Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.

див. Постанова Пленуму ВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24.10.2003 №7

56. Обставини, що пом’якшують покарання.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують,визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує

Перелік, що дається в КК не є вичерпним, і суди широко практикують визнання інших пом’якшуючих покарання обставин (зразкова поведінка, трудова діяльність, поганий стан здоровя, наявність утриманців тощо).

В той же час суд не може враховувати будь яку обставину як таку, що пом’якшує відповідальність, якщо вона передбачена в статті ОЧ КК як ознака злочину, що впливає на кваліфікацію.

За правилами призначення покарань суд не може не враховувати зазначені в законі обставини, які пом’якшують відповідальність і наявні при вчиненні конкретного злочину

57. Обставини, що обтяжують покарання.

перераховані в ст. 67 КК. Це вчинення злочину:

1. повторно та рецидив злочину

2. групою осіб за попередньою змовою (ч. 3 бо ч. 3 ст. 28 КК)

3. на ґрунті расової і національної чи релігійної ворожнечі або розбрату

4. у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку

5. тяжкі наслідки, завдані злочином

6. щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває у безпорадному стані

7. щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності

8. щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи інший залежності від винного

9. з використанням малолітньої або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством

10. з особливою жорстокістю

11. з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій

12. загально-небезпечним способом

13. особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаного вживанням наркот. чи інш. одурманюючих засобів

Перелік цих обставин є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає, тому суд не має права вважати такими, що обтяжують відповідальність, обставини, які не зазначені у цьому переліку (див, ч. 3 ст. 67 КК).

На практиці бувають спроби розширити цей перелік іншими обставинами, напр., невизнання особою своєї вини, відсутність щирого каяття і т.п. Така практика неприпустима і не відповідає вимогам закону.

Слді звернути увагу на те, що законодавець надає суду право при призначенні покарання щодо конкр. осіб, залежно від хар-ру вчиненого злочину, не визнавати деякі із обставин таким, що обтяжують відповідальність. Але при цьому суд обов’язково має навести мотиви такого рішення у вироку.

Якщо будь яка обставина, що обтяжує відповідальність, передбачена в статті ОЧ КК як ознака злочину, яка впливає на кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що обтяжує відповідальність (див., ч. 2 ст 185 КК і п. 1 ч. 1 ст. 67 КК – повторно)

Обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання мають практичне значення.

Так, пом’якшуючи обставини надають право суду:

а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті ОЧ КК, за якою кваліфіковано злочин;

б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній;

в) суд може, виходячи зі ст. 69 КК, застосувати більш м’яке покарання, ніж передбачено законом;

За наявності обтяжуючих обставин – все навпаки.

58. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти основ національної безпеки України.

Злочини проти основ нац.. безпеки – це сусп.-небезпечні, передбачені КК України (Розділ І ст. 109 -114 КК), винні діяння, які посягають на основи нац. безпеки, спричиняючи істотну шкоду або ставлячи в загрозу політ. систему держави та її конституційні інституції.

Ці злочини займають в системі ОЧ КК перше місце, що вказує на важливість і необхідність крим-прав. захисту основ нац. безпеки від злочинних посягань.

2. Загальна хар-ка будь якої групи злочинів зводиться до аналізу найбільш типових об’єктивних і суб’єктивних ознак, які виділяють групу злочинів серед інших. Отже, родовим об’єктом цієї групи злочинів є основи нац.. безпеки. Тлумачення поняття «національна безпека України» передбачає уяснення слів «безпека» в «Національна», з яких воно складається. Безпека – це відсутність загрози, її попередження, збереження і надійність стану (коли не загрожує небезпека, не заподіюється і не може бути заподіяна шкода соціально-значимим цінностям. Нац.,безпека України має відповідну структуру, яка утворюється з окремих елементів, що хар-ть як зовн., так і внутр. чинники, які і визначають нац.. безпеки і впливають на неї. Такими елементами є:

