Читайте также:
|
Музичною формою називається побудова музичного твору.
Система взаємодії елементів музичної мови, що розкриває художній зміст твору, становить музичну форму. В процесі розгортання музичної форми утворюються різні побудови, їх послідовність співвідношення та пропорції, які визначають тип музичної форми.
Музична форма кожного твору індивідуальна, але історично склалися деякі загальні типи форми. Вони дозволяють втілити, як прості так і складні за образним змістом музичної ідеї.
До простих форм належать такі музичні композиції, розділи яких, не поділяються на самостійні частини. Для них характерно смислова єдність музичного розвитку. Прості форми можуть бути одночастинними, двочастинними, та тричастинними.
У вужчому сенсі музична форма розуміється як «Побудова й структура музичного твору, співвідношення його частин». Основними елементами музичної форми є мотив, фраза, речення, період. При цьому мотиви об'єднуються у фрази, фрази — у речення, а речення у період.
Різні способи зіставлення і розвитку елементів музичної форми зумовлюють появу різноманітних утворень двочастинної, тричастинної, сонатної, варіаційної, куплетної, циклічної та інших музичних форм.
Видатний радянський музичний учений Б. В. Асафьєв сформулював положення про дві сторони музичної. форми. Створюючись в часі, вона завжди є процесом, в ході якого і з'являються окремі теми, здійснюється їх розвиток, зіставлення з іншими темами і т. д. У цьому полягає одна із сторін музичної форми. — процесуальна. У результаті виникає певна структура, яка складається з ряду розділів, відповідних окремим етапам процесу формоутворення. Виникнення такої стабільної структури складає істота другої сторони форми — «кристалічна». Протягом багатьох десятиліть як в зарубіжному, так і в російському теоретичному музикознавстві вивчалася лише ця сторона форми. Після виходу в світ книги Асафьєва «Музична форма як процес» (1930—47) радянська теоретична школа стала трактувати музичну форму у єдності обох її сторін, при цьому вона розглядає процес формоутворення як процес змістовний, що розкриває зрештою художньо-естетичну ідею музичного твору.
Українське музикознавство, будучи частиною радянського, розглядало як основоположну роботу в області музичних форм підручник І. Способіна «Музыкальная форма», перше видання якого вийшло в кінці 1940-х років, і пізніше перевидавалося 7 разів.
В Україні проблеми музичної форми аналізувались у розвідках, що стосувалися передумов виникнення музичних структур (Т. Кравцов, 1963), варіаційної форми (1965), історичного розвитку вільних форм (1966), класифікації періоду (1968), еволюції сонатної форми (1970, 1973), еволюції періоду, теорії музичної форми (1975), особливостей і принципів форми в творчості окремих композиторів (В. Москаленко, Н. Герасимова-Персидська) та інші.
В кінці 1980-х років помітним дослідженням стала праця «Вчення про музичну форму» української музикознавиці Н. О. Горюхіної, яке з невідомих причин, однак, лишилося неопублікованим. В цьому дослідженні авторка виділяє такі фундаментальні принципи музичного мистецтва, як зміст і форма, інтонація і семантика, мелодія і гармонія, розвиток і узагальнення, музичне становлення, тематизм.
Фундаментальною роботою 1990-х років став посібник С. Шипи, що демонструє фокус розгляду, направлений на конкретніші рівні побудови: звуковий, інтонаційно-мовний, фактурний і композиційний. В ті ж роки визначним внеском в українську науку стала монографія випускника Львівської консерваторії В. Задерацького «Музыкальная форма», в якому аналізуються фундаментальні проблеми формотворення: музична форма як цілісне поняття; основні компоненти музичної мови (ритм, мелодія, фактура, тематизм, типи викладу).
