Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Організація і основні завдання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі

Читайте также:
  1. II. Мета та завдання курсу
  2. IX. СИГНАЛИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПІД ЧАС МАНЕВРОВОЇ РОБОТИ
  3. VI. Організація служби караулів
  4. Адміністративний менеджмент в бізнес-організаціях, державних органах влади та громадських організаціях
  5. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі
  6. Аналіз роботи Фонду за останні 5 років.
  7. Атеїстичний екзистенціалізм. Основні аспекти філософії Ж.-П. Cартра та А.Камю.

 

Відповідно до ст. 1 КВК України захист інтересів особи, суспільства і держави забезпечується шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених. При цьому треба мати на увазі, що згідно з чинним законодавством під виправленням засудженого треба розуміти процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. У той же час ресоціалізація засудженого розглядається як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі як повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціального життя в суспільстві. Але, аналізуючи зазначені поняття, треба пам’ятати, що необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого [53].

У визначенні змісту поняття «ресоціалізація» деякі автори (З. А. Астермінов) вважають, що це поняття може бути ототожнене з поняттям "виправлення та перевиховання". Інші (І. В. Шмаров) розглядають ресоціалізацію лише як постпенітенціарну діяльність. Визначення, застосоване у КВК України, продиктоване баченням процесу ресоціалізації вітчизняними науковцями в області пенітенціарної педагогіки та психології. Зокрема, В. М. Синьов, В. І. Кривуша, розглядають ресоціалізацію як єдиний процес відновлення і розвитку соціально корисних зв’язків та відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення, та подальшої адаптації засудженого до самостійного життя на волі.

З метою виправлення та ресоціалізації із засудженими до позбавлення волі проводиться соціально-виховна робота, яка передбачає активну діяльність персоналу органів і установ виконання покарань для досягнення мети покарання, тобто свідоме їх відновлення в соціальному статусі повноправних членів суспільства, повернення до самостійного загальноприйнятого життя в суспільстві. При цьому вказана робота повинна бути спрямована на розвиток у засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту тощо. Тобто держава намагається не лише виправити засудженого, змінивши його орієнтаційні цінності, а й зробити його спроможним жити в суспільстві. Основним способом виправлення правопорушника є соціально-виховна та психологічна робота.

Необхідність проведення психологічної роботи із засудженими зумовлюється тим, що на багатьох засуджених негативно впливають такі чинники, як втрата зв’язків з родиною і, як наслідок, – розлучення, втрата кваліфікації, реєстрації (прописки). Практично кожен другий засуджений має певні психічні відхилення.

Слід відзначити, що на цьому етапі у соціально-виховній роботі в пенітенціарних установах виникають певні труднощі:

· недостатність фінансування і кваліфікованого персоналу;

· переповненість колоній і слідчих ізоляторів;

· стереотипне мислення громадськості тощо.

Для вирішення зазначених проблем в установах виконання покарань створюються і, як свідчить практика, вдало функціонують психологічні служби, розробляються і впроваджуються форми роботи шляхом педагогічного співробітництва, здійснюється співпраця із закладами охорони здоров’я як на території установ виконання покарань, так і в регіональних медичних установах.

Участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання. Виховна робота здійснюється диференційовано, з урахуванням виду установи виконання покарань, встановленого в ній режиму та особливостей різних категорій засуджених. Виховна робота сприяє формуванню у засуджених політичної свідомості, розширенню їх світогляду, вихованню поваги до закону. Також виховна робота покликана виховувати у засуджених почуття поваги до людини, переконання, що після звільнення кожний, хто побажає, зможе знайти своє місце в суспільстві, бути йому корисним, і стати з ним єдиним цілим. У кожному конкретному випадку, обираючи методи виховної роботи із засудженим, слід виходити з того, що виховна робота в місцях позбавлення волі є творчим процесом. І саме тому вона повинна базуватися не тільки на нормах кримінально-виконавчого права, а й на наукових засадах педагогіки та психології.

Сама організація виправного процесу покладається на соціально-психологічну службу органів і установ виконання покарань.

Систему соціально-психологічної служби органів і установ виконання покарань становлять:

- відділи (відділення, групи) соціально-виховної та психологічної роботи територіальних управлінь Департаменту;

- відділи (групи) соціально-виховної та психологічної роботи установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. При цьому основною структурною ланкою в системі соціально-психологічної служби є відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань.

У наш час найголовнішим завданням адміністрації установ виконання покарань є збереження фізичного, розумового і духовного здоров’я засуджених, розвиток їх соціально значущих якостей, підготовка до реінтеграції у суспільство після звільнення.