- зовнішня (військова) безпека як частина нац.. безпеки, яка стосується підтримання рівня обороноздатності і військової могутності держави;

- політична безпека полягає в гарантіях, що державний і суспільний лад в державі може бути змінений лише законним шляхом, органи держ. влади будуть формуватись у порядку, визначеному Конституцією України та її законами;

- економічна безпека спрямована на підтримання економіки Укр. на такому рівні, при якому здійснюється суверенітет держави, виконання нею зобов’язань перед громадянами та виконання основних внутрішніх і зовнішніх економічних функцій;

- внутрішня безпека включає стан захищеності населення, матер. ресурсів від пошкодження або ж знищення, захист фізичного та інтелектуального потенціалу сусп.-ва.

За безпосередніми об’єктами (їх ми визначаємо за назвою та змістом диспозиції основного складу конкретного злочину, передбаченого статтею (частиною статті) ОЧ КК ці злочини можна поділити на дві підгрупи:

- злочини проти зовнішньої безпеки та

- злочини проти внутрішньої безпеки.

З об’єктивної сторони злочини проти основ нац.. безпеки хар-ся тим, що переважна більшість їх вчиняється шляхом активних дій, на що є пряма вказівка в статтях ОЧ КК, що передбачають відповідальність за ці злочини (напр., ст. 109, ст. 111, ст. 114 КК). За описом об’єктивної сторони ці злочини переважно є формальними (крім ст. 112, ст. 113 КК).

Суб’єктом цих злочинів визнається особа, яка вчинила злочин, передбачений Розд. І ОЧ КК, і має всі ознаки суб’єкта відповідно до вимог КК (ст. 18-22 КК). Характерним є те, що за такі злочини як держ. зрада і шпигунство (ст. 111, ст. 114 КК) крим. відповідальності підлягають лише спеціальні суб’єкти (громадянин Укр. – ст. 111 КК, іноземець або особа без громадянства – ст. 114 КК). В ст.ст. 109 та 110 КК як кваліфікуюча ознака цих злочинів може бути спеціальний суб’єкт – представник влади.

Суб’єктивна сторона цих злочинів хар-ся тим, що всі вони вчиняються з прямим умислом. (винна особа усвідомлює сусп. небезпечність своїх дій, спрямованих на вчинення злочину пороти основ нац.. безпеки і бажає такі дії вчинити). Особливість суб’єктивної сторони полягає і втому, що для них характерним є наявність мети (в статтях цього Розділу є або пряма вказівка на мету /див. ч. 1 ст.110, ст. 113, ст.. 114 КК/, або мета випливає із змісту диспозиції /ст. 111КК/). Таким чином суб’єктивна сторона цих злочинів хар-ся умисною виною у виді прямого умислу та спец. метою (на шкоду інтересам Укр.).

Кваліфікуючи ознаки є у двох складів злочинів цієї групи: у злочині, передбаченому ч. 3 ст. 109КК – вона кваліфікує злочин, передбачений ч. 2 ст. 109 КК – та злочині, передбаченому ч. 2, 3 ст. 110 КК – посягання на територіальну цілісність і недоторканість Укр. Кваліфіковані склади цих злочинів через наявність визначених законом обставин значною мірою підвищують ступінь сусп.. небезпеки вчиненого злочину, впливають на кваліфікацію вчинених дій та вид та міру покарання.

КК Укр. передбачає відносно двох злочинів – держ зради та шпигунства – спец. підстави та умови звільнення від крим. відповідальності осіб, які вчинили ці злочини.

59. Юридичний аналіз складу злочину „Державна зрада”.

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Безпосередній об'єкт цього злочину — зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

З об’єктивної сторони державна зрада може полягати лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказано в ч. 1 ст. 111. Це передусім: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Вияви такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ на службу в армію ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Сам перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). Державна зрада в цій формі визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьому обов’язково, щоб перехід на сторону ворога мав місце в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — це передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою формою державної зради.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як форма державної зради полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. Причому для відповідальності не має значення, як діяла особа, — за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укриття розвідника або його спорядження, надання йому транспортних засобів, а також іншої техніки, надання різних матеріалів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним злочинів, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів, наприклад, за статтями 111 і 113.