Висновок:
Отже, термін "форма" використовується в кількох поняттях. Коли він залучається у зв'язку з двочастинною, тричастинною формами, він вказує на кількість частин. Вираз "сонатна форма" вказує, навпаки, на розмір частин і складний характер їх відношень..Вираз "форма" означає, що композиція у відповідний спосіб організована, тобто складається з багатьох елементів, що функціонують за принципом живого організму. Без такої організації музика була б, такою ж беззмістовною. як есе без знаків пунктуації, і такою ж безпредметною, як розмова, що перескакує з однієї теми на іншу.
16 .Вплив музики на організм людини
| Всім відомо, що музика здатна впливати на почуття людини. Легка, приємна музика може заспокоїти, сумна – заставити пролити сльози, весела та бадьора – підняти настрій. Повілейко у своїй книзі “Функціональна музика” зазначає, що «ритмічні зміни в зовнішньому середовищі здатні викликати такі ж ритмічні зміни в діяльності різних органів і систем організму”. Музика вирівнює пульс, підвищує чутливість зору, поліпшує зосередженість і увагу робітників, зменшує час їхньої реакції. Музика впливає на подих, кровообіг, знижує або підвищує збудливість організму. Різна висота звуків, їхня сила і тембр по-різному діють на системи кровообігу, викликаючи частішання або уповільнення серцебиття, зміни пульсової хвилі, причому коливання кровообігу залежать в основному від тембру звуку: так звуки флейти і кларнета викликають помітні зміни в діяльності серцево-судинної системи. Музика викликає зміни в залозах внутрішньої секреції, поперечносмугастих м'язах і т.д. На динамометрі можна спостерігати як ритмічні, бадьорі, мажорні інтонації підсилюють роботу м'язів. Музика відповідного змісту й ритму у визначених періодах підвищує працездатність при фізичній праці, у ряді випадків музикою можна прямо лікувати деякі функціональні захворювання нервової системи. Не випадково ж академік Бєхтєрєв В. М. збирався створити Інститут музичної терапії. Зміна ритму музики відповідно змінює ритм серця. Якщо темп музики різко затримується, синхронізація миттєво руйнується, що супроводжується відчуттям, подібним до падіння. В медицині існує практика музикотерапії, до якої використовується шелестіння листя, шарудіння колосся, спів птахів, голос струмків, гул моря і водоспадів, і просто музичні твори. В процесі цілеспрямованого використовування музики виявилося, що музика, яка робить благотворний вплив на людину у вигляді регулювання нервової системи і залоз внутрішньої секреції – це в основному звуки природи. Так відбувається швидше за все тому, що звуки природи природні і, як правило, відтворюються в середній тональності. Ті ж звуки, які по тональності вище або нижче за норму здатні погіршити стан пацієнта. Музику також використовують як болезаспокійливий засіб при операціях, в центрах переливання крові, в акушерській справі, в стоматології і в деяких інших областях медицини. В стоматології використовуються звуки природи, і іноді на фоні шумів природи додають мелодію, але дуже тиху. Це робиться спеціально для того, щоб пацієнту потрібно було прислухатися, тим самим відволікаючись від того, що робить з ним лікар. Успіхи музики в медицині привели до створення в США в 1950 році Національної асоціації музикотерапевтів, які прагнуть до лікування різних захворювань музикою. Отже, музика може виступати як стимуляція до роботи, життя та загалом діяльності. |
20.Визначення музичності по Б.Теплову
Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, написання музики, здатність до навчання в галузі музики. В тій чи іншій мірі музичні здібності проявляються майже в усіх людей. Яскраво виражені, індивідуально проявляються музичні здібності називають музичною обдарованістю.
Музичні здібності являють собою відносно самостійний комплекс індивідуально-психологічних властивостей. Вони можуть зберігатися після втрати розумових здібностей через психічних захворювань, а також бути присутнім у людей, які страждають на слабоумство. Іноді сукупність музичних здібностей позначають загальним поняттям "музичність". За визначенням Б.М. Теплова, музикальність є комплекс індивідуально-психологічних особливостей, потрібних для занять музичною діяльністю і в той же час пов'язаних з будь-яким видом музичної діяльності.
