Утворення Візантійської імперії та особливості її соціально-політичного розвітку у ІV – V ст.

Візантія що оформилася як самостійна держава в IV в. в результаті розділення Римської імперії на Східну і Західну (395 р.), перевершувала Західну по рівню розвитку ремесла і торгівлі, багатству своїх міст, рівню духовної культури. Із занепадом Риму, з переміщенням центру економічного і культурного життя імперії на схід сюди перемістився і політичної центр Римської держави. У ранній період до складу Візантійської імперії входили Балканський півострів, Мала Азія, Сірія, Палестина, Єгипет, Киренаїка, частина Месопотамії і Вірменії, острови Кріт і Кіпр, ряд опорних пунктів в Криму (Херсонес) і на Кавказі (у Грузії), деякі райони Аравії, а з V в. — Іллірік і Далмация.

Імператор в руках якого зосереджувалася широка законодавча і виконавча влада, був оточений поклонінням і східною розкішшю. Влада імператора була обмежена такими установами, як сенат, державна рада (консистерій) і організації вільних громадян міст (діми). Діми були політичними організаціями вільних громадян візантійських міст, вони виконували господарські, політичні і військові функції. У Візантії були особливо стійкі традиції пізньої Римської імперії. Центральне управління зосереджувалося в імператорському палаці і ділилося на ряд відомств, на чолі яких стояли вищі чиновники, що призначаються імператором. У IV—V ст.. у армії відбулися істотні зміни. Все частіше починає практикуватися заміна постачання рекрутів землевласниками сплатою грошових внесків. Все більшу роль в армії грають найманці з варварських племен. Але на відміну від Західної Римської імперії, де армія була сильно варварізована, у Візантії значну частину армії і особливо флоту складали ще контингенти, набрані з місцевого вільного населення.

У соціально-політичному житті візантійського суспільства велику роль грала християнська церква, в IV в. що стала союзником і опорою держави. І у сфері церковної організації, і у області церковного догматизму вже в цей період намічаються відмінності між західною і східною церквами. Східна церква постійно змагається із західною в боротьбі за верховенство у всьому християнському світі.

Вже в ранній Візантії в основному складається складна і розгалужена церковна ієрархія. Церкві належали численні земельні володіння, що обробляються рабами, колонами, дрібними орендарями, а в містах — ергастерії і лавки. Церква одержувала ряд привілеїв: духівництво звільнялося від сплати податків і повинностей (за винятком поземельного податку); єпископи і інші вищі духовні сановники мали право суду над всіма кліриками.

Народжуються єретичні учення. Аріанці втрачають своїх поклонників.У 30—40-х роках V в. у Сірії виникло нове єретичне учення — несторіанство. Несторіанці критикували догмат про триєдиність бога і бачили в Христу тільки людину, на яку тимчасово зглянувся божественний розум. У 431 р. на уселенському соборі в Ефесі (Мала Азія) несторіанство було оголошено єрессю і піддано суворим гонінням. Велике розповсюдження в ранній Візантії одержало монофізітство. У 451 р. на Халкідонському церковному соборі монофізіти були засуджені як єретики.

Дата добавления: 2015-07-17