Державна зрада в цій формі вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується виною в формі прямого умислу: за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України і бажає їх здійснити. Мотиви можуть бути різними (ненависть до України, користь та ін.), але на кваліфікацію це не впливає.

Суб’єкт злочину — громадянин України, який досяг 16-ти років. Співучасниками цього злочину можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства.

60. Юридичний аналіз складу злочину „ Посягання на життя державного чи
громадського діяча”.

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.

Обов’язковим додатковим об’єктом є життя людини — державного чи громадського діяча.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Під посяганням на життя розуміють вбивство або замах на вбивство осіб, зазначених у ст. 112. Відповідальність у цих випадках настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб (у разі замаху на вбивство посилання на ст. 15 не потрібно). Готування до цього злочину (розробка плану злочинних дій, підшукування спільників, знарядь для здійснення злочину та ін.) кваліфікується за статтями 14 і 112.

Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр?міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії.

Для застосування ст. 112 слід обов’язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв’язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство (усічений склад злочину).

Суб’єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обов’язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпілим є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється в зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на ґрунті особистих взаємовідносин, то застосування ст. 112 виключається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини проти життя.

Суб’єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22).

61. Юридичний аналіз складу злочину „Шпигунство”.

Стаття 114. Шпигунство

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об’єктом цього злочину є зовнішня безпека України.

З об’єктивної сторони шпигунство полягає в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.1 Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним уповноваженим органом державної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Шпигунство може бути у двох формах: 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання таких самих відомостей із метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представникові (агентові). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь?яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і створення умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації тощо).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел: особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

62. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства.

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснено шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що спричинила смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб’єктивної сторони вбивство вчиняється з умислом (прямим або непрямим).

Суб’єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.

Пленум ВСУ у постанові «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від 07.02.03 наголошує на необхідності ретельного дослідження всіх обставин справи при розслідуванні справ про умисне вбивство, щоб уникнути помилок у кваліфікації вчиненого діяння. Так, зокрема, неможна розглядати я к умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, отриманого при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав такого наслідку. Такі дії, залежно від змісту суб’єктивної сторони, можуть кваліфікуватись як умисне вбивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (п. 26 вказ. постанови).

Для встановлення причин смерті призначення судом експертизи є обов’язковою вимогою закону (див., ст.. 76 КПК)..

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115КК, і без ознак, передбачених ст.. 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці бійці, інших мотивів, кваліфікують за ч. 1 ст. 115КК як просте вбивство (п. 20 вказ. постанови).

63. Кваліфікуючі ознаки умисного вбивства.

1. Двох або більше осіб (п. 5.п ПВСУ) – їх вбивство охоплюється єдиним умислом. Наявність розриву у часі при реалізації такого умислу значення не має.

2. Малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 6 п. ПВСУ) – це умисне позбавлення життя особи, який не виповнилось 14 років, коли винний достовірно знав про це, або припускав, чи за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. Щодо вагітної жінки –якщо винний завідомо знав про такий стан потерпілої.

3. Заручника або викраденої людини (п. 7 п. ПВСУ). Треба встановити, що потерпіла особа – заручник, тт. особа, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, держ. або інш. установу, підпр-во, орг.-цію, фіз. або служб. особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії, як умови звільнення, і що винна особа усвідомлювала це. Якщо винний вчинив захоплення заручника, а потім вбив його, дії винної особи слід кваліфікувати як сукупність злочинів (захоплення заручника, що спричинило тяжкі наслідки та умисне вбивство заручника).

4. Вчинене з оосбл. жорстокістю (п. 8 п ПВСУ) вважається тоді, коли винний, позбавляючи потерпілого життя усвідомлював, що завдає йому особл. фізичних, психічних чи моральних страждань, а також, якщо воно було поєднано із глумлінням над трупом або вчинювалось у присутності близьких потерпілому людей, і винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особл. фізичних чи моральних страждань.

