

Поки держала ся первісна, міцно сконсолїдована орґанїзація „Золотої орди”, поодинокі чорноморські орди були не більше як розміщеними віддїлами татарського війська, що стояли в повній залежности від роспоряджень і волї хана. Карпінї каже, що в ті часи нїхто з татарських воєвод не міг пробувати в певній місцевости без велїння хана; він сам визначав місце кочовищ для вождів орд (темників, емірів), як ті знову визначали місця для меньших вождів ⁵). Кождий з сих вождів був властиво не більше як тільки офіцером в армії хана.

Але така сильна орґанїзація трівала не довго. Уже в другій половинї XIII в., з смертю Берке (1266 р.), упадає сила й престіж ханів, а з тим ставало все більше самостійним становище начальників головнїйших орд (арабські письменники звуть їх емірами, у самих Татар звали ся вони беками або беями). Таких головних орд в Золотій ордї було чотири: стільки бачимо їх у Карпіні, і з сим сходять ся звістки арабських письменників, починаючи уже від 2-ої пол. XIII в.; тільки їх розміщення вони не поясняють. Начальників сих орд звуть вони „улусними емірами” ⁶). Сї еміри мали свої землї й городи, звідки побирали великі доходи, тримали свої полки, й опираючи ся на них забирали в свої руки управу в Ордї, коли підупадала власть хана. Такий розклад її орґанїзації тягнув ся, поки котрийсь бек не встиг забрати в свої руки управу й привести ослаблену орґанїзацію Орди до якогось порядку. Опираючи ся на емірів з одного боку, а з другого — на яку небудь податливу креатуру з ханської родини, котру він висаджував на ханський престіл, уживаючи собі для фірми ставав бек фактичним володарем держави і правив нею під фіктивною фірмою своїх ставлеників-ханів, зміняючи їх без церемонїй, коли вони ставали йому ненаручні. Таким всемогучим майордомом був Ногай при кінцї XIII в., Мамай в третїй четвертинї XIV в., Ідика (Едигей) на переломі XIV-XV в.

Але такі майордоми по якімсь часї упадали, звязь слабла, й поодинокі орди знову ставали de facto самостійними. Наставали відносини, які так характеризує оден арабський письменник (Ібн-Хальдун), оповідаючи про обставини по смерти Бірди-бека, в серединї XIV в.: „було тодї кілька емірів, що подїлили між собою землї Сарая, між ними не було згоди, й кождий правив самостійно” ⁷).

В міру ослаблення звязку між поодинокими ордами, слабла й звязь західнїх орд з старим центром Татарської держави — Сараєм, положеним на східнїм краю її території. Утворяєть ся поволї новий полїтичний центр для них — у Кримі.

Ми полишили Крим під візантийською властию ⁸). В Х-XI в. їй прийшло ся тут витримати боротьбу з Руською державою, що від Днїпра й Дону, від Олешя й Тмуторокани простягала руки на самий півостров. Турецький потоп, заливши степи й відтявши побереже від центрів руського державного житя, підтяв сї руські претензії в XII в. Але увільнивши ся від сього конкурента, візантийська зверхність сама ледво дотягла до XIII столїтя. Брак всякої згадки про кримські городи при подїлї Візантийської держави між західнїми князями в 1204 р. ⁹) дає розуміти, як слабо звязані вже тодї були сї городи з державою й яку слабку ролю грали в тодїшнїм візантийськім полїтичнім житю. Погром 1204 р. мусїв також причинити ся до ще більшого їх відокремлення, але приготоване було се відокремленнє, правдоподібно, самими тодїшнїми напрямами кримської торговлї, які можемо бачити вже в першій половинї XIII в. — власне сильно розвиненими зносинами Крима з противним малоазійським берегом Чорного моря і взагалї зі Сходом ¹⁰). Сим же поясняюєть ся, чому дещо пізнїйше бачимо ми кримські городи (ή Пεράτεια) в залежности від грецького Трапезунтського царства ¹¹). Звістки такі маємо з 20-x рр. XIII в., але початок того міг бути значно скорший. Залежність ся була, очевидно, добровільна і вповнї свобідна, і коли вірити одному панеґірику XV в., то така залежність, або бодай певна звязь Трапезунта з останками кримських грецьких кольонїй істнувала навіть тодї, в XV в. Але з сформованнєм Золотої орди ся залежність кримського побережа чи то від Трапезунта чи то від Візантиї ¹²) мусїла комбінувати ся вже з иньшою зверхністю — татарською: про неї будемо говорити далї.