Музичні здібності по Теплову можна розділиться на дві групи:
· технічні (грі на даному музичному інструменті або спів)
· слухові (музичний слух).
Музичні здібності в існуючий загальної психологічної класифікації належать до спеціальних, тобто таким, які необхідні для успішних занять і визначаються самою природою музики як такої.
24.Вправи на активізацію уваги на заняттях з логопед. ритміки
Увага - це зосередженість на якомусь конкретному об'єкті та налаштованість на нього психічної діяльності. Розрізняють увагу пасивну та активну, коли вибір об'єкта уваги носить спрямований характер. Розвиток уваги повинен бути присутнім у кожній формі музичної діяльності у дітей з вадами мови. У категорії дітей недорозвинені пам'ять, та увага, що в свою чергу відбивається на розвитку мислення і мови.
1. «Повтори рухи»: Дітям показується кілька нескладних загальнорозвиваючих або танцювальних вправ під музику. Діти дивляться, а потім під ту ж саму музику повторюють ті ж самі рухи.
2. «Заборонений рух» - Педагог показує рухи під музику діти повторюють всі, крім одного «забороненого».
3. «Вправи з пропорціями» (без музичного супророду) Можна використовувати різнокольорові прапорці. Наприклад: зелений прапорець - діти крокують. Жовтий — плескають в долоні, червоного — кричать, або стрибають.
Завдання на увагу є складовою частиною таких музичних ігор: «Кого не стало? Муз. Ф.Шуберта, «Ховайся хутчіш!» муз. А.Філіпенко, «Іграшкова крамниця», «Яка іграшка заховалась?» «Не запізнюйся», рор.нар.мелодія, «Бери прапорець!» муз. «Дві угорські мелодії», «Один, два, три, чотири, п'ять», автор О.Соковніна.
21. Вправи для розвитку музично-ритмічного відчуття на логопедичній ритміці
Такі вправи скеровані на передачу в рухах темпу, акценту музичного твору та його ритмічного малюнка. Вони є складовою частиною ігор, таночків, хороводів. Розвитку музично-ритмічного відчуття сприяє також гра на дитячих музичних інструментах, співи, музично-дидактичні ігри, а також таночки. Наприклад, «Передай хустинку» (муз. Т.Ломової); «Мелодія», «Цікавий випадок» (муз. Д.Кабалевського); «Повторюй, дружок, за мною» (муз. Н.Щербакової); «Підтяглися» (на муз. Ф.Шуберта «Екосез»), гра «Оркестр» (українська народна мелодія), гра «Мишоловка» (муз. К.Стеценко «Гопак»).
Працюючи над розвитком музично-ритмічного відчуття, треба пам’ятати, що різний ритм по-різному впливає на психофізичний стан дитини з вадами мовлення. Так, «маятниковий» ритм (ритм колисанки) діє заспокійливо, тому такий ритм краще використовувати у роботі з гіперактивними, збудженими дітьми. Секундний «альфа-ритм» розвиває увагу, пам’ять, спонукає до дій. Такий ритм дієвий для загальмованих дітей. Під нього добре стрибати, крокувати, сильно плескати у долоні.
22. Основний принцип системи музично-ритмічного виховання в логопедичній ритміці
Основний принцип системи музично- ритмічного виховання — злиття рухів з музикою. Особливість цієї методики полягає в тому, що у вправах надають вагомого значення слову. Музику використовують для конструювання методу, спрямованого на виправлення різноманітних форм мовленнєвих недоліків. Уведення слова дає можливість застосовувати низку вправ, побудованих на музичному ритмі й у віршованій формі, а також дотримуватися принципу ритмічності в рухах.
На логопедичних заняттях і під час уроків діти зазвичай сидять. Необхідно задовольняти біологічну потребу дитячого організму в рухах, вводити під час заняття гімнастику та рухливі ігри.