Якщо з метою подальшого приховання злочину, винний знищив або розчленував труп, такі дії не можна кваліфікувати як вбивство, вчинене з особл. жорстокістю.

5. Вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 89 п ПВСУ) – якщо винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб вбивства, який є небезпечним і для інших людей. Небезпека має бути реальною.

При помилці винного у виборі способу кваліфікація здійснюється як замах на вчинення такого злочину.

Коли при вчиненні вбивства способом, небезпечним для життя багатьох людей, заподіюється смерть кільком потерпілим, то дії винного слід кваліфікувати ще і за п. 1 ч. 2 ст. 115КК.

6. З корисливих мотивів (п. 10 п ПВСУ) – коли винний бажав одержати матер. блага для себе чи інш. осіб, одержати ч и зберегти певні майнові права, уникнути матер. витрат чи обов’язків або досягти іншої матер. вигоди, яку він бажав отримати через вбивство. Важливо встановити при цьому, коли виник мотив: як до початку, чи під час вбивства (значення не має, але характеризує особу винного).

Таким же чином кваліфікуються дії винного, якщо він вчиняє умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях.

7. З хуліганських мотивів (п. 11 п ПВСУ) – коли винний позбавляє інш. особу життя через явну неповагу до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами спів життя і нормами моралі або без будь якої причини чи з використанням малозначного приводу. Пленум ВСУ наголошує, що не можна кваліфікувати як умисне вбивство з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а також з ревнощів, помсти чи інш. мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

8. Особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням нею служб. чи гром. обов’язку (п. 12 п ПВСУ)- якщо цей злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначених обов’язків, змінити хар-р її чи помститись за таку діяльність.

Близькі родичі в контексті цієї кваліфікуючої обставини – це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Слід відрізняти цей злочин від посягання на життя держ. чи гром. діяча за такими ознаками:

- за безпосереднім об’єктом:ст.. 112КК – безпека держави в політ. сфері та життя держ. чи гром. діяча; п. 8 ч.2.ст. 115КК – життя особи, яка виконує службовий чи громадський обов’язок;

- за об’єктивною стороною: ст. 112КК – замах на вбивство або вбивство, а п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – вбивство;

- за суб’єктивними ознаками: ст.. 112КК – прямий умисел і мета припинити діяльність держ. діяча чи керівника партії, а п. 8 ч. 2 ст. 115КК – прямий умисел щодо позбавлення життя службової особи чи особи, що виконує громадський обов’язок.

9. З метою приховати інш. злочин або полегшити його вчинення (п. 13 п. ПВСУ) – немає значення, чи був винний причетним до того злочину, який приховує. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати інш. раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікують за сукупністю злочинів (за приховуваний злочин та за п. 8 ч. 2 ст. 115КК). Додаткової кваліфікації ще й за ст.. 396КК – приховування злочину - немає потреби. Якщо таке вбивство було заздалегідь обіцяне – тоді п. 8 ч. 2 ст. 115КК та пособництво у тому злочині (вчиненому іншою особою), що приховується.

10. Поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 14 п ПВСУ) – має місце у процесі вчинення зазначених злочинів чи відразу ж після них.

Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом тягне відповідальність також за цією ознакою (п. 10 ч. 2 ст. 115КК).

Коли потерпілу особу було вбито через певний час після зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті, то дії винного кваліфікують за сукупності злочинів – зґвалтування чи ст.. 153КК та умисне вбивство з метою приховати вчинений злочин.

11. Вчинене на замовлення (п. 15 п ПВСУ) – здійснюється особою (виконавцем) за дорученням інш. особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матер. чи нема тер. хар-ру або ж не вчиняти їх.

Якщо замовлення мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч.2 ст. 115КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцю дії – до чи після вбивства, виконав чи ні замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

Коли умисне вбивство на замовлення вчиняється з корисливих мотивів, то виконавцю у вину ставиться і ця ознака.