З ослабленнєм полїтичної сили Візантиї ішло в парі й ослабленнє грецького елєменту в Криму. Уже попереднї кольонїзаційні перевороти принесли сюди осадників ґотських, алянських, хозарських, руських, половецьких. Татарський похід принїс за собою в кримську людність елєменти татарські й турецькі, що з часом все значнїйше збільшають ся ¹³). На сей же час припадає кольонїзація вірменська, інтересна й для нас спеціально, бо від сеї кримської Вірменїї пішли потім вірменські кольонїї України. В Криму вона була так значна, що Крим XIII-XIV зветь ся Аrmeniа Magna або Аrmeniа Maritima; її головними осїдками були Кафа, Судак і Солхат. Нарештї в тім же часї стають тут міцною ногою італїйські кольонїсти, забераючи в свої руки кримську експортову торговлю. Ся італїйська кольонїзація мала в культурній історії східньої Европи взагалї чимале значіннє і тому на нїй мусимо трохи спинитись ¹⁴).

Візантийське правительство до певної міри само йшло на зустріч напливу італїйських купцїв в візантийські землї. Полїтика Комненів в Італїї й трівога їх перед хрестоносними походами приводила їх до змагань знайти собі союзників поміж італїйськими морськими републїками, а заплатою за союз і поміч мали їм служити торговельні привілєґії. Першим таким союзником була Венеція, і вона вже в останнїй четвертинї XI в., трактатом 1082 р. здобуває собі широку участь в візантийській торговлї. За нею пішла Піза (умова 1111 р.), вкінцї Ґенуя (умови 1155 і 1169-70 рр.) ¹⁵). Наслїдком того, що венецькі купцї, пустивши ся перші, встигли опанувати важнїйші торговельні центри Візантиї ¹⁶), Пізанцям, а ще більше Ґенуезцям приходило ся шукати таких місць, де їм меньше заваджала венецька конкуренція. Правдоподібно, се й було причиною, що вони звертають особливу увагу на кримські й азовські краї. На се маємо натяк уже в умовах 1169-70 р., коли Мануіл застерігав від ґенуезьких купцїв торговлю на Азовськім морі — не позволяв їм торгувати в Тмуторокани й Руськім портї ¹⁷). Але особливо звертають ся сюди вони в XIII в., по упадку Царгорода, коли Венеціане зовсїм витиснули їх з Латинського цїсарства.

Пізнїйше, помігши Михайлу Палєольоґови відбудувати Візантийське цїсарство, Ґенуезцї навіть здобули собі від нього монополь морської торговлї на Чорнім морі. Трактатом 1261 р. обовязав ся Палєольоґ не перепускати через Царгородську протоку нїяких італїйських кораблїв у Чорне море окрім ґенуезьких і пізанських. Се застереженнє звернене було против Венеції й показувало, як тодї уже високо цїнила Ґенуя свою чорноморську торговлю, що пізнїйше стає головною її силою. Венеціане, що правда, дуже скоро — уже умовою 1265 р. здобули собі також право свобідної торговлї на Чорнім морі, але таки головну ролю в кримсько-азовській торговлї й потім, в XIII-XV в. грають Ґенуезцї ¹⁸). Вони витиснули майже зовсїм з сеї торговлї Греків і в свої руки забрали навіть доставу припасів з Чорного моря до Царгорода.

Головним огнищем чорноморської торговлї Ґенуезцїв стала їх кольонїя Кафа, заснована на місцї давньої Теодосії ¹⁹), десь в 2-ій пол. XIII в., вперше виступає вона, як вповнї орґанїзована вже громада, в р. 1289 ²⁰). Вона підлягала зверхности татарських ханів і їх кримських намісників: зверхнїм знаком сього був герб Кафи — була ним татарська тамга, а реальним проявом її — осібний поборець, що побирав тут мито на хана з товарів. Але заразом Кафа стояла в тїсній залежности від своєї метрополїї, що звертала пильну увагу на неї. Зруйнована 1308 р. ханом Токтою, Кафа була відновлена зараз заходом ґенуезького правительства, що рядом протекційних і заборонних роспоряджень постарала ся зробити з неї центр ґенуезької торговлї на Чорноморю.

