Економічні функції держави.

Однією з основних традиційних економічних функцій держави є ство­рення правової бази, потрібної для нормального функціонування економі­ки. Інакше кажучи, держава створює закони й інші нормативні акти, що визначають права власності, майнові питання, правовий статус ділових підприємств, установлює "правила гри", що регулюють ринкові стосун­ки.

Важливою економічною функцією держави є захист конкуренції, яка є головним регулятивним механізмом у ринковій еко­номіці. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ре­сурсів диктатові споживачів.

Ринковій економіці притаманні деякі недоліки, які змушують уряд доповнювати і поліпшувати її функціонування, зокрема здійснювати перерозподіл доходів. Ринковий механізм розподіляє доходи нерівномірно.Держава намагається зменшити нерівність у доходах, що виявляється в багатьох програмах і заходах уряду. Основними важелями при цьому виступають: 1) прогресивне оподаткування (вищі особисті доходи оподат­ковуються за вищою ставкою для перерозподілу частини доходів багатих на користь бідних); 2) державні трансфери (виплати державою особі або домогосподарству грошей чи безплатне надання товарів та послуг), зокре­ма допомога безробітним, інвалідам, багатодітним сім'ям тощо. Через транс­ферні платежі уряд передає частину національного доходу домогосподар-ствам, які отримували б дуже незначний дохід або взагалі не отримали б нічого; 3) втручання у функціонування ринку — законодавче встановлен­ня урядом мінімальної заробітної плати, граничних рівнів тарифів за жит­лово-комунальні послуги тощо.

Загалом дедалі більшого значення набуває екологічне регулювання, яке скероване на заохочення раціонального природокористування, охорону довкілля та недопущення його додатково­го забруднення.

Ринковий механізм не може забезпечити вироб­ництво громадських благ, бо у приватних підприємств немає економічних стимулів, щоб займатись цим бізнесом. Тому держава виконує ще одну функцію— організацію і виробництво громадських благ. Держава організовує початкову і середню освіту та сприяє розвит­кові професійної освіти, відіграє ключову роль у фінан­суванні та організації вищої освіти. Ще одним напрямом економічної діяльності держави є фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Держава стимулює впроваджен­ня результатів науково-дослідних робіт у виробництво, фінансує витрати на фундаментальні дослідження, розробляє програми розвитку високотех-нологічних галузей тощо.

Важливим напрямом державного втручання в економіку є збільшення інвестування, яке визначає розвиток національної економіки в майбутньо­му. Держава, передовсім, впливає на умови інвестування, створюючи відпо­відне макроекономічне середовище.

У ринковій економіці часто загострюється проблема збуту, зокрема у сільському господарстві, внаслідок коливань урожайності. Одним із спо­собів вирішення проблеми збуту є державні закупівлі сільськогосподар­ської продукції.

Одним із найважливіших напрямів сучасної економічної діяльності держави є регулювання ринку праці, яке спрямоване на зменшення безро­біття і забезпечення повної зайнятості. Уряд створює мережу бірж праці, які найчастіше називають центрами зайнятості. Уряд впливає на ринок праці й через запровадження мінімальної заробітної плати.

У перехідній економіці держава повинна спрямову­вати свої дії на: 1.удосконалення механізмів приватної власності, процесу її капіталотворення, зміцнення конкурентних позицій національного капіталу, формування ефективного влас­ника та стратегічного інвестора; 2.поглиблення приватизаційних процесів: приватизація має переадресовувати власність до рук тих, хто здатний нею ефективно управляти, спроможний залучати інвестиції, своєчасно платити зарплату, розраховуватися з державою; 3.забезпечення послідовної дерегуляції підприємницької діяльності, усунення адміністративної тяганини та бюрократизму при вирішенні питань підприємниць­кої діяльності, здійснення політики активного стимулювання малого бізнесу; 4.поглиблення вільної конкуренції; 5.подолання тінізації економіки, забезпечення ефективного захисту від еко­номічної злочинності, кримінального бізнесу та корупції; 6.підтримка малого підприємництва, фермерських господарств; 7.становлення економіки відкритого типу з врахуванням вільних торгівельних відносин; 8.створення правової бази господарювання.

Основне завдання держави полягає у створенні умов для досягнення максимальної прибутковості від функціонування підприємств у перехідному до ринку середовищі.

До таких умов можна віднести: зниження інвестиційного ризику в економіці; наявність довір'я народу до держави та її політики; забезпечення господарського обороту достатнім обсягом грошової маси; розбудова інституційних структур, які б забезпечували ефективне господар­ське управління.

15. Шляхи переходу від командної до ринкової економіки. Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися три групи (за особливостями шляхів переходу).