Дії замовника залежно від конкретних обставин визнають підбурюванням або організаторськими діями і кваліфікують відповідно за ст.. 27 (підбурювач чи організатор) та п. 11 ч. 2. ст.. 115КК.

Якщо замовник одночасно був і співвиконавцем умисного вбивства, яке замовив, його дії підлягають кваліфікації як вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб (п. 11, 12 ч. 2 ст. 115КК).

При вчиненні умисного вбивства на замовлення мотиви замовника і виконавця можуть не співпадати, тоді кожен з них буде відповідати лише за дії, що охоплювались їх умислом.

Замовник не несе відповідальності за ексцес виконавця.

Якщо виконавець не довів злочин до кінця з причин, що від нього не залежали, дії замовника кваліфікують залежно від стадії, на який виконавець припинив злочинну діяльність (як співучасть у готуванні чи замаху).

12. Вчинення за попередньою змовою групою осіб (п. 16 п ПВСУ) – вважається тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь дві і більше особи, які заздалегідь до початку злочину домовились про спільне його вчинення.

Відповідальність за таке вбивство несуть і особи, які хоч безпосередньо і не вчиняли дій, якими заподіяна смерть, але об’єднані умислом на позбавлення життя потерпілого, виконали хоча б частину дій, необхідних для реалізації цього умислу (це такі дії як: застосування на початку нападу насильства до потерпілого, щоб привести його у безпорадний стан, подолання опору потерпілого, щоб полегшити спричинення йому смерті інш. співучасниками, усунення перешкод, що заважають чи ускладнюють в даній ситуації заподіяння смерті потерпілому, надання виконавцю, який за домовленістю позбавляє життя потерпілого конкр. допомоги – поради, передача знарядь вбивства, ведення спостереження за потерпілим, обстановкою безпосередньо перед вбивством чи під час його вчинення, щоб забезпечити реалізацію спільного умислу тощо).

Якщо співучасники діяли узгоджено щодо декількох потерпілих, хоча кожний з них позбавив життя одного потерпілого, їх дії кваліфікують я к умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Важливим є роз’яснення пленуму ВСУ щодо кваліфікації умисного вбивства, вчиненого організованою групою осіб. В залежності, яка це група (злочинна організація, озброєна банда, тер. група чи тер. організація, непередбачене законом воєнізоване чи збройне формування ….) відповідальність учасників групи настає за сукупністю злочинів, напр.. п. 12 ч. 2 ст. 115КК та ст.. 257КК.

13. Вчинене особою, яка вчинила раніше умисне вбивство (крім вбивства, передбаченого ст. 116-118КК), повторне вбивство – відповідальність настає незалежно від того, чи була винна особа засуджена за перший злочин, чи вчинила вона закінчене вбивство, чи готування або замах на нього, була вона виконавцем чи інш. співучасником вбивства.

14.) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості

Окремої кваліфікації потребують дії, вчинені раніше, і сам ост. кваліфікації підлягають як повторне вбивство дії, вчинені після (напр., ст.. 14, ч. 1 ст. 115 та п. 13 ч. 2 ст. 115КК).

Крим-прав. значення для кваліфікації повторного вбивства мають не тільки дії, передбачені ст.. 115КК, а й у разі вчинення вбивства, що передбачено інш. статтями КК (ст.. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст.404, 443КК).

Наявність в діях особи кваліфікуючих ознак, передбачених крим. законом (ч. 2 ст. 115КК) значною мірою підвищує ступінь сусп.. небезпеки умисного вбивства, впливає на зміну кваліфікації вчиненого діяння (за відповідним п. ч. 2 ст. 115КК) та вид і розмір покарання. Санкція ч. 2 ст. 115КК передбачає найтяжчий вид крим. покарання – довічне позбавлення волі.