Управа її залежала від морської колєґії, орґанїзовані в Ґенуї 1214 р. і від сорокових років званої officium Gazariae, себ то урядом для Хозарії — кримського й азовського побережа. Звідси присилали що року намістника — „конзуля” в Кафу, що правив з участю тїйснїйшої й ширшої ради, вибираної кафинськими горожанами. Людність була дуже ріжнородна: Італїйцї, Греки, Русини, Вірмени, мусульмани ріжних народностей; коло р. 1318 тут засновано католицьку епіскопію, котрій папи надавали велике місіонерське значіннє ²¹). Торговельне значіннє сеї кольонїї було дуже важне: окрім місцевої торговлї й заморської — з полуденним берегом М. Азиї, Кафа була портом для сухопутної, караванної азійської торговлї, що оживила ся на ново з заснованнєм великої монгольської держави XIII в. Близшим ринком сеї азийської торговлї була татарська столиця Криму — Солхат або Крим (тепер Старий Крим на дорозї з Судаку до Теодосії); тут починала ся сухопутна караванна дорога, що вела далї татарськими степами на Сарай, в Туркестан, на Каспійське побереже і т. и.

Другим портом італїйської торговлї був старий Сурож — Суґдея, Soldaia, теперішнїй Судак, таке ж ріжноплеменне місто, з живою торговлею, як і Кафа. Як Кафа для Ґенуезцїв, так Судак був головною торговельною стацією для Венеціян в 2-ій пол. XIII і в першій пол. XIV в., з тою тільки ріжницею, що Венеціане не були тут такими панами, як Ґенуезцї в своїй Кафі, а тільки кольонїєю в чужім містї. Бо Судак стояв в безпосереднїй залежности від Татар, і часто терпів від них, а се зле відбивало ся й на його торговлї. Венецькі торговельні доми в Судаку звісні нам уже в серединї XIII в. як славний дім Польо ²²). Правдоподібно, вже тодї Судак був центром венецької торговлї в Криму, що була досить значна: коли трактатом 1261 р. Венеція була виключена від чорноморської торговлї венецькі купцї відплили з Криму до дому аж на чотирох кораблях (на дорозї сї кораблї забрала ґенуезька фльота). Вернувши собі приступ до Чорного моря, Венеція відновила свою кольонїю в Судаку: в 1289 р. чуємо про венецького консуля Сольдаї, що був заразом конзулем цїлої Ґазарії, а сучасний арабський письменник каже, що тодїшня торговля Судака дорівнювала Кафі ²³). З кінцем XIII в. Венеціане так чули себе сильними на Чорнім морі, що пробували витиснути звідти й Ґенуезцїв, і в 1296 р. венецька фльота несподїваним нападом захопила Кафу, але Ґенуезцї вернули її слїдом, і умовою 1299 р. війну закінчено ²⁴).

При сих двох сильних конкурентах малозначну вже ролю грали Пізанцї, допущені й трактатом 1261 р.; памяткою по них лишив ся „Пізанський порт”, porto Pisano, в сусїдстві устя Дона, звісний в початках XIV в. ²⁵). Грецька торговля пропала зовсїм, грецький центр — Херсонес упадає, підтятий конкуренцією Судака й Кафи, та і в нїм, судячи з засновання католицької катедри 1333 р., мусїла засїсти якась західня кольонїя ²⁶). Досить важним торговельним містом була ще давня Пантікапея, тепер звана у західнїх купцїв Vosporo (Боспор), де також 1332 р. засновано латинську місіонерську катедру. Тут Татари радили осїсти ся венецьким купцям по вигнанню з Тани, і тут дїйсно була венецька торговельна кольонїя. На противнім боцї азовської протоки поруч старої Матреґи (Тмуторокань) зявляєть ся нова Копа (Сора, пор. теп. Кубань), звісна торговлею рибою й кавярем ²⁷). В обох — Воспорі й Копі потім знаємо ґенуезькі конзульства — значить були й кольонїї, а в XV в. Матреґу бачимо в володїнню ґенуезької родини Ґвізольфо, в залежности від якихось місцевих династів, може черкеських князїв. На захід від Криму на нашій території ґенуезькі кольонїї знаємо в Монкастро (Акерманї) і Олешю (castrum Illicis) ²⁸).