Перша група країн обрала шлях "шокової терапії". Суть цього радикального переходу до ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного життя, своєрідне короткотермінове потрясіння суспільства. Програма "шокової терапії" передбачає:

· прискорену лібералізацію цін та економіки загалом;

· радикальну приватизацію державної власності;

· демонополізацію економіки;

· швидке формування ринкової інфраструктури, особливо фінан­сової;

· макроекономічну стабілізацію.

Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах життя. Вона відбувається передусім через скасування директивного планування, відмову від обов'язко­вого державного замовлення на продукцію підприємств, перехід до формування оптових і роздрібних цін відповідно до попиту й пропозиції та ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі. Радикальна стратегія переходу до ринку передбачає одномоментну лібералізацію цін на основну масу товарів і послуг, що усуває товарний дефіцит і урухомлює ринковий механізм. Водночас лібералізується зовнішньоекономічна діяльність, унаслідок чого внутрішній ринок відкривається для іноземних товарів і послуг. Прискорено формується ринкова інфраструктура, особливо фінансова. Приватизація економіки - це передання чи продаж на різних умовах державної або муніципальної власності приватним і колективним суб'єктам господарювання. За радикальної стратегії переходу до ринку відбуваються прискорена приватизація державної власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує прискорене формування приватного сектору. Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та одночасне сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва.

Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який залишився від командно-адміністративної системи, та монопольного становища виробників спочатку спричинює високу інфляцію. Тому одним із завдань переходу до ринку є фінансова стабілізація, яка передусім означає подолання інфляції."Шокову терапію "як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також: країни Балтії. Позитивними результатами "шокової терапії" є фінансова стабілізація, різке скорочення дефіциту державного бюджету, подолання товарного дефіциту, досягнення рівноваги на споживчому ринкові тощо. Негативні результати: різке зниження життєвого рівня великих груп населення, скорочення інвестиційного попиту і зменшення обсягів виробництва, зростання безробіття та ін.

У другій групі країн, передусім у Китаї, у 60-70-х роках в Угорщині та Югославії, а віднедавна у В'єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом - через формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У результаті постає двосекторна модель економіки, в якій поєднано елементи ринкової й директивної економік.

Характерною ознакою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському господарстві - галузі, у якій зайнята переважна або істотна частина населення країни. У цій галузі усувають найодіозніші риси командної економіки, стимулюють приватну господарську ініціативу. Застосування цього шляху переходу до ринку дало непогані результати в Китаї - виробництво споживчих благ швидко зростало завдяки розширенню приватного сектору.

Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) обрала проміжний шлях переходу до ринку. У цих країнах перехід до ринкової економіки відбувається повільніше, ніж у країнах першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, як правило, традиційного виробництва. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо.

Перехід від однієї економічної системи до іншої спричинює особливий, перехідний стан національної економіки. Цей перехід не може відбутися миттєво, він триває деякий історичний період, можливо, навіть кілька десятиріч.

Перехідній економіці притаманні деякі особливі риси. Передусім у ній взаємодіють старі й нові економічні форми та відносини.

У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного виробництва, доходи населення, зростає рівень безробіття, внаслідок чого в суспільстві може посилюватися соціальна напруженість. Відтак з формуванням ринкової економіки ця напруженість зникає.

Перехід української економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років за вкрай несприятливих умов. По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. Еко­номіка СРСР розвивалася під впливом догми про переважне зростання засобів виробництва (підрозділ І) порівняно з виробництвом предметів споживання (підрозділ II). За цих умов значну й постійно зростаючу частку інвестицій спрямовували в галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у житлове будів­ництво та соціальну інфраструктуру.

По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і її вважали правильною для всіх галузей економіки.

По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації не менше 20 років. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину.

По-четверте, українська економіка мала надзвичайно високий, навіть для країн з командною економікою, ступінь одержавлення, а легального приватного сектору майже не було. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджували колективістські настрої й цінності, пов'язані з неринковою економікою; вони стримували та переслідували господарську ініціативу і підприємливість. У населення формували гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.

Це в поєднанні з непослідовністю проведення реформ, бо­ротьбою виконавчої й законодавчої гілок влади, неготовністю частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незаінтересованістю частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні є складною.

Вітчизняну модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризує передусім сильна регулятивна роль держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще має потужний сектор в економіці. Питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва порівняно невисока. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.

Чималу частину населення надихають спомини про неринкові форми привласнення - безкоштовні вищу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги тощо. Це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні.

Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності та зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки.

На формування української моделі ринкової економіки неспри­ятливо впливає енергетична залежність від інших країн. З власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє лише третину своїх потреб. Здебільшого Україна ввозить паливо із Росії та з Туркменістану.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командно-адміністративною системою. В Україні упродовж 2000-2005 pp. стабілізувалася макроекономічна ситуація; формується зріла модель ринкової економіки. Ця модель ґрунтуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації. Українець завжди почував себе частиною громади і не протиставляв себе їй.

Дата добавления: 2015-07-17