У разі засудження винного за декількома пунктами ч. 2 ст. 115КК окремо за кожним пунктом покарання не призначається (воно в межах санкції ч. 2 ст. 115КК), однак це впливає на оцінку судом тяжкості вчиненого злочину, особи винного.

64. Види умисного вбивства.

Умисні вбивства можна поділити за певними критеріями на види. Так:

а) за формою вини:

- умисні вбивства (ст.. 115 – 118КК) з прямим або непрямим умислом

- необережне вбивство (ст.. 119КК) зі злочинної недбалості чи злочинної самовпевненості;

б) за ступенем тяжкості:

- основний склад умисного вбивства, без обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115КК, і пом’якшуючих, передбачених ст.. 116-118КК (просте вбивство)

- кваліфіковані склади умисного вбивства. В ч. 2 ст. 115КК передбачено 13 пунктів, в яких перераховані обставини, за наявності яких просте вбивство слід вважати кваліфікованим. (ці обставини див. в пит.. 80)

- умисні вбивства з пом’якшуючими обставинами, передбаченими в ст.. 116КК - умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, в ст.. 117КК – умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, в ст.. 118КК – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Саме поняття «вбивство» визначене в ч. 1 ст. 115КК

як протиправне заподіяння смерті іншій особі, при цьому законодавець вказує на форму вини – умисні дії, спрямовані на заподіяння смерті або необережне заподіяння смерті (ст.. 119КК) потерпілій особі.

Отже, це поняття, яким законодавець користується і в ін. статтях КК, в яких передбачена відповідальність за заподіяння смерті протиправно, є загальним для групи злочинів, безпосереднім об’єктом яких є життя іншої особи. Воно включає в себе як діяння (у формі дії чи бездіяльності), так і наслідок у вигляді смерті потерпілої особи (як результат діяння винного).

Є в КК також норми, в яких передбачається відповідальність за посягання на життя (держ. чи громадського діяча, судді, працівника правоохоронного органу, представника іноземної держави). В цих випадках поняття «посягання» більш ширше, ніж поняття «вбивство», бо включає в себе і замах на вбивство і власне вбивство.

Вважають в науці, що це особливі випадки, коли спричиняється смерть потерпілим, спеціально визначеним в статтях ОЧ КК.

Крім безпосереднього об’єкту види поєднані тим, що при встановленні об’єктивної сторони у всіх складах вбивств треба встановити три ознаки:

- діяння (дію чи бездіяльність)

- наслідки у виді смерті

- причинний зв'язок між діянням і настанням смерті.

Суб’єктом цих злочинів, крім передбачених ст. 118 та ст. 119КК, може бути фізична, осудна (або обмежено осудна) особа, якій до вчинення вбивства виповнилось 14 років. Відповідальність за вбивства, передбачені ст..118 та ст. 119КК настає з 16 років.

За юридичною природою основний склад умисного вбивства та кваліфіковані його вид и відносяться до особливо-тяжких злочинів, причому кваліфіковані види є за ступенем сусп.. небезпечності більш тяжкими (покарання за ч. 1 ст. 115КК – від 7 до 15 років, а за ч. 2 ст. 115КК – від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі).

Що ж до привілейованих складів умисного вбивства, тт. тих, що передбачені ст. 116, ст. 117 та ст. 118КК – то це є перші з них – злочини середньої тяжкості, а передбачений ст. 118КК – злочин невеликої тяжкості.

Як це встановлено законом, умисні склади злочинів, в тч умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин є більш суспільно небезпечним, ніж вчинене вбивство з необережності (до 5 років позбавлення волі).

Отже, ретельне дослідження всіх обставин справи, пов’язаних із протиправним винним заподіянням смерті ін. особі, має велике значення, а саме:

- допомагає відмежувати вбивство від самогубства;

- правильно кваліфікувати заподіяння смерті ін. особі, враховуючи всі об’єктиві і суб’єктивні ознаки кожного конкретно вчиненого діяння;

- вибрати відповідне покарання особі, винній у вчиненні вбивства (в залежності від його виду).

Дата добавления: 2015-07-17