У національному законодавстві питанням соціально-виховної роботи присвячені ст. 123, 124 КВК України. Зміст цих статей зводиться до декларування необхідності проведення соціально-виховної роботи, визначення поняття та формулювання цілей. Зі змісту вказаних норм можна зробити висновок, що в нормативних актах не зафіксований зміст, обсяги та механізми здійснення соціально-виховної роботи, не закріплені гарантії наявності такої роботи. Отже, якщо цю роботу взагалі не проводити, то ніяких наслідків такий стан не потягне, оскільки відсутня відповідальність за неналежну організацію та ухилення від реалізації соціально-виховної роботи. Отже, відповідно, на практиці часто так і вважають, що соціально-виховну роботу можна не проводити [54].

Загальновідомо, що досить помітно на поведінку особи впливає безпосереднє соціальне оточення. Зазначене стосується і осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Адже засуджені створюють специфічне середовище, в якому їх взаємодія регулюється, з одного боку, нормами чинного законодавства, а з іншого – прийнятими серед них неформальними нормами і виробленими цінностями, що склалися з розподілом ролей. Це сприяє формуванню негативних властивостей особи, виникненню певного типу реакцій на різні зміни в уже усталених відносинах, складанню відповідної лінії поведінки, яка нерідко є протиправною. Зазначені умови життя в місцях позбавлення волі, мікросередовище, в якому спілкуються люди, є досить специфічними.

З метою звести до мінімуму ймовірність деформації та деградації засуджених в умовах ізоляції потрібно помістити засудженого в умови, які максимально відповідають його психологічним особливостям. Тобто, з метою ресоціалізації засудженого слід звертати значну увагу на роздільне розміщення різних категорій засуджених у відповідній установі.

Досить важливе місце у процесі соціально-виховної роботи посідає принцип індивідуалізації покарання, який має на меті забезпечення більш результативного виправлення засуджених та попередження нових злочинів. Зазначений принцип передбачає облік у процесі призначення і виконання покарань індивідуальних особливостей кожного злочинця і, відповідно, вибір найбільш прийнятних методів і засобів індивідуальної дії, що застосовуються до нього.

На початковому етапі соціально-виховна робота передбачає вивчення таких даних особи, засудженої до позбавлення волі:

- соціально-демографічних;

- кримінально-правових;

- відомостей про окремі схильності, здібності й фізичні особливості.

Саме тому, що в різних засуджених зазначені дані відрізняються, засоби виправлення і перевиховання повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи засудженого і його ставлення до праці.

Після вивчення зазначених даних починається психологічна робота із засудженим, яка включає в себе такі етапи:

- первинне вивчення даних про особистість засуджених та їх психологічну діагностику;

- виконання програми ознайомлення засуджених з умовами та порядком відбування покарання;

- забезпечення особистої безпеки у період адаптації до умов позбавлення волі.

Таким чином, із зазначеного вище можна зробити висновок про те, що основними завданнями соціально-виховної роботи є:

- надання психологічної допомоги засудженим;

- розробка та реалізація індивідуальних і групових планів педагогічного впливу на засуджених до позбавлення волі з метою їх виправлення та ресоціалізації;

- розробка і впровадження нових методів впливу на засуджених з метою їх виправлення.

Досить важливим моментом є те, що в колоніях перебувають переважно молоді працездатні люди. Майже половина з них не досягли навіть віку 30 років. Незворотні зміни психіки починаються після 5–7 років безперервного перебування в переповнених установах. Більше 35 % звільнених із місць позбавлення волі потребують спеціального психологічного або навіть психіатричного втручання для відновлення пристосувальних механізмів, які ослаблені чи зруйновані. Через відсутність такої допомоги вони поповнюють когорту осіб без певного місця проживання та роботи і, як наслідок, стають постійними “мешканцями” установ виконання покарань. Саме у зв’язку з цим процес соціально-виховної роботи має надзвичайно велике практичне значення і постійно потребує теоретичного вдосконалення на основі практичного досвіду [55].

Таким чином, зазначені проблеми обумовлені відсутністю належної нормативної бази, яка б регулювала сам механізм виправлення засуджених до позбавлення волі. Першим кроком на шляху до зменшення рецидивної злочинності повинні стати розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів.

На сьогоднішньому етапі розвитку нашої держави, поряд із зазначеними вище, існують й інші проблеми, які знижують ефективність соціально-виховної роботи. Однією з таких проблем є відсутність висококваліфікованих кадрів відповідного профілю. Зазначена проблема, у свою чергу, обумовлена іншою – відсутністю спеціалізованого навчального закладу, який би готував відповідних спеціалістів для роботи в кримінально-виконавчій системі.

 

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 418 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги | Використання технічних засобів нагляду і підстави здійснення оперативно-розшукової діяльності у виправних колоніях | Підстави впровадження режиму особливих умов у колоніях | Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї | Правила внутрішнього розпорядку у колоніях | Література до глави VІ | Загальні принципи організації праці засуджених | Основи законодавчого регулювання праці засуджених | Матеріально-побутове забезпечення засуджених | Медико-санітарне забезпечення засуджених |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Література до глави VІІ| Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)