Вправи в логоритміці побудовано таким чином, щоб мовні, музичні та зорові сигнали викликали швидкі дії. Це сприяє загостренню уваги, формує швидку рухову реакцію, розвиває спроможність до вибору реакції, до гальмування, вміння переключатися з одного завдання на інше. Ці вправи впливають на розвиток вольової сфери дитини.
Заняття з елементами логоритміки під силу проводити кожному логопеду і вчителеві молодших класів у тісному погодженні та інтеграції програм співів, ритміки, фізкультури. При цьому значного ефекту можна досягнути, якщо цю роботу продовжить вихователь у другій половині дня.
Плануючи заняття з елементами логоритміки, логопед використовує вправи:
Під час занять діти розвивають міміку. їхні жести, пантоміміка стають більш усвідомленими, різноманітними. За допомогою цих вправ можна навчити дітей розпізнавати і передавати такі почуття, як радість, здивування, огида, гнів, цікавість, острах, сором, провина.
64.Прийоми логоритміки
Прийоми наочності:
1) наочно-зорові: показ педагогом зразка руху, наслідування зразкам навколишнього життя, використання зорових орієнтирів при подоланні простору, використання наочних посібників - кінофільмів, картин і т.п.;
2) тактильно-м'язові: включення різних допомог в рухову діяльність. Наприклад, ворітця-дуги для переступання при ходьбі, допомога педагога, уточнюючого положення окремих частин тіла;
3) наочно-слухові: інструментальна музика, пісня, вірші і т.п.
Прийоми:
1) короткий опис і пояснення нових рухів;
2) пояснення, що супроводжує показ руху;
3) зазначення, необхідне при відтворенні руху;
4) бесіда, яка випереджає введення нових вправ, рухливих ігор;
5) питання для перевірки усвідомлення дій;
6) команди, розпорядження і сигнали (в якості команд можна використовувати лічилки, ігрові зачини і т.п.);
7) образний сюжетний розповідь з метою розвитку виразності рухів і перевтілення в ігровий образ;
8) словесна інструкція, з її допомогою відбувається пожвавлення слідів колишніх вражень у нових сполученнях і комбінаціях, виникає можливість утворити нові тимчасові зв'язки, сформувати нові знання та вміння.
33.Вправи для розвитку дихання і голосу на заняттях з логоритміки
Дихання
Гра «Задуй свічку» Діти сидять на стільчиках. Вправа виконується без музичного супроводу. Діти повинні розташувати перед собою розкриті долоньки, подути на кожен пальчик і зібрати долоньки в кулачки.
Логопед стежить за тим, щоб діти загинали пальчик тільки після того, як подули на нього.
Гра «Вітерець»
Діти сидять на стільчиках, кожному видаються султанчік або вертушки. Вправа виконується кілька разів, без музичного супроводу. Діти повинні подути на предмети під вірші, які читає логопед. Потрібно намагатися дути сильно, щоб фігурки рухались.
Голос
Діти сидять на стільчиках.
Логопед розповідає їм, що можна говорити голосно, тихо. Потім пропонує стати дійовими особами в запропонованих ситуаціях. Діти повинні вимовляти звуки голосно або тихо. В якості наочності можна використовувати предмети, картинки.
Логопед. Ми заколисуємо ляльку.
Діти. А-а-а...
Логопед. Ми загубилися в лісі.
Діти. Ау-ау-ау!
Логопед. Гуде пароплав.
Діти. У-у-у!
Логопед. Мишка пищить.
Діти. Пі-пі-пі...
Вправа «Драбинка»
Діти сидять на стільчиках. Вправа виконується з одночасним диригуванням: на кожну строчку діти піднімають кисть руки і опускають. Пісеньку співає логопед, а діти співають виділені голосні з поступовим підвищенням і пониженням голосу.
4. Дотяглися ми до да(а)ху.
3. Піднімаємося все ви (и) ще,
2. Дружно пісеньку співа (є) мо.
1. Ми по драбинці йде (е) мо, І назад побіжи (и) мо!
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 638 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Опис гри | | | ПЕРЕДМОВА |