В другій четвертинї XIV в. особливе значіннє в орієнтальній торговлї здобула Тана — по татарськи Азак, потім Азов, в дельтї Дону. Ґенуезцї з початку торгували там з Кафи, і в інтересах піднесення й зміцнення Кафи ґенуезьке правительство навіть не дозволяло своїм підданим селити ся анї в Танї, анї в Солхатї, а тільки доїздити туди. Але десь коло 20-х рр. XIV в. засновують вони в Танї свою постійну кольонїю, а за ними (в 1332 р.) осїдає й кольонїя венецька. Тана доходить раптом до сьвітового значіння як першорядна стація в орієнтальній торговлї Західньої Европи. Відси виходили торговельні дороги на Каспійське побереже, в Персію, в Туркестан, середню Азію й Китай: в сїм часї власне прослїдили західнї купцї сю дорогу в глубоку Азію. Яке важне значіннє мала Тана в тодїшнїй орієнтальній торговлї, показує звістка, що коли закрито її для італїйських купцїв, цїни на шовк і коріннє в Італїї піднесли ся о два рази, а в Візантиї заразом відчуто недостачу риби й хлїба, що здавна довозили ся з Азовського моря, і тепер ся торговля також була зконцентрувала ся в Танї ²⁹).

Але таке значіннє Тани в західнїй торговлї не трівало довго в цїлости. Бійка між Татарами й Венеціанами в Танї 1343 р. привела до зруйновання тутешнїх італїйських кольонїй і до татарського походу на кримські кольонїї. Тільки Кафа удержала ся підчас сеї бурі: двічи оборонила ся вона від татарського війська (1344 і 1345 рр.). Венеціане ж на кілька лїт стратили приступ до кримсько-азовської торговлї, а навіть і Ґенуезцї разом з ними, щоб зробити натиск на татарського хана, розірвали торговлю з Кіпчаком. Відновлено потім згоду з Ордою в 1347 р. Венеціане вернули ся в кримські порти й Тану, але значіннє Тани від сього часу не дорівнювало давнїйшому: Ґенуезцї, навчені досьвідом 1343 р., вернули ся до полїтики концентровання торговлї в Кафі й тільки для конкуренції Венеції відновили свою кольонїю в Танї. Вони хотїли навіть намовити Венеціан, аби закинули Тану, але до того не прийшло, і тільки переривано сю торговлю по умові від часу до часу. З другого боку італїйські кольонїї в Танї кілька разів потерпіли страшні погроми від Татар (1395, 1410, 1418). Караванна дорога в Середню Азію підчас татарських замішань при кінцї XIV в. також потерпіла богато — все се відбило ся і на торговельнім значінню Тани ³⁰).

Всї сї пригоди головно відбили ся на венецькій торговлї. Ґенуезцям їх успішна боротьба з Татарами, навпаки, ще додала духу. Вони побільшають фортифікації Кафи — сї ґенуезькі стїни й вежі заховали ся досить добре й досї. Заразом переходять до аґресії, до підбивання сусїдньої території. Протягом 1360-70 рр., користаючи з повного розстрою в Ордї, Ґенуезцї підбивають собі цїле полудневе побереже Крима: Судак з побережною Ґотією, Алушту, Ґурзуф, Ялту, аж до Чембало, нинїшньої Балаклави (давн. бухта Символів) ³¹). Мамай, забравши в свої руки Орду, вправдї вибрав ся на Ґенуезцїв походом, але попалив тільки деякі дрібнїйші осади, а зараз по смерти Мамая, на поч. 1381 р. прийшло до угоди з Татарами: Ґенуезцї, признаючи на далї зверхню власть Орди, задержували свої нові здобутки — цїле побереже, кінчаючи Балаклавою ³²).

Головою сеї кольонїяльної держави став кафинський конзуль, що титулуєть ся тепер також „конзулем цїлої Ґазарії”. В залежности від нього стояли й ті урядники, що іменували ся безпосередно ґенуезьким правительством — не тільки в Криму, а і взагалї в чорноморських ґенуезьких кольонїях (навіть малоазійських). В Криму такими були конзулї в Судаку й Балаклаві, тимчасом як конзулїв в Алуштї, Партенїтї, Ґурзуфі й Ялтї іменував від себе кафинський конзуль. Судак і Балаклаву сильно укріплено — останки сих ґенуезьких замків задержали ся тут також досї. Грецькій людности, аби прихилити її до нового правительства, дано рівноправність з Ґенуезцями. Се не перешкодило одначе тутешнїм Грекам тягнути більше до сусїднїх грецьких князїв Ґотії.

