Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі

Статтею 124 КВК України визначено основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі. Так, відповідно до першого пункту зазначеної статті, в колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх життєвої позиції, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

У процесі впливу на засудженого необхідно формувати його моральну та правову свідомість, духовні потреби, прагнення до соціально значущої діяльності, виробляти практичні вміння, навички та звички, спонукати засудженого докладати вольові зусилля, накопичувати соціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховного впливу.

Уже саме ув’язнення є і формою, і методом виправного впливу, оскільки суспільство дає можливість зрозуміти, що вчинок, здійснений особою, не прийнятний для суспільства і, не змінивши своєї поведінки, людина не може перебувати в суспільстві.

Найбільш поширеною є класифікація методів, запропонована російським вченим-педагогом В. Сластьоніним, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості:бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду громадської поведінки:педагогічна вимога, громадська думка, довіра, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки:гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання:самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання вказаних методів забезпечує формування у вихованців практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання для подальшого самовдосконалення.

Серед багатьох методів виправлення засуджених одним із найефективніших є метод довіри. Сутність цього методу полягає у виявленні вихователем у засудженого позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися, сформуватися та закріпитися. Таким чином, довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних обов’язків перед співробітником установи, що виявив цю довіру. Виконання цих обов’язків примушує засудженого слідкувати за своєю поведінкою, діями та вчинками, спонукає проявляти якості, необхідні для виконання доручення, та займатися самовихованням. Виправдана довіра дає засудженому емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості, знайти позитивну мотивацію [56].

Таким чином, зі змісту ст. 124 КВК України можна зробити висновок про те, що основними напрямами соціально-виховної роботи із засудженими є:

- подальший розвиток міжвідомчої співпраці у питаннях соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими;

- спрямовування соціально-виховної роботи на формування та закріплення у засуджених прагнення до зайняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, додержання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів;

- забезпечення оптимального співвідношення чисельності засуджених та персоналу в установах виконання покарань, для чого слід передбачити додаткове введення до штатів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів у межах затверджених асигнувань на оплату праці та додаткових посад психологів, начальників відділень соціально-психологічної служби та інспекторів з питань підготовки до звільнення;

- систематизування співпраці з громадськими організаціями щодо їх участі у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених та надання допомоги в соціальній адаптації після звільнення, спрямовувати їх діяльність через громадські ради при територіальних управліннях Департаменту;

- підвищення ролі недержавних та релігійних організацій у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, пошук нових форм та методів взаємодії з громадськими організаціями, спрямованих на підвищення відповідальності за наслідки роботи, формування позитивної громадської думки про участь громадськості в роботі органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби;

- покращення умов для соціально-корисної зайнятості засуджених, сприяння подальшому розвитку гурткової та бібліотечної роботи, організація та проведення культурно-масових і фізкультурно-оздоровчих заходів, розширення заходів державницько-патріотичного змісту, залучення до проведення цієї роботи інших міністерств і відомств;

- вжиття заходів щодо підвищення професійної компетентності персоналу соціально-психологічної служби як на центральному, так і на регіональному рівнях, використання у цій роботі наукового потенціалу регіональних навчальних закладів;

- організація взаємодії з регіональними навчальними та науковими закладами з питань упровадження нових форм і методів роботи із засудженими, в першу чергу, неповнолітніми та жінками, залучення студентів до роботи в установах;

- розвиток міжнародної співпраці з питань соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, вивчення та використання міжнародного досвіду.

Основні напрями обумовлені результатами психологічного контролю, яким встановлено, що 90 % людей, які з місць попереднього ув’язнення потрапляють до виправних колоній, перебувають у постстресових станах, зокрема 60 % – у стані депресії та 30 % – агресії. Тобто такі особи потребують психологічної допомоги, і від того, на якому рівні буде надано таку допомогу, надалі залежатиме рівень виправлення та ресоціалізації особи, засудженої до позбавлення волі [57].

З метою реалізації зазначених напрямів законодавець передбачив у ч. 2 ст. 124 КВК України, що соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.

Так, індивідуальна робота здійснюється на основі вивчення особи кожного засудженого з урахуванням вчиненого ним злочину, віку, освіти, фаху та інших обставин, які характеризують засудженого.

Основними формами індивідуальної виховної роботи є такі:

• індивідуальні бесіди;

• виконання особистих доручень;

• особистий контроль за поведінкою засуджених на виробництві, у школі, під час відпочинку.

Що ж стосується групових та масових форм, то вони проявляються в агітаційній, пропагандистській та культурно-масовій роботі, а також у правовому вихованні. Зазначені форми обумовлюються тим, що в установах виконання покарань виховна робота проводиться переважно у камерах.

Одним з важливих напрямків роботи з правового виховання засуджених є роз’яснення законодавства України, адже вчинення злочину є актом неповаги до вимог закону. Правове виховання засуджених полягає передусім у формуванні переконання, що кожен з них винний перед суспільством, тому покарання, призначене за вчинений злочин, є справедливим, а складнощі життя в місцях позбавлення волі – неминучими. Особлива увага повинна приділятися роз’ясненню кримінально-виконавчого законодавства, його гуманного характеру, вимог, які воно ставить перед засудженими і зокрема тих, у разі виконання яких можливе переведення засуджених на поліпшені умови утримання.

Правове виховання засуджених здійснюється за допомогою таких засобів:

• лекцій;

• доповідей на правові теми;

• вечорів запитань та відповідей;

• групових та індивідуальних бесід;

• наочної агітації тощо.

Отже, лише при ефективному використанні основних напрямів, форм і методів соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі можна досягти мети випраного впливу на засуджених – збереження їх здоров’я та гідності, формування в них почуття відповідальності й навичок, які сприятимуть їх поверненню в суспільство, допоможуть їм виконувати вимоги законів та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення. Тому в процесі ресоціалізації повинні використовуватися всі необхідні засоби виправно-виховного, просвітницького, морального, духовного та іншого порядку відповідно до потреб індивідуального виправного впливу на засуджених. При цьому слід пам’ятати, що процес ресоціалізації забезпечується такими заходами: створенням та впровадженням індивідуальних програм виправлення засуджених; системою контактів та впровадження нових методів керівництва, які сприяють встановленню позитивних відносин між персоналом та засудженими; розширенням контактів засуджених із зовнішнім світом; духовною підтримкою та допомогою; наданням порад і консультацій; професійно-технічним та загальноосвітнім навчанням; організацією дозвілля та культурно-масових заходів.

Дата добавления: 2015-07-17