Для ґенуезької торговлї се опанованнє кримського побережа було незвичайно важним успіхом. Головний конкурент Кафи — Судак був тепер в ґенуезьких руках, і цїла кримська торговля, майже без виїмків, перейшла до них. Ще перед тим, під впливом своїх успіхів 1340-х рр. Ґенуезцї вертають ся до свого давнього пляну — зробити з чорноморської торговлї свою монополїю: силоміць обсадили вони в 1348 р. своїми залогами Царгородську протоку (давнїй Гієрон), побирали мита з усїх кораблїв і хотїли поставити під свою контролю всю чорноморську торговлю. З сього вийшла війна з Венеціанами й Візантиєю, і вкінцї Ґенуезцї мусїли признати Венеції свобідну торговлю на Чорнім морі, тільки торговлю з Таною ухвалено перервати на 3 роки (угода 1355 р.). Тана тепер стала майже одинокою венецькою торговельною стацією на нашім побережу. Як я вже сказав, Ґенуезцї хотїли тому зовсїм замкнути сю стацію, і ще в 1381 р. намовляли Венеціан, аби перенесли свою торговлю до Кафи. Венеціане на се не згодили ся; але все таки з третьою четвертиною XIV в. їх чорноморська торговля сходить на другий плян перед Ґенуезцями, що стають правдивими панами Чорного моря.

На остатню четвертину XIV і першу XV в. припадає найвищий розцьвіт сеї торговлї. Але вже в 1430-х рр., з першим сформованнєм Кримської орди, почав допікати Ґенуезцям Хаджі-ґерай ³³). Потім (в 1450-х рр.) відносини сї поправили ся, але страшним ударом Ґенуезцям було опанованнє Царгорода султаном Магометом в 1453 р. Царгородська протока, а з нею вся чорноморська торговля тим самим опинили ся в його руках, що більше — султан не крив ся і з плянами опановання чорноморського побережа. Вже в липню 1454 р. стала турецька фльота перед Кафою, а разом з тим приступив до неї суходолом кримський хан з кінним військом. На сей раз Кафа відкупила ся, обовязавши ся платити ханови річну данину в високости 1500 дукатів, турецька ж фльота сама не розпочала бльокади. Але небезпечне становище Ґенуезцїв зарисувало ся вповнї ясно.

Дуже зле було, що зносини з метрополїєю були перетяті, або принаймнї сильно утруднені: Ґенуезцї в сїм часї заходять ся коло уставлення дороги сухопутної, через Галичину, але ся далека й тяжка дорога не могла заступити морської ³⁴) Ще гірше — що сама Ґенуя була знищена війною з своїми европейськими ворогами й не могла прийти своїм кольонїям з значнїйшою помочію. Тому уже з кінцем 1453 р. ґенуезьке правительство продало свої чорноморські кольонїї на вічну власність ґенуезькому банкови св. Ґеорґія — корпорації кредиторів Ґенуезької держави. Надїя була на те, що може ся богата й сильна фінансова інституція потрапить удержати кольонїї. Але се тільки протягнуло аґонїю ґенуезьких кольонїй. Вони висїли на ласцї султана, без дозволу котрого не можна було провести сюди навіть запасів. Правда, новий кримський хан Менґлї-ґерай чув себе обовязаним перед Ґенуезцями й тримав з ними, але обставини були незвичайно грізні. До того в самих кольонїях показував ся повний упадок духа, деморалїзація адмінїстрації. Банк бояв ся рискувати дуже своїми грошима, щоб не понести занадто великих страт. В кольоніях прокидала ся панїка, богато кидало їх, торговля упадала. Тому ті двадцять лїт, що минули від здобутя Царгорода до повного упадку сих кольонїй, були справдї тільки аґонїєю: тільки високими річними данями султану й хану протягали вони своє істнованнє.

Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, „тудуна”, привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньші італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчила ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя ³⁵).

Дата добавления: 2015-07-18